Контрольная работа - Сучасний екологічний стан - файл n1.doc

Контрольная работа - Сучасний екологічний стан
скачать (169.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc170kb.04.12.2012 03:22скачать

n1.doc

Міністерство освіти і науки України

Контрольна робота з екології
Варіант – 2
Виконала: студентка І курсу Група ЗХФ-10

Перевірила:

Київ – 2010 рік

План

  1. Cучасний стан екологічних проблем в Україні

  2. Етапи формування екологічного світогляду в світі і в Україні

  3. Глобальні екологічні проблеми : походження ,сутність та шляхи їх вирішення

  4. Використання водних ресурсів

  5. Основні види забруднення атмосфери від автотранспорту

  6. Екологічний маркетинг : поняття, визначення , сутність .



1. Cучасний стан екологічних проблем в Україні .

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістських та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами.

Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи . В 1986 році на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, наслідки якої мають глобальний та непередбачуваний характер, визнана і за класифікацією МАГАТЕ відноситься до глобальних екологічних катастроф, що викликають тотальне руйнування основ життєдіяльності цілих регіонів і вимагають для подолання своїх наслідків мобілізації ресурсів цілого суспільства в цілому, дійової допомоги з боку світового співтовариства.

На сьогоднішній день екологічні проблеми не оминули й мою маленьку батьківщину – Херсонську область . На сьогодні стан територій області, які знаходяться в межах національної екологічної мережі, крім об'єктів природно-заповідного фонду (але там є свої проблеми), значною мірою незадовільний. Все це впливає на якість елементів екологічної мережі, як природного середовища існування популяцій видів природної флори, мікобіоти та фауни. Земельні угіддя, як елементи екологічної мережі перебувають нині в незадовільному стані, який впливає на рослинний та тваринний світ. В області дуже велика розораність сільськогосподарських угідь, багато порушених земель, дуже значне сільськогосподарське освоєння території.

Посушливий клімат з частими суховійними вітрами призводить до вітрової ерозії. Водна ерозія поширена на схилах річок Інгульця, Каховського водосховища та Дніпровського лиману. Великі площі займають засолені землі, є вторинно засолені. В останні роки збільшується площа земель, що зазнають підтоплення. До складу екологічної мережі входять також ділянки акваторії Азовського і Чорного морів, також в значній мірі забруднені. В останні роки значною екологічною проблемою для Херсонщини стали лісові пожежі, які знищують великі площі соснових лісів. Це свідчить про послаблення протипожежної пропаганди в цих районах і взагалі екологічного виховання і освіти населення. Збитки від пожеж ускладнюють екологічну обстановку ще й тому, що згорілі лісові площі не відновлюються в тих же об'ємах. Зараз багато площ є деградованими у зв'язку з безгосподарським, ненауковим використанням земель . Придорожні смуги, як і польові лісосмуги, дуже пошкоджені самовільним злочинним вирубуванням, пожежами, витоптуванням худобою. Необхідно відновити і створити нові насадження .

2. Етапи формування екологічного світогляду в світі і в Україні

Ядром екологічного мислення та екологічно орієнтованого світогляду повинно стати розуміння обмеженості планетарних ресурсів і необмеженості технічних можливостей людства щодо споживання, розуміння того, що біосфера певним чином організована і людство неспроможне встановити тотальний контроль над цією організацією і її штучне відтворення. Звідси випливає генеральна лінія поведінки людства: обмеженість втручання людства в біосферу і контроль над собою. Ці висновки, до яких прийшла наука наприкінці ХХ століття, не є чимось новим для людства. Просто науковий світогляд в умовах екологічної кризи вимушений дати свою відповідь на життєво важливі питання і сформулювати їх мовою науки, тобто найбільш авторитетною і зрозумілою мовою для сучасної людини . В будь - яких формах світогляду відповідь за своєю суттю одна: шанобливе ставлення людини до природи, обмежене втручання людини в природу. Кожен світогляд формулює і обгрунтовує ці положення своєю мовою.

У західноєвропейській культурі затвердилася протилежна ціннісна орієнтація – активне ставлення до навколишнього світу, до природи. В цій сфері діяльності людина довела свою велич і могутність. Але досягнуто це надто високою ціною: спустошенням природи (екологічна криза) і спустошенням людини (бездуховність і втрата сенсу життя). “Якщо зростає потік господарських благ, а природа, фізичне і духовне здоров’я населення руйнуються – що це, прогрес чи регрес?” – запитує відомий російський еколог і економіст П.Г.Олдак “Суспільство престижного споживання, - продовжує він, - живе не на проценти, а на основний капітал природи. Цей тип споживання змогли забезпечити собі на якийсь строк відносно невелика кількість країн світу. Поширити його на світ в цілому взагалі неможливо” . І все ж таки система цінностей сучасної цівілізації не просто міцно тримається – вона активно поширюється серед країн, які розвиваються. Зміна система цінностей – найскладніша задача, але поки ми її не вирішимо, не можна й сподіватися на вирішення екологічної проблеми.

П.Г. Олдак як найважливіші завдання, що постали зараз перед людством, виділяє такі: 1) поставити під контроль розвиток демографічних процесів; 2) забезпечити рішуче згортання виробництв, які використовують “агресивну” технологію, і прискорений перехід до природозберігаючих технологій; 3) відмовитися від глобального воєнного і науково-технічного суперництва, боротьби за ринки і сфери впливу, перевести конфронтацію у співрозвиток, співтворчість; 4) відмовитись від химер суспільства престижного споживання, виробити і затвердити норм поміркованого достатку, добровільної простоти, перевести боротьбу за самоствердження у площину змагання творчих рішень; 5) перейти до керування розвитком біосоціальних систем, затвердити пріоритет національного над приватним, глобального над національним, виробити політичні інститути для вирішення цього завдання; 6) визнати за найвищу мету збереження здорового середовища проживання і повноцінність природних ресурсів, відмовитись від залишкового принципу виділення коштів на збереження нашого земного дому і виділяти стільки, скільки треба (тобто 5-7% ВНП замість 1-2%, які виділяються зараз), діяти у відповідності з масштабами тієї загрози, яка нависла над людством .

Для реалізації цієї програми необхідна добра воля і правова система. Науковому світогляду відповідає правова свідомість . Але ніяка правова система не зможе функціонувати, якщо цінності, які покладені в її основу, невідомі, або несприймаються більшою частиною людей. Отже , необхідно одночасно формувати екологічну свідомість, екологічно орієнтований світогляд і правову систему, яка дасть змогу ефективно контролювати людську діяльність в межах, які забезпечують екологічно припустимі навантаження на природу. Щоправда, “сьогодні наука ще не може дати точної відповіді на питання, де проходить межа припустимого навантаження на природні системи. Екологами сформульовано “правило десяти відсотків”. Але де стосовно тієї чи іншої екосистеми проходить межа десяти відсотків – точно відповісти ми не можемо . Але ніякі наукові поради виконуватись не будуть, будь-яке природоохоронне законодавство сприйматиметься як “екологічний фашизм”, якщо в людей не буде розуміння і внутрішньої переконаності у справедливості “екологічного імперативу”. Кожна людина повинна розуміти, яку користь або яку шкоду може завдати наука, той чи інший технічний проект, щоб свідомо і грамотно приймати важливі для всього суспільства і навіть планети рішення.

Стратегія екологічної безпеки і виживання людства у 21 столітті.

Екологічна безпека — це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічні технічних, організаційних, виховних, правових та інших за ходів.

Першочерговими заходами в досягненні екологічної безпеки є:

а) зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення ; б)захист і збереження від забруднення, виснаження і раціонального використовування земельних ресурсів; в) захист від забруднення повітряного басейну; г) захист від забруднення, засмічення і виснаження к у тому числі підземних; д) захист і відтворення лісів; е) піднесення екологічного значення природнозаповідного фонду; є) знешкодження, утилізація і поховання промислових, побутових відходів; ж) розвиток системи екологічної освіти і виховання.

Важливою гарантією екологічної безпеки України та людства в цілому є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспорті, в сільському господарстві, при проведенні наукових досліджень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів її. Підприємства, установи й організації, діяльність яка пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути ,обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшенням впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і вжиття заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію відходів.Складання, зберігання або розміщення відходів дозволяється , за наявності спеціального дозволу, на визначених місцевими Радами народних депутатів територіях, у межах ними визначених лімітів, з додержанням санітарних і екологічних норм та способом, який забезпечував би можливість їх подальшого господарського використання, безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Певні екологічні вимоги встановлено і для транспортних засобів Підприємства, установи і організації, що здійснюють проектування , виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших засобів для пересування, виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і заходи щодо зниження токсичності та знешкодження речовин, що містяться у викидах і скидах трансзасобів. Необхідно переходити на менш токсичні види енергії й палива, додержуватись режиму експлуатації транспортних засобів, уживати інших заходів, спрямованих на запобігання й зменшення шкідливих викидів у навколишнє природне середовище. Виробництво й експлуатація транспортних та інших засобів для пересування, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускається .

На особливу увагу заслуговує додержання екологічних ви­мог сільському господарстві. Перехід на промислові технології вирощування сільськогосподарських культур обумовив широке використання хімічних засобів боротьби зі шкідниками хворобами рослин і бур'янами. Суть хімічного методу боротьби полягає в тому, що проти шкідливих організмів застосовують різні хімічні речовини, так звані пестициди.

У зв’язку з постійним розширенням асортименту, збільшенням кількості пестицидів, що використовуються у боротьбі з шкідливими для рослин організмами, виникає небезпека забруднення навколишнього природного середовища, передусім земель в організм людини пестициди можуть потрапляти через органи дихання, травлення, шкіряний покрив. І це треба мати на увазі тим, хто їх використовує негативно на сільськогосподарські угіддя, навколишнє середовище в цілому впливають і мінеральні добрива, особливо при тривалому їх внесенні у грунт великими дозами. Нерідко негативні наслідки від використання мінеральних добрив обумовленні не самими добривами, а тими помилками, які допускаються в технологіях їх виробництва, зберігання, транспортування і застосування. Особливо небезпечними є недбалість і неграмотність під час зберігання і застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів. Досить часто ці засоби зберігаються в непристосованих приміщеннях або ще гірше — на відкритому просторі. Під час злив вони потрапляють до річок і озер, їх розносить вітер, що призводить до забруднення грунтів, вод, атмосферного повітря і, як наслідок, — до погіршення стану здоров’я людей.

Для запобігання цим явищам необхідно, щоб у повну силу діяв Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'язані безпечним для здоров'я людини і навколишнього природи середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів.

Вимоги до охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки обов'язково повинні враховуватися при проведенні фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосувасування нової техніки, імпортного устаткування, технолог систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки . У разі порушення встановлених вимог така діяльність призупиняється уповноваженими на те державними органами винні особи притягуються до відповідальності.

Екологічні вимоги передбачені і для розміщення та розвитку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих Рад народних депутатів з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використовування природних ресурсів то екологічної безпеки.

У разі використовування природних ресурсів необхідно додержуватися таких екологічних вимог:

а) раціонально і економно використовувати природні ресурси на основі широкого застосування новітніх технологій; б) вживати заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному вт на стан навколишнього природного середовища; в) вживати заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів.

Основні положення концепції сталого розвитку суспільства .

Запобігання негативним наслідкам людської діяльності і проведення попереджувальних заході в для створення безпеки населенню і навколишньому середовищу сьогодні є одним із найважливіших завдань, що постають перед урядом і відповідними державними органами України. Стійкий економічний розвиток в останні два-три десятиліття потребує серйозних організаційних і управлінських витрат на зазначені цілі. Зростаючий транскордонний екологічний вплив і інші негативні наслідки свідчать також про необхідність посилення міжнародної діяльності в сфері забезпечення безпеки і створення погоджених глобальних заходів у напрямках реалізації принципів сталого розвитку.

Поняття стійкого розвитку вперше згадувалося ще в роботах Мальтуса (1978 p.). Початок 90-х років ознаменувався інтенсифікацією наукових досліджень щодо даної проблеми. У даний час за участю вчених розроблена Концепція сталого розвитку України, що схвалена Верховною Радою України. Про актуальність даної проблеми свідчить той факт, що ще в 1998 р. при Кабінеті Міністрів України відповідною постановою була створена Національна комісія сталого розвитку України, а до її складу увійшли відомі вчені. Наукові основи національної стратегії переходу України на принципи сталого розвитку ґрунтуються на властивих державі геополітичних, географічних, демографічних, соціал мю-скономічних і екологічних особливостях.

Основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання - формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього середовища - створення громадянам умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва;

соціальна справедливість - забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

раціональне використання природних ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення - формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства;

освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво - активне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.

Реалізація цілей сталого розвитку забезпечується через:

• структурну перебудову народного господарства;

• гарантування національної безпеки держави, включаючи соціальну, економічну й екологічну безпеку; • підвищення рівня організації процесу природокористування з урахуванням місцевих природно-кліматичних умов і природно-ресурсного потенціалу територій; • паритетність використання природних ресурсів для нинішніх і прийдешніх поколінь; • формування еколого-економічного мислення, адекватного процесам суспільних трансформацій.

Сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

Концепція сталого розвитку виходить переважно з двох підходів: ресурсного (виявлення гранично допустимого, тобто граничного вилучення з біосфери продукції фотосинтезу) і біологічного (виявлення здібностей біосфери розширено відтворювати продукцію фотосинтезу). Ця концепція відбиває розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути вирішені тільки комплексно, за умови тісного співробітництва і координації зусиль усіх країн світу. З формальної точки зору сталий розвиток прийнято розглядати як гармонічний розвиток трьох структурних підсистем: соціуму, економіки та екології, де економіка і екологія, чи знвайронментальна економіка є базисом сталого розвитку, а соціальна підсистема - його надбудовою, згідно з першим пунктом Ріо-декларації.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство - природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери.

Ключовими принципами сталого розвитку є:

принцип обережності: збереження сучасного стану навколишнього середовища як перешкоди безповоротним чи небезпечним змінам; принцип »передбачати і запобігати»: більш дешевий, менш ризикований підхід, ніж ліквідація збитків навколишньому середовищу; принцип балансу між ресурсами і забрудненням: використання ресурсів у рамках масштабів регенеративної здатності екосистем; контроль над обсягом надходжень забруднень і відходів у рамках асиміляційного потенціалу екосистем;

принцип збереження природного багатства на нинішньому рівні: недопущення чи зменшення втрат природно-ресурсного потенціалу; принцип »забруднювач платить»: повна вартість екологічного збитку повинна бути компенсована користувачем (споживачем).

Реалізація цих принципів дозволить забезпечити:

• гармонізацію співіснування людини і природи; • реалізацію права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку нинішнього і прийдешнього поколінь; • невід’ємність захисту навколишнього природного середовища в процесі розвитку суспільства.

Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відновлення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення його прав, збереження природного середовища, формування умов для відновлення біосфери і її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на навколишнє середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.

Непогодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей, висока питома вага ресурсо- і енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність гуманістичних цінностей серед пріоритетів розвитку, а також недостатній рівень екологічної культури і споживання ведуть до поглиблення кризових явищ в економіці, погіршення стану навколишнього природного середовища, що створює реальну загрозу для життя і діяльності нинішніх і прийдешніх поколінь.

Україна може забезпечити сталий розвиток винятково шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розвитку і процвітання держави. Ідея сталого розвитку стосується не лише сучасності: вона адресована як поколінням, що живуть зараз, так і прийдешнім. Це ідеологія рівноправності всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі і в часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

До складу цільових параметрів сталого розвитку необхідно включати характеристики стану навколишнього середовища, екосистем і природоохоронних територій. їм належать показники: якості атмосфери, вод, територій, що знаходяться в природному і зміненому стані, кількості біологічних видів, що знаходяться під загрозою зникнення і т.д.

Разом з тим, існуюча в Україні система показників стану навколишнього середовища, за оцінками фахівців, не відповідає сучасним вимогам формування системи сталого розвитку України, які базуються на принципах міжнародної Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку. Актуальним стає впровадження інтегрованих показників сталого розвитку, що створило б можливість узгоджено розглянути проблеми стану середовища і соціально-економічного прогресу держави в контексті реалізації основних завдань сталого розвитку України. На даному етапі міжнародне співтовариство розглядає показники стану навколишнього середовища як комплексний інструментарій для виміру і репрезентації еколого-економічних тенденцій в країні. Виходячи з цих позицій, можна виділити три основні типи показників:

• показники сучасного екологічного стану, що визначають діючі екологічні параметри;• показники впливу чи тиску, що відбивають антропогенний вплив на навколишнє середовище; • показники, що регулюють вплив на навколишнє середовище і за допомогою яких можна визначити, як різні агенти реагують на специфічний вплив.

Основні завдання сталого розвитку полягають у:

• забезпеченні динамічного соціально-економічного зростання; • збереженні навколишнього природного середовища; • раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і прийдешнього поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює продуктивність, науково-технічний прогрес, соціальну спрямованість.

Вирішення основного завдання передбачає:

• забезпечення сталого розвитку регіонів і поселень; • макроекономічні перетворення і державний протекціонізм; • формування економічно орієнтованої політики держави; • забезпечення духовного, фізичного розвитку людини і його соціальних гарантій;• міжнародне співробітництво.

Таким чином, забезпечення виходу України з економічної кризи, продовження курсу реформ і досягнення економічного зростання можливо лише за умови удосконалення системи державного регулювання, проведення змістовних і послідовних структурних перетворень, у тому числі і в природоресурсній сфері.

3. Глобальні екологічні проблеми : походження ,сутність та шляхи їх вирішення .

Вчені і суспільні діячі об'єдналися в рамках Римського клубу, учасники якого зібралися в 1968 р. для обговорення актуальних глобальних проблем людства. Перша ж доповідь «Межі росту», представлений американськими вченими Денисом і Донеллой Медоузами в 1972 р., викликав найсильніший шок серед багатьох політичних діячів і представників громадськості. Ґрунтуючись на фактичних даних і тенденціях економічного, технічного й соціального розвитку, автори побудували комп'ютерну модель сучасного суспільства, у якій були враховані зв'язки між різними підсистемами суспільства й вплив на них різних факторів росту. Вони показали, що якщо споживання ресурсів і промисловий ріст разом зі збільшенням чисельності населення будуть тривати колишніми темпами, то буде досягнута «межа росту», за яким неминуче піде катастрофа Діяльність Римського клубу привернула увагу широкої публіки до актуальних глобальних проблем сучасності .Учасники клубу намітили також можливі шляхи рішення проблем, однак поставивши правильний діагноз виниклим труднощам і хворобам сучасного суспільства, вони мало досягли в тім, щоб переконати суспільство прислухатися до їхніх порад і почати конкретні дії по реалізації висунутих ними програм і рекомендацій.

Науково-технічний прогрес викликав багато наслідків , які відносять до екологічних. Склалося обгрунтована думка про те, що наслідком прогресу є деформація навколишнього середовища. Перш за все, це було помічено відносно збільшення концентрації так званих малих газів в атмосфері (діоксид вуглецю, метан, оксид азоту, хлорофторуглеводи), від спалювання вугілля, газу, нафти та інших похідних, що визначається сьогодні як парниковий ефект. Парниковий ефект - це утримання значної частини теплової енергії Сонця у земної поверхні, що веде до збільшення температури.

Наслідками для населення і економіки стає неможливість швидкої адаптації до зміни клімату. Збільшується число метакатастроф, що може негативно відіб'ється на біоті: скоротиться різноманітність флори і фауни, збільшиться збезлісенням, спадання обмерзання в горах викличе скорочення стоку річок, що породить труднощі у сільському господарстві. Морські потоки в Світовому океані можуть піти іншими шляхами, підвищення температури у Світовому океані може призвести до підвищення швидкості вітру в урагани і підвищенню їхньої руйнівної сили, зміниться стан прибережних зон - почнеться необоротне руйнування екосистеми.

Друга не менш важлива глобальна екологічна проблема - виснаження озонового шару. Озон необхідний для людини та інших живих істот, що населяють освітлену сонцем Землю, оскільки він визначає температурну стратифікацію атмосфери і одночасно захищає від інтенсивної ультрафіолетової радіації. Найбільш небезпечні для людини наслідки виснаження озонового шару - збільшення числа захворювань на рак шкіри і катаракти очей. Крім негативного впливу на здоров'я людини, виснаження озонового шару призводить до посилення парникового ефекту, зниження врожайності, деградації грунтів, загальному забрудненню навколишнього середовища.

Загострення глобальної екологічної ситуації - є результатом погіршення екологічної обстановки в конкретних країнах та регіонах світу, де найбільш сильно забруднення навколишнього середовища . Забруднення, згідно з прийнятим ООН визначенням, це екзогенні хімічні речовини, що зустрічаються в неналежному місці, в неналежне час і в неналежному кількості. Особливо сильно забруднені повітряна та водна середовища.

Основний внесок у забруднення повітря вносять підприємства чорної і кольорової металургії, вугільної промисловості, хімії та нафтохімії, будіндустрії, енергетики, автотранспорту. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря у великих містах і промислових центрах. Деякі екологічно небезпечні метали, наприклад, ртуть, свинець, кадмій, переносяться атмосферними потоками і потрапляють у водойми, осідають на дно річок озер і морів. Зростання загальних показників захворюваності людей викликані забрудненнями навколишнього середовища. Так, наприклад, забруднення повітря від нафтохімічного комбінату в місті Еккаіті (Японія), викликало «еккаітську астму», забруднення водного середовища кадмієм - отруєння, що отримало назву «Ітай-Ітай», ртуттю - хвороба «Мінамата».

Значну загрозу забруднення діоксином представляють викиди автомобільного транспорту. Ці забруднення накопичуються не тільки в районах автотрас, але і виявляються за багато км. від них. Вони мають властивість накопичуватися в організмі людини, що живе в несприятливому середовищі і викликати погіршення самопочуття і навіть отруєння.

Забруднення земної поверхні та водних екосистем відбувається і в результаті радіоактивного забруднення. Основними джерелами радіоактивного забруднення є випробування ядерної зброї, робота АЕС, які використовують водойми як охолоджувачів, що призводить до вступу у них разом зі стічними водами радіоактивних ізотопів, які поглинаються водної біоти та донними відкладами.

Відносно новим поняттям у екологічної безпеки є біологічне забруднення. Визначення його включає два пункти: привнесення в середу і розмноження в ній небажаних для людини організмів і проникнення (природне або завдяки діяльності людини) в експлуатовані екосистеми і технологічні пристрої, видів організмів, чужих даними екосистемам. Один з видів біологічного забруднення - викиди підприємств мікробіологічного синтезу. Виробничі потужності цієї галузі сучасної біотехнології, особливо у фармакологічній промисловості, постійно зростають. Багато лікарських препаратів, наприклад, антибіотики, вакцини одержують шляхом мікробіологічного синтезу. До складу викидів та скидів зі стічними водами фармакологічних заводів входять мікробні клітини і їх фрагменти, живильне середовище для мікроорганізмів. Масштаб цього виду забруднення, може бути дуже великий, а так само великі його вплив на здоров'я людини та тварин.

У зв'язку з біологічним забрудненням не можна не згадати і бактеріологічне забруднення, пов'язаних з виробництвом бактеріологічної зброї, яке виробляється незважаючи на існуючі заборони (мікроорганізми великий забійної сили, високої стійкості до всіх відомих антибіотиків).

До кінця ХХ століття постало питання про небезпеку так званого генетичного зараження навколишнього середовища. Ризик цього виду біологічного забруднення, пов'язаного з генною інженерією, стає все більш реальним. Можливість випадкового викиду організмів, вироблених за допомогою генної інженерії, існує завжди, а так само можливий навмисний викид . Екологічна оцінка такого викиду утруднена, оскільки властивості нових мікроорганізмів невідомі. Наслідком маніпуляції з геном може бути генетична ерозія - втрата існуючого генофонду. Найбільшому ризику генетичного забруднення схильні рідкісні та зникаючі види, популяції яких знаходяться в стадії деградації. Самостійну проблему з серйозними соціально-етнічними проблемами представляє собою втручання в геном людини («покращення різновиди людей»).

Глобальні екологічні проблеми з усією очевидністю показують необхідність консолідації зусиль усіх країн для їх вирішення.

Негативні тренди змін у навколишньому середовищі та стан здоров'я населення в багатьох країнах світу призвели до усвідомлення необхідності інтеграції та об'єднання зусиль у вирішенні глобальних екологічних проблем і забезпечення екологічної безпеки. Форми співробітництва різноманітні. Це різного рівня організації, комісії, комітети, міжнародні угоди (конвенції та протоколи до них), глобальні системи та служби спостережень, дослідницькі програми та проекти.

В ході міжнародного співробітництва увагу зосереджено на наступних екологічних проблемах :

1. Клімат і його зміни. 2. Проблема «чистої води». 3. Забруднення навколишнього середовища. 4. Відходи. 5. Втрата біорізноманіття і втрата видів. 6. Прибережні райони. 7. Медична екологія. 8. Безпека біотехнологій, трансгенних продуктів і продуктів харчування.

Вихід з екологічної кризи, що насувається , у радикальній зміні свідомості людей, їхньої моральності, у відмові від погляду на природу як об'єкт бездумної експлуатації її людиною. Однак однієї зміни й удосконалювання поглядів і моральності людей явно недостатньо . Для цього необхідно насамперед, щоб суспільство у своїй економічній діяльності враховувало не тільки безпосередні матеріальні й трудові ресурси, затрачувані на виробництво товарів і послуг, але й ту шкоду, що наноситься навколишньому середовищу в результаті такого виробництва. Ринкова економіка поки ще не навчилася це робити. Економія енергоносіїв і інших швидко зменшуваних запасів сировини, створення небрудної й безвідхідної технології, пошуки й використання альтернативних джерел енергії - все це багато в чому зможе допомогти рішенню екологічної проблеми

4. Використання водних ресурсів .

Вода – найцінніший природний ресурс. Вона відіграє виняткову роль у процесах обміну речовин, що становлять основу життя. Величезне значення вода має в промисловому і сільськогосподарському виробництві. Загальновідома необхідність її для побутових потреб людини, всіх рослин і тварин. Для багатьох живих істот вона служить середовищем існування. Зростання міст, бурхливий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, значне розширення площ зрошуваних земель, поліпшення культурно-побутових умов і ряд інших чинників все більше ускладнюють проблеми забезпечення водою. Потреби у воді величезні і щорічно зростають.

Щорічна витрата води на земній кулі за всіма видами водопостачання складає 3300-3500 км3. При цьому 70 % всього водоспоживання використовується в сільському господарстві. Багато води споживають хімічна і целюлозно-паперова промисловість, чорна і кольорова металургія. Розвиток енергетики також призводить до різкого збільшення потреби у воді. Значна кількість води витрачається для потреб галузі тваринництва, а також на побутові потреби населення. Велика частина води після її використання для господарсько-побутових потреб повертається в річки у вигляді стічних вод.

Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Водні ресурси є одним з життєво важливих компонентів гідросфери земної кулі та необхідною підвалиною соціально-економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенерге­тика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річко­вий стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний. Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають.

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.

Водосховище та навколишнє природне середовище .

Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води . Водосховище — штучна водойма, що утворюється під час спорудження (в долині річки) водопідпірної греблі. Найбільші водосховища створено на Дніпрі: Київське, Канівське (мал. 43), Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське (Запоріжжя) (мал. 44) та Каховське. Функціонують також великі водосховища на Дністрі — Дністровське, на Сіверському Дінці — Печенізьке, на Осколі — Червонооскільське та ін. творення великих штучних водойм призвело до вилучення з сільськогосподарського використання великих земельних площ. У басейні Дніпра, наприклад, вилучено 700 тис. га високопродуктивних земель, переважно орних, та сіножатей, що знаходилися в густозаселених районах. Ця територія майже дорівнює площі Чернівецької області. До того ж слід враховувати, що великі (понад 200 тис. га) площі високоякісних земельних угідь, розташованих біля штучних водойм, нині підтоплюються і фактично вибувають із сільськогосподарського використання.

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро — Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.

Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів. Захист водних ресурсів від виснаження і забруднення і їхнього раціонального використання для потреб народного господарства – одна з найважливіших проблем, що вимагають невідкладного рішення. В Україні широко застосовуються заходи щодо охорони навколишнього середовища, зокрема з очищенню виробничих стічних вод.

Одним з основних напрямків роботи з охорони водних ресурсів є впровадження нових технологічних процесів виробництва, перехід на замкнуті (безстічні) цикли водопостачання, де очищені стічні води не скидаються, а багаторазово використовуються у технологічних процесах. Замкнуті цикли промислового водопостачання дадуть можливість повністю ліквідувати скидання стічних вод у поверхневі водойми, а свіжу воду використовувати для поповнення безповоротних втрат. У хімічній промисловості намічене більш широке впровадження мало відхідних і безвідхідних технологічних процесів, що дають найбільший екологічний ефект. Велика увага приділяється підвищенню ефективності очищення виробничих стічних вод. Значно зменшити забруднення води, що скидається підприємством, можна шляхом виділення зі стічних вод цінних домішок, складність вирішення цих задач на підприємствах хімічної промисловості полягає в різноманітті технологічних процесів і продуктів, що одержуються. Слід зазначити також, що основна кількість води в галузі витрачається на охолодження. Перехід від водяного охолодження до повітряного дозволить скоротити на 70-90 % витрати води в різних галузях промисловості. У цьому зв’язку вкрай важливими є розробка і впровадження новітнього устаткування, що використовує мінімальну кількість води для охолодження.

Дефіцит прісної води вже зараз стає світовою проблемою. Все більш зростаючі потреби промисловості і сільського господарства у воді примушують всі країни, вчених світу шукати різноманітні засоби для вирішення цієї проблеми. На сучасному етапі визначаються такі напрями раціонального використання водних ресурсів:

• більш повне використовування і розширене відтворювання ресурсів прісних вод;

• розробка нових технологічних процесів, що дозволяють запобігти забрудненню водоймищ і звести до мінімуму споживання свіжої води.

На реалізацію комплексу заходів для охорони водних ресурсів від забруднення і виснаження у всіх розвинутих країнах виділяються асигнування, що досягають 2-4 % національного доходу. Орієнтовно, на прикладі США, відносні витрати складають (у %): охорона атмосфери – 35,2, охорона водойм – 48,0, ліквідація твердих відходів – 15,0, зниження шуму – 0,7, інші – 1,1. Велика частина витрат – витрати на охорону водойм.

Охорона і раціональне використання водних ресурсів – це одна з ланок комплексної світової проблеми охорони природи.

5.Основні види забруднення атмосфери від автотранспорту .

Транспорт як галузь народного господарства — один із наймогутніших чинників антропогенного впливу на довкілля. Деякі види цього впливу, насамперед забруднення повітря і посилення шуму, належать до найсерйозніших техногенних навантажень на компоненти довкілля окремих регіонів, особливо великих міст.Екологічні проблеми, що виникли у зв’язку з функціонуванням транспортної системи в Україні, є наслідком діяльності не лише окремих видів транспорту, а й інших галузей народного господарства. Це — передусім структура та існуючі конструкції транспортних засобів, покриття і якість експлуатації шляхів тощо.

Транспорт зумовлює низку проблем, що їх умовно можна об’єднати в кілька груп

(за основними напрямами взаємодії з довкіллям) : 1) транспорт — великий споживач палива; 2) транспорт — джерело забруднення довкілля; 3) транспорт — одне із джерел шуму; 4) транспорт вилучає сільськогосподарські угіддя під шляхи і стаціонарні споруди; 5) транспорт є причиною травмування та смерті людей і тварин.

Транспорт в Україні є одним із основних споживачів палива. За енергомісткістю окремі види палива неоднакові. Так, на перевезення одного пасажира на 1 км шляху літак витрачає 6397,4 Дж., легковий автомобіль — 2986,4, поїзд — 1121,1, автобус — 766 Дж.

Основний споживач палива в усьому світі - автомобільний транспорт. В Україні переважають вантажні автомобілі з бензиновими двигунами (понад 85 %), дизельних — близько 13 %, а газобалонних — менш як 1,5 %. У структурі вантажного парку м. Києва газобалонним автомобілям належить 5,5 %, бензиновим — 77,6 %.

Коефіцієнт корисної дії бензинових двигунів внутрішнього згоряння низький — 27—28 %. Тому для підвищення октанового числа до бензину в Україні додають сполуки свинцю. Етильований бензин ще й досі переважає, а раніше його частка сягала 70 %. Свинець у бензині не лише забруднює довкілля, а й знижує функцію каталізаторів, що їх застосовують для знешкодження токсичних продуктів згоряння палива у двигунах автомобіля. Через це країни з високим рівнем автомобілізації реалізують програми, спрямовані на виведення з експлуатації автомобілів з антидетонаторами, що містять свинець. Використання такого бензину заборонено у США, Канаді, Японії, Австралії. Етильований бензин виходить з ужитку і в країнах Західної Європи.

Використання природного газу як палива дещо зменшує вміст токсичних компонентів у продуктах згоряння. У багатьох країнах проводились експерименти використання альтернативних видів палива: водню (а втім, його виробництво є надзвичайно енергомістким), вугільних суспензій, аміаку, олії, гідразину та ін., але в Україні немає бази для їх впровадження.

Забруднення транспортом довкілля відбувається через викиди в атмосферу продуктів згоряння палива, вивітрювання сипучих вантажів під час транспортування, випаровування нафтопродуктів.

Найбільшим забруднювачем довкілля є автомобільний транспорт — в окремих містах його питома вага у загальному забрудненні перевищує 50 %. Сучасний автомобіль викидає понад 200 токсичних речовин, серед них окисли вуглецю, сірки, азоту, свинець і його сполуки, бензапірен тощо. На автомобільний транспорт припадає 55 % викидів вуглеводневих сполук, 47 % оксиду вуглецю, 98,6 % оксидів азоту від загальної кількості цих речовин, що надходять в атмосферу України. Концентрація токсичних речовин значною мірою залежить від технічного стану автомобіля, швидкості його руху і строку експлуатації. Так, навіть незначні порушення в роботі системи запалення можуть у 10 разів збільшити кількість вуглеводневих сполук, що викидаються в атмосферу. Порушення в роботі карбюратора чи системи впорскування палива призводять до збільшення удвічі вмісту у викидах окису вуглецю.

Дослідження показують, що найменше оксиду вуглецю викидається за швидкості руху 70—75 км/год. Зі зменшенням швидкості від 60 до 30 км/год викид оксиду автомобілем підвищується у 2,2 раза, зі збільшенням її до 80 км/год — у 3,7 раза.

Найбільша кількість токсичних речовин виділяється за перемінних режимів роботи двигуна, зокрема під час пуску й зупинки, а також під час роботи в холостому режимі. Тому в містах максимальна концентрація токсичних речовин спостерігається на перехрестях, біля світлофорів, під час долання узвозів. Близько 50 % викидів автотранспорту в межах міста припадає на траси з малою швидкістю руху і менше 25 % — на швидкісні траси.Концентрація токсичних речовин у відпрацьованих газах автомобіля зростає також із збільшенням строку його експлуатації. В Україні майже чверть вантажного автопарку перебуває в експлуатації понад 10 років.

Вихлопні гази автомобіля виділяються в безпосередній близькості від пішоходів. Швидкість повітря в місті сповільнена, тому значного розрідження викидів не відбувається. За екстремальної погоди (туман, мряка, низька хмарність) в окремих районах міста може утворюватися смог.

Забруднення міста викидами автомобільного транспорту — одна з причин підвищеної захворюваності населення. Особливо небезпечним є канцероген бензопірен; кількість його у викидах автомобіля настільки значна, що середньодобова концентрація на великих магістралях приблизно дорівнює 3 мкг/100 м3, а це означає, що в середньому міський житель вдихає протягом дня 0,6 мкг бензопірену.

Постійне збільшення інтенсивності руху автотранспорту призводить до прогресуючого зростання забруднення довкілля уздовж магістралей. Близько 20 % викидів автотранспорту осідає поблизу автошляхів. Унаслідок забруднення приземних шарів повітря і ґрунтів обабіч автошляхів формуються первинні аномалії токсичних і канцерогенних речовин; зона найбільшого забруднення важкими металами являє собою смугу завширшки до 10 м. Рослинність біля шляху може забруднюватися важкими металами як через потрапляння їх у ґрунт, так і через безпосереднє осідання аерозолів, сажі, пилу на поверхню рослин. Забруднення поверхневого горизонту свинцем з’являється лише за інтенсивності руху понад 1 тис. автомобілів за добу. На автомагістралях, де інтенсивність руху досягає 20—25 тис. автомобілів за добу, забруднення на 1—2 порядки вище.

Тривале випасання худоби уздовж таких смуг може призвести до накопичення свинцю у тканинах тварин, а згодом — через трофічні ланцюги — і в тканинах людини. Є дані про підвищений вміст свинцю в молоці, якщо сіно було заготовлено безпосередньо біля автомагістралі з інтенсивністю руху понад 20 тис. автомобілів на добу. Свинець інтенсивно накопичується у посівах поблизу автомагістралі, а надто — в коренеплодах і капусті. У соломі, пшениці поблизу автошляху свинцю в середньому в 4, в соломі ячменю — в 10 разів більше. Зниження врожайності у пришляховій смузі внаслідок забруднення становить: зернових - на 20—30 %, буряків — на 35, картоплі — на 47 %.

На окремих автомагістралях України з високою інтенсивністю руху необхідно здійснювати суворий контроль за використанням земельних ділянок уздовж них. В окремих випадках, особливо за відсутності посадок дерев, слід у радіусі до 100 м відводити санітарно-захисні смуги, в межах яких не випасати худобу і не збирати врожай.

Шум, що виникає від транспортних засобів, зокрема автомобіля, поїзда, літака, є серйозною проблемою у великих містах багатьох регіонів. З підвищенням транспортного шуму зменшується тривалість перебування людини без шкідливих для неї наслідків. Шум ослаблює пам’ять і реакцію, порушуються нормальний відпочинок і сон. Шум на 30 % знижує продуктивність фізичної та на 60 % — розумової праці. Дослідження, проведені у Франції, виявили, що в країні через надмірний шум трапляється 11 % нещасних випадків на роботі, втрачається до 15 % робочого часу. Шум спричинює головні болі, ослаблення слуху, безсоння, а за великих доз — навіть глухоту, серйозні розлади в роботі людського організму. До 80 % усіх виробничих шумів створює автомобільний транспорт. Поблизу автомагістралей шум досягає 70—75 децибелів .

Розробляючи заходи щодо боротьби з шумовими забрудненнями від транспорту, варто вивчати досвід інших країн. У Японії, наприклад, установлюються шумопоглинальні щити. Висаджуються захисні смуги дерев і чагарників, удосконалюються конструкції дорожнього покриття, прокладаються заглиблені в землю шляхопроводи, жилі будинки та офіси споруджуються зі спеціальним захистом від шуму. Уздовж автомагістралей у межах жилих кварталів на відстані 10—20 м від краю дорожнього полотна споруджуються шумопоглинальні стіни. Жилі будинки, розташовані поблизу автошляхів, захищають від шуму, облицьовуючи шумопоглинальними матеріалами, використовуючи вентиляційне обладнання та споруджуючи шумопоглинальні фундаменти.

6.Екологічний маркетинг : поняття , визначення , сутність .

Екологічний маркетинг – це функція управління, яка організовує і спрямовує діяльність підприємств, пов’язану з оцінкою і перетворенням потреб споживачів в екологічно орієнтований попит, тобто попит на товари і послуги, що сприяють збереженню якісного та кількісного рівня основних екосистем, задовольняють екологічні потреби як окремих осіб, так і організацій або суспільства в цілому.

З погляду підприємства, що орієнтується на виробництво екологічних товарів, екологічний маркетинг – це вид діяльності підприємства, спрямований на виявлення та задоволення екологічних потреб окремих споживачів та суспільства в цілому кращим способом порівняно із конкурентами, в результаті якого забезпечується конкурентоспроможність і прибутковість підприємства.

Екологічний маркетинг сприяє водночас з ростом споживання, розширенням споживчого вибору та споживчої задоволеності зростанню якості життя, підтримці стійкого, збалансованого розвитку територій, збереженню високої якості довкілля.

Загальною метою екологічного маркетингу є забезпечення довгострокового добробуту суспільства з економічних, соціальних і екологічних позицій на основі підприємницької діяльності суб’єктів господарювання.

Основною метою екологічного маркетингу на рівні суб’єкта господарювання є виявлення незадоволеного попиту в екологічно чистих умовах довкілля, екологічно чистих товарах, техніці та технологіях з метою орієнтування виробництва на задоволення екологічних потреб, тобто забезпечення розроблення, випускання і реалізації екологічних товарів, на які на ринку існує попит.

Основною метою екологічного маркетингу на регіональному та державному рівнях є створення таких економічних умов для суб’єктів господарювання, при яких вони будуть зацікавлені в модернізації технологій виробництв і прагнути раціонально використовувати, зберігати та відновлювати природно-ресурсний потенціал регіону (або компенсувати суспільству шкоду, яка завдається).

Завданнями екологічного маркетингу є :

- формування на ринку екологічних потреб;

- створення умов для збереження навколишнього середовища;

- пристосування виробництва до умов ринку;

- розроблення конкурентоспроможності екологічної продукції;

- інтенсифікація збуту екологічно чистої продукції;

- отримання додаткового прибутку за рахунок екологізації виробництва.

Основними функціями екологічного маркетингу є :

вивчення попиту на екологічну продукцію; розвиток ринку екологічної продукції; планування асортименту екологічних товарів, ціноутворення, реклама та стимулювання збуту екопродукції; діяльність із організації екологічно чистого товарообороту, складування, транспортування та обслуговування споживачів; екологічна орієнтація безпосередньо продукції, а також всього циклу її виробництва-споживання – від видобутку сировини до утилізації; підвищення відповідальності за розв'язання екологічних проблем на всіх рівнях організаційної структури підприємства, врахування до системи оцінок роботи екологічно орієнтованих критеріїв; удосконалення системи заохочення ініціативи екологічного удосконалення виробництва та споживання; створення позитивного іміджу підприємству. Інструментом реалізації останньої функції екологічного маркетингу є сертифікація підприємства за стандартами ISO 9001 (підприємство має сертифіковані системи управління якістю – не завдає екодеструктивної шкоди довкіллю або сприяє покращенню його стану), ISO 14001, ISO 14024 (екологічне маркування, при якому право використовувати екологічний знак надається незалежною третьою стороною), ISO 14030 (випускає нешкідливу продукцію), EMAS (якщо підприємство враховує пріоритети екологічного менеджменту).

Становлення і розвиток екологічного маркетингу повинні містити:

інформаційний аспект: аналіз важливих екологічних проблем, які впливають на діяльність підприємства чи можуть впливати у майбутньому; оцінка ринкових можливостей і загроз, а також переваг і недоліків маркетингу; філософський аспект і аспект доцільності: розширення місії і цілей підприємства, що передбачає формулювання екзогенних принципів і цілей; аналітичний аспект: розроблення і аналіз альтернатив, у т.ч. виділення цільових груп споживачів, визначення конкурентної стратегії і стратегій позиціювання екологічних товарів; дійовий і координаційний аспект: модифікацію та інтеграцію використання інструментів маркетингу з метою дотримання принципів екологічного маркетингу у конкурентній боротьбі; аспект контролю: моніторинг, аналіз і регулювання маркетингової діяльності як частки стратегічного контролю.

Екологічний маркетинг поділяється на два типи: комерційний і некомерційний.

Некомерційний екологічний маркетинг враховує, зокрема: діяльність учасників рухів за охорону природи; маркетинг політичних діячів, що виступають за охорону середовища існування; наукових і суспільних програм, ідей, ініціатив з відновлення і підтримки екологічної рівноваги; маркетинг інвестицій в екологічні проекти на місцевому, регіональному і державному рівнях; маркетинг регіонів з метою приваблення виробників екологічної продукції в даний регіон; маркетинг програм із створення заповідних територій і резерваторів.

Комерційний екологічний маркетинг – це маркетинг виробництва екологічно чистих товарів і послуг, маркетинг природних ресурсів і умов (в екомаркетингу їх називають ресурсотоварами), маркетинг екологічних квот на викиди та скиди забруднюючих речовин в природне середовище, маркетинг економіко-екологічних стимулів до проведення ефективної природоохоронної політики, маркетинг екотуризму тощо.

Види екологічного маркетингу:

Екологічний маркетинг традиційних товарів і послуг з урахуванням екологічних нормативів і обмежень як найважливішого фактора зовнішнього середовища ; маркетинг екологічних товарів і послуг ; маркетинг природних ресурсів та умов ,маркетинг раціонального природокористування ; маркетинг природоохоронної діяльності і відтворення середовища існування ; маркетинг екологічних знань і технологій (маркетинг екологічних інновацій і ноу-хау).

Перелічені п’ять видів екологічного маркетингу знаходяться в певному логічному і функціональному відношенні один до одного, утворюючи систему екологічного маркетингу .

Для досягнення відчутного успіху в проведенні екологічного маркетингу слід збалансовано розвивати всі його види, кожний з яких має свою мету.

Об’єктами екологічного маркетингу можуть бути : природні ресурси ; екологічні умови проживання та діяльності людей; регіони ; екологічно чисті товари та послуги ; екологічно чисті технології ; екологічно чисті продукти харчування ; екологічно чиста техніка ; екологічні програми; інвестиції в екологічні програми; інновації екологічного спрямування; інформаційні продукти; екологічні сертифікати, ліцензії, патенти тощо.

Суб’єктами екологічного маркетингу можуть бути:

держава; місцеві органи влади різних рівнів; підприємці; підприємства і організації виробничого профілю; НДІ, КБ, ВНЗ; суспільні організації та політичні партії; фізичні особи.

Заходи з комплексу екологічного маркетингу, як і традиційного, формуються на основі ситуаційного аналізу ринкових можливостей і загроз, а також сильних і слабких сторін діяльності підприємства.

Комплекс екологічного маркетингу формується під впливом таких зовнішніх факторів:

законодавчі обмеження і регламентації, зокрема, в Україні застосовуються такі елементи економіко-правового механізму регулювання природокористування та природоохоронної діяльності: збір за забруднення навколишнього природного середовища, плата за використання природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних), механізм відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, система державного (бюджетного), а також позабюджетного фінансування природоохоронних заходів (через державний та місцеві екологічні фонди) тощо; вимоги національних і міжнародних стандартів, зокрема ISO 14000, особливо це стосується продукції, що поставляється на експорт; ефективність витрат. Так, виготовлення неекологічної продукції може бути пов’язане зі значними витратами на очистку чи утилізацію відходів, компенсаційні виплати робітникам, що працюють у шкідливих умовах тощо; екологічно орієнтовані акції громадськості, екологічна обізнаність суспільства взагалі, товаровиробників і цільових споживачів зокрема, екологічна освіта сприяють розумінню шкідливості виробництва і споживання неекологічних товарів; конкуренція - неекологічна продукція може користуватися меншим попитом; ті з товаровиробників, що роблять ставку на екологічність, користуються більшою довірою споживачів, формується їх сприятливий імідж ; постачальники екологічної сировини та розробники екологічно чистих технології спонукають товаровиробників використовувати їх; міжнародна спільнота.

Необхідно постійно відслідковувати та враховувати зміни складу зовнішніх факторів та їх впливу на конкурентоспроможність продукції і підприємства: деталізувати їх дію, чітко розділити ринкові можливості і загрози ; аналізувати внутрішні сильні і слабкі сторони товаровиробника з погляду екологічного маркетингу: ступінь урахування і здатності вирішувати еколого-економічні проблеми; ступінь екологічності сировини, що використовується ; ступінь екодеструктивного впливу на довкілля самого підприємства (виробничий процес, відходи тощо); цільові установки керівництва, спрямовані на вирішення екологічних проблем; імідж підприємства з погляду споживачів і широких кіл громадськості і т.д.

Як зовнішні, так і внутрішні фактори повинні враховуватися при визначенні можливих напрямків розвитку підприємств на основі екологічних товарів (виробів та послуг).

Для забезпечення конкурентоспроможності екологічних товарів підприємству треба володіти необхідною інформацією про нові екологічні технології, а також мати відповідне устаткування. Якщо екологічні товари не чинять екодеструктивного впливу на довкілля і забезпечують споживачам не меншу ніж товари-замінники ефективність споживання, екологічні переваги стають конкурентними перевагами.

Існує поняття “прибуткова екологія”. Він означає зменшення екодеструктивного впливу на довкілля водночас з покращенням економічних показників виробника внаслідок впровадження нової техніки та технологій, підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості, і загалом – підвищення ефективності виробництва. Прикладами таких товарів є малогабаритні автоматичні газонаповнювальні компресорні станції, дефіцитні продукти та енергія, отримані при утилізації твердих побутових, рослинних відходів тощо.

Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации