Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни - файл n10.doc

Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни
скачать (581.7 kb.)
Доступные файлы (12):
n1.doc277kb.21.09.2005 20:20скачать
n2.doc237kb.24.01.2002 09:13скачать
n3.doc237kb.24.01.2002 09:15скачать
n4.doc228kb.03.02.2002 09:09скачать
n5.doc226kb.29.01.2002 15:53скачать
n6.doc319kb.03.02.2002 18:21скачать
n7.doc302kb.16.12.2001 11:36скачать
n8.doc230kb.11.12.2001 12:10скачать
n9.doc519kb.17.12.2001 21:45скачать
n10.doc262kb.08.01.2002 21:46скачать
n11.doc319kb.04.03.2002 20:37скачать
n12.doc909kb.26.02.2002 18:17скачать

n10.doc

Тема 9.Організація праці
9.1. Поняття організації праці, її основні напрямки
Праця людей навіть в самій простій формі являє собою дуже складну діяльність, яка потребує поєднання різних трудових операцій та прийомів. Процес праці повинен бути організований незалежно від того, на якому структурному рівні суспільного виробництва він здійснюється. Це може бути праця окремого працівника, спільна праця групи людей, великого колективу або праця усього суспільства.

Під організацією праці на підприємствах і в організаціях розуміють конкретні форми і методи поєднання людей та техніки в процесі трудової діяльності.

Мета організації праці полягає в забезпеченні підвищення продуктивності праці та ефективного використання трудових ресурсів.

Основні завдання організації праці:

Основні напрямки (або елементи) організації праці:

Особливу роль в організації праці відіграє винагорода за працю – її оплата. Заробітна плата (трудовий дохід) є водночас ланцюгом, що з’єднує людину і засоби виробництва, і фактором (елементом) ефективної організації праці.
9.2. Поділ і кооперування праці на підприємстві
В основі використання усієї сукупності праці, що застосовується у виробництві, лежить поділ трудових функцій, обов’язків і робочих процесів між різними учасниками виробництва.

Поділ праці – це розмежування діяльності працівників.

Трудовий процес поділяється на сукупності (комплекси) технологічних і виробничих операцій, прийоми, трудові дії і трудові рухи. Основою поділу трудового процесу між окремими виконавцями виступає функціональний, технологічний, професійний та кваліфікаційний поділ праці. Це й є види поділу праці.

Функціональний поділ праці – це поділ трудового процесу на сукупності виробничих операцій відповідно до їх призначення. Як розглядалося раніше, згідно із характером функцій весь персонал підприємства поділяється на ряд категорій. Найбільш багаточисельною категорією (близько 80 %) є робітники, які виконують наступні основні групи функцій:

Технологічний поділ праці – це поділ трудового процесу на технологічно однорідні види робіт. Наприклад, у машинобудуванні – це механоскладальні, складальні роботи; на гірничодобувних підприємствах – гірничопідготовчі, очисні роботи тощо.

Такий вид поділу праці сприяє спеціалізації виконавців, тобто закріпленню за ними певного числа операцій.

В межах технологічного поділу розрізняють поопераційний (наприклад, обточування деталей) і предметний (наприклад, обробка блоку двигуна) поділи праці.

Перевагами поопераційного поділу праці є розвиток виробничих навичок робітників; скорочення строків підготовки кадрів і витрат на її здійснення; прискорення освоєння технологічних процесів; створення передумов для механізації та автоматизації виробництва, впровадження спеціалізованого устаткування.

Недоліки поопераційного поділу: спрощення змісту праці при надмірному подрібненні технологічних процесів; монотонність праці, яка призводить до зростання втомленості робітників, підвищення плинності кадрів.

Тому з розвитком автоматичних ліній широкого розповсюдження набуває предметний поділ праці, коли робітники освоюють декілька операцій.

Професійний поділ – це виділення окремих видів робіт усередині функціональних груп і закріплення їх за одними й тими робітниками. Він обумовлює поділ персоналу підприємства на окремі групи за професіями (спеціальностями).

Кваліфікаційний поділ – це поділ праці в залежності від складності робіт, що виконуються.

Поділ праці означає одночасне співіснування різних видів трудової діяльності і відіграє важливу роль в розвитку організації виробництва і праці. По-перше, він є необхідною передумовою процесу виробництва і умовою підвищення продуктивності. По-друге, дозволяє організувати послідовну і одночасну обробку предмету праці на всіх фазах виробництва. По-третє, сприяє спеціалізації виробничих процесів і удосконаленню трудових навичок учасників виробництва.

Поділ праці не можна розглядати лише як звуження сфери діяльності людини, він є відображенням дії об’єктивного закону переміни праці. Існують межі доцільності в процесі поділу праці, ігнорування яких може негативно сказатися на організації праці і результатах виробництва.

Обов’язкові вимоги до поділу праці:

  1. Поділ праці не повинен призводити до зниження ефективності використання робочого часу та устаткування.

  2. Він не повинен супроводжуватися безликістю і безвідповідальністю в організації виробництва.

  3. Поділ праці не повинен бути надмірно дрібним, щоб не ускладнювати проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці, а також не знижати кваліфікацію робітників, не позбавляти працю змістовності, не робити її монотонною та утомливою.

Монотонність праці є дуже серйозним негативним фактором, що проявляється в процесі поглиблення поділу праці у виробництві. Засобами проти монотонності є періодична переміна робочого місця, ліквідація одноманітності трудових рухів, введення змінних ритмів праці, регламентованих перерв для активного відпочинку та т. ін.

Основні правила поділу праці:

  1. Закріплення за кожним робітником робочого місця, за стан якого він повністю відповідає.

  2. Точна регламентація кола функцій і обов’язків кожного робітника.

  3. Уособлений облік робіт, які виконуються кожним робітником і тих матеріальних витрат, які мають місце при цьому.

Критеріями поділу праці повинні служити не тільки зростання продуктивності, але й умови для гармонічного розвитку людей, ліквідація негативного впливу виробничих умов на організм людини.

З поділом праці у виробництві тісно пов’язане її кооперування. Це два боки єдиного процесу праці. Існування поділеної праці (за функціональними, професійними, кваліфікаційними ознаками) об’єктивно потребує встановлення певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Повинна бути планомірна діяльність багатьох учасників виробництва, яка має бути узгоджена в просторі (це виробничі зв’язки між робітниками, бригадами, дільницями, цехами) і у часі (шляхом організації змінної роботи, здійснення роботи за графіком).

Сутність кооперування праці полягає в об’єднанні різних видів робіт і трудових процесів, що забезпечує планомірну спільну працю багатьох виробництв.

Види кооперування на підприємстві обумовлені різними видами поділу праці:

Кооперування праці на виробничій дільниці може здійснюватися як між окремими робітниками, так й між колективами, об’єднаними в бригади, ланки.

Однією з форм кооперації на дільниці є виробнича бригада – це первинний осередок трудового колективу підприємства, який об’єднує робітників для спільного ефективного виконання завдання на основі загальної зацікавленості, взаємодопомоги й відповідальності за результати праці.

Основні правила раціональної організації праці:

  1. Відокремлення основної роботи від допоміжної та обслуговуючої.

  2. Спеціалізація робочого місця на виконанні певного виду робіт та операцій.

  3. Своєчасне й якісне планування роботи з видачею робітнику завдання на послідуючі зміни.

  4. Забезпечення нормального режиму відпочинку та харчування.

  5. Дотримання встановленого порядку на робочому місці.

  6. Підтримання чистоти на робочому місці.

  7. Правильне чергування робіт, що виконуються протягом зміни, та підтримання рівномірного режиму праці.




    1. Організація й обслуговування робочих місць


Робоче місце – це частина виробничої площі, закріпленої за одним або групою робітників і оснащеної всім необхідним для виконання виробничого завдання.

Робоче місце як місце зайнятості людини визначає умови праці (нормальні, тяжкі), режими праці й відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний) та інше.

Робочі місця класифікують за:

Організація робочого місця передбачає його спеціалізацію, оснащення, розміщення усього необхідного на робочому місці у визначеному порядку, забезпечення найкращих умов праці.

Спеціалізація робочих місць передбачає встановлення їх раціонального виробничого профілю, закріплення певних робіт (операцій) за ознакою їх технологічної однорідності.

Головними елементами оснащення робочих місць є:

  1. основне технологічне устаткування (верстати, машини, апарати, автоматичні лінії тощо);

  2. допоміжне устаткування (складальні стенди, транспортери, крани та інше);

  3. технологічна оснастка (інструменти й пристрої);

  4. організаційна оснастка (засоби для зберігання і розміщення технологічної оснастки, заготовок, інструменту – це столи, тумбочки, шафи);

  5. виробнича тара (контейнери) й меблі (стільці, крісла, столи, підставки);

  6. засоби для зберігання й розміщення документації (полиці, підставки);

  7. засоби сигналізації, зв’язку, освітлення, догляду за устаткуванням і робочим місцем (маслянки, щітки), для забезпечення техніки безпеки;

  8. предмети виробничого інтер’єру.

Просторове планування робочого місця – це найбільш раціональне розміщення матеріальних елементів виробництва (устаткування, засобів зв’язку, оснастки й т. ін.) та робітника у просторі.

Робоче місце включає основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній й вертикальній площинах, розташовуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. Інша площина – допоміжна зона, де розташовані предмети, які застосовуються нечасто.

Раціональне планування робочого місця повинне забезпечувати ефективне виконання закріплених трудових процесів, повне використання виробничої площі, засобів і предметів праці, сприяти використанню передових методів праці, економії трудових ресурсів, обумовлювати зручність при виконанні роботи, порядок на робочому місці, створювати умови для безпечної роботи.

Для цього складаються схеми просторового планування із зазначенням усієї оргтехоснастки, місць її розміщення, відстані між виконавцями й основними об’єктами прикладення праці. Схеми будуються в горизонтальних і вертикальних площинах, що дозволяє встановити оптимальну відстань до пультів управління, зон спостереження, максимальні й мінімальні зони досяжності для виконавця, маршрути його переміщення.

На основі складених схем планування робочого місця оцінюється раціональність загального розташування робочого місця на дільниці, в цеху, його зв’язок з іншими робочими місцями, транспортними потоками цеху, можливість подачі до нього заготовок та транспортування готової продукції, відходів та т. ін. При проектуванні планування робочого місця необхідно досягти повного використання виробничої площі з одночасним забезпеченням свободи дій людини й раціональності транспортних проходів та проїздів.

Основне устаткування слід розміщувати на робочому місці з урахуванням норм промислової санітарії й техніки безпеки. Так, у відповідності із ЗНіП на кожного робітника повинно приходитися не менше 15 м3 обсягу виробничого приміщення, а площа робочого місця повинна становити не менше 4,5 м2.

Найбільш ефективною й найменш стомлюючою роботою вважається така, яка здійснюється в нормальній робочій зоні, що окреслюється кінчиками пальців зігнутої в суглобі ліктя руки. В цій зоні повинно знаходитися все найбільш важливе й те, що найчастіше використовується. Крім нормальної зони розрізняють також максимальну й оптимальну робочі зони.

Максимальна зона окреслюється кінчиками пальців витягнутої руки у вертикальній й горизонтальній площинах. Розміщення засобів оргоснастки за межами максимальної зони потребує зайвих трудовитрат на переміщення робітника, нахил, поворот і т. ін. Оптимальна зона являє собою сектор взаємного накладення максимальних зон досяжності обох рук.

При плануванні робочого місця звертається увага й на психофізіологічні вимоги. Вони полягають в забезпеченні зручної робочої пози. При її виборі в розрахунок приймається величина фізичних зусиль, які потрібні для виконання даної роботи, темп, характер і розмах робочих рухів, вплив пози на стомлення людини. Так, при зусиллі до 5 кг найбільш придатною є поза “сидячи”, понад 10 кг – “стоячи”, при середніх фізичних зусиллях 5-10 кг – змінна поза “сидячи-стоячи”. При невисокому темпі роботи, необхідності виконання її точно й акуратно та невеликому розмаху рухів кращою є поза “сидячи”.

При організації робочого місця необхідно також враховувати й естетичні вимоги, мета яких полягає у сприянні хорошому настрою, бадьорості, збереженню здоров’я. До естетичних вимог у відношенні оргтехоснастки відносять: пластичність, пропорційне й кольорове рішення, інтер’єр (поєднання форм оснастки із середовищем), зручність в експлуатації, економічність форм.

Обслуговування робочого місця включає систему заходів щодо забезпечення виконавця всім необхідним для виконання виробничого завдання.

Наскільки важливим є цей аспект організації праці показує хоча б той факт, що майже 2/3 усіх внутрішньозмінних втрат робочого часу пов’язано саме з недоліками в обслуговуванні робочих місць.

Обслуговування робочих місць здійснюється в розрізі наступних функцій:

Обслуговування може реалізуватися за такими системами:

  1. централізованою – обслуговування здійснюється робітниками спеціалізованого підрозділу підприємства;

  2. децентралізованою – обслуговування проводиться цеховими службами;

  3. змішаною – трудомісткі й складні роботи з обслуговування здійснюються спеціалізованим підрозділом, а дрібні – власними цеховими службами.

Для приведення в дію наявних резервів у використанні виробничого потенціалу застосовується механізм атестації й раціоналізації робочих місць, а також атестація технологічних процесів, виробництв, дільниць, цехів. В ході атестації робочих місць комплексно оцінюються їх технічний, організаційний стан, умови праці й техніку безпеки. В результаті атестації по кожному робочому місцю приймається одне з наступних рішень: продовжити експлуатацію без змін, довантажити, раціоналізувати або ж ліквідувати.
9.4. Умови праці. Охорона та безпека праці
Умови праці на робочому місці, дільниці, цеху являють собою сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність і здоров’я людини в процесі праці.

Умови праці поділяються на:

  1. санітарно-гігієнічні (ті, що характеризують зовнішнє середовище робочої зони);

  2. психофізіологічні (ті, які обумовлені змістом праці);

  3. естетичні (ті, що впливають на емоції працівника);

  4. соціально – психологічні (ті, що характеризують взаємовідносини між членами трудового колективу).

Санітарно-гігієнічні умови праці містять мікроклімат, чистоту виробничого і повітряного середовища, якість освітлення, рівень шуму та вібрації, різні види випромінювання.

Мікроклімат виробничого середовища характеризується температурою, відносною вологістю і рухомістю повітря, а також впливом теплового випромінювання на людину. Ці фактори безпосередньо впливають на теплорегуляцію організму. Їхні значення, такі як оптимальні (комфортні) й припустимі температури, відносна вологість і швидкість руху повітря, встановлені санітарними нормами проектування промислових підприємств.

Оптимальною для працюючої людини вважають температуру 22-23С при 40 % - вій вологості повітря. Підтримання цих параметрів через систему кондиціонування повітря, зокрема в липні – серпні, в проміжках між 14 - 16 годинами, сприяє підвищенню працездатності в 2-3 рази. Витрати на установку відповідної апаратури в таких випадках є фактично економією, бо вони збільшують ефективність праці. Тому масовий перехід на кондиціонування повітря в робочих приміщеннях США та інших розвинутих країн – це не симптом розбещеності, а питання економічної вигоди і розрахунку. Якщо праця не тяжка, то температура повітря може бути 18-23С, для фізичної праці – 10-16С. Допустима межа вологості повітря становить 40-60 %.

Певна швидкість руху повітря необхідна для попередження перегріву організму. При високій температурі в приміщенні вона може досягати 1 м / сек. й більше, але якщо температура є нижчою за 17С, то для запобігання простудних захворювань швидкість руху повітря повинна бути мінімальною (0,1-0,2 м/сек.). Для забезпечення нормального мікроклімату важлива саме сукупність параметрів, тому що однакова температура повітря при різній вологості й швидкості руху по-різному впливає на стан організму.

Основні заходи по поліпшенню мікроклімату виробничого середовища:

Стан повітря. Деякі технологічні процеси пов’язані з виділенням у повітря пилу й парів, які являють собою зважені в ньому частки твердих або рідких речовин, а також газів.

Санітарними нормами встановлені гранично допустимі концентрації в мг/л або г/м3 для кожного виду аерозолів та газів.

За походженням пил може бути:

а) органічним, у т. ч. рослинним (зокрема, тютюновим, борошняним, деревним) і тваринним (наприклад, вовняним, кістковим);

б) неорганічним , у т. ч. металевим (наприклад, чавунним, мідним) і мінеральним (зокрема, піщаним, вапняковим).

Пил подразнює шкіру та слизисті оболонки верхніх дихальних шляхів та легенів, очей, викликає їх захворювання. Чим менші частки пилу, тим вони шкідливіші для здоров’я.

Пари й гази хімічних речовин в концентраціях вище встановлених норм, також негативно впливають на органи дихання, зору, шкіру, нервову систему.

Заходи з боротьби із пилом поділяють на два види:

  1. ті, що передбачаються на стадії проектування;

  2. ті, що проводяться в процесі виробництва (механізація ручних робіт по пересипанню і пакуванню продуктів, що пилять; розміщення апаратів з пилом в окремих камерах; влаштування місцевих підсосів; використання респіраторів, душу).

Освітлення робочих місць і виробничих приміщень. Рівень освітлення робочих місць встановлюється в залежності від характеру і точності роботи, розмірів об’єкта, складності його розрізнення та контрасту між об’єктом та фоном.

Для отримання розсіяного і рівномірного освітлення необхідно фарбувати стіни, стелі, стальні конструкції та устаткування у світлі кольори, які мають високий коефіцієнт відбиття. Наприклад білий колір має коефіцієнт відбиття 0,85; колір слонової кісті – 0,75; світло-бежевий – 0,62.

Освітлення виробничих приміщень повинно бути рівномірним, забезпечувати нормальну освітлюваність робочої техніки, необхідний контраст між деталлю і фоном. Для людини найбільш сприятливим є природне (натуральне) освітлення, однак воно не є стабільним в залежності від часу доби, пори року, орієнтації вікон, стану погоди.

Норми освітлення робочих поверхонь у виробничих приміщеннях знаходяться в інтервалі від 100 люкс загального освітлення (для виконання грубої роботи малої точності) до 5000 люкс для роботи високої точності з малими деталями (менш 0,15 мм).

Рівень шуму та вібрації. Джерелами шуму, який є несприятливим для організму людини фактором, можуть бути працюючі верстати, машини, транспорт.

Шум являє собою безладне поєднання звуків різної сили та частоти. Сильний шум притупляє гостроту зору, змінює ритм дихання й серцевої діяльності, підвищує кров’яний тиск і уповільнює психічні реакції. Взагалі не всякий шум несприятливий. Існують рівні шуму, на які людина не звертає уваги. Якщо рівень шуму на виробництві перевищує 100 дБ, то він є несприятливим фактором. Для порівняння: сила шуму дихання людини становить 10 дБ, шуму листя на вітрі – 20 дБ, шуму потягу – 95 дБ, шуму ракети – 175 дБ. Шум інтенсивністю в 190 дБ вириває заклепки з металевих конструкцій.

Напрямками боротьби з шумом є:

Механічні коливання твердих тіл з невеликою частотою сприймаються як вібрація. Вона виникає при роботі устаткування, викликає коливання підлоги й перекриття будівель та передається працівникам. Вібрація може призводити до порушення здоров’я людини (опорного апарату, судин, нервів, тиску, появи вібраційної хвороби) та до погіршення якості продукції. Тому при проектуванні нового устаткування слід прагнути до мінімальної вібрації. Санітарними нормами встановлені допустимий рівень вібрації та амплітуди коливань її джерел. Вимірюється вібрація частотою коливань в герцах і амплітудою в мм.

Велику небезпеку для працівників являють виробниче випромінювання і магнітні поля, якщо вони перевищують санітарно – гігієнічні норми.

Види випромінювання:

  1. ультрафіолетове випромінювання, зокрема, проявляється при спостереженні за електрозварюванням без спеціального захисту. При невеликих дозах цей вид випромінювання є корисним. Негативний вплив великих доз проявляється через хворобу очей, шкіряних покровів, порушення роботи нервової системи;

  2. інфрачервоне або теплове випромінювання (в результаті впливу нагрівачів) викликає перегрів організму, порушення серцевої діяльності;

  3. електромагнітне випромінювання (вплив електродвигунів, ліній електропередач) залежить від температури впливу;

  4. іонізуюче випромінювання виникає в результаті розпаду радіоактивних елементів (урану, радію, стронцію та ін.).

Необхідний суворий контроль стану радіаційної обстановки на робочих місцях, де використовуються радіоактивні речовини.

Психофізіологічні умови праці містять:

Оптимальний темп роботи повинен відповідати 1/5 максимально можливого темпу, встановленого стосовно окремих органів руху людини: для пальців – 6 рухів на секунду, для долоні – 3, для руки – 80 рухів на хвилину, для ноги – 45, для корпусу – 30.

Робочий ритм – це чітке за часом чергування окремих елементів роботи і пауз між ними.

Раціональна робоча поза з точки зору фізіології забезпечується у тому випадку, коли людина може працювати сидячи і стоячи.

Монотонність праці виникає при виконанні простих за змістом і коротких за тривалістю операцій, які багатократно повторюються протягом тривалого часу. Також вона може бути при одноманітності довкілля, кольору або звуку. При тривалості операції 30 секунд і менше різко відчувається монотонність праці. Це слід враховувати при розробці технологічного процесу. Протягом години не повинно бути більш ніж 180 однакових прийомів і операцій. Краще за все, якщо операція складається з 5-6 різних елементів, виконання яких передбачає чергування навантаження на різні органи і частини тіла людини.

Естетичні умови праці передбачають створення певного кольорового клімату, засобів інформації, використання декоративних рослин і застосування функціональної музики.

Функціональну музику доцільно використовувати в масовому, крупно-серійному виробництвах із конвеєрно-потоковою організацією праці, де може бути монотонність, одноманітність рухів і пози, невелике і рівномірне навантаження протягом зміни. Протипоказане використання музики в робочий час на роботах експериментально-дослідного і контрольного характеру; на роботах, де необхідна велика концентрація уваги; у виробництвах, де є комплекс негативних умов (несприятливий мікроклімат, шум, фізична напруженість).

Соціально-психологічні умови відображаються особливостями персоналу підприємства: його складом, структурою, рівнем підготовки і кваліфікації, сукупністю інтересів.

Часто причиною труднощів на підприємстві слугує несприятлива статево-вікова структура. Замічено, що одностатевий персонал є менш ефективним, ніж різностатевий. А.П.Чехов з цього приводу писав: ”жінки у відсутності чоловіків тускніють, а чоловіки у відсутності жінок втрачають глузд ”.

Великий вплив на стан колективу, його настрій спричиняє й віковий склад персоналу: переважання певних вікових груп відображається на поведінці інших людей. Так, для молоді більш властиві рухливість, пошук більш підходящого місця роботи, загострене почуття нового, нетерплячість до недоліків, прагматизм. Для людей старшого віку характерні консерватизм, ґрунтовність у поведінці, менша схильність до змін.

Під охороною праці розуміють здійснення комплексу технічних (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, видозміна технології з метою ліквідації шкідливих робіт) та санітарно-гігієнічних (раціональне освітлення, створення сприятливих мікрокліматичних умов та ін.) заходів.

Існують три напрямки удосконалення умов праці:

  1. Мінімізація впливу деяких факторів (шуму, вібрації, запилення, загазованості, випромінювання, небезпеки отримання механічних травм).

  2. Максимізація таких факторів, як ергономічна, естетична та організаційна комфортність на робочому місці, морально-психологічний клімат в колективі, безпека праці, господарсько-побутова облаштованість та інше.

  3. Оптимізація таких факторів, як освітлення, мікроклімат, демографічна і соціальна структура персоналу та інше.

Кожний напрямок реалізується на практиці за допомогою комплексу певних заходів.

Заходи по зниженню фізичної важкості праці:

Заходи по зниженню нервово-психічної напруженості:

Ієрархія заходів, якої необхідно додержуватися з точки зору санітарно-гігієнічних факторів:

  1. Удосконалення машин, механізмів, технічних процесів, щоб вони перестали бути джерелом негативного впливу на середовище. Заходи цієї групи потребують значних коштів і часу.

  2. Якщо заміна машин, процесів поки що неможлива, то вони повинні бути ізольовані.

  3. Якщо два перші кроки здійснити не вдається, то необхідно відгородити робочі місця від впливу виробничих шкідливостей або віддалити їх від джерела шкідливості (шляхом запровадження дистанційного управління, використання захисних кабін тощо).

  4. Крайній захід – використання засобів індивідуального захисту (протигазів, респіраторів, спеціального прорезиненого одягу).

Підвищення безпеки праці досягається передусім удосконаленням техніки і технології виробництва.

Заходи по безпеці праці:

1. Повинна існувати інформація про небезпеку у вигляді плакатів, знаків, покажчиків, світових табло на машинах, механізмах, в будівлях, на робочих місцях.

2. Небезпечні для здоров’я і життя людей місця необхідно огороджувати.

3.Проведення спеціальних інструктажів з техніки безпеки, організація занять з цих питань, особливо з молодими працівниками.

Основним напрямком щодо створення сприятливих умов праці є проектування організації праці, тому обов’язковим розділом проекту організації праці на певному робочому місці є “Умови праці”.
9.5. Режими праці й відпочинку
В процесі праці людина потребує періодичної короткочасної перерви для підтримки своєї працездатності. Потреба у відпочинку індивідуальна, вона залежить від стану здоров’я людини, її психофізіологічного стану, віку, статі, ступеня натренованості до виконання роботи. Від періоду відпочинку залежить злагодженість усього виробничого процесу. Тому на підприємстві в цілому, а іноді й в окремих його підрозділах встановлюється єдиний режим праці й відпочинку.

Режим праці й відпочинку – це порядок чергування роботи і перерв на відпочинок та їх тривалість. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими праці й відпочинку.

Режим формують з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. ???, за даними НДІ праці).

Рис. ???. Залежність між працездатністю людини й тривалістю роботи



Умовні позначення:

а1, а11 – періоди впрацювання або адаптації працівника до роботи відповідно на початку зміни і відразу після обідньої перерви; при чому а1 > а11;

b1, b11 – періоди найбільш високої та стійкої працездатності відповідно у першій і другій половинах робочої зміни; при чому b1 > b11;

c1, c11 – проміжки, протягом яких рівень працездатності знижується (періоди втомленості) відповідно у першій і другій половинах робочої зміни; при чому c11 > c1.

Відображена залежність позначається, передусім, у змінному і добовому режимах.

Задача встановлення раціонального режиму полягає в тому, щоб забезпечити швидке впрацювання людей, максимально збільшити період високої працездатності і скоротити фазу втомленості.

Заходи по скороченню періодів впрацювання і втомленості:

Загальні правила для встановлення перерв:

Перерву на обід слід робити в середині робочого дня, як правило через 4 години після початку роботи. Нормальна тривалість обідньої перерви становить 40-60 хвилин. В неї входить час прийняття їжі (в середньому 20 хвилин), час санітарно-гігієнічних процедур, час на переміщення та на післяобідній відпочинок.

Час відпочинку необхідно раціонально використовувати. Якщо виконувалися роботи нормальної важкості, необхідний ефективний активний відпочинок, пов’язаний з переміною виду діяльності, навантаженням непрацюючих органів. Для фізично важких робіт доцільним є пасивний відпочинок.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість зміни, час її початку і закінчення, тривалість й частоту загальних регламентованих перерв у роботі.

Добовий режим включає число змін на добу. Число змін повинно бути кратним 24. Отже, робота може бути організована в 1, 2, 3, 4 або в 6 змін.

Нормальний добовий цикл людини такий, що найбільша працездатність припадає на ранкові та денні години. В цей час підвищуються температура тіла, м’язова активність, діяльність нервової системи і серця, збуджуються зір і слух. Ввечері і вночі все навпаки. Тому тривалість роботи вночі повинна бути меншою з обов’язковими перервами на обід і відпочинок.

Чергування змін слід встановлювати у відповідності із природним добовим біоритмом: ранок – день – вечір – ніч. Перехід із однієї зміни в іншу необхідно здійснювати через значні проміжки часу. Бажаною є перезміна 1 раз у 5 – 7 днів.

Тижневий режим передбачає різні графіки роботи, число вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні й святкові дні.

Графіки роботи являють собою порядок чергування змін. Так, при тризмінному графіку безперервна робота здійснюється 4-ма бригадами по 8 годин на зміну. Після 4-х днів роботи кожна бригада має 48 годин для відпочинку й переходу в іншу зміну. Це забезпечує ритмічну роботу визначеної трудовим законодавством тривалості робочого часу. Існують й інші графіки з 1 або 2 загальними вихідними днями на тиждень.

Працездатність людини має певні закономірності зміни не тільки протягом зміни, але й протягом тижня (рис.???).












Четвер


Рис. ??? Типова крива тижневої працездатності
Як показано на графіку, на середину тижня працездатність людини зростає й досягає найвищих показників, тоді як у понеділок тяжко забезпечити її підвищення. Тому серйозні завданні треба вирішувати в середині тижня, а вихідні дні ставити тільки в його кінці.

Місячний режим визначає число робочих і неробочих днів в даному місяці, число працівників, які йдуть у відпуску, та тривалість чергових і додаткових відпусток.

КЗпП України визначено нормальну тривалість робочого часу (40 годин на тиждень), кількість вихідних днів на тиждень, роботу у понаднормовий час, тривалість перерв для відпочинку й харчування (до 2 – х годин), загальні вихідні (неділя) й святкові дні, порядок надання відпусток.

Графіки відпусток складаються адміністрацією і погоджуються з профспілками. Відпустку тривалістю до 1 календарного місяця доцільно використовувати одноразово, а більшої тривалості – ділити на 2 частини.

Загальні вимоги до режиму роботи:

  1. Додержування встановленої законодавством загальної тривалості робочого часу. З цією метою розраховується нормальне число годин роботи на рік та місяць, а також бюджет робочого часу одного робітника.

  2. Забезпечення рівномірного чергування часу роботи й перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін – періоду, за який всі робітники й бригади відпрацюють у всіх змінах.

  3. Забезпечення повного використання устаткування і робочого часу. Для цього необхідно мати постійний склад робітників у змінах і постійне керівництво (змінний склад майстрів).

  4. Обмеження кількості графіків на підприємстві, оскільки їх збільшення ускладнює організацію праці й управління виробництвом.

Окрема увага при цьому повинна бути приділена нічним змінам: підтримка необхідного рівня продуктивності в нічних змінах (шляхом скорочення їх тривалості, введення відповідних доплат); чітке постачання сировини, матеріалів, інструментів; високий рівень організаційно – технічного управління робочого устаткування; забезпечення необхідного обслуговування самих робітників (продуктами харчування, побутовими послугами тощо).


    1. Проектування організації робочих місць



Питання організації праці повинні завчасно обґрунтовуватися шляхом складання проекту організації робочих місць або організаційного проекту, який може бути складовою частиною “ноу-хау” - виду непатентованої інформації підприємства.


Типовий проект організації праці на робочому місці містить наступні розділи:

  1. Вступ, де зазначається значення даної професії, дається характеристика існуючої організації праці на подібних робочих місцях та її недоліки.

  2. Призначення і характеристика робочого місця: найменування робочого місця, професія за ТКД, вид і тип виробництва, роль даного робочого місця у виробничому процесі, його спеціалізація.

  3. Оснащення робочого місця: склад і характеристика основного технологічного і допоміжного устаткування, технологічної та організаційної оснастки, тари, засобів зв’язку та ін. .

  4. Просторова організація робочого місця і порядок розміщення на ній оснастки, предметів праці й готової продукції: схеми й рисунки просторового планування робочого місця.

  5. Форми, методи та прийоми праці: їх опис, зміст праці, обов’язки працівника, його основні і допоміжні функції.

  6. Організація обслуговування робочого місця: функції обслуговування, норми обслуговування, способи і засоби сигналізації.

  7. Умови праці на робочому місці, що проектується: темп, ритм, важкість та ін.

  8. Норми праці: норми часу, норми виробітку тощо.

  9. Оплата праці: рекомендовані форми і системи оплати праці, діючі ставки.

  10. Основні вимоги до робітника: професія, розряд, стаж роботи, рівень освіти, додаткові фізіологічні вимоги (слух, зір тощо).

  11. Документація на робочому місці: перелік довідкових, розрахункових матеріалів, форм облікової документації, паспорт на устаткування.

Складання проекту організації робочого місця необхідно здійснювати в багатоваріантному вигляді, враховуючи різні альтернативи виробництва. Вибір кращого варіанту здійснюється за критерієм найбільшого економічного ефекту.


    1. Колективні форми організації праці


Форми організації праці – це її різновиди, які відрізняються один від одного особливостями вирішення питань за окремими елементами організації праці.

В залежності від способу встановлення планових завдань та обліку виконаної роботи виділяють:

Різновиди колективних форм організації праці:

    1. в залежності від місця підрозділу в ієрархії управління на підприємстві:

2) в залежності від способу поділу і кооперування праці виділяють підрозділи:

3) в залежності від способу управління підрозділом розрізняють підрозділи:

4) за способом формування коштів для здійснення діяльності розрізняють форми організації праці, характерні для індивідуальної трудової діяльності, для підрядних та орендних колективів, для кооперативів і малих підприємств;

5) за способом оплати і матеріального стимулювання праці:

6) за способами взаємодії з вищим керівництвом виділяють форми, засновані на прямому підпорядкуванні, на договорі підряду, оренди, на контракті.

Всі зазначені форми організації праці та їхні різновиди поєднуються між собою в різних комбінаціях (наприклад, бригадна форма організації праці з повною взаємозаміною робітників і з розподілом заробітної плати за допомогою КТУ).

Передумови застосування колективних форм організації праці:

  1. Необхідність узгодженої роботи при обслуговуванні складних агрегатів.

  2. Виконання завдання, частина якого не може бути поділена між робітниками.

  3. Великий обсяг робіт для одного робітника.

  4. Необхідність забезпечення колективної відповідальності за досягнення високих виробничих результатів.

  5. Необхідність спільної роботи виконавців, які мають різні професії.



Запитання для самоконтролю знань:
1. Що розуміють під організацією праці ?

2. Які основні напрямки організації праці ?

3. В якому розрізі здійснюється поділ праці та яке практичне значення кожного виду ?

4. Назвіть основні правила поділу праці.

5. В чому сутність кооперування праці ?

6. У розрізі яких групувальних ознак класифікують робочі місця ?

7. Охарактеризуйте склад оснащення робочого місця.

8. За якими функціями здійснюється обслуговування робочих місць ?

9. Що являє собою просторове планування робочого місця ?

10. Як розрізняються умови праці на робочих місцях ? Дайте докладну характеристику кожної з відомих груп умов праці.

11. Обґрунтуйте головні напрямки удосконалення умов праці.

12. Розкрийте зміст різних режимів праці і відпочинку.

13. Назвіть основні розділи типового проекту організації праці на робочому місці.

14. За яких умов є доцільною колективна організація праці ?

15. Які різновиди колективних форм організації праці існують ?

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации