Крикавський Є., Косар Н., Мороз Л. Маркетинг энергоснабжения (укр.) - файл n1.doc

Крикавський Є., Косар Н., Мороз Л. Маркетинг энергоснабжения (укр.)
скачать (2127 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2127kb.06.11.2012 18:03скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Міністерство освіти і науки України Національний університет "Львівська політехніка"

Євген КРИКАВСЬКИЙ,

Наталія КОСАР,

Людмила МОРОЗ

МАРКЕТИНГ ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Львів


Видавництво Національного університету

"Львівська політехніка"

2001
ББК У9(4Укр)305.7-212 К824

Рекомендовано до друку Вченою радою Державного університету "Львівська політехніка" (протокол № 46 від 29 лютого 2000 року)

Рецензенти:

Є. В. Мних, доктор економічних наук, професор Львівського національного університету ім. і. Франка

М. В. Римар, доктор економічних наук, професор Львівського державного лісотехнічного університету

Крикавський Є., Косар Н., Мороз Л.

К824 Маркетинг енергозабезпечення: Монографія. - Львів:

Видавництво Національного університету "Львівська політех­ніка", 2001. - 196 с.

ISBN 966-553-047-X

Викладено теоретичні та прикладні аспекти стабілізації і перспективного розвитку паливно-енергетичного комплексу України на засадах маркетингу в контексті забезпечення енергетичної безпеки держави. Маркетингову орієнтацію паливно-енергетичного комплексу України автори пов'язують із втіленням концепцій демаркетингу та синхромаркетингу у виробничу діяльність енергетичних компаній. Запропоновано основні напрями вдосконалення товарної, цінової, дистрибуційної та комунікаційної політики енергопостачальних компаній.

Для наукових та інженерних працівників, викладачів, аспірантів, магістрів вищих закладів освіти, менеджерів, які працюють у сфері паливно-енергетичного комплексу, енергозабезпечення та енерговико-ристання, фахівців з енергозбереження та енергоефективності.

ББКУ9(4Укр)305.7-212


ISBN 966-553-047-X


© Є. Крикавський, Н. Косар, Л. Мороз, 2001




ПЕРЕДМОВА

Значне підвищення цін на нафту в середині 70-х років актуалізувало для розвинутих країн світу проблему енергетичної безпеки як важливої складової національної безпеки кожної держави. Така оцінка енергетичної безпеки спричинила твердження про пріоритетне значення енергозабезпечення, насамперед рівня самозабезпечення як певного стабілізаційного потенціалу. Відтоді для координації заходів, спрямованих на розв'язання цієї проблеми, почало функціонувати Міжнародне енергетичне агентство.

Становлення та розвиток Української держави, глибока криза в економіці загалом та енергетиці зокрема, значне зростання вартості імпортних енергоносіїв і недостатнє забезпечення України власними паливно-енергетичними ресурсами загострили в 90-х роках проблему енергетичної безпеки і для України. Енергетична безпека є визначальним фактором національної енергетичної політики держави і має пріоритетне значення під час прийняття рішень щодо функціонування та перспективного розвитку її паливно-енерге­тичного комплексу загалом та окремих його складових.

Сьогодні одним із головних завдань є забезпечення економіки України та населення енергією за прийнятною ціною, відповідної якості і з достатнім рівнем надійності. Виконання цього завдання ускладнюється зниженням власного видобутку паливно-енерге­тичних ресурсів, значним моральним і фізичним зносом виробничих фондів електроенергетики, дефіцитом інвестиційних ресурсів на оновлення та розвиток енергетичних галузей.

У цих умовах вагомим фактором, який сприятиме стабілізації енергозабезпечення, є використання енергетичними підприємствами маркетингової концепції управління попитом на енергію, значення якої особливо зростає з огляду на істотно підвищену порівняно з

розвинутими країнами енергоємність національної продукції, використання в енергетиці техніки та технологій з низькою енергетичною ефективністю, нераціональне енерговикористання у побуті. Маркетингова концепція управління попитом на енергію є також одним із факторів екологічної безпеки, оскільки дозволить знизити негативний вплив енергетичних об'єктів на довкілля.

Використання у виробничо-господарській діяльності енергетич­них підприємств концепції маркетингу дасть їм змогу водночас найкращим чином адаптуватися до ринкових умов функціонування, підвищити їх конкурентоспроможність, збільшити надходження обігових коштів і зробити енергетичну галузь привабливою для інвестицій.

Ефективність функціонування електроенергетики України та можливості управління попитом на електроенергію істотно залежать від діяльності роздрібних ринків електроенергії, де формується попит на неї і відбувається надходження грошей за спожиту електро­енергію. У цих умовах організація діяльності енергопостачальних компаній на засадах маркетингу сприятиме надійному енерго­забезпеченню держави та її регіонів.

У монографії розглядаються насамперед макроекономічні аспекти енергозабезпечення, стан та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України у контексті забезпечення енергетичної безпеки держави, а також реґіональні аспекти енергозабезпечення, пов'язані з впровадженням концепцій демаркетингу та синхромаркетингу у товарну, цінову, дистрибуційну та комунікаційну політику енергопостачальних компаній.

Автори висловлюють щиру подяку професору кафедри економіки та організації промислових технологій та енергетики НТУУ "Київський політехнічний інститут" д-ру екон. наук І.В. Недіну за актуалізацію проблем енергозабезпечення та енергетичної безпеки протягом останніх років на постійно діючому семінарі "Економічні проблеми забезпечення енергетичної безпеки", а також директору Науково-дослідного інституту економічного розвитку Київського національного економічного університету, професору, д-ру екон. наук В.Г. Герасимчуку, завідувачу кафедри організації виробництва і управління персоналом Харківського державного політехнічного університету, професору, д-ру екон. наук П.Г. Перерві, завідувачу кафедри промислового маркетингу НТУУ "Київський політехнічний інститут", д-ру екон. наук А.О. Старостіній, керівнику кафедри маркетингу Краківської економічної Академії, професору, Др. габ. Є. Альткорну, наукові праці яких є вагомим внеском у розвиток маркетингу, спонукають до творчого осмислення матеріалу стосовно конкретної галузі економіки.

4

1. Макроекономічні аспекти енергозабезпечення

1.1. Енергетика і економічне зростання:

ретроспективний аналіз

історично склалося, що для періодів якісних змін економіки характерними були зміни і в енергетичній базі країни. Перехід від деревини як палива до кам'яного вугілля, подальша суцільна електрифікація, яка супроводжувалась переходом енергетики на нафту та природний газ, - це далеко не повний перелік якісних змін в енергетичній базі країни. При такій поетапній зміні первинних енергоносіїв спільним було послідовне енергонасичення економіки і це закономірно відображалось у параметрах макроекономічних показників: у високорозвинутих країнах енергоспоживання на душу населення було значно вищим, ніж у країнах, що розвиваються. Мало того, ретроспективний аналіз співвідношення темпів енергоспоживання і темпів економічного зростання до 80-х років свідчить про випередження темпів енергоспоживання. Однак після 80-х років така залежність стосовно високорозвинутих країн світу порушилася. Для багатьох з них сьогодні темпи економічного зростання випереджають темпи енергоспо­живання, про що свідчить зниження енергоємності валового продукту.

У контексті викладеного можна зробити такі висновки. По-перше, історією підтверджується кореляція між розвитком енергетики та загальним економічним зростанням. По-друге, в короткотерміновому плані (у статиці) країни з вищим душовим енергоспоживанням мають вагоміший економічний потенціал, і, по-

третє, у довгостроковому плані (в динаміці) характеристики темпів зростання відрізняються взаємопов'язаним випередженням. Кількісно це випередження є різноплановим і вимагає додаткових пояснень. Проілюструємо викладене графічно (рис. 1.1).

На рис, 1.1. зображена залежність між душовим енерго­споживанням у країні та відповідним валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Питомі макроекономічні показники дозволяють не вводити в модель фактор часу, хоч статистична залежність і будується на підставі річних даних. Позитивним у цьому підході є те, що така модель може розглядатися як типова, узагальнююча з прив'язкою не до конкретного календарного періоду, а до історичного періоду розвитку. Так, точка К з параметрами (ECкр ; ЕПкр ) для різних країн може настати в різні періоди, однак суть її єдина: 'в цій точці відбувається якісна зміна співвідношення темпів зростання енергоспоживання та економічного зростання.

Аналізуючи об'єктивність існування цієї критичної точки, що підтверджується світовою практикою, викладемо її економічну інтерпретацію. Позиція І вказаної залежності відображає стан розвитку економіки, коли зростання енергоспоживання загалом випереджає економічне зростання, але це випередження нестабільне і сягає максимуму в точці N, найбільш віддаленій від бісектриси (лінії 2). Відрізок кривої NK відповідає екстенсивному розвитку економіки (без істотних якісних змін), коли приріст енергоспожи­вання все меншою мірою формує приріст ВВП. Теоретично тенденція могла б зберегтися по кривій 3, і це означало б зменшення ефективності приросту енергоспоживання до нуля, або графічно -наближення до вертикальної асимптотичної лінії 4.



Рис. 1.1. Характеристика залежності душового енергоспоживання (EC) та валового внутрішнього продукту

6

Однак набирають ваги якісні зміни в енергоспоживанні, фактори науково-технічного прогресу, тому динамічна характеристика пройде шляхом KM. Такий перелом у співвідношенні темпів енергоспожи­вання та економічного зростання відбувся у 80-х роках завдяки всебічній економії енергії. Відрізок KM відображає випередження темпів економічного зростання порівняно з темпами енергоспожи­вання, а це означає, що розвиток економіки є інтенсивним і досягає апогею в точці Р, найбільш віддаленій від бісектриси 2. Закономірно, що цей процес розвивався і продовжує розвиватися циклічно з певним часовим лагом стосовно загальних економічних циклічних коливань. Ґрунтуючись на викладеному розумінні динаміки співвідношення енергоспоживання та ВВП, можна пояснити різні рівні енергоємності ВВП високорозвинутих країн, подібних за територією, населенням, багатством надр, структурою економіки, і тих країн, що розвиваються. Це також дає можливість зрозуміти суть узагальнюючої характеристики стану енергоспоживання, визначити рівень ефективності і прийняти стратегічні рішення.

З цією метою такий аналіз доцільно доповнити розглядом динаміки енергоємності або її оберненої величини - енерговіддачі (ЕВ). З економічного погляду динаміка енерговіддачі ефективна при її зростанні, а саме:



або в динаміці ЕВ'= ЕВ + dEB > ЕВ. тобто dЕВ>0 Доповнимо цей аналіз ілюстрацією (рис. 1.2).



Рис. 1.2. Характеристика динаміки енерговіддачі
На рис. 1.2 показано названу критичну точку К, в якій коефіцієнт випередження темпів зростання енергоспоживання темпами економічного зростання досягає максимального значення, і це зумовлює відповідний рівень енерговіддачі. Аналогічно точка М характеризується максимальним рівнем енерговіддачі впродовж циклу.

Зауважимо, що відрізок KM вказує на позитивну динаміку зростання енергоспоживання, оскільки наявне зростання енерговіддачі, а отже, зниження енергоємності ВВП. іншими словами, період розвитку економіки на відрізку KM за своєю суттю має інтенсивний характер і супроводжується зростанням ефективності енергоспоживання. Це забезпечується, якщо: Iеп>Iес , оскільки







Отже, позитивна динаміка енерговіддачі забезпечується тоді, коли індекс ВВП перевищує індекс енергоспоживання. Вводячи поняття коефіцієнта випередження економічного зростання стосовно зростання енергоспоживання, ефективним вважають співвідношення, більше від одиниці, тобто



Графічно це випередження можна зобразити так (рис. 1.3).



Рис. 1.3. Характеристика динаміки коефіцієнта випередження економічного зростання порівняно із зростанням енергоспоживання

8

Графічна інтерпретація сутності коефіцієнта випередження дозволяє зробити такі висновки. По-перше, параметри зображеної характеристики для окремих національних економік можуть відрізнятися і за амплітудою коливань, і за тривалістю циклів, і це, в першу чергу, зумовлюється ефективністю інтенсивних процесів. По-друге, самі цикли на шляху розвитку окремої країни також можуть відрізнятися і за амплітудою, і за тривалістю.

По-третє, розміщення критичних точок (рівності темпів зростання, випередження та відставання) визначається змістом та величиною економічного потенціалу національної економіки, що одночасно може відповідати різним періодам історичного розвитку для окремих країн.

Ретроспективний аналіз факторів формування критичних точок S, N, К, Р, М дозволяє в гіпотезному варіанті аргументувати поетапну зміну знака коефіцієнта випередження і відповідну зміну структури первинних енергоресурсів.

Так, точка S означає появу (відкриття) якісно нового енергоджерела, порівняно дешевого і в певних межах достатнього. Ця аналогія в історичному аспекті може відповідати початку широкого застосування нафти та газу. Починаючи з того періоду, зростає екстенсивне використання енергоносіїв, сповільнюється науково-технічний прогрес, і цей процес досягає апогею в точці N.

Однак вмикаються автоматичні регулятори, "вмонтовані" в систему ринкової економіки як фактори протидії затратним механізмам, і процес екстенсивного використання сповільнюється, формуючи рівновагу темпів зростання в точці К. Починаючи з точки К, превалюють процеси інтенсивного розвитку, в першу чергу всебічна економія енергії, впровадження енергозберігаючих технологій, в результаті чого ефективність енергоспоживання досягає максимуму в точці Р. Починаючи з точки Р, відбувається поступове зниження потенціалу інтенсивних процесів, резерви енерго­збереження вичерпуються, і в точці М темпи зростання вирівнюються.

Логічно ідентифікувати появу стану економіки в точці К з періодом об'єднання країн-експортерів нафти та відповідною зміною їх цінової політики. Аналогічно можна очікувати появи точки М, тобто періоду, коли з'явиться доступний за ціною і достатній за кількістю якісно новий енергоресурс, що спричинить пріоритетне його використання, а отже, і посилення екстенсивних процесів в енергоспоживанні.

Викладене з теоретичнго погляду обґрунтовує наявність та динамічність взаємозв'язку між енергоспоживанням та економічним зростанням. Тому, аналізуючи стан національної економіки, динаміку процесів її розвитку, особливо в ситуації, близькій до кризової, доцільно визначити місце та роль стабілізації енергоспоживання та енергозабезпечення в механізмах стабілізації економіки загалом.
1.2. Концепція політики стабілізації енергозабезпечення

Сьогодні широкому колу читачів відоме наростання таких негативних явищ, як катастрофічне збільшення заборгованості України Росії, Туркменістану за енергоносії (нафту та газ), використання отриманої валюти переважно на покриття саме цієї заборгованості, різкий спад виробництва в енергоємних галузях через нестачу енергоресурсів тощо. Швидшими темпами зменшується ВВП порівняно з темпами зниження енергоспоживання, що означає зростання енергоємності національного продукту та зниження енерговіддачі і не відповідає тенденціям, характерним для високорозвинутих країн.

Нагромаджений світовий досвід у розвитку національного енергогосподарства сформував типові характеристики концептуаль­них рішень стабілізаційної політики у сфері енергетики в умовах її передкризового стану. Саме такий стан енергетики України підтверджується динамікою сьогоднішніх процесів, сутність яких на поверхні макроекономічних явищ визначається явною кореляцією кризових явищ в економіці загалом і в енергетиці зокрема. Доводиться констатувати нестабільність функціонування паливно-енергетичного комплексу і відповідні негативні наслідки в економіці України. Звичайно, існує й обернений зв'язок.

В основу стабілізаційної політики необхідно покласти аксіому, що стан енергетики має пріоритетне значення порівняно з іншими складовими економіки країни. Саме енергетика розвинутих країн домінує у формуванні параметрів економічного зростання, іншими словами, стабілізація енергетики -найголовніше загальнодержавне завдання, без розв'язання якого забезпечити економічне зростання неможливо.

історія енергетичної кризи 70-х років підтверджує вищезазначене. Саме країни з такою енергетичною політикою при інших рівних умовах порівняно безболісно пережили цю кризу. Водночас історія дозволяє провести відповідну паралель стосовно нинішнього стану енергетики України, з її екстенсивною економікою, великими обсягами використання нафто - і газопродуктів, енергоємною структурою економіки, відсутністю перспективної енергетичної політики, слабким приватним сектором, який зазвичай виступає генератором енергозбереження.

Наведені характеристики конкретизують сутність принципів стабілізаційної енергетичної політики. По-перше, енергетика повинна спиратися не на один домінуючий енергоресурс, а на їх оптимальний набір. Пріоритети у використанні нафти, в недалекому минулому найдешевшого з ресурсів, істотно стримували технічний прогрес в економії енергії. По-друге, держава повинна виступати ініціатором

й інвестором економії енергії, центром планування і прогнозування енергетики. По-третє, необхідно оптимізувати структуру економіки з метою зниження енергоємності національного продукту. По-четверте, потрібна ефективніша цінова політика. По-п'яте, важливо радикально скоротити частку державного сектора економіки і зміцнити її недержавний сектор та сектор неприбуткових організацій. В умовах домінування державної власності неможливо досягти оптимального складу енергоресурсів, забезпечити інтенсивний шлях розвитку економіки, оптимізувати її структуру, тим більше, реалізувати технічний прогрес у сфері економії енергії.

Події 80-х років і наступний період внесли істотні корективи в дії держави щодо національної енергетики. Мова йде про пошук оптимальних пропорцій розвитку економіки і енергетики, оптимізацію структури енергобалансу, глобальну економію енергії. Так, ефективним визнано встановлення і дотримання динамічних пропорцій між енергетикою і економічним зростанням через забезпечення випередження темпів економічного зростання. Практика розвинутих країн показала, що таке випередження повинно становити 0,6-0,7% щорічно, тобто однопроцентний приріст споживання енергії повинен забезпечувати 1,6-1,7% приросту валового внутрішнього продукту. Характеристики оберненого процесу при сповільненні темпів економічного зростання, звичайно, спричиняють помірніші темпи зниження енергоємності валового продукту. Це характерно для сьогоднішнього стану економіки України, коли зниження валового внутрішнього продукту супроводжується зростанням його енергоємності. Закономірність цього процесу пояснюється структурою енергетичних витрат, їх постійною і змінною частинами.

Дві протилежні тенденції, які існують у світовій практиці в системі державного регулювання енергетики (одна з яких основана на посиленні ролі держави, інша- на лібералізації такого регулювання), стосовно умов України обґрунтовують єдиний стратегічний шлях, а саме шлях лібералізації державного регулювання. Мова йде про зменшення до оптимальних розмірів частки державного сектора в енергетиці. Саме наявність тієї чи іншої величини державного сектора і визначає силу державного впливу.

З позицій тактичних рішень слід створити ефективну, дієву систему нормативного регулювання, прямого адміністративного контролю і систему непрямого впливу, використовуючи обов'язкові стандарти, пряме і непряме фінансування і державне субсидування, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), ефективні ціноутворюючий і податковий механізми у сфері енергозабезпечення та енерговикористання.

Порівнюючи реальний стан економіки України з теоретичними положеннями, викладеними в розділі 1.1, доцільно визначити місцезнаходження та характер динаміки на кривій коефіцієнта випередження.Для цього наведемо графічну інтерпретацію цих процесів (рис. 1.4).



Рис. 1.4. Графічна інтерпретація динаміки коефіцієнта випередження в економіці України

Ґрафік ілюструє, що в момент утворення Української держави стан економіки характеризувався позицією ЕПф , тобто все ще існував екстенсивний характер енергоспоживання, який забезпечувався достатньою кількістю дешевих нафти та газу. Але цей стан був близький до критичної точки К, оскільки приріст нафтовидобування вимагав все вагоміших витрат і, безумовно, спостерігалася поява інтенсифікації.

У типовій країні ринкової економіки такий стан стимулював би зростання ефективності енергоспоживання, що призвело б до інтенсивних процесів розвитку. Графічно це рух у напрямку КР.

Однак, перебуваючи у стані енергоізоляції, економіка України регресує в напрямку KN, що означає абсолютний спад виробництва (ВВП). Мало того, регрес здійснюється не по увігнутій кривій, що означало б стабілізацію коефіцієнта відставання, призупинення зростання енергоємності національного продукту, а по опуклій, оскільки статистика свідчить про збільшення темпів зростання енергоємності ВВП. Як же пояснити, що зворотний процес має іншу динаміку? На нашу думку, це пояснюється відсутністю автоматичних регуляторів у системі економіки. Як уже зазначалося, наявність регуляторів закономірна для розвинутої ринкової економіки, тому при спаді виробництва енергоємність національного продукту знижується. В Україні, де економіка за структурою є низькоефективною, такі державні регулятори майже не діють, їх активізація можлива за умов зростання потенціалу недержавного сектора економіки. Це об'єктивно. Водночас зрозуміло, що формування потенціалу недержавного сектора -проблема тривалого періоду, сьогодні доцільно намагатися призупинити регрес в енергоспоживанні, стабілізувати енерго­

ємність національного продукту. Тому пріоритетною повинна бути державна політика стабілізації енергоспоживання, а, отже, й енергозабезпечення, проведення політики енергозбереження.

1.3. Державне регулювання енергозабезпечення

Енергозбереження як одна із характеристик сучасної ринкової економіки містить макро- та мікроекономічний аспект. Макроекономічний аспект полягає в тому, що політика енергозбереження розглядається як одне з альтернативних джерел повноцінного та достатнього енергозабезпечення національної економіки. Іншими словами, збалансованість енергобалансу національної економіки в динаміці може досягатися як завдяки приросту замикаючих енергоресурсів, так і оптимізацією витратної частини балансу без зменшення корисного споживання енергії. Безумовно, що наведені в розділі 1.2 принципи формування оптимальної системи енергозабезпечення економіки є одночасно стратегічними напрямами сукупного енергозбереження.

Переваги ринкової економіки порівняно з командно-адміністра­тивною полягають у тому, що, як й інші ринки, ринки енергоресурсів є достатньо конкурентними, і це зумовлює мінімальне втручання державних органів у механізми їх функціонування з метою забезпечення сукупної ефективності в енергозабезпеченні та енергоспоживанні. Наявність автоматичних саморегуляторів без істотного впливу держави гарантує максимальну ефективність енергоспоживання. В окремі періоди незадовільного циклічного розвитку роль держави може посилюватися для пом'якшення впливу неякісного енергозабезпечення на ефективність економіки загалом.

Графічно це можна зобразити так:



Рис. 1.5. Крива впливу держави на енергозабезпечення та енергоспоживання (1) та крива ефективності енергозабезпечення та енергоспоживання (2)
На рис. 1.5 зображена крива (1) впливу держави на процеси енергозабезпечення та споживання залежно від структури власності (частки державного сектора Lg.c. та приватного сектора Ln.c.) в економіці держави. Обернена гіперболічна залежність (крива 1) впливу держави на систему енергозабезпечення та енергозбере­ження ґрунтується на відносинах власності. Повністю націоналізована економіка вимагає 100-відсоткового державного регулювання системи енергозабезпечення. Навпаки, істотна денаціоналізація знижує можливість реального впливу держави на механізм енергозабезпечення, що відповідно супроводжується наростанням елементів конкуренції в системі енергозабезпечення. Виходячи з об'єктивних законів функціонування ринкової економіки, саме конкуренція в автоматичному саморегульованому режимі зумовлює формування максимально можливої ефективності енергозабезпе­чення та енергоспоживання, яку не можна досягти суто адміністра­тивним (зовнішнім) регулюванням. Це підтверджує гіперболічний характер кривої 2 - ефективності енергозабезпечення та

споживання.

В макроекономічному аспекті всі параметри динаміки енергозабезпечення можуть формуватися і в саморегульованому режимі, і адміністративними заходами, однак їх оптимальність може помітно відрізнятися. Так, оптимальна пропорція між енергетикою та економічним зростанням з причин мобільності, низької інертності може бути забезпечена лише в само­регульованому режимі. Адже цей зв'язок, що матеріалізується в енергоємності національного продукту, параметрах динаміки енергоємності, є за своєю суттю слабоструктурованим, інтегрованим макроекономічним показником. Тому надто проблематично віднайти адекватний йому механізм державного регулювання, щоб досягти цієї оптимальної пропорції.

На думку фахівців-експертів, сьогоднішній стан світової енергетики диктує пріоритетність використання джерел покриття приросту енергоспоживання у послідовності, зображеній на рис. 1.6. Така пріоритетність сформувалася, виходячи з порівняльної ефективності та врахування фактора часу. Так, беручи до уваги рівень корисного використання основних видів енергоресурсів та відповідні природні межі його збільшення, напрямок енергозбереження є пріоритетним джерелом забезпечення приросту енергоспоживання на сучасному етапі. Це свідчить про інтенсифікацію економіки загалом.

Пріоритетом другого порядку слід вважати прискорений розвиток так званої "м'якої" енергетики на основі використання енергії сільськогосподарських відходів, сонячної та вітрової енергії. Третє джерело - модернізація традиційної енергетики, так званої



Рис. 1.6. Структура джерел покриття приросту енергоспоживання

"жорсткої", завдяки розвитку надійної, безпечної ядерної енергетики, переведення теплових електростанцій на переважне спалювання твердого палива за новими технологіями (наприклад, винахід американського вченого Майкла Пона щодо спалювання вугілля в "киплячому", або "псевдорідинному" шарі), газифікація вугілля.

Викладене обґрунтовує значення збереження енергії в макро­економічному аспекті. З позицій мікроекономіки воно розглядається як система локальних заходів щодо вдосконалення та раціонального обмеження енергоспоживання. Така раціоналізація енергоспо­живання може здійснюватись як через прямий вплив держави, так і створення відповідного економічного клімату, коли економія енергії є позитивним результатом підприємницької діяльності, ведення домашнього господарства тощо.

Необхідність економії енергії в макроекономічному плані зумовлена тим, що тільки менше ніж половина загальної енергоємності валового внутрішнього продукту сьогодні є корисною. З мікроекономічного погляду - це основне джерело здешевлення продукції, робіт та послуг. Мало того, мікроекономічний рівень через зростання цін на енергоносії конкретизує цю необхідність шляхом економії насамперед нафти та нафтопродуктів. Цей шлях характеризується як абсолютним, так і відносним (через питомі витрати) скороченням витрат нафтового палива, заміною його на менш дефіцитні види енергоресурсів.

У розвинутих країнах є відповідні державні програми енергозбереження (економії енергії). Переважно заходи, що передбачені в цих програмах, мають організаційно-технічний або

інвестиційно-технологічний характер. Структуру організаційно-технічних заходів подано на рис. 1.7.



Рис. 1.7. Структура організаційно-технічних заходів щодо економії енергії

Ціновий механізм стосовно енергоресурсів загалом знаходиться в межах від вільного ціноутворення до жорсткого регулювання цін, і визначається конкретними національними особливостями. Так, за рахунок цінового механізму можна домогтися повноцінної заміни рідкого палива природним газом та електроенергією, які є не менш технологічними енергоносіями. Загалом за допомогою системи цін можна досягти оптимального набору енергоресурсів, що сприятиме стабілізації енергоспоживання і енергозабезпечення.

Значний вплив на енергетику мають важелі податкового механізму - введення високого чи пільгового оподаткування. Так, щоб обмежити споживання нафтопродуктів, у розвинутих країнах широко практикуються високі податкові ставки, особливо на бензин. Для стимулювання національного нафтовидобування вводяться пільгові умови оренди земельних ділянок, відміняються місцеві податки, встановлюються пільгові тарифи на перевезення нафти тощо. Аналогічні заходи здійснюються стосовно вугільної промисловості, щоб оптимізувати її розвиток.

Оптимізація організаційних структур системи енергозабезпечення тісно пов'язана з процесами роздержавлення та одержавлення. Це впливає, з одного боку, на підвищення конкурентоспроможності ринку енергоресурсів, а з іншого - на ефективність енергоспоживання.

Спільним для вказаних організаційно-технічних заходів є те, що раціоналізація за їх допомогою використання енергії не вимагає істотних змін у технічній базі енергетики, а, отже і значних капіталовкладень.

На відміну від організаційно-технічних, інвестиційно-технологічні заходи раціоналізації енергоспоживання вимагають значних капіталовкладень, оскільки стосуються техніки і технології сфери споживання енергії, видобування, переробки та транспортування енергоресурсів, їх передачі і розподілу. Схематично структуру інвестиційно-технологічних заходів зображено на рис. 1.8.



Рис. 1.8. Структура інвестиційно-технологічних заходів щодо економії енергії

Складові перших трьох блоків інвестиційно-технологічних заходів вимагають безпосереднього втручання державних органів у їх своєчасну реалізацію. На відміну від них четвертий блок заходів за змістом має децентралізований характер, тому роль держави у їх реалізації є не прямою, а стимулюючою.

У сфері безпосереднього енергоспоживання, як показує світовий досвід, доцільно заміняти рідке паливо не менш технологічними природним газом і електроенергією, за умови, що показники ефективності виробництва не погіршуються. Це стосується насамперед таких енергоємних галузей, як металургія, хімія, целюлозно-паперова промисловість, індустрія будівельних матеріалів, транспорт. Водночас це має супроводжуватися якісними технологічними змінами в напрямку утилізації тепла низьких параметрів, впровадження безперервних технологічних процесів, вторинного використання лому, впровадження високоефективних електрохімічних технологій тощо. Не менш важливим напрямком економії енергії вважають інтеграцію зусиль щодо термоізоляції, що стосується насамперед комунального сектора та сфери послуг.

Безумовно, це повинно супроводжуватися постійним вдосконаленням техніки перетворення енергії в сфері опалення тощо. Для заохочення відповідних інвестицій в енергозбереження окремої країни вводять режими пільгового оподаткування для обладнання, приладів, які економлять енергію; видають кредити на пільгових умовах для інвестицій в енергозберігаючі техніку та технологію.

Сьогоднішній стан енергозабезпечення України вимагає розглядати енергетичну проблему як найважливішу не тільки у внутрішній, але і в зовнішній політиці. Зростаюча державна заборгованість за нафту та газ створює загрозу економічній незалежності держави, що є підґрунтям політичної. То ж негайного вирішення вимагають питання постійного відносного скорочення споживання нафти та нафтопродуктів. Доцільно було б обмежити або взагалі заборонити будівництво нових теплоелектростанцій на рідкому паливі, як це було свого часу прийнято урядами ФРН, Швеції, Данії, Португалії. У зв'язку із розширенням приватного та державного будівництва необхідно ввести обов'язкові стандарти на покращання термоізоляції будівель, споруд. Викладене слід вважати першо­черговим в державній програмі енергозбереження та забезпечення енергетичної безпеки держави.

1.4. Енергетична безпека держави

Від часу здобуття Україною незалежності для неї гостро постало питання економічної безпеки - важливої складової національної безпеки країни. Економічна безпека держави передбачає стабільність та стійкість національної економіки, її здатність до розвитку.

Якщо розглядати зовнішній аспект економічної безпеки, то вона передбачає економічну незалежність та суверенітет. Всередині держави економічна безпека обумовлюється валютно-фінансовим, науково-технічним, інвестиційним, енергетичним, продовольчим,

техногенним, інституційним, ресурсним, структурним та транспорт­ним факторами [54, с.45]. Похідними державної економічної безпеки є безпека регіональна, окремого підприємства чи громадянина.

Енергетична безпека, проблеми якої активно почали обговорювати у 1973 - 1974 pp. у промислове розвинутих країнах, а на початку 90-х - у країнах СНД є однією зі складових економічної безпеки і тісно пов'язана з усіма іншиим її складовими і може безпосередньо на них впливати.

Поняття енергетичної безпеки, як показує аналіз, дуже складне і багатогранне, існує чимало визначень енергетичної безпеки. Зокрема, Світова енергетична рада розглядає енергетичну безпеку як впевненість у тому, що енергія буде наявна у тій кількості і тієї якості, яка необхідна в даних економічних умовах [210]. У [ 205, с. 26] зазначається, що енергетична безпека країни - це стан захищеності її громадян, суспільства, держави, економіки від обумовлених внутрішніми і зовнішніми факторами загроз дефіциту у забезпеченні їх обгрунтованих потреб в енергії, в економічно доступних паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР) прийнятної якості в нормальних умовах і при надзвичайних ситуаціях, а також від порушення стабільності, неперервності паливо- й енергопостачання. Стан захищеності відповідає в нормальних умовах забезпеченню у повному обсязі об'рунтованих потреб, у надзвичайних ситуаціях -гарантованому забезпеченню мінімально необхідного обсягу потреб.

Ще одне визначення енергетичної безпеки подано у проекті Закону України "Про енергетичну політику України", де під нею розуміють задоволення на оптимальному рівні поточних і перспективних потреб держави у ПЕР як у звичайних умовах розвитку економіки, так і в надзвичайних ситуаціях. Основою її є сталий розвиток власного паливно-видобувного та енергетичного комплексу, ефективне використання палива, енергії, охорона довкілля [165]. Узагальнюючи різні визначення енергетичної безпеки, можна запропонувати таке тлумачення сутності цього поняття.

Енергетична безпека держави - це стан своєчасного задоволення поточних та перспективних потреб громадян, держави та економіки у ПЕР необхідної якості з необхідним рівнем надійності у звичайних умовах з урахуванням потенціалу раціоналізації енерговикористання, а у надзвичайних ситуаціях - у мінімально необхідному обсязі, який дає змогу підтримати рівень життєдіяльності людей і держави. Вона забезпечується на основі стійкого оптимального розвитку власного паливно-видобувного та енергетичного комплексу, зменшення негативного впливу енергетичних об'єктів на довкілля, підвищення конкурентоспроможності енергетичних підприємств.

На нинішньому етапі розвитку Української держави існує низка об'єктивних зовнішніх і внутрішніх факторів загрози енергетичній

безпеці держави. Внутрішні фактори пов'язані насамперед із проблемами розвитку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), зі складною екологічною ситуацією у державі, високою енергоємністю валового внутрішнього продукту, пов'язаною із витратною структурою матеріального виробництва, загальною економічною кризою, недостатнім рівнем розвитку власної машинобудівної бази з виробництва устаткування та матеріалів для галузей ПЕК, недосконалістю нормативно-правового забезпечення функціону­вання та розвитку галузей ПЕК в ринкових умовах, їх взаємовідносин із споживачами, відсутністю реальної матеріальної відповідальності підприємств ПЕК за збитки, завдані споживачам внаслідок порушення енергопостачання чи погіршення його якості, недостатньою адаптованістю енергетичних підприємств до змінних умов господарювання. Зовнішні фактори енергетичної безпеки пов'язані насамперед із високим рівнем монополізації постачання ПЕР (переважно із Росії) та залежністю від імпорту енергетичного устаткування, продукції енергомашинобудування, матеріалів і послуг для галузей ПЕК.

Україна має потужний паливно-енергетичний комплекс, який створювався як складова частина ПЕК колишнього СРСР. У загальній структурі виробництва СРСР ПЕК займав одне з чільних місць. У ньому було зосереджено 35-40% усіх державних капіталовкладень, значна частина яких припадала на Україну. Порівняння виробництва основних видів ПЕР в Україні та багатьох розвинутих країнах у загальних обсягах та на душу населення у перехідному 1991 p. наведено відповідно у табл. 1.1 і 1.2.

Аналіз даних цих таблиць показує, що перед початком економічної кризи рівень виробництва основних видів ПЕР порівняно з розвинутими країнами був цілком задовільний. Зокрема, за рівнем виробництва основних видів ПЕР Україна ділила з ФРН 4-5 місце серед розглянутих країн; а за рівнем виробництва ПЕР на душу населення займала З місце серед них.

Нині енергетика посідає вагоме місце у структурі промисло­вого виробництва України порівняно з 1990 p. (табл. 1.3, рис. 1.9, рис. 1.10), хоча обсяги виробництва продукції в електроенергетиці та паливній промисловості порівняно з 1985 p. та 1990 p. істотно знизилися (табл. 1.4).

Сьогодні Україна відчуває гостру нестачу паливно-енергетичних ресурсів. Це пояснюється тим, що за рахунок власного видобутку потреба країни в нафті задовольняється лише на 10-12%. Не краща ситуація і з газом, яким держава забезпечує себе лише на 20-25%. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу з початковими розвіданими запасами понад 3,4 млрд. тонн умовного палива, проте ступінь виснаження цих запасів становить понад 60%, а продуктивніші
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации