Реферат - Формальні та змістовні правила міркування - файл n1.doc

Реферат - Формальні та змістовні правила міркування
скачать (128.5 kb.)
Доступные файлы (1):

129kb.

03.12.2012 21:21

n1.doc

Зміст

Вступ......................................................................................................3

Формальні та змістовні правила міркування...........................4
Проблема істинності та формально-логічної правильності мислення..................................................................................................................9
Поняття формалізації...............................................................................11
Значення логіки.........................................................................................15

Висновок................................................................................................................18

Список використаної літератури.....................................................................20

Вступ
Мислення людини підкоряється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Вона є лише наслідком існування певного закономірного стану речей і є його систематизоване і упорядковане відображення. Так як для фізики причиною її виникнення є закони Всесвіту, так логіці передують закони мислення. Як фізика, вона знаходиться в постійному становленні і розвитку, тому що можливості і предмет її дослідження і відображення безмежно широкий, і не пізнаний. Багато людей мислять логічно, не знаючи правил логіки, так само як для падіння (комусь або чомусь) необов’язково знати закони тяжіння або для розмовляння – закони граматики.

Логіка – наука про мислення. Назва її походить від грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка” вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логіка фактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності, закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”). Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивних закономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Але на відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіології вищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Логіка, яка вивчає пізнаюче мислення і застосовується як засіб пізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являє собою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логіку формальну і логіку діалектичну (усне пояснення).
1 Формальні та змістовні правила міркування

Наведені приклади яскраво свідчать про те, наскільки важливо знати правила та закони мислення і вміти їх застосовувати у практиці міркувань. Отже, фундамент культури мислення складають правила і закони мислення. Недаремно дуже поширеним став термін «логічне мислення», тобто мислення, яке відповідає спеціальним правилам. Фактично наше мислення керується двома видами правил: формальними та змістовними (методологічними).

Щодо різних сфер людської діяльності формальне правило можна визначити так: формальним називається правило, застосування якого передбачає даним (відомим) тільки форму того, що перетворюється згідно з цим правилом, незалежно від знання (або наявності) змісту перетворюваного.

Формальні правила логіки застосовують до окремих думок, тобто, до формул, що виражають ці думки. Думка, в якій фіксується відображення предмета через сукупність його суттєвих ознак, називається поняттям (наприклад, число, дім, планета) а думка, в якій фіксується зв'язок предмета та його ознаки — судженням (наприклад, «Планета — космічний об'єкт», «Число не є реальним об'єктом»). Тобто, застосовуючи формальні правила логіки, ми звертаємося до форми понять і суджень.

Звідси для перетворення понять і суджень за формальними правилами слід виділити їх форму у «чистому» вигляді, тобто, у відокремленому від змісту перетворюваних понять і суджень.

Під змістом поняття розуміють його сенс (ознаку об'єкта, відображуваного в понятті) і значення (сукупність об'єктів, що є носіями цієї ознаки). У свою чергу зміст судження складають його сенс (знання того, що і про що конкретно в ньому стверджується) і значення (його істинність або хибність).

Змістовні правила беруть до уваги саме зміст того, що згідно з ними перетворюється.

Розглянемо на прикладі відмінність формальних правил від змістовних. Звернемося до правил, що перетворюють форму складних суджень (тобто суджень, що складаються з простих, поєднаних сполучниками «і», «або», «якщо,... то» тощо).

Візьмемо два судження:

Варшава — столиця Франції.
Якщо Варшава — столиця Франції, то 2x2 = 4.

До цих суджень можна застосувати одне з формальних правил логіки, яке допоможе одержати нове судження або висновок. Це правило має вигляд:

е х і у — позначають прості судження, — позначає сполучник природної мови «якщо ..., то», |= позначає відношення слідування («випливання»). Коли позначимо перше судження через х, а друге через х І) у, то відповідно до наведеного правила отримаємо судження: «2x2 = 4» — у. При цьому не має значення чи істинні 1-ше і 2-ге судження, чи мають вони взагалі який-небудь сенс. Так, очевидно, що перше судження хибне, а друге навряд чи хто прийме за таке, що має сенс у звичайному розумінні цього слова. У цьому судженні немає сенсу між простими судженнями, пов'язаними сполучником «якщо..., то». Наведений приклад показує, що для застосування формального правила істинність суджень та їхній зв'язок за сенсом не суттєві. Це характерно для будь-якого формального правила логіки.

Отже, смисл суджень (те, що і про що говориться в ньому) та його значення (істинність та хибність) можна залишити поза увагою як таке, що не є суттєвим для застосування формальних правил логіки. А якщо це так, то, позначивши судження «Варшава — столиця Франції» буквою А, а судження «2x2 = 4» буквою В отримаємо формулу складного судження: «Якщо Варшава столиця Франції, то 2x2 = 4» у вигляді виразу «якщо А, то В». Виділивши форму суджень можемо застосувати до них формальне правило

зовсім не знаючи ні смислу ні значень суджень «А» та «якщо А, то В».

Коли виявиться, що судження «А» та судження «якщо А, то В» істинні, то обов'язково буде істинним і «В». У випадку їх хибності істинність «В» негарантована.

Отже, головною властивістю формальних правил є можливість їх застосування на основі знання тільки форми понять, суджень.

Процес мислення, підпорядкований формальним правилам логіки (або формально-логічним правилам), є формально-логічно правильним. Іншими словами, якщо хтось, розмірковуючи, із суджень форми «А» і «якщо А, то В» робить висновок «В», то він міркує формально-логічно правильно. А якщо хтось намагається зробити висновок із суджень «В» і «якщо А, то В», то він міркує формально-логічно неправильно, оскільки немає такого правила за яким можна було б зробити подібний висновок.

Формально-логічні правила є важливим об'єктом дослідження логіки. Вона їх систематизує і будує з них різні системи, які називаються логіками (наприклад, класична логіка висловлювань, класична логіка предикатів). Якщо взяти для прикладу класичну логіку висловлювань, то в ній формально-логічних правил безліч. Але в звичайному процесі мислення використовується невелика кількість формальних правил, крім того, багато з них набувається нашим мисленням стихійно, без спеціального вивчення.

Річ у тому, що логіка не тільки впливає на формування культури мислення, вона необхідна насамперед для побудови та аналізу наукових теорій, для розв'язання ряду науково-технічних проблем, де й знаходять своє повне застосування ці правила. Можна знати всі системи формальних правил, але мислити незадовільно з погляду логіки.

Отже, одних формальних правил для повноцінного процесу мислення замало.

Окрім формальних правил, у процесі міркування використовуються і змістовні правила, які враховують зміст понять і суджень. До змістовних правил належать правила неповної індукції, правила аналогії, пояснення, передбачення тощо.

Особливістю змістовних правил є те, що ми їх не можемо застосовувати до суджень і понять, зміст яких нам невідомий. Запис змістовних правил за допомогою символів не повинен вводити в оману відносно їх змістовного характеру.

Таким чином, якщо схема (набір формул) застосовується у будь-яких випадках без звертання до змісту, то вона виражає формальне правило. А якщо існує хоча б один випадок, коли схема не може бути застосована без посилання на зміст, то вона виражає змістовне правило.

Візьмемо для прикладу правило неповної індукції, яке має вигляд послідовності формул:

Цю схему можна прочитати так: «З того, що об'єкт (а₂) має ознаку Р, об'єкт (а₂) має ознаку Р і т.д. аж до факту, що об'єкт (а_п) має ознаку Р, випливає, що будь-який об'єкт (х) має ознаку Р, тобто

».

Залежність цього правила від змісту понять і суджень, до яких воно застосовується, визначається тим, що застосування його до певного змісту має сенс, а застосування його до іншого змісту (за такою ж самою схемою) призводить до явно хибного висновку. Проілюструємо це на прикладах.

Наприклад, про людей, яких ми зустріли на вулиці, ми цілком слушно стверджуємо, що перший зустрічний має здатність до мислення, другий — має здатність до мислення, P — на людина здатна мислити. За правилом неповної індукції робимо висновок: «Для будь-якої людини властива здатність мислити». Але, припустимо, що перша людина знає, як пройти до Києво-Печерської Лаври, друга — теж і P-на теж знає дорогу до Києво-Печерської Лаври. Чи можемо ми в цьому випадку застосувати правило неповної індукції? Звичайно, ні. Оскільки отримаємо хибний висновок: «Будь-яка людина знає дорогу до Києво-Печерської Лаври».

Тільки враховуючи зміст суджень, можна ефективно використовувати це правило.

Таким чином, знання та доречне застосування формальних І змістовних правил є фундаментом культури мислення. А саме у формуванні культури мислення полягає один з аспектів практичного значення логіки, крім того, що логіка є теоретичним підґрунтям ряду галузей сучасної техніки.

Цілком слушно виникає запитання: що становить теоретичне значення логіки? Аби відповісти на це запитання, необхідно показати, що таке логіка як наука. А це передбачає визначення предмету, методу логіки та систематизацію головних етапів її розвитку як науки.

2 Проблема істинності та формально-логічної правильності мислення
Поняття істинності характеризує думки, передусім судження, а поняття правильності ? зв'язки між думками у формі міркувань.

Міркування ? зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення ? або істина, або хибна.

Правильне міркування ? міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України ? громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки ? судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».

Неправильним треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку такого типу називають «після цього ? внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положення, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження ніби української нації взагалі не існує.

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскільки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтуючись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркування, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний z є х; отже, даний z є у» правильна, і знання її правильності містить у собі значно багатшу інформацію ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Кожен х є у, а z теж є у; отже, z є х» належить до неправильних. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у реченні, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.

3 Поняття формалізації
Формалізація ? побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражаються, не дає можливостіі абстрагуватися від їх змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то замість природної мови вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначен:ня елементів думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур. Наступним кроком є встановлення скінченного числа правил утворення висловлювань з певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил переходу одних правильних висловлювань в інші. При формалізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна замінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

Розрізняють природну (розмовну) і штучну мови. Освоєння сучасної логічної науки передбачає ознайомлення з такими аспектами мови, як семантика, синтаксис, прагматика.

Семантика (в логіці) ? розділ логіки, в якому вивчається значення, сенс понять і суджень.

Вона передусім уточнює такі поняття, як «сенс», «відповідність», «предмет», «множина», «логічне слідування»(випливання), «інтерпретація». Важливе місце в семантиці посідають розрізнення змісту понять і їх обсягу, значення істинності та смислу суджень. Властивості, пов'язані з обсягом понять і значенням істинності судження, називають екстенціональними, а властивості, пов'язані зі змістом поняття і смисл ом судження, - інтенціональними. Так, судження „"Сім" ? просте число” і «Київ ? столиця України» рівносильні екстенціонально (значення істинності цих суджень збігається). Однак ці судження відрізняються інтенціонально (смисл їх різний).

Синтаксис ? розділ логіки, який вивчає суто формальну частину формалізованої мови, тобто неінтерпретованого численнія (на відміну від семантики, предметом якої служить саме інтерпретація мови).

Об'єктами такого вивчення є алфавіт формальної системи (числення), що розглядається, правила утворення виразів (формул) предметної мови числення і правила перетворення (правила виводу) в ній.

Прагматика ? розділ семіотики (науки про знаки), який вивчає відношення того, хто використовує знакову систему, до самої знакової системи.

Прагматичні властивості та відношення (прикладами останніх є: стилістичні характеристики мови, які забезпечують адекватніше сприймання повідомлень, оптимальне для їх розуміння; характеристика припустимої стискуваності тексту, за якої зберігається його зрозумілість тощо), на відміну від синтаксичних і семантичних, не піддаються вираженню засобами самої знакової системи, яка служить для передачі повідомлень, а виявляються при її сприйманні інтерпретатором. Ці властивості та відношення характеризують процес розуміння знакової системи людиною, яка сприймає цю систему.

Символічна (математична) логіка є новим етапом у розвитку формальної логіки. Вирази, якими вона оперує, записуються з допомогою штучної мови ? мови символів, зокрема алгебраїчних знаків. Наука про знаки, як відомо, називається семіотикою. Логіку цікавлять ті знаки, які використовуються в штучних мовах науки. Символи, до яких вдається логіка, подібні до тих знаків, які використовують в інших науках ? математиці, хімії тощо.

Систему символічних позначень, яку використовують у тій чи іншій науці, називають мовою символів. Її не слід ототожнювати з природною, тобто звичайною мовою. Мова символів існує тільки на основі природної мови. Вона є лише допоміжним мов ним засобом, хоча використання її в науці має велике значення. Мова символів не універсальна, оскільки використовується зі спеціальними науковими цілями. Та чи інша мова символів має смисл тільки у відповідній науці. Лише за допомогою звичайної (природної) мови можна розкрити сенс і значення символів, які вводяться.

Мовою символів можна виразити лише загальнозначуще для всіх людей, тобто ті зв'язки і відношення дійсності, які не залежать від поглядів, ідеалів, почуттів людей. Мова символів дає можливість:

● скорочено фіксувати різноманітні співвідношення між об'єктами, які вивчаються;

● виділяти логічні зв'язки і відрізняти їх від синтаксичних;

● за виглядом формули робити висновок про характер відношення між об'єктами, що фіксуються в ній (за умови знання введених символів);

● виражати за допомогою формул готовий результат і водночас шлях, на якому можна одержати цей результат.

У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші містяться (не замінюються) також У всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі ? логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі «Всі S є P» логічні змінні ? «S» і «P», а логічні постійні ? «всі» та «є».

При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають логічні зв' язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв'язка «є» виражає різні логічні зв'язки:

1. Всі прямокутники ромби є квадратами.

2. Атом є подільним.

3. Прут є ріка.

У першому судженні слово «Є» виражає відношення рівнозначності понять, у другому ? включення підмножники в множину, в третьому ? відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються різними символами.

Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо позначати буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення,? буквами S, Р, R. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, z тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці називають предикатами.
4 Значення логіки
Певні категорії людей (а серед них і видатні мислителі) схильні недооцінювати, а то й ігнорувати значення формальної логіки. Одні з них вважали, ніби міркування людей можуть бути досконалими й без знання логіки, тому її вивчення ? зайве чи принаймні малоефективне. Нігілістичне ставлення до логіки інших пояснюється їх антипатією до знеособленого відношення суб'єкта суворо логічного міркування до проблем, які розв'язуються за допомогою цих міркувань. Подібні погляди, звичайно, мають деякі, хоча й недостатні, підстави.

Справді, кожна людина володіє більш чи менш досконалою стихійно сформованою, інтуїтивною логікою. Без неї вона взагалі не могла б правильно міркувати, спілкуватися з людьми тощо. Та стихійно сформована логіка ніколи не може замінити свідомо засвоєних знань законів і форм мислення. По-перше, вона не завжди спроможна вирішувати ті проблеми, які постають перед людьми. А по-друге, лише незначний відсоток людей, які не вивчали логіки, має більш-менш задовільний рівень стихійно сформованої логічної культури.

Про необхідність вивчення курсу логіки свідчить той факт, що немало людей не можуть відрізнити правильні міркування від неправильних. Так, лише чотири-п'ять відсотків студентів, які щойно починають вивчати курс логіки, здатні виявити логічну помилку в такому міркуванні: «У всіх містах за Полярним колом спостерігаються білі ночі, а Санкт-Петербург не лежить за Полярним колом; отже, в цьому місті не спостерігаються білі ночі». При цьому вони стверджують, що це міркування неправильне, оскільки тут не йдеться про міста, які не лежать за Полярним колом. Це правильна відповідь, характерна для людей з досконалою стихійно сформованою логічною культурою. Переважна ж більшість студентів логічну неправильність цього міркування вбачає в тому, що в Санкт-Петербурзі насправді спостерігаються білі ночі. Проте це істинне положення не має прямого відношення до правильності чи неправильності міркування. Хибність висновків може випливати не лише з неправильності міркування, а й з хибності засновків.

Розкриваючи проблему значення логіки, з'ясуємо, по-перше, яку роль відіграє вона як наука, а по-друге, яке значення має знання логіки як науки. З'ясовуючи перший аспект, треба зазначити, що рівень розвитку логіки постійно давався взнаки у всіх сферах наукового пізнання, а в кінцевому підсумку ? і в практиці. Історія свідчить про нерозривний (хоча далеко й неоднозначний) зв'язок логіки з іншими науками, прогресом техніки і технології. Особливо переконливо цей звязок виявляється в наш час. Один з відомих засновників кібернетики американський математик Н. Вінер вважав, що виникнення кібернетики було б неможливим без сучасної логіки. Автоматика і електроннообчислювальна техніка, що застосовуються в кібернетиці, як відомо, використовують алгебру логіки, а в керуючих системах кібернетики важливу роль відіграють релейно-контактні схеми, які моделюють логічні операції. Опис цих операцій, який надається логікою, сприяє скрупульозному аналізу структури думок і відкриває багаті можливості автоматизації логічних процесів, використання для їх здійснення автоматичних машин.

Сучасна логіка проникає у нові галузі науки і техніки. При цьому досягнення логіки використовують в усіх галузях знання, бо вона досліджує загальні засади правильного міркування, зв'язки між засновками і висновками незалежно від того, з якої сфери пізнання взяті ці засновки. Важливо враховувати й те, що різні логічні системи (класична й некласична) і навіть різні розділи цих систем, особливо некласичної, виконують свої специфічні функції.

3'ясовуючи значення знання логіки як науки, треба насамперед зазначити, що воно підвищує загальну інтелектуальну культуру людини, сприяє формуванню логічно правильного мислення, основними рисами якого є чітка визначеність, послідовність, несуперечливість та доказовість. Освоєння логічної науки дає можливість свідомо будувати правильні міркування, відрізняти їх від неправильних, уникати логічних помилок, вміло й ефективно обгрунтовувати істинність думок, захищати свої погляди і переконливо спростовувати хибні думки та неправильні міркування своїх опонентів, сприяє удосконаленню стихійно сформованої логіки мислення. 3авдяки логіці, особливо сучасній, людина прилучається до новітніх результатів логічних досліджень.

Необхідність знання логіки пояснюється вже тією обставиною, що вона досліджує загальнолюдські закони мислення, які діють у всіх галузях науки. Висока логічна культура громадян країни сприяє її прогресу в усіх сферах життя.

Висновок
Закон мислення ? внутрішній, істотний|суттєвий|, необхідний зв'язок між думками|гадками|.

Найбільш прості і разом з тим|в той же час| необхідні зв'язки виражаються|виказують| в основних формально-логічних законах: тотожність, несуперечніть|, виключеної третьої і достатньої підстави|основи|. Ці закони називаються основними, тому що|бо| виражають|виказують| важливі|поважні| властивості правильного мислення: його визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість.

Вони мають необхідний і загальний характер|вдачу|, діють у всякому|усякому| процесі мислення не залежно від того, в якій формі він протікає. Окрім|крім| основних, існують формально-логічні закони, пов'язані з окремими формами мислення, з|із| окремими логічними операціями, наприклад, закон зворотного відношення|ставлення| між об'ємом|обсягом| і змістом|вмістом| поняття та інші.

Формально-логічні закони склалися в результаті|унаслідок| багатовікової практики людського пізнання як віддзеркалення|відображення| найзвичайніших|звичних| властивостей і відносин предметів дійсності, ? їх якісній визначеності, відносній стійкості. Адже кожен предмет, не дивлячись на|незважаючи на| зміни, що відбуваються|походять| з|із| ним, залишається відносно певним предметом з|із| властивими йому властивостями, що дозволяють відрізняти його від інших предметів. Наприклад, кожна людина впродовж|упродовж| свого життя міняється; міняються його звички, риси вдачі, зовнішній вигляд. Проте|тим не менше|, не дивлячись на|незважаючи на| всі зміни, він залишається певною людиною, з|із| властивими йому особливостями, що відрізняють його від інших людей.

Якісна визначеність предметів і їх властивостей складає об'єктивну основу законів тотожності, непротиворечия| і виключеного третього. Закон достатньої підстави|основи| є|з'являється| логічним виразом|вираженням| причинно-наслідкових зв'язків.

Відображаючи|відбивати| зв'язки і відносини предметів дійсності, узгоджується з|із| її законами, закони формальної логіки не є|з'являються| безпосередньо законами самих речей і явищ. Це відрізняє їх від діалектичних законом мислення, таких, що є відбитий в людській голові закони розвитку зовнішнього світу.

Формально-логічні закони ? це закони правильної побудови|шикування| і зв'язку думок|гадок|. Виражаючи|виказувати| необхідні умови правильного мислення, вони діють в будь-якому міркуванні, в пізнанні будь-яких предметів і явищ, зокрема в пізнанні складних діалектичних процесів.

Всі ці закони виражають|виказують| визначеність, несуперечність, довідність|доказовість| мислення. Логічні принципи діють незалежно від волі людей, не створені по їх волі і бажанню. Ці принципи відображають|відбивають| зв'язок і відношення|ставлення| речей матеріального світу. Всі люди у всьому світі мислять по одних і тих же логічних законах і так буде завжди.

Список використаної літератури:

Гетманова А.О. „Учебник по логике” – Москва, 1995
Конверський А.Є. „Логіка” ? Київ, 2004
Тофтул М.Г. „Логіка”, Київ, 2002