Реферат - Проблема водних ресурсів в Україні - файл n1.doc

Реферат - Проблема водних ресурсів в Україні
скачать (95 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc95kb.23.11.2012 21:35скачать

n1.doc

Реферат

з екології

на тему:

«Проблема водних ресурсів в Україні»


Київ-2005

План:



  1. Вступ




  1. Характеристика, стан і якість водних ресурсів в Україні




  1. Особливості вітчизняної системи водопостачання




  1. Альтернативні джерела чистої води в побуті




  1. Висновок

Вступ
Однією з глобальних проблем сучасності є збереження природних ресурсів та природного середовища, адже саме вони - основний чинник відтворення життя на планеті. Тому метою держави є забезпечення права людини на сприятливе для її здоров'я і добробуту навколишнє середовище.
Базовим документом, в якому закладено засади розвитку екологічного законодавства України, є “Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (березень 1998 року). На даний час основними законодавчими актами, прийнятими Верховною Радою України, є закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про рослинний світ”, “Про відходи”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про Червону книгу України”, Лісовий, Водний та Земельний кодекси, Кодекс про надра та інші. Окрім цього, Верховна Рада ратифікувала низку міжнародних конвенцій у галузі охорони навколишнього середовища.
В Україні розроблено і законодавчо встановлено основні елементи економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. До найважливіших слід віднести: фінансовий збір за забруднення навколишнього природного середовища, система збору коштів за спеціальне використання природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних), відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.
Загалом, діюча система законодавчих та підзаконних актів є достатнім підґрунтям для формування державної системи природоохоронної діяльності в Україні.
Проте екологічну ситуацію в Україні на сьогодні ще не можна вважати задовільною. Не дивлячись на те, що динаміка загального антропогенного тиску на навколишнє природне середовище в останні роки має тенденцію до зменшення, рівень техногенного навантаження на довкілля в Україні все ще залишається високим. Лише протягом 2001 року в атмосферне повітря, водні та земельні ресурси країни потрапила велика кількість небезпечних забруднюючих речовин (близько 60 млн т), з них понад три чверті – токсичні відходи.
Характеристика, стан і якість водних ресурсів
Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для вико­ристання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенерге­тика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.
В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річко­вий стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).
Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна дов­жина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по тери­торії України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — пере­важно транзитний.
Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чима­ло з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загаль­на кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).
Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлиш­кового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні систе­ми (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чор­ного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.
Стан і якість водяних ресурсів України на сьогоднішній день
Водні ресурси є національним багатством країни, однією з природних основ її економічного розвитку. Вони забезпечують усі сфери життя і господарської діяльності людини, визначають можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку й оздоровлення людей.


Сьогодні вода розцінюється не тільки як природний ресурс, вона має яскраво виражену соціальну значимість. У підтвердження цьому Міністерською декларацією Всесвітнього Водного Форуму в Гаазі в 2000 році, Міжнародною Конференцією по прісній воді (Бонн, грудень 2001 р.) якість води визнана основним показником збалансованого розвитку суспільства, його безпеки й існування в цілому.


За прогнозами, у 2005 році 2/3 населення планети буде страждати від недостачі води або від її незадовільної якості. Сьогодні, за даними ВООЗ більш 100 млн. людей тільки в Європі не має доступу до якісних водяних ресурсів.
За оцінками, наведеними на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі, через 30 років половина населення Землі потерпатиме від нестачі води. Для України цей час може настати значно раніше. За міжнародною класифікацією, Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав.
Водні ресурси розподілені по Україні нерівномірно. Значні ресурси локалізовано на півночі й північному заході, тоді як на півдні їх не вистачає. Для водопостачання маловодних районів введено в дію ряд каналів: Північно-Кримський, Дніпро - Кривий Ріг, Сіверський Донець – Донбас, Дніпро – Донбас, Інгулецький.
Водна мережа країни охоплює такі головні ріки: Дніпро, Дністер, Сіверський Донець і Південний Буг. Іншими важливими ріками є Західний Буг, Тиса, Прут. Головне ж джерело прісної води в Україні – Дніпро. Води Дніпра становлять близько 80% водних ресурсів України.
В Україні є 748 водосховищ об’ємом понад 1 млн куб. м, а сумарний об’єм води в них сягає 48,9 млрд куб. м. Як показала практика, водосховища виявилися дорогими, трудомісткими, не дуже ефективними, до того ж небезпечними для природи заходами.
Підземні води України мають не менше значення для забезпечення водою населення, ніж води поверхневого стоку. В Україні вирізняється 7 основних гідрогеологічних районів: Львівсько-Волинський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський артезіанські басейни, Карпати, Донбас, Крим і Український кристалічний щит (центральні райони). Проте запаси підземних вод, як і річкових, по Україні розподілені дуже нерівномірно.
В Україні на одного жителя припадає 1 тис. куб. м місцевих ресурсів річкового стоку. У Європі - в середньому близько 5 тис. куб. м: у Швеції – 21,6, Швейцарії – 5,8, Білорусі – 3,3, Франції – 2,9, Німеччині – 1,3.
Залишається високим і водозабір , і скидання стічних вод, у тому числі забруднених. Суттєве зниження якості водних ресурсів спостерігається в усіх річкових басейнах України. Україна успадкувала від Радянського Союзу деформовану структуру промислового виробництва, з високою питомою вагою водоємних, екологічно небезпечних виробництв чорної металургії, енергетики, важкого машинобудування, зрошувального землеробства.
Згідно з даними Міністерства екології і природних ресурсів України, у 2000 році з природних джерел було узято 17 400 км3 води, скинуто 10 500 км3 стічних вод, з них 3 313 км3 - неочищених. Разом зі стічними водами у водойму потрапили 842 500 т нафтопродуктів, 1 326 000 т сульфатів, 1 421000 т хлоридів, 136 000 т аміачного азоту, 72 330 кг нітратів, 1 330 т заліза, 30 т міді, 47,2 т цинку, 23,1 т нікелю, 14,8 т хрому, не говорячи вже про забруднення патогенними мікроорганізмами, фенолами й іншими речовинами.


За прогнозною оцінкою, загальні потреби населення і галузей економіки щодо прісної води становитимуть у 2005 році 16,6-17,2 км3, у 2010 році – 17,6-19,1 км3. Порівняно з 2000 роком вони зростуть відповідно на 37-41% та 45-57%.
За даними компанії "Гобест Інтернешнл Україна", 35 млн. жителів нашої країни "прив'язані" по водоспоживанню до річкової системи Дніпра. На головній українській водяній артерії знаходяться 50 великих промислових центрів, 4 атомні електростанції, десятки тисяч підприємств промислового і сільськогосподарського профілю, 50 великих зрошувальних систем - усі вони беруть воду з Дніпра, зливаючи промислові і каналізаційні відходи. Ріка перетворилася в гігантський накоплювач забруднених вод.
За нинішнього незадовільного стану водних ресурсів та об’єктів водогосподарського комплексу у майбутньому неможливо буде забезпечити необхідний приріст потреб щодо води відповідної якості.
Так, за даними відділу з нагляду за дотриманням природоохоронного законодавства Дніпропетровської обласної прокуратури, "у водойми області щорічно надходить понад 1193 млн. кубометри неочищених стічних вод з 98 підприємств...". За останні 3 роки рівень мікробіологічного забруднення Дніпра в окремих районах обласного центра перевищив припустимі норми в 2 400 разів. Як бачимо, не даремно європейці називають Дніпро "жовтяничною" рікою, оскільки зараз на Україну припадає до 30% захворюваності вірусним гепатитом у Європі.


Технології підготовки води для населення в Україні розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли джерело водопостачання відповідає першій категорії. На сьогодні практично жодної поверхневої водойми за ступенем забруднення води, екологічним станом та основними санітарно-хімічними й мікробіологічними показниками не можна віднести до водойм першої категорії.
До того ж, на Україні діють старі норми Держстандарту (1982р.), незважаючи на те, що відповідно до рекомендацій ВООЗ і європейської співдружності, у 2000 році розроблені, але не введені в дію Державні санітарні правила і норми "Вода питна", якими передбачене значне розширення досліджень по якості питної води, а деякі показники контролю стали набагато більш жорсткими. Особливо це стосується біологічних показників, що гарантують епідемічну безпеку води.


Неефективна робота очисних споруджень каналізацій, побудованих по застарілим нормах, що мають потребу в ремонті чи реконструкції, вводяться в експлуатацію водопроводи централізованого водопостачання без відповідного забезпечення системами каналізації й очисних споруджень.


Так, централізованим водопостачанням в Україні забезпечене населення всіх міст і 86,4% селищ міського типу. У той же час централізованих систем каналізації й очисних споруджень не мають 28 міст і майже третина селищ міського типу (392), а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні спорудження працюють неефективно, що приводить до щоденного скидання до 5 млн. м3 забруднених стічних вод. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів сьогодні складає 25,7 млн.м3 на добу, а каналізаційних очисних споруджень - 16,4 млн.м3. Це обумовлює неприпустиме збільшення диспропорції між потужностями водопроводу і каналізації, і, як наслідок, усе більш інтенсивне забруднення джерел водопостачання.


Особливе занепокоєння викликає той факт, що протягом останніх років майже цілком зупинилося будівництво і введення в експлуатацію нових потужностей очисних споруджень каналізацій, а потужності водопроводу продовжують збільшуватися. Яскравий приклад - проект указу Кабінету Міністрів України про забезпечення водопостачанням населених пунктів Луганської області. Якщо узяти до уваги, що стоки Сіверського Донця протягом року використовуються тричі, як наслідок варто очікувати як погіршення якості води, так і незадовільну якість питної води.
Внаслідок нераціональної водогосподарської діяльності протягом останніх десятиліть загострилися проблеми підтоплення, що загрожує безпеці проживання населення, знижує сейсмічну стійкість територій, впливає на ефективність ведення сільського господарства. В Україні налічується 541 місто і селище зі сталими проявами процесів підтоплення. У 97 населених пунктах такі ділянки перевищили 50% їхньої території. Значного розвитку ці процеси набули у степовій зоні - в містах і селищах Дніпропетровської, Одеської, Донецької, Луганської, Херсонської областей, у лісостеповій – Чернівецької, Полтавської, Харківської областей та в зоні надмірного зволоження - у містах і селищах Житомирської й Закарпатської областей.

Якість підземних вод у цілому краща, ніж вод поверхневого стоку, але місцями спостерігається забруднення деяких горизонтів стоками промислових підприємств, великих тваринницьких комплексів тощо. На запасах і якості підземних вод негативно позначилася робота гірничорудної промисловості. Негативно впливають також фільтруючі накопичувачі, яких в Україні близько трьох тисяч.
Останнім часом одним з найнебезпечніших проявів шкідливої дії вод для багатьох регіонів України стали руйнівні паводки, що призводять до виникнення надзвичайних ситуацій з катастрофічними наслідками (повені у Закарпатті).
Останнє десятиліття можливості держави були обмежені глибокою соціально-економічною кризою. У 2001 році з'явилися перші ознаки економічного зросту. У зв'язку з цим прогнозуються нові труднощі, тому що збільшення обсягу виробництва буде здійснюватися на старій технологічній базі.


Збереження існуючих тенденцій приведе в недалекому майбутньому до реального ризику виникнення техногенних катастроф і до катастрофічних наслідків на значній території України. Майбутнє рішення комплексу складних економічних і екологічних проблем зажадає і величезних інвестицій, і формування чіткої державної стратегії в сфері охорони і відновлення водних ресурсів. Але цього, на жаль, поки не передбачається...

Особливості сучасної вітчизняної системи водопостачання
Сьогодні найбільш доцільною схемою водопостачання виявляється забір води з підземних джерел, що мають, як правило більш високу якість вихідної води в порівнянні з відкритими водоймами. Але запаси прісних підземних (артезіанських, джерельних і ін.) вод незначні.

Води рік Дніпровського басейну залишаються основним джерелом одержання питної води для населення України. На водоочисних станціях воду очищають реагентними або безреагентними способами. При реагентному застосовується коагулянт (сірчанокислий алюміній), флокулянти (активізована кремнієва кислота, полімер поліакриламід ПАА й ін.), що прискорюють коагуляцію, що сприяють освітленню і знебарвленню води у відстійниках, де випадає в осад велика частина суспензій, захоплюючи із собою мікроорганізми. Але при реагентному методі у воді залишається небажана кількість розчинених солей алюмінію. Домішки з екологічно брудної сировини (іншої просто немає), використованої для одержання сульфату алюмінію, також переходять у воду, що очищається. Одночасно вода закисляється отрутною сірчаною кислотою, що вивільнюється при гідролізі сульфату алюмінію. Крім всього іншого, у холодну пору року при температурі води нижче +12 градусів сірчанокислий алюміній не працює.


З метою економії, а також через низьку мутність дніпровської води частіше воду очищають безреагентним методом. Після відстійників воду фільтрують із шаром піску і дрібного антрациту і знезаражують за допомогою хлору, самого старого і дешевого методу, що приводить до додаткового забруднення питної води вільним і залишковим хлором, хлороводнем і хлор органікою. Вода отримує неприємний смак і запах, жовтуватий колір.


Для довідки: газ хлор широко використовувався під час другої світової війни як знаряддя вбивства. Потім хлор почали додавати у воду для боротьби з поширенням холери, тифу й інших хвороб. Але 20 років тому було доведено, що хлорована питна вода викликає в живих організмів атеросклероз, інфаркти, слабоумство, практично подвоює ризик захворювання раком сечового міхура, молочної залози (дослідження Ради по якості навколишнього середовища США).


В усіх передових країнах світу для знезаражування води застосовується озонування або ультрафіолетове опромінення. Озон додатково руйнує органіку, додає воді блакитний відтінок.


Уф-випромінювання, не роблячи впливу на хімічний склад середовища, як високоточна зброя викликає необоротні ушкодження ДНК, РНК і клітинних мембран живих кліток.


На жаль, через розвал економіки українському уряду не до нових методів очищення і знезаражування води. Витрати на реконструкцію очисних споруджень тільки на одну область по самих приблизних підрахунках можуть скласти більш мільярда гривень.
На виході зі станції водоочищення воду аналізують на відповідність Держстандарту 2874-82.


"Але навіть якщо воду очистити до дистильованої, це не означає, що до споживача вона прийде чистою. Адже стан наших водогінних мереж такий, що питна вода, проходячи по них, неминуче забруднюється знову бактеріями, мікробами й іншими шкідливими речовинами, що знаходяться у водогінній мережі" (С.Руденко, зам. начальника Керування водно-каналізаційного господарства України , "Київські відомості", №8 від 21.07.99р.)


Ніхто не перевіряє воду, що тече з наших кранів. Водопровідні труби не міняються десятиліттями, до того ж вони з чорного металу і без антикорозійного покриття. Проходячи по трубах, вода насичується двовалентними іонами заліза, що безбарвні, але шкідливі для здоров'я. На світлі і при доступі кисню двовалентне залізо окисляється до тривалентного, котре коагулює і випадає в осад у вигляді іржі. На стінках труб живуть бактерії, грибки, цвіль, що знову заражають воду і може викликати кишкові розлади, алергію. У старих будинках на стиках водопровідних труб використовуються свинцеві припої, і свинець може потрапити в питну воду. Доведено, що свинець викликає порушення мозкової діяльності в дітей, що приводить до проблем у навчанні і затримці загального розвитку.



Альтернативні джерела чистої води в побуті
Вода артезіанських свердловин. Артезіанські свердловини буряться на глибину від 70 до 700 і більш метрів. Склад артезіанських вод залежить від глибини їхнього залягання. Чим глибше, тим вода чистіша. Але навіть на глибині більш 1000 метрів виявлені нітрати, фосфати, пестициди. Чим вище водоносний шар, тим більший вміст цих речовин. Вода артезіанських свердловин має підвищену твердість, містить більше бактерій і органічних речовин, що робить її непридатною для тривалого збереження. В артезіанських свердловинах часто бувають бактеріальні викиди, у таких випадках свердловину хлорують і закривають на якийсь час. Через неякісне з'єднання труб у свердловини можливе потраплення забруднених вод з більш високих водоносних шарів. Вода артезіанських свердловин краща, ніж водопровідна, але підвищений солевміст приводить до відкладення солей у хребті (остеохондроз), суглобах, утворенню каменів у нирках та жовчному міхурі.


Джерельна вода. Це вода з найбільше близьких водоносних шарів, надзвичайно підвержених забрудненню. Неможливо гарантувати постійну якість цієї води, тому що вона коливається в залежності від погодних умов (зливи, паводок) і від викидів прилеглих промислових підприємств і сільськогосподарських комплексів.


Кринична вода. Для України найбільша проблема - твердість води і вміст у ній заліза. Вміст заліза іноді досягає 12-20 мг/л при нормі 0,3 мг/л. У більшості випадків колодязі глибше 30 метрів не копають, а тільки починаючи з глибини 30 метрів, вода придатна для користування. У більш мілких колодязях вміст нітратів, фосфатів, гербіцидів, пестицидів, бактерій у багато разів вище норми, тому що саме до цієї глибини в підгрунтових водах зосереджені небезпечні концентрації забруднювачів.


Для довідки:артезіанська, джерельна, кринична вода, набрана про запас, уже через 12 годин повна бактерій, через 24 години -токсична, через 48 годин - придатна тільки для зливу.
Висновок
В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недо­статні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.
Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.
До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поли­ву); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв; прове­дення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации