Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни - файл n3.doc

Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни
скачать (581.7 kb.)
Доступные файлы (12):
n1.doc277kb.21.09.2005 20:20скачать
n2.doc237kb.24.01.2002 09:13скачать
n3.doc237kb.24.01.2002 09:15скачать
n4.doc228kb.03.02.2002 09:09скачать
n5.doc226kb.29.01.2002 15:53скачать
n6.doc319kb.03.02.2002 18:21скачать
n7.doc302kb.16.12.2001 11:36скачать
n8.doc230kb.11.12.2001 12:10скачать
n9.doc519kb.17.12.2001 21:45скачать
n10.doc262kb.08.01.2002 21:46скачать
n11.doc319kb.04.03.2002 20:37скачать
n12.doc909kb.26.02.2002 18:17скачать

n3.doc

Тема 2. Населення і трудові ресурси суспільства
2.1. Загальна характеристика населення і процесу його відтворення
Населення країни є основою і суб’єктом усього суспільного процесу виробництва. В силу цього в реальних умовах суспільного життя воно виступає не механічною сукупністю людей, а головним матеріально-особистим компонентом виробництва. Саме суспільні відносини перетворюють сукупність людей з простої поновлюваної популяції в населення з притомною йому складною структурою, тобто із стійкими та упорядкованими зв’язками.

Населення є природною основою трудових ресурсів і являє собою конкретно – історичну сукупність людей, що проживають в межах певної території.

У широкому розумінні відтворення населення – це процес заміщення покоління батьків поколінням дітей у своїй певній соціально – економічній обумовленості, а у вузькому розумінні, враховуючи репродуктивну функцію жінок, це - процес заміщення покоління матерів поколінням дочок.

Відтворення населення формує природні межі трудового потенціалу. Процес відтворення останнього складається з демографічної, соціально-економічної та соціально-психологічної підсистем.

Вихідною мірою трудової активності населення виступає демографічна якість населення, яка залежить від генофонду відтворюючої популяції, стану її здоров’я, що позначається на рівні очікуваної тривалості життя при народженні.

Інтегральним показником рівня та якості життя є тривалість життя громадян, яка залежить від їхнього здоров’я. У свою чергу, стан здоров’я нації лише на 20 % залежить від медичного обслуговування й спадковості, а на 80% - від соціально-економічних умов життя (рівня і якості освіти, рівня життя, ситуації з безробіттям) і навколишнього середовища.

Демографічний цикл відтворення визначається довжиною покоління (середнім періодом між народжуванням покоління матерів і дітей, який дорівнює 27 – 29 років).

В соціально-економічній підсистемі якості трудового потенціалу відтворюється протягом періоду дієздатності населення (дорівнює середній тривалості трудового періоду: для жінок – це проміжок від 16 до 54 років, для чоловіків – від 16 до 59 років).

В соціально-психологічному аспекті трудовий потенціал відтворюється протягом усього життя людини.

Базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів країни, регіону або населеного пункту є фактична чисельність населення відповідної території. Чисельність населення відноситься до числа найбільш загальних кількісних характеристик процесу його відтворення і визначається на основі перепису населення , а в проміжках між ними – шляхом розрахунків чисельності і складу населення за даними перепису і реєстрації народжувань, смертей, прибуття і вибуття.

У зв’язку з постійною зміною чисельності населення визначається показник середньої чисельності, як правило, за рік. Він розраховується на середину року як середня арифметична з даних чисельності населення на початок і кінець року або шляхом додавання до початкової чисельності половини її річного приросту. На початок кожного кварталу або місяця середньорічна чисельність населення розраховується як середня хронологічна моментного динамічного ряду. Показник середньої чисельності населення потрібен для оцінки та аналізу демографічних процесів.

Для кількісної характеристики відтворення населення використовується показники народжуваності, смертності, фертильності, життєвості, механічного, природного і загального приросту та інші.

Народжуваність і смертність розраховуються на тисячу осіб населення (в проміллях) і вимірюються за допомогою систем коефіцієнтів і таблиць (народжуваності, смертності). Різниця між числом народжених та померлих при позитивному результаті називається природним приростом населення.

Поряд з абсолютними величинами визначаються і відносні показники народжуваності, смертності і природного приросту, які називаються коефіцієнтами природного руху населення. Вони розраховуються як для всього населення (загальні коефіцієнти), так і для певних вікових, статевих, соціальних та інших груп (спеціальні або часткові коефіцієнти). Загальні показники визначаються як відношення відповідних абсолютних показників за даний період часу до середньої чисельності населення за той же період. Частка від ділення помножується на 1000. Аналогічні розрахунки проводяться для оцінки механічного приросту.
Кнар. = Чнар. / (n * Чсер.) * 1000, (1)

де Кнар. – коефіцієнт народжуваності;

n – тривалість періоду, роки;

Чнар. - число дітей, що народилися за період n;

Чсер. – середньорічна чисельність населення.
Ксм. = Чпом. / ( n * Чсер.) * 1000, (2)
де Ксм. – коефіцієнт смертності;

Чпом. – чисельність померлих за період n.

Кф = Чнар. / ( n * Чжф) * 1000, (3)
де Кф – коефіцієнт фертильності (плідності);

Чжф – чисельність жінок фертильного віку (від 15 до 49 років).
Кж1 = (Чнар. / Чпом.) * 100, (4)
де Кж1 – коефіцієнт життєвості.

або Кж2 = (Кнар. / Ксм.) * 100, (5)
де Кж2 - коефіцієнт життєвості (коефіцієнт Покровського).

Кмех. пр. = [(Чприб. – Чвиб.) / ( n * Ч сер.) ]* 1000, (6)
де Кмех. пр. – коефіцієнт механічного приросту населення;

Чприб. – чисельність осіб, що прибули за період n;

Чвиб. – чисельність осіб, що вибули за період n.
або Кмех. пр. = Кприб. – Квиб., (7)
де Кмех. пр. – коефіцієнт механічного приросту населення;

Кприб. – коефіцієнт прибуття населення;

Квиб. – коефіцієнт вибуття населення.
Кпр.пр. = [Чпр./ (Чсер. * n)] * 1000, (8)
де Чпр. = (Чнар. – Чпом.) (9)
або Кпр.пр. = Кнар. – Ксм., (10)
де Кпр.пр. - коефіцієнт природного приросту населення;

Чпр. – природний приріст населення.

Кзаг.пр. = Кмех. пр. + Кпр.пр., (11)
де Кзаг.пр. – коефіцієнт загального приросту населення.



(12)
де Тр – середній темп росту населення;

Чп , Чк – чисельність населення відповідно на початок і кінець періоду n.



(13)
де Тпр – середній темп приросту населення.
У міжнародній практиці режим відтворення населення також оцінюється за допомогою брутто – і нетто – коефіцієнтів відтворення та показника середньої тривалості життя.

Брутто – коефіцієнт відтворення (або загальний чи валовий коефіцієнт) показує середню кількість дівчат, яку народила б одна жінка, що прожила до кінця репродуктивного періоду, за збереження продовж її життя сучасних умов народжуваності у кожному віці.

Коефіцієнт не враховує смертність дочок до досягнення ними віку матері, тому він не достатньо характеризує реальне заміщення материнської генерації дочірньою.

Нетто – коефіцієнт відтворення (або чистий коефіцієнт ) являє собою кількісне мірило заміщення материнської генерації дочірньою і показує середню кількість дівчат, які народжені жінкою за весь період плідності й які дожили до віку, в якому була жінка під час народження кожної з цих дівчат. Його обчислюють окремо для кожної статі, але на практиці частіше для жіночого населення. Нетто – коефіцієнт є центральним в системі показників відтворення населення.

З метою визначення перспектив розвитку ринку праці розраховується прогнозована чисельність населення:
Чпр = Чф. * (1 + Кзаг.пр. / 1000)m, (14)
де Чпр – прогнозована чисельність населення через m років;

Чф. – фактична чисельність населення на дату складання прогнозу.

Іншими словами, прогнозована чисельність населення на плановий період встановлюється методом пересування за віком та екстраполяції сальдо міграції.

Демографічний розвиток в Україні протягом 1991 – 2001 рр. відображено в табл.2. Як свідчить представлена інформація, демографічна ситуація є нестабільною і для ефективного функціонування ринку праці є несприятливою.
Таблиця 2

Демографічний розвиток України

Показники

Р о к и


1991

1992

1993

1994

1995

1996

1998

2000

І пів-річчя 2001р.

Чисельність населення на кінець року, млн. осіб

52,1

52,2

52,1

51,7

51,3

50,9

49,9

49,5


49,1

Народжуваність на одну тис. осіб, осіб

12,1

11,4

10,7

10,0

9,6

9,1

8,3

7,6


7,6

Смертність на одну тис. осіб, осіб

12,9

13,4

14,2

14,7

15,4

15,2

14,3

16,8

15,1

Природний приріст (зменшення) на одну тис. осіб, осіб

- 0,8

- 2,0

- 3,5

- 4,7

- 5,8

- 6,1

- 6,0

- 9,2

-7,5


Головні тенденції сучасних демографічних змін в Україні:

1.Значне зменшення народжуваності населення. З 60-х років минулого століття народжуваність в Україні не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. Нині в середньому 10 жінок народжують лише 13 дітей, тоді як для простого відтворення потрібно 21 – 22.

Однією з важливих рис сучасної демографічної ситуації в Україні слід вважати значне зменшення коефіцієнта народжуваності в міських населених пунктах і меншою мірою в сільських, і збільшення додатної різниці між рівнем народжуваності в селах та містах.

Причини зменшення народжуваності: подальше зниження життєвого рівня широких верств населення; погіршення медичного обслуговування; погіршення стану дитячого дошкільного та шкільного виховання; зростання безробіття.

2. Зростання смертності населення працездатного віку. За останні десять років смертність населення працездатного віку збільшилась на 40 – 50 %, а у найбільш продуктивній віковій групі (25 – 40 років) – навіть на 60 %.

Структура смертності населення України за причинами смерті практично не відрізняється від такої в економічно розвинутих країнах: хвороби системи кровообігу та новоутворення, нещасні випадки, отруєння і травми. Але вікові рівні смерті від цих причин в Україні скорочені на 2 – 3 роки.

Причини зростання смертності: глибокий економічний занепад; різкий спад життєвого рівня (низька якість харчування); погіршення екологічного середовища; невизначеність майбутнього.

3. Формування від’ємного сальдо зовнішньої міграції переважно за рахунок від’їзду людей віком 25 – 40 років.

Вперше від’ємне зовнішньо міграційне сальдо зафіксовано в Україні у 1994 р. Серед мігрантів переважають люди працездатного віку ( майже 62 %), що також сприяє погіршенню вікового складу населення.

4.Демографічне постаріння населення. Сучасне відтворення населення характеризується суттєвими віковими змінами: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен й називають демографічним постарінням. Його головною причиною є зниження народжуваності.

Старіння населення – одна з тих необоротних змін, які сполучені з переходом до нового типу відтворення населення. Населення, яке пережило демографічну революцію, ніколи не повернеться до тієї вікової структури, за якої людство жило впродовж усієї своєї історії.

Про постаріння населення в Україні свідчать такі показники: в 1970 р. частка населення старше працездатного віку становила 17,7 %, а через 30 років – 22,9 %; частка пенсіонерів за цей період зросла з 18,8 % до 28,3 %. За умови незмінності пенсійного віку ще через 30 років частка населення старше працездатного віку становитиме 30,0 %, а пенсіонерів - 32,1 %. Відповідними темпами зростає і демографічне навантаження на населення працездатного віку: з 318 осіб пенсійного віку в розрахунку на 1000 осіб працездатного віку у 1970 р. до 411 осіб у 2000 р. За прогнозом цей показник у 2030 р. становитиме 561. Нині демографічне навантаження в Україні на одного платника внесків є втричі гіршим ніж у США.

За часткою пенсіонерів у загальній чисельності населення Україна є лідером в СНД. Головна причина зростання числа пенсіонерів – існування пільгових умов виходу на пенсію майже для двадцяти категорій працівників, а також за вислугу років.

5.Скорочення тривалості життя. З 1989 р. по 1995 р. середня очікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася з 66,1 до 61,8 років, а у жінок – з 75,2 до 72,7. За цей період різниця між тривалістю життя чоловіків і жінок зросла на 28 %. Середня тривалість життя в Україні у 1998 р. становила 67,9 років.
2.2. Поняття трудових ресурсів та економічно активного населення
Для визначення тієї частини населення, що потрапляє на ринок праці, тобто складає обсяг сукупної пропозиції, дамо визначення деяким поняттям, якими оперує вітчизняна та зарубіжна статистика.

Працездатний вік – один з елементів умовної градації віку людини залежно від її участі в трудовій діяльності. Межі працездатного віку визначаються законодавчо. В Україні вони складають 16 – 59 років для чоловіків та 16 – 54 роки для жінок.

Для деяких видів професійної діяльності існує менша (на 5 – 10 років) верхня вікова межа, що пов’язано з високими психофізіологічними навантаженнями на організм людини. Тут діє система “пенсії по старості на пільгових умовах” (видобуток вугілля, виплавка металу та інші виробництва). Це також стосується й тих професійних занять, де з роками втрачається можливість підтримувати потрібну “трудову форму”.

У більшості країн світу працездатний вік закінчується значно пізніше. В міжнародній практиці межами працездатного віку є 15 і 64 роки життя для осіб будь-якої статті.

Працездатність являє собою стан, який дозволяє людині без шкоди для здоров’я виконувати певну роботу. Розрізняють загальну працездатність, тобто здатність виконувати взагалі будь-яку роботу в звичайних умовах праці; професійну працездатність – здатність до виконання роботи з певної професії (спеціальності) і спеціальну працездатність - здатність працювати за певних виробничих або кліматичних умов.

Трудова (економічна) активність – бажання населення реалізувати свою працездатність. Виділяють потенційну та реалізовану трудову активність населення (зайнятість).

Працездатне населення або трудові ресурси – це населення, яке здатне до трудової діяльності без врахування віку, тобто та частина населення, яка потенційно володіє працездатністю.

Працездатне населення або трудові ресурси є носіями (суб’єктами) відносин, які утворюються в процесі їх формування, розподілу та використання. Тому в сучасних умовах останні є суб’єктом управління, що виражається, зокрема, в державному регулюванні розподілу та перерозподілу трудових ресурсів, підготовці кадрів, забезпеченні зайнятості тощо. Це примушує розглядати трудові ресурси як економічну категорію і як планово-обліковий показник в залежності від того, для яких цілей це поняття використовується.

Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини з приводу населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці у відповідності до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили.

Трудові ресурси як планово-обліковий показник – це чисельність населення, зайнятого у суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення працездатного віку. Такий облік дає можливість відобразити кількісну характеристику та структуру трудових ресурсів (активну та пасивну частину) і використовується при розробці відповідних балансів.

Працездатне населення працездатного віку – це населення працездатного віку, за винятком непрацездатних інвалідів першої та другої груп. Питома вага непрацюючих інвалідів в населенні працездатного віку порівняно невелика і відносно стабільна ( 2 %).

В статистичній практиці у складі трудових ресурсів крім працездатних громадян працездатного віку враховують також й громадян молодше та старше працездатного віку, тобто тих, кого називають працюючими підлітками і працюючими пенсіонерами.

Відповідно до Кодексу законів про працю України особи молодше 16 років можуть бути прийняті на роботу з 15 років у виключних випадках і при згоді одного з батьків. Крім того, підліткам може бути запропонована тільки легка праця, без тяжких і шкідливих умов, без підняття вантажів тощо. Тому праця підлітків на зареєстрованому ринку праці України не отримала скільки-небудь суттєвого поширення ( 0,2 % від загальних трудових ресурсів країни).

В 1999 – 2000 р. р. за результатами п’яти раундів обстеження праці дітей в усіх регіонах України було виявлено 416 тис. працюючих дітей віком 5 – 17 років (4,6 % від загальної генерації дітей цього віку), з яких близько 75 тис. осіб працювали офіційно.

Працюючі пенсіонери завжди складали помітну частину кадрів. Зокрема в 1999 р. вони становили 9 % загальної чисельності трудових ресурсів України.

Схему розрахунку чисельності трудових ресурсів можна представити наступним чином:
ТРф = Нпр.в. – Іпр.в. – НПпенс. + Пп ідл. + Ппенс., (15)
де ТРф – фактична чисельність трудових ресурсів;

Нпр.в. – населення працездатного віку;

Іпр.в. – непрацюючі інваліди 1-ї і 2-ї груп працездатного віку;

НПпенс. – непрацюючі пільгові пенсіонери;

Ппідл. – працюючі підлітки;

Ппенс. – працюючі пенсіонери.

У міжнародній статистиці існують поняття: “економічно активне населення”(ЕАН) та “економічно неактивне (пасивне) населення”.

Згідно з рекомендаціями МОП із статистики праці, до економічно активного населення відносять всіх тих, хто пропонує свою працю для виробництва товарів та послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, бартерного обміну та особистого споживання. Воно визначається як сума зайнятого і незайнятого населення, яке знаходиться в стані активного пошуку роботи і зареєстроване відповідними службами.

Категорії економічно активного населення:

Статус ЕАН кількісно визначається за обсягом відпрацьованих тижнів або днів за певний період часу. За цією ознакою ЕАН поділяється на зайнятих, частково зайнятих і безробітних.

До зайнятих в Україні відносять осіб, що працювали протягом тижня не менш 4 - х годин (в міжнародній практиці – однієї години), або в підсобному сільському господарстві – не менш 30 годин.

До складу економічно неактивного населення відносяться особи, які не належать до числа зайнятих чи безробітних, а саме: учні та студенти денних форм навчання; пенсіонери за віком та інвалідністю; рантьє; особи, які отримують матеріальну підтримку від суспільних організацій та приватних осіб; зайняті на оплачуваних суспільних роботах; особи, які надають добровільні безкоштовні послуги; соціальні працівники; особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають роботу через об’єктивні і суб’єктивні причини.

Оцінка економічно активного та економічно неактивного населення здійснюється на основі вибіркових обстежень домашніх господарств, частіше в жовтні місяці, коли вплив сезонності на переміщення людей є мінімальним.

Отже, з точки зору вузького підходу до визначення обсягів сукупної пропозиції на ринку праці, пропозицію в поточному періоді складатиме економічно активне населення, яке є тимчасово незайняте і активно шукає роботу самостійно або через відповідні служби. Саме воно потребує матеріальної допомоги та допомоги в працевлаштуванні в поточному періоді.

У вітчизняній статистиці категорія “трудові ресурси” не виділяє окремо реально бажаючих працювати, що не сприяє розробці заходів по задоволенню потреб населення в трудовій діяльності, тобто визначенню реальної пропозиції на ринку праці. Саме з цих позицій найбільш доцільною є така схема поділу населення, яка поділяє трудові ресурси на ЕАН і економічно неактивне населення (рис. 4).



.
Рис.4. Схема розподілу населення з метою визначення пропозиції праці


2.3. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів
Трудові ресурси мають кількісні та якісні характеристики. Перші з них включають показники чисельності і складу (за віком, статтю, суспільними групами та інше). Другі – показники освітнього рівня, професійно-кваліфікаційної структури і т. ін.

Показники чисельності трудових ресурсів розраховуються станом на конкретний момент часу для певної адміністративно-територіальної одиниці. У зв’язку з постійними змінами чисельності трудових ресурсів розраховуються середні показники.

Кількісна характеристика трудових ресурсів в часі та за темпами зміни визначається за допомогою абсолютних і відносних показників: абсолютного приросту, темпів росту і приросту трудових ресурсів.

Абсолютний приріст – різниця між чисельністю трудових ресурсів на початок і кінець року з урахуванням сальдо міграції.

Темп росту трудових ресурсів і темп приросту визначаються аналогічно як і для населення взагалі.

Також розраховується показники природного і механічного приросту: коефіцієнти природного і механічного поповнення, механічного обороту, а також коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів.

Показники чисельності трудових ресурсів використовуються для складання балансу трудових ресурсів, в наукових дослідженнях, при плануванні працезабезпечення народного господарства.

Дані про склад трудових ресурсів за віком, статтю та іншими ознаками визначаються кількісними і якісними характеристиками робочої сили, закономірностями її відтворення, розміщення.

Співвідношення вікових груп у складі трудових ресурсів являє собою їх вікову структуру. При вивченні трудових ресурсів прийнято виділяти чотири основні вікові групи:

В наукових і практичних цілях поряд з укрупненими віковими інтервалами вивчають також вікові структури з 5 – та 10 – річними інтервалами.

Практикою встановлено, що незалежно від територіального розміщення трудова активність населення в одних і тих же вікових групах має загальні закономірності. Так, у віковій групі 16 – 28 років більша частина молоді до 24 років зайнята навчанням, професійною підготовкою і військовою службою. Цей контингент активно включається у виробництво у 25 років. Найбільш висока трудова активність і зайнятість характерна для населення у віці 25 – 49 років. У осіб старше 50 років трудова активність поступово знижується (на 5 – 6 % в порівнянні з попередньою групою). Особливу групу складають пенсіонери. У працюючих пенсіонерів трудова активність залишається високою лише 3 – 5 років після виходу на пенсію. Зниження активності згодом відбувається нерівномірно. У жінок активність в 2,5 рази нижча, ніж у чоловіків. Лише в таких галузях діяльності, як соціально-побутова інфраструктура праця пенсіонерів найбільш ефективна.

Структура трудових ресурсів за статтю розрізняється за територією країни і сферами зайнятості. Це обумовлене, зокрема, міграцією працездатного населення: в місцях вибуття частка чоловіків скорочується, в районах інтенсивного освоєння – зростає.

Об’єктивною характеристикою трудових ресурсів, показником інтелектуального потенціалу суспільства служить рівень загальної і спеціальної освіти.

При аналізі трудових ресурсів за рівнем освіти і професійної підготовки обраховують наступні показники:

Важливе значення при якісній оцінці трудових ресурсів має вивчення професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів, визначення питомої ваги працівників за видами діяльності, рівнем кваліфікації, що в сукупності характеризує сприйнятливість виробництва до результатів НТП.

Станом на 01.01.2000 р. трудові ресурси України складали 30 млн. осіб (60,4 % населення), з них 19,1 млн. осіб (63,7 %) були зайняті безпосередньо в галузях економіки та 3,1 млн. осіб (10,3 %) – в інших сферах діяльності; 1,2 млн. осіб (4,0 %) – офіційно зареєстровані безробітними.

За період 1990-1999 рр. в окремих галузях народного господарства скорочення зайнятих трудових ресурсів склало неабиякі величини: в промисловості – 44 %, в будівництві – 63%. Постійне скорочення зайнятих в галузях економіки (майже на 25% за останні 15 років) супроводжується переважним зростанням зайнятих у інших сферах економічної діяльності.

Структурний перерозподіл за галузями також відбиває загальні економічні тенденції, що відбуваються в країні. Якщо у 1985 р. частка зайнятих у промисловості в загальній чисельності зайнятих становила 31,2%, у сільському і лісовому господарстві – 21,1%, транспорті – 8,2 %, будівництві – 7,8%, торгівлі –7,8%, то у 1999 р. розподіл за галузями мав такий вигляд: 20,2% у промисловості, у сільському господарстві – 22,5%, транспорті – 6 %, будівництві – 4%.

У структурі зайнятості в промисловості країни тривають інтенсивні зрушення регресивного характеру – частка обробної промисловості стабільно зменшується, і зростає частка базових галузей – паливної (11,4% загальної продукції у 1999 р. проти 5,7% у 1990 р.) електроенергетики (16,3% проти 3,2%), металургії (26% проти 12,1%), де питома вага заробітної плати в собівартості продукції найвища.

В деякої мірі саме низькою заробітною платою пояснюється зниження чисельності промислово-виробничого потенціалу в галузях машинобудування та металообробки, в яких середньомісячна заробітна плата промислово – виробничого персоналу у 1999 р. становила 70% від середнього рівня заробітної плати у промисловості; у промисловості будівельних матеріалів (аналогічний показник складав 78,3%), легкій промисловості (47,7%).

Ще більше занепокоєння викликає той факт, що зростає витіснення праці з наукомістких і технічно складних виробництв. Завдяки цьому якість використання робочої сили погіршується. Серед прямих наслідків структурного регресу зайнятості є збільшення “ відтоку умів” в інші країни, а також перелив кадрів із науки і наукомістких виробництв у сфери діяльності, що не потребують високого рівня освіти та кваліфікації.

Тенденція скорочення чисельності працюючих у галузях матеріального виробництва, науці і науковому обслуговуванні (на 29% у 1999 р. проти 1990р.) супроводжується збільшенням зайнятості в галузях невиробничої сфери, серед якої найбільші темпи приросту припадають на кредитування, страхування та апарат державного управління. Збільшення майже вдвічі апарату управління при звуженні сфери державного впливу на економіку має парадоксальний вигляд.
2.4. Прогнозування потреби в трудових ресурсах
Прогноз трудових ресурсів включає дослідження їх кількісних та якісних характеристик. Об’єктом прогнозування є: динаміка чисельності працездатного населення; зміна співвідношення міського і сільського населення; характер і ступінь активності працездатного населення; структура зайнятості та її територіальні зрушення; зміна професійно-кваліфікованої структури та інше.

Завдання прогнозу полягає у визначенні контингенту працездатного населення в працездатному віці, виявленні джерел поповнення суспільного господарства кадрами, в оцінці тенденцій розвитку їх структури.

При розрахунку прогнозних показників трудових ресурсів частіш за все використовуються наступні методи:

Достовірності прогнозу можливо добитися лише при комплексному використанні різних методів. Методи прогнозної екстраполяції базуються на фактично наявній інформації про об’єкт прогнозування та його минулий розвиток; експертні – на інформації, яка одержана за оцінками спеціалістів-експертів. Найбільшу складність являють питання виявлення і врахування в прогнозному розрахунку усієї сукупності факторів, що впливають на зміни кількісних і якісних характеристик трудових ресурсів у майбутньому періоді. Своєчасне фіксування об’єктивних зрушень, що намічаються, має принципове значення в екстраполяційних прогнозах.

Основні фактори та етапи складання прогнозу трудових ресурсів

країни і регіону:

1. Прогнозована чисельність населення працездатного віку визначається методом пересування за віком з урахуванням демографічної ситуації. З отриманої чисельності виключається можливе число непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп (приблизно 2 %), а також непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах. Зазначений контингент складає достатньо стійку частину працездатного населення, яка екстраполюється на прогнозний рік.

2.Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, що вступає у працездатний вік. Контингент молоді віком 16 – 17 років враховується в прогнозному розрахунку трудових ресурсів виходячи з динаміки фактичної участі їх у суспільній праці в базовому періоді. Розрахунок чисельності зайнятих навчанням у вікових групах 18 – 19 років, 20 – 24 роки, 25 – 29 років здійснюється на основі врахування динаміки “норм охоплення” за тривалий часовий інтервал за формами навчання.

3. Важливим фактором, який враховується при складанні соціально-демографічного прогнозу, є статево-вікова структура населення і трудових ресурсів. Внаслідок зниження народжуваності в структурі населення підвищується частка старших і відповідно зменшується частка молодших вікових груп. Тому в чисельності населення збільшується частка зрілих і активних носіїв соціального (у т.ч. професійного) досвіду. Це потребує зусиль для продовження повноцінної трудової активності населення.

4. Паралельно відбувається концентрація населення у великих містах і міських агломераціях. Тенденції, що склалися в динаміці співвідношень міського і сільського населення відіграють дуже велику роль в регіональних прогнозах трудових ресурсів.

5.Наступним важливим моментом прогнозування трудових ресурсів є оцінка перспективної потреби населення у підвищенні рівня освіти, професійної підготовки і кваліфікації. Ці тенденції виявляються на основі аналізу освітнього рівня різних груп населення в базовому періоді і нормативних показників їх зростання.

При прогнозуванні освітнього рівня трудових ресурсів разом з урахуванням фактороутворюючих умов формування сукупного працівника необхідно обґрунтувати розподіл молоді за видами навчання і виявити тенденції їх розвитку.

6.Кінцевим результатом прогнозу змін кількісних та якісних характеристик трудових ресурсів є складання системи балансів і балансових розрахунків трудових ресурсів.

Прогнозування потреби в трудових ресурсах на рівні підприємства відбувається за наступними етапами:

1.Оцінка майбутнього попиту підприємства на працівників за їх чисельністю і категоріями.

2.Прогнозування попиту на працю з урахуванням її внутрішніх і зовнішніх факторів.

3.Співвідношення очікуваного попиту з наявною і прогнозованою робочою силою, визначення дефіциту або надлишку персоналу і способів їх подолання.

Після прогнозування попиту з використанням методів математичної статистики та методу експертних оцінок підприємство визначає перспективну пропозицію праці. Спочатку оцінюється власні джерела робочої сили: працівники, які рухаються по службі (на більш або менш високі посади, горизонтальні переміщення). Потім аналізуються зовнішні джерела трудових послуг: особи, які бажають змінити місце роботи; безробітні; друзі, родичі або знайомі працівників фірми; колишні співробітники фірми, які прагнуть повернутися на попереднє місце роботи; персонал підприємств – конкурентів; випускники навчальних закладів та інші.
2.5. Схема балансу трудових ресурсів та балансу ринку праці
Формування і розподіл трудових ресурсів через систему взаємопов’язаних показників відображається у балансі трудових ресурсів.

Зведений баланс трудових ресурсів складається з двох частин:

Форма зведеного балансу трудових ресурсів наведена у додатку Б.

Розробка балансу на плановий період базується на узагальненні аналітичного матеріалу про стан використання ресурсів праці в періоді, що передує плановому (рис.5).

Аналіз трудових ресурсів ведеться за двома напрямками. За першим досліджується демографічні основи відтворення трудових ресурсів, тобто чисельність, динаміка і склад населення. При цьому використовуються дані перепису і поточного обліку населення про його чисельність, структуру, природний і механічний рух. За другим напрямком досліджуються власне трудові ресурси, тобто їх чисельність, динаміка, розподіл і використання у народному господарстві. В цьому випадку джерелами для аналізу служать дані перепису про стан зайнятості в різних аспектах, звітні баланси трудових ресурсів, одноразові дослідження і дані поточної статистики праці (про використання робочого часу, плинність кадрів, професійно-кваліфікаційний склад, механізацію праці і т. ін. ).

Послідовність розрахунку ресурсної частини балансу трудових ресурсів:

1.Обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу).

2. Оцінюється чисельність працюючих пенсіонерів на плановий період.




Рис.5. Етапи розробки планового балансу трудових ресурсів


Ппрпл = Ппрф + (Чпл – Чф) * К, (16)

де Ппрпл – чисельність працюючих пенсіонерів в плановому періоді;

Ппрф – чисельність працюючих пенсіонерів на останню звітну дату;

Чпл – чисельність чоловіків і жінок в першому п’ятиріччі пенсійного віку на плановий період;

Чф – чисельність чоловіків і жінок в першому п’ятиріччі пенсійного віку на останню звітну дату;

К – розрахований за середньою арифметичною зважений коефіцієнт трудової активності чоловіків і жінок першого п’ятиріччя пенсійного віку (за даними перепису).

3.Визначається чисельність зайнятих в особистому господарстві:
Опл = Оф + Ж – (Дпл – Дф), (17)
де Опл – чисельність зайнятих в особистих формах господарства в плановому періоді;

Оф – чисельність зайнятих в особистих формах господарства на останню звітну дату;

Ж – чисельність жінок, які виявили бажання працювати в особистому господарстві;

Дпл – чисельність дітей до 1,5 року на плановий період;

Дф – чисельність дітей до 1,5 року на останню звітну дату.

4.Розраховується чисельність зайнятих у народному господарстві:
З = ТР – О – У, (18)
де З – чисельність зайнятих у народному господарстві;

ТР – чисельність трудових ресурсів;

О – чисельність зайнятих у домашньому та особистому господарстві;

У – чисельність учнів 16 років і старше, які вчаться з відривом від виробництва.

На стадії розробки остаточного варіанту балансу трудових ресурсів перш за все визначається потреба галузей народного господарства в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси росту обсягів випуску продукції і продуктивності праці в матеріальному виробництві, а також дані про планове розширення сітьових показників у невиробничій сфері і нормативи трудовитрат по кожному виду послуг.

Сума потреби в робочій силі за галузями в територіальному розрізі порівнюється з даними попереднього балансу про наявність ресурсів праці в регіоні. Таке порівняння свідчить про ступінь узгодженості планів розвитку галузей з наявністю робочої сили.

Для оцінці співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили складається розрахунковий баланс ринку праці. Необхідність такої оцінки не викликає сумніву, оскільки для регулювання зайнятості і визначення масштабів фінансування програм соціальної підтримки тих груп населення, які залишаться без роботи, треба достатньо чітко уявити їх величину і структуру в найближчий час та на перспективу.

Спочатку важливо виявити фактори, які впливають на ринок праці і виявити у загальному вигляді наявні тенденції. Для цього доцільно побудувати схему ринку праці, яка дозволяє наочно представити всі основні фактори, що впливають на формування попиту й пропозиції робочої сили, її рух та структуру, а також зміни головних економічних параметрів. Перелік факторів повинен уточнюватися з урахуванням особливостей кожного регіону. Результати аналізу за такою схемою допомагають систематизувати знання про соціально-економічну ситуацію в регіоні і дають базу для вирішення проблем зайнятості. Адже галузева структура економіки в підсумку визначає ринок праці, а зміни ефективності виробництва – динаміку зайнятості в самих галузях.

На наступному етапі визначаються джерела формування ринку праці:

1. Вивільнення працівників з галузей народного господарства за різними причинами (через ліквідацію збиткових підприємств, скорочення чисельності зайнятих у державному апараті, армії, у невиробничих структурах на підприємствах, перепрофілювання окремих виробництв, порушення економічних зв’язків між регіонами та інше ).

2. Залучення в сферу праці резерву трудових ресурсів (випускників шкіл, що потребують працевлаштування; випускників середніх спеціальних або вищих навчальних закладів, які мають дипломи без направлень; звільнених та демобілізованих зі Збройних сил; звільнених із в’язниць; осіб, які раніше були зайняті в домашньому господарстві, виховували дітей; біженців; маятникових і сезонних мігрантів ).

  1. Звільнення працівників за власним бажанням, за прогули та інші порушення трудової та виробничої дисципліни (плинність кадрів), а також маятникова міграція.

За кожним джерелом визначаються можливі обсяги контингентів осіб, які не зайняті трудовою діяльністю, їх професійно–кваліфікаційний склад. З цією метою для аналізу даних використовуються форми статистичної звітності та первинної звітної документації центрів зайнятості.

Джерелом інформації для розрахунків можуть служити дані перепису населення, соціологічних досліджень, відомості шкіл, навчальних закладів, паспортних столів, військкоматів, а також статистична звітність за формою 1-П (працевлаштування).

Баланс ринку праці України у 1994-2002 рр. наведено у додатку В.

Запитання для самоконтролю знань:


  1. Що розуміється під процесом відтворення населення?

  2. Як здійснюється кількісна характеристика відтворення населення?

  3. Назвіть головні демографічні процеси в Україні та їх причини.

  4. Охарактеризуйте склад трудових ресурсів.

  5. В чому полягає відмінність ЕАН від трудових ресурсів?

  6. В якому розрізі проводиться комплексна характеристика трудових ресурсів ?

  7. Якими методами прогнозується чисельність трудових ресурсів?

  8. З якою метою складаються баланси трудових ресурсів, яка послідовність їх розробки?

  9. Поясніть, яку роль виконує баланс ринку праці та його структуру.


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации