Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни - файл n4.doc

Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни
скачать (581.7 kb.)
Доступные файлы (12):
n1.doc277kb.21.09.2005 20:20скачать
n2.doc237kb.24.01.2002 09:13скачать
n3.doc237kb.24.01.2002 09:15скачать
n4.doc228kb.03.02.2002 09:09скачать
n5.doc226kb.29.01.2002 15:53скачать
n6.doc319kb.03.02.2002 18:21скачать
n7.doc302kb.16.12.2001 11:36скачать
n8.doc230kb.11.12.2001 12:10скачать
n9.doc519kb.17.12.2001 21:45скачать
n10.doc262kb.08.01.2002 21:46скачать
n11.doc319kb.04.03.2002 20:37скачать
n12.doc909kb.26.02.2002 18:17скачать

n4.doc

Тема 3. Зайнятість населення і безробіття

3.1. Поняття, види та форми зайнятості населення. Концепції зайнятості
Зайнятість населення – це категорія, яка характеризує розподіл населення на основі суспільного поділу праці за різними сферами суспільно корисної діяльності. Схема розподілу трудових ресурсів країни представлена на рис.6.



Рис.6. Загальний розподіл трудових ресурсів країни
В залежності від способу і механізму зайнятості власне трудові ресурси підрозділяються на:

Додатковими, примусовими за своїми характером формами зайнятості, які виникають у виключених випадках і про які статистика зайнятості інформувати не полюбляє, є також:

  1. трудова повинність, або фінансована державою система, яка зобов’язує безробітних займати чітко визначенні робочі місця або мати певний вид трудової діяльності і яка вводиться, як правило, в періоди підвищення соціальної напруги у суспільстві або у воєнний час;

  2. виправно - трудові роботи як форма:

Самозайняте населення, зайняте за наймом, а також примусово зайняті характеризують “зайняте населення”. Решта являє незайняте населення. Причому ті з них, які пропонують свої трудові послуги на ринку праці, але які не отримали роботи, складають “вимушено незайняте населення”, або фактичний запас найманої праці. Більшість з них офіційно реєструються безробітними.

Має місце й добровільно незайняте населення. Воно формується з осіб:

З економічної точки зору зайнятість населення – це діяльність, яка пов’язана з задоволенням особистих та загальних потреб і яка, як правило, приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткової допомоги або виплат натурою.

З соціальної точки зору, у відповідності з сучасною концепцією зайнятості, до зайнятого населення в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

Слід розрізняти види зайнятості, які характеризують розподіл економічно активного населення за сферами і галузями народного господарства, професіями, спеціальностями тощо. Загалом класифікацію видів зайнятості можна провести за такими ознаками:

  1. За характером діяльності: робота на підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в армії; ІТД; навчання в денних навчальних закладах; виховання дітей і т. ін.

  2. За соціальною належністю: робітники; службовці; фермери; підприємці.

  3. За галузевою незалежністю зайнятості в:

  1. За територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах та економічних районах.

  2. За рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості.

  3. За професійно-кваліфікованою ознакою: працівники у розрізі професій і рівнів кваліфікації.

  4. За статево-віковою ознакою:

  1. За формами власності: зайняті на підприємствах державної, приватної і змішаної власності.

У межах кожного виду зайнятості виділяють окремі форми зайнятості, тобто організаційно – правові способи та умови використання людської праці. Класифікація основних форм зайнятості населення наведена на рис.7.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід в нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість – це зайнятість певної особи або протягом певного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Виділяють видиму і невидиму форми неповної зайнятості.

Видима неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових досліджень.






Рис. 7. Класифікація основних форм зайнятості населення
Отже, незайнятими вважаються працівники, які працюють менше нормативної тривалості робочого часу; роблять це не на добровільній основі; шукають додаткову роботу і можуть її виконувати.

Невидима (прихована) неповна зайнятість – переважно аналітичне поняття, яке відображає фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці персоналу.

Конвенціями МОП визнано, що вимушена неповна зайнятість із скороченням заробітної плати в зв’язку зі зниженням ділової активності підприємства вважається скороченим робочим днем або частковим безробіттям. При цьому відбувається відшкодування або допомога особам, зайнятість яких частково скорочена.

Добровільною називається неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії або іншими соціальними потребами.

За статусом зайнятості розрізняють:

За стабільністю трудової діяльності розрізняють:

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють:

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:

Зайнятість з економічних позицій можна розглядати як продуктивну зайнятість, яка визначає економічний потенціал суспільства, його рівень, якість життя населення.

Продуктивна зайнятість – це така зайнятість населення, яка за рахунок високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає кожному працівникові дохід, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, для простого відтворення робочої сили.

Аналіз продуктивної зайнятості свідчить, що:

Концептуально (тобто з позиції держави) виділяються наступні види зайнятості: повна та глобальна, примусова та добровільна зайнятість працездатного населення.

Під концепцією повною зайнятістю розуміється використання всіх придатних до участі у виробництві трудових ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, повинен бути забезпечений роботою. Ефективність використання трудових ресурсів забезпечується їх раціональним розподілом в територіальному і галузевому розрізах. Концепція повної зайнятості працездатного населення протягом довгого часу використовувалася в різних країнах. Зокрема, у капіталістичному світі ця концепція панувала до середини 70-х років XX ст. і базувалася на стимулюванні державою попиту на робочу силу.

Структурна перебудова виробництва, оновлення матеріальної бази новими технічними засобами, зниження темпів зростання обсягів виробництва загострили проблему безробіття. Це обумовило перехід до концепції глобальної зайнятості, базою якої є більш широке розуміння сфери прикладення праці. При цьому зайнятістю вважається не тільки участь у суспільному виробництві на постійній основі, але й тимчасова зайнятість, робота домогосподарок і т. ін. Одночасно мінімум оплати був витіснений гарантованим мінімальним доходом, джерелом якого при вимушеній незайнятості є фонд безробіття.

Примусова зайнятість зустрічалась в країнах з різними способами виробництва. Прикладом її застосування було закріплення в конституціях колишніх соціалістичних країн права і обов’язки працювати (повний робочий день і до пенсійного віку, бажано безперервно, для чого діяли стимули через черги на квартири, машини, путівки і т. ін.).

За умов добровільної зайнятості не існує будь - яких форм примусу до праці.
3.2. Активні і пасивні методі регулювання зайнятості населення
Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (концепції) зайнятості.

Основними напрямками сучасної політики більшості розвинутих країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в професійній підготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

У відповідності до рекомендацій МОП і нормативних актів про зайнятість при розробці політики зайнятості держави керуються наступними принципами:

У цілому методи та заходи щодо регулювання зайнятості поділяються на активні і пасивні.

Основними функціями держави, яка реалізує активну політику на ринку праці, є:

Праця замість допомоги – такий стислий зміст активної політики держави на ринку праці.

В системі державних заходів щодо забезпечення продуктивної зайнятості велика увага приділяється гнучким формам зайнятості та використання робочого часу, які відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням.

Переваги гнучких форм зайнятості та використання робочого часу:

За даними статистики західних країн, зараз приблизно 35 % зайнятих працюють в нестандартних режимах робочого часу (скорочений тиждень, розподіл робочих місць між двома працівниками і т. ін.).

Пасивна політика держави реалізується за допомогою двох основних методів:

Перший метод є непридатним для ринкової економіки, тоді як другий метод використовується у всіх країнах світу. Причому більш ніж у 80 % з них матеріальна допомога надається на основі систем страхування з безробіття, які в кожній країні мають свою специфіку. Наприклад, в Швеції не існує державної системи забезпечення допомогою по безробіттю. Тут працівники добровільно вступають у страхові фонди, які управляються профспілками і підтримуються державою. Інші працівники, а також ті, хто втратив право на допомогу з фонду, можуть звернутися за допомогою до держави. На державну допомогу по безробіттю можуть претендувати безробітні США, Бельгії, Німеччини, Греції, Італії, Норвегії, Великобританії, Японії та інших країн. В більшості з них фонди страхування з безробіття формуються із внесків підприємств і самих працівників.

Активна політика зайнятості передбачає розробку програм сприяння зайнятості. У відповідності до Закону України “Про зайнятість населення” республіканська та територіальні програми зайнятості населення направлені на: сприяння розвитку і структурну перебудову економіки, створення умов для направлення вивільнених працівників в першу чергу на рентабельні підприємства і пріоритетні галузі, запобігання розвитку безробіття шляхом зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості, сприяння зайнятості сільського населення, осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Тривалість дій таких програм від шести місяців до двох років.

Фінансування програм сприяння зайнятості може здійснюватися:

Нині в Україні діє Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Джерелами його утворення є: асигнування з державного і місцевого бюджетів; обов’язкові внески підприємств, найманих працівників, підприємців – фізичних осіб (у % до заробітної плати); добровільні внески; штрафи підприємств, які не створюють робочих місць для неконкурентноспроможних верств населення, не проводять перепідготовку або підвищення кваліфікації; кошти державної служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам.
3.3. Поняття та види безробіття
Невід’ємною ознакою ринкової економіки є безробіття – тимчасова незайнятість економічно активного населення.

Причини безробіття:

  1. Структурні зрушення в економіці, які виражаються в тому, що впровадження нових технологій, устаткування призводить до скорочення зайвої робочої сили.

  2. Економічний спад або депресія, які спонукають роботодавців знижувати потребу в усіх ресурсах, в тому числі й трудових.

  3. Політика уряду і профспілок в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

  4. Сезоні коливання у рівнях виробництва окремих галузях економіки.

  5. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує пропозицію а, отже, підвищує ймовірність виникнення безробіття.

Виходячи з причин безробіття виділяють його основні три види.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. Причина даного виду в тому, що і люди, і робочі місця неоднорідні, й тому необхідний певний час для “взаємного пошуку”. Фрикційне безробіття, іншими словами, пов’язане з пошуком або очікуванням роботи у найближчому майбутньому. Багато хто з економістів вважають його не тільки неминучим, але й в деякій мірі бажаним, пов’язуючи це з можливостями працівників перейти від низькооплачуваної до високооплачуваної, від репродуктивної до творчої роботи. Зрештою це призводить до раціонального розподілу та використання трудових ресурсів, створення більшого національного доходу. Продовженням фрикційного безробіття є структурне.

Структурне безробіття пов’язане із змінами в технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з’являються нові товари, які витісняють старі, що не користується попитом. Внаслідок цього підприємства переглядають структуру своїх ресурсів, зокрема ресурсів праці. Як правило, впровадження нових технологій призводить або до звільнення частини робочої сили, або до перенавчання персоналу. “Структурні” безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки і додаткового навчання, а при фрикційному безробітті вони мають навички, які можуть продати. Тому фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш тяжким.

У складі структурного безробіття окремо виділяють:

Циклічне безробіття викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується падінням (дефіцитом) сукупного попиту на товари і послуги, недостатністю сукупних витрат. Таке безробіття може і повинне бути регульованим за допомогою макроекономічної державної політики.

В економічній літературі також виділяють добровільне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням у зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, несприятливими умовами праці; через психологічний клімат в колективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце. Тому під час економічного спаду добровільне безробіття знижується, а під час буму підвищується.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми примусово скорочує персонал, що має місце в періоди економічного спаду.

Приховане безробіття пов’язане з так званою неповною зайнятістю. За оцінками експертів, рівень прихованого безробіття в Україні становить 25-30%.

Повну зайнятість взагалі забезпечити неможливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невід’ємним. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менше 100 % працездатних. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називають нормальним або природним безробіттям.

Американський вчений Артур Оукен зробив спробу математично визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту (ВНП) від потенційного. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 %. Аналогічно кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на 2 % викликає зростання норми безробіття на 1%.

Закон Оукена дозволяє визначити нормальний рівень безробіття, який об’єктивно підвищується з розвитком ринкової економіки. Для 60-х років цей рівень в США дорівнював 4 %, для 80-х – 6 – 7 %. В інших країнах він може бути нижче в зв’язку з меншими масштабами і мобільністю ринку праці (Японія, Німеччина). Взагалі ж експерти МОП вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття буде складати приблизно 10 % і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Уряди всіх країн прикладають великі зусилля, щоб досягти зниження нормального рівня безробіття. Оптимальним безробіттям є такий його рівень, який нижче нормального. Але при оптимальному рівні безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується, оскільки існує тісна залежність заробітної плати і цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку зростання попиту на будь-який товар (наприклад, робочі місця і робочу силу), за інших рівних умов, збільшує його ціну. При збільшенні попиту на робочу силу зменшується безробіття і зростає заробітна плата. Платоспроможний попит населення зростає. Ціни на споживчі товари зростають ще швидше, знецінюючи грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції або зростання безробіття?

Соціально – економічні втрати від безробіття:

  1. Не виробляється певна частина товарів і послуг, які могли б бути виготовлені, якби людина працювала.

  2. Скорочуються податкові надходження із заробітної плати.

  3. Знижується рівень життя сім’ї безробітного, тому що допомога по безробіттю значно менша, ніж заробітна плата.

  4. Звужується споживчий ринок.

  5. Порушується психологічний стан безробітного, що призводить до зростання самогубств, психічних захворювань, розлучень, злочинності, збільшення смертності населення та т. ін.

  6. Втрачаються професійні навички і стереотипи трудової поведінки, що є потіхою повернення безробітного на ринок праці.


3.4. Визначення рівня безробіття
Оцінка фактичного рівня безробіття здійснюється шляхом обрахування ряду однойменних показників, кожен з яких має свої недоліки.
Рб = Б / З * 100, (19)
де Рб – рівень безробіття;

Б – чисельність безробітних;

З – чисельність зайнятих.
Рб = Б / ПН пр. в. * 100, (20)
де ПН пр. в. – чисельність працездатного населення працездатному віку.
Очевидно, що перший показник взагалі не характеризує рівень безробіття, тому що безробітні в зайнятих не міститься. Другий показник недостатньо коректний: використання в знаменнику усієї чисельності працездатного населення автоматично включає в нього зайнятих і незайнятих, а також навіть добровільно незайнятих. Між тим, саме за другим показником вітчизняна статистика здійснює заміри відносно ситуації із безробіттям.

У міжнародній статистиці оцінка безробіття ведеться на підставі наступного показника :
Рб = Б / ЕАН * 100. (21)


Однак вчені вважають, що й третій показник рівня безробіття також не вдалий: безробіття породжується тільки тією частиною населення, яка не може забезпечити себе самостійно і пропонує свою працю на ринку праці. Іншими словами, рівень безробіття повинен визначатися як відношення числа осіб, зареєстрованих як безробітні, до пропозиції праці, тобто:
Рб = Б / ПП * 100, (22)

де ПП – пропозиція найманої праці.
Причини неточного визначення рівня безробіття:

  1. Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день вважаються зайнятими повністю, а фактично вони є безробітними.

  2. Працівники, які втратили надію на працю. Офіційна статистика вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато людей, які марно шукали роботу, а потім втратили надію і припинили пошуки. Неврахування цих людей знижує рівень безробіття.

Розрахунок рівня безробіття в Україні проводиться щомісячно, що дозволяє державним органам управляти ситуацією на ринку праці шляхом згладжування різних "сплесків".
3.5. Статус безробітного. Допомога по безробіттю
В Україні згідно Закону "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших доходів) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці (додаток ** ).

У розвинутих країнах до категорії безробітних включаються тільки ті особи, які зареєстровані в урядових службах зайнятості і шукають роботу на певну кількість годин на тиждень. У ФРН – це особи, які не мають робочого місця і шукають постійну роботу не менш ніж на 20 годин на тиждень. У Франції – особи без роботи, які можуть приступити до неї негайно та шукають роботу не менш ніж на 30 годин на тиждень. В Голландії – особи у віці до 65 років, які не мають робочого місця і шукають роботу на 25 та більше годин на тиждень.

Крім того в країнах заходу вважається за необхідне запобігти спробі віднесення до безробітних усіх непрацюючих, за виключенням непрацюючої молоді, щоб не спекулювати правами безробітного. У ФРН, наприклад, для реєстрації безробітного потрібно мати не менш трьох років трудового стажу і як мінімум один рік сплати страхових внесків до фонду безробіття, у Франції відповідно – один рік і три місяці. У Польщі людина має право на допомогу по безробіттю, якщо вона може і готова працювати, але не має роботи або власної справи, не отримує пенсії, а також має не більше одного гектара землі, не отримувала пропозицій підходящої роботи, пройти курс навчання або перекваліфікації, прийняти участь в суспільних роботах і за останній рік проробила не менш ніж 180 днів.

За визначенням МОП, безробітні – це особи віком від 15 до 70 років (зареєстровані й незареєстровані в ДСЗ), які водночас задовольняють 3 – м умовам:

До категорії безробітних також належать особи, які: розпочинають роботу впродовж найближчих двох тижнів; знайшли роботу і чекають відповіді; зареєстровані в службі зайнятості як громадяни, котрі шукають роботу; навчаються за направленнями служби зайнятості.

Підходящою називається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата та інші умови праці повинні відповідати рівню, який особа мала на попередньому місці роботи з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць. При пропозиції підходящої роботи враховується трудовий стаж за спеціальністю, попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, що вперше шукають роботу і не мають професії підходяща робота – та, яка потребує попередньої професійної підготовки, а в разі неможливості її надання, інша оплачувана робота.

У випадку неможливості надання громадянину роботи за спеціальністю після закінчення періоду виплати допомоги підходящою може вважатися робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей громадянина, попереднього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

За рішенням ради народних депутатів може встановлюватися транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які підсилюють соціальний захист населення.

Умови, розмір та тривалість виплати допомоги по безробіттю

в Україні:


1. Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визнані безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, допомога по безробіттю визначається у відсотках до їх заробітної плати залежно від страхового стажу:

Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю зменшується і виплачується у відсотках до визначеного розміру:

2. Застрахованим особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин і визнані безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, виплата допомоги у перші 90 календарних днів не здійснюється. Виплата починається з 91 календарного дня у розмірі 80 % до визначеного розміру.

3. Без врахування страхового стажу у розмірі, встановленому законодавством, визначається допомога для таких категорій:

Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за встановлений законодавством мінімум.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом 2 – х років з дня її призначення. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до виходу на пенсію) тривалість виплати не перевищує 720 календарних днів, а для осіб, які вперше шукають роботу – 180 календарних днів.

У розвинутих країнах існують достатньо жорсткі умови отримання компенсації по безробіттю. На неї, як правило, можуть претендувати особи:

Допомога по безробіттю поширюється далеко не на всіх (30 % безробітних в США, 39 % у Франції, 55 % у ФРН, 68 % у Швеції, 80 % у Великобританії). В деяких країнах розмір допомоги високий: в Данії приблизно 90 % середнього заробітку за останні 12 тижнів роботи, в Іспанії – 80 % загального заробітку за останні шість місяців роботи, у ФРН – приблизно 68 % “чистого” заробітку за останній оплачуваний період.

Загалом допомога може мати як мотиваційну, так і дестимулюючу роль в пошуках роботи. Становище додатково усугубляється у разі високого попиту на робочу силу в галузях промисловості при відсутності тиску з боку “резервної армії праці”.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Як поділяються трудові ресурси в залежності від способу та механізму зайнятості?

2. Навіщо здійснюється класифікація видів зайнятості за окремими ознаками?

3. Які форми зайнятості регулюються законодавством України?

4. Чим пояснюється перехід більшості країн світу від концепції повної зайнятості до концепції глобальної зайнятості?

5. Чи може держава переслідувати тих, хто добровільно не бажає працювати?

6. Чим принципово відрізняються активні методи регулювання зайнятості від пасивних?

7. Назвіть основні причини існування безробіття та його види.

8. Як вимірюється рівень безробіття?

9. Чи можна всіх незайнятих вважати безробітними?

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации