Реферат - Формальні та змістовні правила міркування - файл n1.doc

Реферат - Формальні та змістовні правила міркування
скачать (128.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc129kb.03.12.2012 21:21скачать

n1.doc

Зміст

Вступ......................................................................................................3

  1. Формальні та змістовні правила міркування...........................4

  2. Проблема істинності та формально-логічної правильності мислення..................................................................................................................9

  3. Поняття формалізації...............................................................................11

  4. Значення логіки.........................................................................................15

Висновок................................................................................................................18

Список використаної літератури.....................................................................20


Вступ
Мислення людини підкоряється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Вона є лише наслідком існування певного закономірного стану речей і є його систематизоване і упорядковане відображення. Так як для фізики причиною її виникнення є закони Всесвіту, так логіці передують закони мислення. Як фізика, вона знаходиться в постійному становленні і розвитку, тому що можливості і предмет її дослідження і відображення безмежно широкий, і не пізнаний. Багато людей мислять логічно, не знаючи правил логіки, так само як для падіння (комусь або чомусь) необов’язково знати закони тяжіння або для розмовляння – закони граматики.

Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”). Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Логіка, яка вивчає пізнаюче мислення і застосовується як засіб пізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являє собою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логіку формальну і логіку діалектичну (усне пояснення).
1 Формальні та змістовні правила міркування

Наведені приклади яскраво свідчать про те, на­скільки важливо знати правила та закони мислення і вмі­ти їх застосовувати у практиці міркувань. Отже, фундамент культури мислення складають правила і закони мислення. Недаремно дуже поширеним став термін «логічне мислен­ня», тобто мислення, яке відповідає спеціальним правилам. Фактично наше мислення керується двома видами правил: формальними та змістовними (методологічними).

Щодо різних сфер людської діяльності формальне пра­вило можна визначити так: формальним назива­ється правило, застосування якого передбачає даним (відомим) тільки форму того, що перетворюється згі­дно з цим правилом, незалежно від знання (або наявно­сті) змісту перетворюваного.

Формальні правила логіки застосовують до окремих ду­мок, тобто, до формул, що виражають ці думки. Думка, в якій фіксується відображення предмета через сукуп­ність його суттєвих ознак, називається поняттям (на­приклад, число, дім, планета) а думка, в якій фіксується зв'язок предмета та його ознаки — судженням (наприк­лад, «Планета — космічний об'єкт», «Число не є реаль­ним об'єктом»). Тобто, застосовуючи формальні прави­ла логіки, ми звертаємося до форми понять і суджень.

Звідси для перетворення понять і суджень за формаль­ними правилами слід виділити їх форму у «чистому» ви­гляді, тобто, у відокремленому від змісту перетворюваних понять і суджень.

Під змістом поняття розуміють його сенс (ознаку об'єкта, відображуваного в понятті) і значення (сукупність об'єктів, що є носіями цієї ознаки). У свою чергу зміст су­дження складають його сенс (знання того, що і про що конкретно в ньому стверджується) і значення (його істин­ність або хибність).

Змістовні правила беруть до уваги саме зміст того, що згідно з ними перетворюється.

Розглянемо на прикладі відмінність формальних правил від змістовних. Звернемося до правил, що перетворюють форму складних суджень (тобто суджень, що складаються з простих, поєднаних сполучниками «і», «або», «якщо,... то» тощо).

Візьмемо два судження:

  1. Варшава — столиця Франції.

  2. Якщо Варшава — столиця Франції, то 2x2 = 4.

До цих суджень можна застосувати одне з формальних правил логіки, яке допоможе одержати нове судження або висновок. Це правило має вигляд:



де х і у — позначають прості судження, — позначає спо­лучник природної мови «якщо ..., то», |= позначає відношен­ня слідування («випливання»). Коли позначимо перше су­дження через х, а друге через х І) у, то відповідно до наведеного правила отримаємо судження: «2x2 = 4» — у. При цьому не має значення чи істинні 1-ше і 2-ге судження, чи мають вони взагалі який-небудь сенс. Так, очевидно, що перше судження хибне, а друге навряд чи хто прийме за таке, що має сенс у звичайному розумінні цього слова. У цьому судженні немає сенсу між простими судженнями, пов'язаними сполучником «якщо..., то». Наведений приклад показує, що для застосування формального правила іс­тинність суджень та їхній зв'язок за сенсом не суттєві. Це характерно для будь-якого формального правила логіки.

Отже, смисл суджень (те, що і про що говориться в ньому) та його значення (істинність та хибність) можна за­лишити поза увагою як таке, що не є суттєвим для засто­сування формальних правил логіки. А якщо це так, то, позначивши судження «Варшава — столиця Франції» бу­квою А, а судження «2x2 = 4» буквою В отримаємо фор­мулу складного судження: «Якщо Варшава столиця Франції, то 2x2 = 4» у вигляді виразу «якщо А, то В». Виділивши форму суджень можемо застосувати до них фо­рмальне правилозовсім не знаючи ні смис­лу ні значень суджень «А» та «якщо А, то В».

Коли виявиться, що судження «А» та судження «якщо А, то В» істинні, то обов'язково буде істинним і «В». У випадку їх хибності істинність «В» негарантована.

Отже, головною властивістю формальних правил є можливість їх застосування на основі знання тільки форми понять, суджень.

Процес мислення, підпорядкований формальним прави­лам логіки (або формально-логічним правилам), є формально-логічно правильним. Іншими словами, якщо хтось, розмірковуючи, із суджень форми «А» і «якщо А, то В» робить висновок «В», то він міркує формально-логічно правильно. А якщо хтось намагається зробити висновок із суджень «В» і «якщо А, то В», то він міркує формально-логічно неправильно, оскільки немає такого правила за яким можна було б зробити подібний висновок.

Формально-логічні правила є важливим об'єктом дослі­дження логіки. Вона їх систематизує і будує з них різні системи, які називаються логіками (наприклад, класична логіка висловлювань, класична логіка предикатів). Якщо взяти для прикладу класичну логіку висловлювань, то в ній формально-логічних правил безліч. Але в звичайному процесі мислення використовується невелика кількість формальних правил, крім того, багато з них набувається нашим мисленням стихійно, без спеціального вивчення.

Річ у тому, що логіка не тільки впливає на формування культури мислення, вона необхідна насамперед для побу­дови та аналізу наукових теорій, для розв'язання ряду на­уково-технічних проблем, де й знаходять своє повне засто­сування ці правила. Можна знати всі системи формальних правил, але мислити незадовільно з погляду логіки.

Отже, одних формальних правил для повноцінного про­цесу мислення замало.

Окрім формальних правил, у процесі міркування вико­ристовуються і змістовні правила, які враховують зміст понять і суджень. До змістовних правил належать пра­вила неповної індукції, правила аналогії, пояснення, передбачення тощо.

Особливістю змістовних правил є те, що ми їх не можемо застосовувати до суджень і понять, зміст яких нам невідо­мий. Запис змістовних правил за допомогою символів не по­винен вводити в оману відносно їх змістовного характеру.

Таким чином, якщо схема (набір формул) застосовуєть­ся у будь-яких випадках без звертання до змісту, то вона виражає формальне правило. А якщо існує хоча б один випадок, коли схема не може бути застосована без поси­лання на зміст, то вона виражає змістовне правило.

Візьмемо для прикладу правило неповної індукції, яке має вигляд послідовності формул:



Цю схему можна прочитати так: «З того, що об'єкт (а2) має ознаку Р, об'єкт (а2) має ознаку Р і т.д. аж до факту, що об'єкт (ап) має ознаку Р, випливає, що будь-який об'єкт (х) має ознаку Р, тобто».

Залежність цього правила від змісту понять і суджень, до яких воно застосовується, визначається тим, що застосуван­ня його до певного змісту має сенс, а застосування його до іншого змісту (за такою ж самою схемою) призводить до яв­но хибного висновку. Проілюструємо це на прикладах.

Наприклад, про людей, яких ми зустріли на вулиці, ми цілком слушно стверджуємо, що перший зустрічний має зда­тність до мислення, другий — має здатність до мислення, P — на людина здатна мислити. За правилом неповної індукції робимо висновок: «Для будь-якої людини властива здатність мислити». Але, припустимо, що перша людина знає, як пройти до Києво-Печерської Лаври, друга — теж і P-на теж знає дорогу до Києво-Печерської Лаври. Чи можемо ми в цьому випадку застосувати правило неповної індукції? Звичайно, ні. Оскільки отримаємо хибний висновок: «Будь-яка людина знає дорогу до Києво-Печерської Лаври».

Тільки враховуючи зміст суджень, можна ефективно використовувати це правило.

Таким чином, знання та доречне застосування форма­льних І змістовних правил є фундаментом культури мис­лення. А саме у формуванні культури мислення полягає один з аспектів практичного значення логіки, крім того, що логіка є теоретичним підґрунтям ряду галузей сучасної техніки.

Цілком слушно виникає запитання: що становить тео­ретичне значення логіки? Аби відповісти на це запитання, необхідно показати, що таке логіка як наука. А це перед­бачає визначення предмету, методу логіки та систематиза­цію головних етапів її розвитку як науки.

2 Проблема істинності та формально-логічної правильності мислення
Поняття істинності характеризує думки, передусім судження, а поняття правильності ? зв'язки між думками у формі міркувань.

Міркування ? зіставлення думок, пов'язування їх задля відпо­відних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відпо­відають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення ? або істина, або хибна.

Правильне міркування ? міркування, в якому одні думки (вис­новки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати Украї­ни ? громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки ? судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конститу­ції своєї держави».

Неправильним треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про се­бе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку та­кого типу називають «після цього ? внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положен­ня, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження ніби української нації взагалі не існує.

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою мірку­вань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за зако­нами логіки. При використанні хибних засновків при­пускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, тре­ба уникати, що не завжди вдається. Що ж до ло­гічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмис­лено типові помилки в міркуваннях.

Логіка вчить правильно міркувати, не припуска­тися логічних помилок, відрізняти правильні мірку­вання від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскіль­ки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтую­чись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркуван­ня, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний z є х; отже, даний z є у» правильна, і знання її правильності міс­тить у собі значно багатшу інформацію ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Ко­жен х є у, а z теж є у; отже, z є х» належить до не­правильних. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у реченні, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретно­го змісту цих думок.

Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.

3 Поняття формалізації
Формалізація ? побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражають­ся, не дає можливостіі абстрагуватися від їх змісту. То­му першим кроком у процесі формалізації є вилучен­ня природної мови. Оскільки ж думки не існують по­за матеріальною оболонкою, то замість природної мо­ви вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначен:ня елементів думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур. Наступ­ним кроком є встановлення скінченного числа правил утворення висловлювань з певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього набору символів. Важли­вим моментом формалізації є визначення правил пере­ходу одних правильних висловлювань в інші. При фор­малізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структу­ри думок, сформулювати на цій основі загальні зако­ни і правила міркування, завдяки чому можна заміни­ти будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

Розрізняють природну (розмовну) і штучну мови. Освоєння сучасної логічної науки передбачає ознайом­лення з такими аспектами мови, як семантика, синтаксис, прагматика.

Семантика (в логіці) ? розділ логіки, в якому вивчається значення, сенс понять і суджень.

Вона передусім уточнює такі поняття, як «сенс», «відповідність», «предмет», «множина», «логічне слідування»(випливання), «інтерпретація». Важливе місце в семантиці посідають розрізнення змісту по­нять і їх обсягу, значення істинності та смислу суджень. Властивості, пов'язані з обсягом понять і зна­ченням істинності судження, називають екстенціо­нальними, а властивості, пов'язані зі змістом поняття і смисл ом судження, - інтенціональними. Так, судження „"Сім" ? просте число” і «Київ ? столиця України» рівносильні екстенціонально (значення іс­тинності цих суджень збігається). Однак ці судження відрізняються інтенціонально (смисл їх різний).

Синтаксис ? розділ логіки, який вивчає суто формальну час­тину формалізованої мови, тобто неінтерпретованого числен­нія (на відміну від семантики, предметом якої служить саме ін­терпретація мови).

Об'єктами такого вивчення є алфавіт формальної системи (числення), що розглядається, правила утво­рення виразів (формул) предметної мови числення і правила перетворення (правила виводу) в ній.

Прагматика ? розділ семіотики (науки про знаки), який вив­чає відношення того, хто використовує знакову систему, до са­мої знакової системи.

Прагматичні властивості та відношення (приклада­ми останніх є: стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше сприймання повідомлень, оптимальне для їх розуміння; характеристика припус­тимої стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на відміну від синтаксичних і се­мантичних, не піддаються вираженню засобами самої знакової системи, яка служить для передачі повідом­лень, а виявляються при її сприйманні інтерпретато­ром. Ці властивості та відношення характеризують процес розуміння знакової системи людиною, яка сприймає цю систему.

Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної логіки. Вирази, якими вона опе­рує, записуються з допомогою штучної мови ? мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про зна­ки, як відомо, називається семіотикою. Логіку цікав­лять ті знаки, які використовуються в штучних мовах науки. Символи, до яких вдається логіка, подібні до тих знаків, які використовують в інших науках ? ма­тематиці, хімії тощо.

Систему символічних позначень, яку використову­ють у тій чи іншій науці, називають мовою символів. Її не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови. Вона є лише допоміжним мов ним засобом, хоча використання її в науці має велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова сим­волів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за до­помогою звичайної (природної) мови можна розкрити сенс і значення символів, які вводяться.

Мовою символів можна виразити лише загально­значуще для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношен­ня дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, по­чуттів людей. Мова символів дає можливість:

● скорочено фіксувати різноманітні співвідношен­ня між об'єктами, які вивчаються;

● виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних;

● за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);

● виражати за допомогою формул готовий резуль­тат і водночас шлях, на якому можна одержати цей результат.

У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші ­містяться (не замінюються) також У всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі ? логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі «Всі S є P» логічні змінні ? «S» і «P», а логічні постійні ? «всі» та «є».

При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише логічні змінні, а й логічні пос­тійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають логіч­ні зв' язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв'язка «є» виражає різні логічні зв'язки:

1. Всі прямокутники ромби є квадратами.

2. Атом є подільним.

3. Прут є ріка.

У першому судженні слово «Є» виражає відношен­ня рівнозначності понять, у другому ? включення підмножники в множину, в третьому ? відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються різними символами.

Логічні змінні, на місце яких підставляють найріз­номанітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо познача­ти буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення,? буквами S, Р, R. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, z тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці назива­ють предикатами.
4 Значення логіки
Певні категорії людей (а серед них і видатні мис­лителі) схильні недооцінювати, а то й ігнорувати зна­чення формальної логіки. Одні з них вважали, ніби міркування людей можуть бути досконалими й без знання логіки, тому її вивчення ? зайве чи принаймні малоефективне. Нігілістичне ставлення до логіки ін­ших пояснюється їх антипатією до знеособленого від­ношення суб'єкта суворо логічного міркування до проблем, які розв'язуються за допомогою цих мірку­вань. Подібні погляди, звичайно, мають деякі, хоча й недостатні, підстави.

Справді, кожна людина володіє більш чи менш дос­коналою стихійно сформованою, інтуїтивною логікою. Без неї вона взагалі не могла б правильно міркувати, спілкуватися з людьми тощо. Та стихійно сформована логіка ніколи не може замінити свідомо засвоєних знань законів і форм мислення. По-перше, вона не зав­жди спроможна вирішувати ті проблеми, які постають перед людьми. А по-друге, лише незначний відсоток людей, які не вивчали логіки, має більш-менш задовіль­ний рівень стихійно сформованої логічної культури.

Про необхідність вивчення курсу логіки свідчить той факт, що немало людей не можуть відрізнити пра­вильні міркування від неправильних. Так, лише чоти­ри-п'ять відсотків студентів, які щойно починають вивчати курс логіки, здатні виявити логічну помилку в такому міркуванні: «У всіх містах за Полярним ко­лом спостерігаються білі ночі, а Санкт-Петербург не лежить за Полярним колом; отже, в цьому місті не спостерігаються білі ночі». При цьому вони стверджують, що це міркування неправильне, оскільки тут не йдеться про міста, які не лежать за Полярним колом. Це правильна відповідь, характерна для людей з дос­коналою стихійно сформованою логічною культурою. Переважна ж більшість студентів логічну неправиль­ність цього міркування вбачає в тому, що в Санкт-Пе­тербурзі насправді спостерігаються білі ночі. Проте це істинне положення не має прямого відношення до пра­вильності чи неправильності міркування. Хибність висновків може випливати не лише з неправильності міркування, а й з хибності засновків.

Розкриваючи проблему значення логіки, з'ясуємо, по-перше, яку роль відіграє вона як наука, а по-друге, яке значення має знання логіки як науки. З'ясовуючи перший аспект, треба зазначити, що рівень розвитку логіки постійно давався взнаки у всіх сферах науково­го пізнання, а в кінцевому підсумку ? і в практиці. Історія свідчить про нерозривний (хоча далеко й неод­нозначний) зв'язок логіки з іншими науками, прогре­сом техніки і технології. Особливо переконливо цей звязок виявляється в наш час. Один з відомих заснов­ників кібернетики американський математик Н. Вінер вважав, що виникнення кібернетики було б неможли­вим без сучасної логіки. Автоматика і електронно­обчислювальна техніка, що застосовуються в кіберне­тиці, як відомо, використовують алгебру логіки, а в керуючих системах кібернетики важливу роль відігра­ють релейно-контактні схеми, які моделюють логічні операції. Опис цих операцій, який надається логікою, сприяє скрупульозному аналізу структури думок і від­криває багаті можливості автоматизації логічних процесів, використання для їх здійснення автоматичних машин.

Сучасна логіка проникає у нові галузі науки і тех­ніки. При цьому досягнення логіки використовують в усіх галузях знання, бо вона досліджує загальні заса­ди правильного міркування, зв'язки між засновками і висновками незалежно від того, з якої сфери пізнання взяті ці засновки. Важливо враховувати й те, що різ­ні логічні системи (класична й некласична) і навіть різні розділи цих систем, особливо некласичної, вико­нують свої специфічні функції.

3'ясовуючи значення знання логіки як науки, тре­ба насамперед зазначити, що воно підвищує загальну інтелектуальну культуру людини, сприяє формуванню логічно правильного мислення, основними рисами якого є чітка визначеність, послідовність, несупереч­ливість та доказовість. Освоєння логічної науки дає можливість свідомо будувати правильні міркування, відрізняти їх від неправильних, уникати логічних по­милок, вміло й ефективно обгрунтовувати істинність думок, захищати свої погляди і переконливо спросто­вувати хибні думки та неправильні міркування своїх опонентів, сприяє удосконаленню стихійно сформова­ної логіки мислення. 3авдяки логіці, особливо сучас­ній, людина прилучається до новітніх результатів ло­гічних досліджень.

Необхідність знання логіки пояснюється вже тією обставиною, що вона досліджує загальнолюдські зако­ни мислення, які діють у всіх галузях науки. Висока логічна культура громадян країни сприяє її прогресу в усіх сферах життя.


Висновок
Закон мислення ? внутрішній, істотний|суттєвий|, необхідний зв'язок між думками|гадками|.

Найбільш прості і разом з тим|в той же час| необхідні зв'язки виражаються|виказують| в основних формально-логічних законах: тотожність, несуперечніть|, виключеної третьої і достатньої підстави|основи|. Ці закони називаються основними, тому що|бо| виражають|виказують| важливі|поважні| властивості правильного мислення: його визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість.

Вони мають необхідний і загальний характер|вдачу|, діють у всякому|усякому| процесі мислення не залежно від того, в якій формі він протікає. Окрім|крім| основних, існують формально-логічні закони, пов'язані з окремими формами мислення, з|із| окремими логічними операціями, наприклад, закон зворотного відношення|ставлення| між об'ємом|обсягом| і змістом|вмістом| поняття та інші.

Формально-логічні закони склалися в результаті|унаслідок| багатовікової практики людського пізнання як віддзеркалення|відображення| найзвичайніших|звичних| властивостей і відносин предметів дійсності, ? їх якісній визначеності, відносній стійкості. Адже кожен предмет, не дивлячись на|незважаючи на| зміни, що відбуваються|походять| з|із| ним, залишається відносно певним предметом з|із| властивими йому властивостями, що дозволяють відрізняти його від інших предметів. Наприклад, кожна людина впродовж|упродовж| свого життя міняється; міняються його звички, риси вдачі, зовнішній вигляд. Проте|тим не менше|, не дивлячись на|незважаючи на| всі зміни, він залишається певною людиною, з|із| властивими йому особливостями, що відрізняють його від інших людей.

Якісна визначеність предметів і їх властивостей складає об'єктивну основу законів тотожності, непротиворечия| і виключеного третього. Закон достатньої підстави|основи| є|з'являється| логічним виразом|вираженням| причинно-наслідкових зв'язків.

Відображаючи|відбивати| зв'язки і відносини предметів дійсності, узгоджується з|із| її законами, закони формальної логіки не є|з'являються| безпосередньо законами самих речей і явищ. Це відрізняє їх від діалектичних законом мислення, таких, що є відбитий в людській голові закони розвитку зовнішнього світу.

Формально-логічні закони ? це закони правильної побудови|шикування| і зв'язку думок|гадок|. Виражаючи|виказувати| необхідні умови правильного мислення, вони діють в будь-якому міркуванні, в пізнанні будь-яких предметів і явищ, зокрема в пізнанні складних діалектичних процесів.

Всі ці закони виражають|виказують| визначеність, несуперечність, довідність|доказовість| мислення. Логічні принципи діють незалежно від волі людей, не створені по їх волі і бажанню. Ці принципи відображають|відбивають| зв'язок і відношення|ставлення| речей матеріального світу. Всі люди у всьому світі мислять по одних і тих же логічних законах і так буде завжди.

Список використаної літератури:

  1. Гетманова А.О. „Учебник по логике” – Москва, 1995

  2. Конверський А.Є. „Логіка” ? Київ, 2004

  3. Тофтул М.Г. „Логіка”, Київ, 2002








Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации