Борисова О.В. Історія християнства в Україні - файл n1.docx

Борисова О.В. Історія християнства в Україні
скачать (519.9 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx520kb.06.11.2012 19:50скачать

n1.docx

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка
КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
О.В. Борисова

ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ
Електронний навчальний посібник

для студентів історичного факультету

спеціальності «Історія та правознавство»

Луганськ

2011

УДК 27(477)(075.8)

ББК 86.29(Укр)я73

Б 82


Р е ц е н з е н т и:

Бодрухін В.М. – доктор історичних наук. професор, завідувач кафедри історії України Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля.

Михальський І.С.доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри політології та правознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Б 82 Борисова О.В.. Історія християнства в Україні: Електронний навчальний посібник для студентів історичного факультету спеціальності «Історія та правознавство». – Луганськ, 2011. – 232 с.


УДК 27(477)(075.8)

ББК 86.29(Укр)я73
Борисова О.В., 2011


ПЕРЕДМОВА


В навчальному курсі «Історія християнства в Україні» на підставі широкої джерельної бази та наукової літератури аналізуються важливі проблеми і ключові моменти історії християнства в Україні, розкривається історичний шлях як історичних українських релігійних конфесій – православ’я та греко-католицизму, так і нетрадиційних для українського народу релігійних структур.

Навчальний посібник містить лекційні матеріали, різноманітні завдання для самостійної роботи, самоконтролю і самоперевірки, стислий глосарій, список рекомендованої літератури та підбірку джерельного матеріалу для кращого засвоєння тем з історії раннього християнства на теренах України.

Освоєний курс буде надійним помічником майбутнім історикам та правознавцям в їх подальшій професійній діяльності як викладацькій, так і науковій.

З моменту свого остаточного становлення в якості однієї з трьох світових релігій (поряд з ісламом і буддизмом), що сталося в Х ст., християнство виплекало одну з провідних цивілізацій планети – християнську, виказувало, виказує і буде виказувати величезний вплив на розвиток людства. Тож знання історії християнтства на теренах України – важлива компонента загальногуманітарної і професійної освіти історика.

Мета курсу – підготовка засобами самостійної роботи майбутніх істориків до свідомого й цілеспрямованого сприйняття додаткових, нових знань про різні аспекти християнського релігійно-культурного комплексу – філософсько-богословські засади, етику, соціальну доктрину, християнську культуру, історію Церкви тощо. У зв’язку з цим потрібно змалювати цілісну картину розвитку християнської релігії на теренах України в часовому полі І – ХХІ ст. та досягти максимально ефективного засвоєння її студентами.
Мета досягається вирішенням таких завдань:

– в інформаційному компоненті виявити і засвоїти всі необхідні факти і поняття, встановити головні зв’язки і смислм;

– в операційному – випрацювати загальні предметні вміння;

– у творчо-пошуковому – встновити алгоритми вирішення пізнавальних проблем, які будуть виникати при засвоєнні курсу;

– у ціннісно-смисловому – виявити і засвоїти морально-етичні смисли в історичному матеріалі курсу;

– у комунікативному – розвивати вміння використовувати набуті знання в професійній діяльності, а також у повсякденному житті.

АВТОР навчального курсу та навчального посібника з курсу: БОРИСОВА ОЛЬГА ВАСИЛІВНА, доктор історичних наук зі спеціальності «Всесвітня історія», професор кафедри історії України.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

У сучасній системі вищої освіти все більш значну роль у процесі навчання відіграє самостійна робота. Вона базується на самостійному освоєнні лекційного матеріалу в електронному вигляді, самостійній роботі з джерелами, історичною, філософською та релігієзнавчою літературою, а також матеріалами з періодичних видань, передбачає самостійну роботу за розробленими викладачем завданнями і під його керівництвом, підготовку повідомлень, написання письмових робіт, складання заліку.

Самостійна робота засновується переважно на зоровій діяльності людини (читання, запам’ятовування, рішення поставлених завдань та письмове їх оформлення), яка, поруч з слуховою (слухання та записування лекцій, уважний аналіз та критична оцінка усних відповідей магістрантів на семінарських заняттях, формулювання та висловлювання власної думки), грає важливу роль у формуванні мислення людини. Мислення ж, як й інші форми психічної діяльності, є засобом пізнання, у т.ч. наукового, й орієнтування у дійсності. Мислення допомагає зрозуміти сутність предметів і явищ, їх взаємозв’язок, закономірності розвитку. Але, на відміну від таких форм відображення дійсності, як відчуття й сприйняття, мислення відображає дійсність не безпосередньо, а узагальнено й опосередковано.

Формами логічного мислення є поняття й уявлення – те, що звичайно називається знаннями. Проте мислення до знань не зводиться, бо включає у себе такі мисленні дії, які спрямовані на перетворення знань. Існують два роди знань:

1) знання про предмети і явища зовнішнього світу,

2) знання про дії, які з даними знаннями треба проводити.

Самостійна робота з курсу «Історія християнства в Україні» включає в себе блок завдань по роботі з історичними поняттями (пошуку їх визначення та застосуванні в навчальному матеріалі), однак головний корпус завдань, що має бути опрацьований студентом, спрямований на формування необхідних для засвоєння курсу уявлень.

Проте не рідким у житті є таке явище, коли людина має необхідні уявлення й поняття щодо того чи іншого навчального предмету (тобто володіє знаннями першого роду), але не знає мислених дій, які з ними треба проводити, чи не володіє цими діями (тобто не має необхідного комплексу знань другого роду). Такі мисленні дії (операції), які є загальнонавчальними, включають у себе наступне: виділення головного, аналіз, синтез, узагальнення, порівняння тощо.

Вміння формулювати і використовувати поняття:

Поняття  – це форма думки, в якій відображаються суттєві якості (ознаки) явища й стосунки між ними. Визначення – коротке розкриття змісту поняття. Термін – слово яке означає строго визначене поняття.

Як надавати визначення поняттю:

  1. Виділіть суттєві ознаки предмету, явища.

  2. Знайдіть найбільш загальну (родову) ознаку.

  3. Встановіть основні виділяючі (видові) ознаки.

  4. З цих двох елементів складіть формулювання визначення поняття.

Вміння аналізувати інформацію:

Інформація – це повідомлення чи свідчення про події, процеси, людей. Поняття інформації охоплює свідчення, якими володіють і обмінюються між собою люди, а також свідчення, які існують незалежно від них.

Як правильно аналізувати інформацію:

Пошук інформації ведеться в різних джерелах: книжках, журналах, архівах, засобах масової інформації та ін. Обробка інформації – це насамперед відділення фактів (однозначних стверджень) від суджень, поглядів автора, а далі йдуть ті ж мисленні операції – аналіз, синтез, систематизація тощо. Інформація завжди має певний відбиток суб’єктивності, що її надає їй автор. Інколи це може призвести до формування стереотипів та упереджень. Їх треба вміти виявляти й критично ставитися до них, щоб не засвоювати самим.

Стереотипи – це застиглі, спрощені уявлення про явища, події, людей чи групи людей. Стереотипи частіш за все бувають негативними, заважають нам сприймати певну подію чи явище по-іншому, ніж їх сприймав автор, сформулювати свою власну думку про них. Упередження – наявність певного, частіш негативного чи ворожого почуття до події, явища, людини чи групи людей. Воно породжувало й породжує багато суспільних конфліктів, у т.ч. й на релігійному ґрунті.

Вміння працювати з друкованими джерелами інформації:

  1. Складіть план читання, перерахувавши літературу, яку треба опрацювати.

  2. Спробуйте так підібрати джерела інформації, щоб вони містили різні погляди й думки з теми, яка вами вивчається.

  3. Для попереднього ознайомлення з книгою продивіться дані, які містяться на її титульній сторінці, анотацію, зміст, передмову й висновки. Читання журналу чи газети починайте з огляду змісту, назв рубрик, заголовків, щоб швидко вибрати найважливіший чи цікавий матеріал.

  4. Виділіть головні думки у тексті і прослідкуйте, як вони обґрунтовуються, розкриваються. Пам’ятайте про стереотипи й упередження.

  5. Робота над навчальною і науковою літературою – не читання художньої літератури. Завжди слід застосовувати певні форми запису виділеної вами інформації, яка допоможе вирішити поставлені перед вами завдання.

  6. Зустрівши незнайоме слово, обов’язково довідайтесь у словнику чи енциклопедії його значення.

  7. Прочитавши книгу, подумайте над її головними ідеями, описаними подіями, визначить своє ставлення до отриманої інформації та її цінність для вас і для вашої майбутньої педагогічної діяльності.

  8. Виконайте той комплекс завдань, який поставлений перед вами і який допомагає вирішити віднайдена вами інформація. Якщо ви робите вирізки чи ксерокопії, то їх краще зберігати у спеціальних папках за темами.

Наш курс передбачає роботу з важливими для загальнокультурної та професійної підготовки майбутнього історика історичними джерелами, у т.ч. середньовічними. Подеколи вони вельми важкі до сприйняття. Для кращого їх розуміння робіть виписки, цитати, складайте план особливо важких фрагментів, формулюйте тези, й лише потім приступайте до написання конспекту, або реферату.

План – короткий послідовний перелік основних думок автора; попередня (до створення тез чи конспекту) форма запису.

Тези – коротко сформульовані основні положення тексту, які дають можливість розкрити сутність змісту.

Виписка – дослівний запис певного тексту (факти, дати, висновки й інші дані, які, на вашу думку, мають велике значення для виконання вами поставленого перед вами завдання).

Цитата – дослівний витяг з якогось тексту, що наводиться для підтвердження думки, що викладається. При цитуванні слід дотримуватися граматичних правил. Якщо ви цитуєте документ, написаний важкою, давньою мовою, треба в дужках зазначати: «(зберігається лексика джерела)».

Як аналізувати письмові історичні документи:

Історичні документи поділяються на такі види:

  1. Документи державного характеру: грамоти, укази, закони.

  2. Документи історичного характеру: літописи, хроніки, аннали, історичні твори.

  3. Документи особистісного характеру: спогади (мемуари), щоденники, листи, свідчення очевидців.

  4. Художня література як історичний пам’ятник своєї епохи: твори усної народної творчості й літературні твори.

Робота над історичним документом включає такі дії:

  1. Походження тексту:

  1. Зміст тексту:

  1. Чи достовірна інформація тексту?

  1. Упередженість у тексті

Усі тексти певною мірою упереджені, тому що різні люди, у залежності від їх поглядів і переконань, тлумачать одні й ті ж факти по-різному. Автор може створювати документ з якоюсь метою, що теж впливає на його бачення події. Для формування об’єктивної оцінки документа треба піддати його певній обробці й виявити наступне:

Безумовно, щоб відповісти на це коло питань, треба прочитати роботи тих науковців, які професійно займалися вивченням творчості автора того чи іншого історичного джерела.

Щодо подій історії християнства взагалі, і в Україні зокрема, накопичилося протягом довгого часу багато різних стереотипів і упереджень. В Україні формується нині таке змістовне навантаження цього предмету, щоб у ньому відображалася вся різноконфесійність християнства і сприйняття цього явища позитивно. У конфесійно-орієнтованих працях, яких на сьогодні накопичилося дуже багато і вони все продовжують створюватися, історія «чужих» напрямків християнства почасти постає як низка «єресей» та «розколів». Але ж сама різноманітність має розглядатися як цінність, що є наслідком особливостей соціокультурного розвитку того чи іншого народу. Значення всіх культурних та конфесійних форм – у виявленні через них справжньої повноти релігійного життя в лоні християнської традиції.

Християнство – не просто релігія, вона тісно пов’язана з геополітикою, культурою, наукою, громадсько-політичним життям. Тому дуже важливо вміти саме в цій ділянці життя людей розпізнавати стереотипи та упередження й долати їх, щоб методами освіти не сприяти їх розповсюдженню й закріпленню в суспільстві, адже освіта – база формування саме стереотипів мислення.

По закінченню освоєння курсу студент повинен бути підготовлений до свідомого і цілеспрямованого сприйняття додаткових, нових знань про різні аспекти християнського релігійно-культурного комплексу – філософсько-богословські засади, етику, соціальну доктрину, християнську культуру, історію Церкви взагалі й Української церкви зокрема тощо.

СТИСЛИЙ ГЛОСАРІЙ
Автокефалія (гр. «сам + голова») – в християнстві стан незалежної, самоуправної церкви.

Адепт (лат. adeptus – той, хто досяг) 1) посвячений у таїни вчення, 2) ревний прибічник учення.

Антиклерикалізм – рух, спрямований проти привілеїв церкви і духовенства, однак не проти самої релігії.

Апостолат – «апостольське служіння».

Аскеза, аскетизм, аскети (гр. asketes – той, хто робить вправи) – обмеження чуттєвих бажань, відмова від життєвих благ з метою досягення духовної та фізичної досконалості.

Атеїзм – заперечення існування Бога й пов’язане з цим заперечення всіх проявів містичного релігійного осягнення світу.

Ватикан (лат. Vaticano, Stato della Citta del Vaticano) – духовний та адміністративний центр римо-католицької церкви, резиденція голови римо-католицької церкви Папи Римського (лат. papas – батько, отець). Державу В. відновлено в 1929 р. к межах міста Рима. Вперше Папська область, яка юридично прирівнювалась до інших держав Західної Європи на чолі з єпископом помісної Римської церкви, була утворена в 756 р. Піл час Реформації Папська область втратила незалежність і увійшла в 1870 р. до складу Італійського королівства. Римський Папа, голова В. обирається з 1380 р. на конклавах (зборах) кардиналів довічно. Папа Римський очолює курію, яка управляє католицькою церквою. Секретаріати, конгрегації, трибунали, комісії, курії очолюються кардиналами. В. підпорядковані 34 нецерковні політичні організації: католицькі партії, профспілки, газети, журнали, широка мережа установ освіти.

Гностицизм – філософсько-релігійне вчення, яке існувало в І – ІV ст. за часів занепаду античності та становлення християнства. Виник у Сирії та серед науковців єгипетської Олександрії. Представники Г. намагалися поєднати грецьку філософію, іудаїзм, зороастризм, елінізоване віровчення східних семітів Вавилона та західних семітів Фінікії, містерії езотеричних культів Ісіди, Озиріса, Серапіса з Єгипту, маніхейство з метою подолання відчуття подвійності та розірваності особистості у Всесвіті та відновлення втраченої гармонії буття. Наприкінці ІІІ ст. більшість течій Г. була визнана християнськими теологами єресями.

Глосарій (лат. glossarium – словник, гр. glossa – мова) – тлумачний словник застарілих і маловживаних слів та висловів.

Догмати – настанови віровчення, визнані теологами загальнообов’язковими. Стисле зведення основних Д. християнства становить Символ віри.

Еклезіологія – вчення про містичну сутність церкви.

Еклезія – «зібрання громади».

Есхатологія (гр. eschatos – останній, кінцевий + logos – вчення) – вчення про кінцеве руйнування світу та загибель людства.

Єзуїт (лат. Jesus – Ісус) – «воїн Ісуса», член католицького чернечого ордену Societas Jesus (Спільнота Ісуса), заснованого Ігнатієм Лойовою (1491 – 1596 рр.) в Парижі у 1534 р. Основні принципи організації ордену: централізація, безумовне визнання авторитету голови ордену, ієрархія. Девіз ордену: мета виправдовує засоби заради слави Господньої. Є. розробили систему виховання та освіти, яку втілювали у власних закритих навчальних закладах.

Єпископ – 1) наставник церкви міста чи околиці в ранньому християнстві; 2) голова єпископії в Християнській церкві.

Єресь (гр. haersis – особливе віровчення) – 1) віровчення, окремі положення кого відхиляються від офіційно визнаного церквою; 2) відхилення від загальноприйнятих положень.

Єретик – прихильник єресі.

Ієрарх (гр. hieros – священна + arhe – влада) – загальний термін, який означає приналежність до вищих посад в оргструктурах різних релігій (у православ’ї – архієрей).

Ієрархія – принцип структурної організації цілісних складних багаторівневих систем, що ґрунтується на впорядкуванні взаємодії між рівнями цілого в послідовності від вищого до нижчого.

Ісихазм (гр. «ісихія» – відчуженість, німотність) – течія містичного богослов’я, яка передбачала мовчазне споглядання Божественного світла та сприйняття божественних істин через почуття.

Канон – тверде встановлення, традиційне та загально прийнятне правило в певній галузі діяльності.

Канонізація – 1) ще за часів античності в християнській літературі термін почав уживатися переносно як визначення правил, норм, взірців, догматів учення; 2) в католицькій та православній церквах зарахування до лику святих.

Кіріакон (гр.) «господнє місце». З цього слова походить поняття «церква».

Клір – (гр. kliros – доля, місце служіння) – термін для означення священнослужителів у християнстві.

Конфесія (лат. confession – визнання, віросповідання) – об’єднання віруючих на підґрунті певного віровчення, культу та організації.

Культ (лат. cultus – обробка, вирощування, освіта, розвиток, взірець життя, шанування) – визначення сукупності дій віруючого, що в профанованій периферії релігії спрямовані на надання видимого виразу релігійному містичному осягненню світу.

Літургія (гр. leiturgia) – у християнстві – Богослужіння, при якому здійснюється причастя (в католицизмі – меса, у православ’ї – обідня).

Месія (гебр. Mashiah, гр. «помазаник Бога») – в іудаїзмі, християнстві, ісламі, буддизмі, індуїзмі, джайнізмі та інших релігіях – рятівник, що має в майбутньому встановити на землі царство справедливості і світла.

Місіонери (лат. missio mittere – посилати) – духовні особи в ієрархії різних конфесій, які займаються поширенням релігії, яку сповідують, серед населення з іншим віросповіданням.

Містика (гр. mystes – втаємничені обряди, таїнство) – 1) віра в можливість спілкування та злиття людини з потойбічними надприродними силами, з Богом (Абсолютом), яке відбувається без будь-яких посередників (жерців, шаманів, священиків); 2) загадкове, незрозуміле, те, що неможливо пояснити.

Містерія (гр. mysteria mysticos – таємничий + teria – місце проведення обряду) – таємний обряд, в якому беруть участь тільки посвячені – місти.

Митрополит – у ранній християнській церкві – єпископ, що жив у метрополії, тобто місті, що було центром адміністративної провінції римської імперії; нині – голова церкви.

Ортодокс (гр. ortodokxos – правовірний ? ortodokxia – неухильне слідування основам учення) – той, хто неухильно дотримується певних переконань або вчень.

Патріарх (лат. pater – батько) – 1) голова роду; 2) найстарша людина, яку всі поважають; 3) найстаріший представник певної галузі діяльності; 4) голова православної автокефальної церкви в деяких країнах.

Патристика – сукупність теологічних, філософських, природознавчих, етичних, соціальних, політичних положень, викладених у творах християнських мислителів ІІ – VІІІ ст., що іменуються отцями церкви.

Профан (лат. profanes – непосвячений, той, хто не має права входити до храму) – 1) внаслідок притаманного раннім цивілізаціям (ІV – І тис. до н.е.) розподілу суспільства на групи за ознакою ступеня допущення до сакрального змісту релігійного вчення та ритуалів, визначення належності до нижчої групи; 2) людина, повністю неосвічена в певній галузі.

Релігія (лат. religio – благочестя, зв’язок) – сукупність духовних уявлень. Що ґрунтуються на вірі в існування Бога (або богів), у надприродні сили, а також відповідна поведінка і специфічні дії людини. Світових релігій існує три – це християнство, мусульманство і буддизм.

Ритуал (лат. ritualis, санскр. rt – закон, що діє у впорядкованому Всесвіті (Космосі) – 1) впорядкована послідовність символічної поведінки вшанування надприродних сил; 2) звичай здійснення певних дій.

Сакральний – (лат. sacker) – священний, втаємничений для непосвячених, протилежний профанованому зміст релігійного вчення, ритуалів, культу. «Сакрал» латиною дослівно означає «хрестець хребта».

Сакральні мови – мови, на яких викладені та записані тексти, що визнані Священними книгами релігій світу. Графіка літер, структура абетки, фонетика, ритміка С.м. певним чином пов’язана з ґрунтованими на космо-етичному архетипі математичними моделями руху планет (календарем), структурою Всесвіту та етикою, що спрямовує людину на набуття чеснот шляхетної особистості, яка ані ділом, ані словом, ані думкою не порушує загальносвітову гармонію. Сучасна лінгвістика до С.м. відносить: брахмі, санскрит, тибетску мову, мертву давньоіранську, мову вень (мову творів Конфуція), арабську як мову Корану, гебрайське квадратичне письмо, дві з трьох абеток давньоєгипетської мови, грецьку, латинську, гебрайську мови християнства, кирилицю або церковнослов’янську мову.

Секта (лат. sect – вчення, школа) – відокремлена група осіб, замкнена у своїх вузьких групових інтересах, що відрізняється догматичністю поглядів; релігійна спільнота, що відокремилась від пануючої церкви.

Септуагінта – перший грецький переклад іудейського Св. Письма («переклад сімдесятьох»).

Символ (гр. symbolon – умовна речова позначка членів певної суспільної групи) – предмет, дія, художній образ і т.ін., що за допомогою графічних, кольорових, звукових знаків слугує умовним визначенням релігійних, наукових, суспільних понять.

Символ віри – текст, в якому в стислому вигляді викладений зміст найважливіших істин віровчення, що вимовляється на ознаку дотримання віровчення.

Схоластика (гр. scholasticus – шкільний, вчений) – термін для визначення сукупності світоглядних настанов Середньовіччя, спрямованих на вирішення формально-логічних проблем. В яких поєднані теолого-догматичні положення християнства та раціональні методи античної науки.

Теократія (гр. «теос» – Бог + «кратос» – влада, панування) – форма правління, за якої влада у державі належить духовенству.

Теолог – (гр. «теос» – Бог + «логос» – слово, вчення) – богослов, особа, що займається теологією.

Теологія – богослов’я, частина релігійного вчення, спрямована на систематизацію та обґрунтування віровчення, догматів, культу.

Трансцендентальне (лат. transcendent – те, що виходить за межі) – термін, введений схоластами на означення тих аспектів буття, які перебувають поза сферою обмеженого існування в конечному емпіричному світі.

Філіокве (гр.) – ідея, що Святий Дух відходить не тільки від Бога Отця, а й від Бога Сина.

Харизма (гр. «харі» – милість, благодать, дари Святого Духа) – виключна природна розумова та емоційна обдарованість.

Храм (санскр. tern, лат. templum – відділення, розділення) – назва культової споруди (у християн – церква), де відбуваються ритуали.

Целібат (лат. caelebs – нежонатий) – обов’язок безшлюбності католицького духовенства та православного чернецтва.

Церква (гр. kyriake – божий дім) – об’єднання послідовників релігійного вчення з розробленою ієрархією централізованого керування духовенством та мирянами, догматикою та культом віровчення.


ВХІДНЕ ТЕСТУВАННЯ
1. Коли в Київській Руси було введено християнство в якості офіційної релігії і хто це здійснив? (виберіть правильні твердження):

а) 988 р. 1) князь Аскольд,

б) 860 р. 2) князь Володимир

в) 602 р. 3) княгиня Ольга.
2. Який великий князь Київської Руси ввійшов в історію як Хреститель?

а) Святослав,

б) Володимир,

в) Ярослав.
3. Хто з Київських правителів був першим християнином в Руси?

а) Ігор,

б) Ольга,

в) Святослав,

г) Володимир.
4. Хто був першим Київським митрополитом-русичем, висвяченим Собором рустих єпископів без згоди Константинополя?

а) Феопемт,

б) Клим Смоялтич,

в) Іларіон.
5. Яким був статус Християнської церкви в Київській Руси?

а) залежна від Риму,

б) залежна від Константинополя,

в) фактично автокефальна.

6. Який християнський обряд був прийнятий Київською Руссю?

а) римо-католицький,

б) греко-православний,

в) греко-католицький,

г) кирило-мефодіївський.
7. Яких братів історія називає «слов’янськими апостолами»?

а) Кия, Щека, Хорива,

б) Бориса і Гліба,

в) Кирила і Мефодія.
8. Хто з апостолів Христа мав за місію «Скіфію» й здійснив поїздку на терен майбутньої Київської Руси?

а) Петро,

б) Павло,

в) Андрій,

г) Фома.
9. Кого з апостолів Христа церква назвала «апостолом язичників»?

а) Петра,

б) Павла,

в) Андрія,

г) Іоанна.

10. Коли відбувся «Великий розкол» у Християнській церкві?

а) 1054 р.

б) 988 р.

в) 1241 р.

г) 1169 р.
11. Коли Київський Митрополит переїхав до Володимира Суздальського?

а) до монголо-татарської навали на Русь;

б) після монголо-татарської наваали на Оусь;

в) після погрому Києва суздальцями у 1169 р.
12. Коли було проголошено Московський патріархат?

а) 1497 р.

б) 1595 р.

в) 1612 р.

13. Хто з українських культурних діячів мав безпосереднє відношення до об’єднання Київської братської школи зі школою Києво-Печерської лаври, що поклало початок існуванню знаменитої академії?

а) Мелетій Смотрицький;

б) Петро Могила;

в) Григорій Сковорода.
14. В якому навчальному закладі уперше було зроблено повний переклад Біблії слов’янською мовою?

а) у Слов’яно-греко-латинській академії;

б) Києво-Могилянській академії;

в) Московському університеті.
15. Які християнські книги були надруковані печаьником Іваном Федоровим слов’янською мовою першими і де (виберіть правилні твердження):

а) Євангеліє; 1) Київ;

б) Старий Заповіт; 2) Москва;

в) Апостол; 3) Чернігів

г) Одкровення Іоанна 4) Львів.

Богослова.
16. Приймаючи присягу на вірність українському народу і державі, президенти України кладуть руку на унікальну пам’ятку української культури. Що це за пам’ятка?

а) «Біблія Анни Ярославни»;

б) Конституція України;

в) Пересопницьке Євангеліє ХVІ ст.

г) «Березневі статті» Богдана Хмельницького.


17. Коли було приєднано Київську Митрополію до Московського патріархату і як це сталося (виберіть правилні твердження):

а) 1795 р.; 1) канонічно;

б) 1686 р.; 2) неканонічно.

в) 1595 р.
18. Коли в Україні було проголошено створення Київського патріархату?

а) 1989 р.;

б) 1990 р.;

в) 1991 р.
19. Хто був першим Київським патріархом?

а) Філарет (Денисенко);

б) Володимир (Романюк);

в) Мстислав (Скрипник);

г) Володимир (Сабодан).
20. З наведених абревіатур виберіть абревіатури головних українських церков:

а) УРКЦ;

б) УГКЦ;

в) УАПЦ;

г) ЦЄХБ;

д) УПЦ КП;

є) УПЦ МП.

ЗМІСТОВНЕ НАПОВНЕННЯ ТЕМАТИКИ ЛЕКЦІЙ

Предмет і завдання курсу «Історія християнства в Україні». Джерела та література з курсу. Специфіка християнських джерел.

Проблема виникнення християнства на українських землях. Проблема апостольства. Роль кирило-мефодіївської традиції в розвитку християнства на землях України. Реформаторська діяльність князя Володимира в релігійній сфері. Утвердження християнства східного обряду в Київській Руси.

Феномен Київського християнства (історико-філософсько-культурологічний аспект). Значення києворуського періоду в історії християнства в Україні.

Міждержавна боротьба за митрополичу кафедру у ХІІ – ХІV ст. Поділ Київської Митрополії та її занепад.

Пошуки шляхів виходу з кризи релігійного життя України. Берестейська унія 1596 року та її історичні наслідки.

Ідея Київського патріархату за часів Київського митрополита Петра Могили та боротьба за втілення її в життя. Зміст та історичне значення Могилянської доби в історії українського православ’я.

Православ’я в суспільному та культурному житті України у другій половині ХVІ – ХVІІ ст. Прилучення Київської митрополії до Московського патріархату та його наслідки.

Передумови й чинники поширення католицизму, виникнення осередків Римської церкви на українських землях у ХІV – ХV ст. Контрреформація в Речі Посполитій та діяльність єзуїтів. Проблема Східних церков у католицизмі.

Роль УГКЦ у західноукраїнському суспільстві у ХІХ – ХХ ст. Митрополит Андрей Шептицький.

Протестантські конфесії в Україні: історичний огляд.

Проблема автокефалії в українському православ’ї під час національної революції 1917 – 1920 рр. УАПЦ у 20-х роках.

Ліквідація УГКЦ в 1946 р. та її наслідки.

Християнські конфесії в тоталітарному радянському суспільстві.

Проблема автокефалії в українському православ’ї наприкінці ХХ ст. Актуалізація проблеми на поч. ХХІ ст.

К У Р С Л Е К Ц І Й


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации