Лекции - Екологія - файл n1.doc

Лекции - Екологія
скачать (366 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc366kb.06.11.2012 23:32скачать

n1.doc

1   2   3   4   5

В.Вернадському належить відкриття основного Закону біосфери: "Кількість живої речовини є планетною константою з часів архезойської ери, тобто за весь геологічний час". Протягом цього періоду живий світ морфологічно змінився невпізнанно, але такі зміни суттєво не вплинули ні на кількість живої речовини, ні на її середній валовий склад.

Справа в тому, як вважає В.Вернадський, що в складній організованості біосфери в межах живої речовини відбувались лише перегрупування хімічних елементів, а не докорінні зміни їх складу й кількості.
4. Місце людини в біосфері та її проблеми.

Проблема виживання людства є однією з найважливіших глобальних проблем.

Людина, з одного боку є біологічним об"єктом, живою істотою, що займає певне місце в системі біогенного кругообігу речовин. Всіма своїми життєвими функціями людина пов"язана з природним секредовищем і повністю залежить від його цілісності та безперервного функціонування.

Найважливіші життєві функції-дихання, харчування, обмін речовин та інші забезпечуються лише на базі продукційної та регуляторної функції біосфери

На основі функціонування складного комплексу живих організмів формуються і підтримуються фізичні умови в біосфері, збалансований склад атмосфери, самоочищення природних вод тощо, тобто комплекс здорового існування людини, як живої істоти.

З іншого боку, людина - не просто жива істота. Сучасне суспільство - це дуже складна соціальна система. Воно має цілий ряд не біологічних потреб, що пов"язані з виробництвом, побутом, транспортом, культурою тощо. Своєю діяльністю суспільство порушує систему природного кругообігу, розбалансовує регенераційні функції біосфери.

Людина при взаємодії з навколишнім середовищем реагує індивідуально за допомогою фізіологічних реакцій. Саморегуляція здійснюється завдяки складним процесам взаємодії нервової та гуморальної систем організму. Складні біохімічні процеси як індикатори відображають реакції організму як на позитивні, так і на несприятливі впливи навколишнього середовища.

За рахунок фізіологічних реакцій організм може адаптуватися, акліматизуватися, виробити імунітет.

Але у випадках, коли в людському організмі не вистачає включених захисних механізмів, виникає картина стресових реакцій, що переростають у захворювання.

По оцінці Всесвітньої організації охорони здоров"я 80 відсотків всіх захворювань сучасної людини пов"язані іззабрудненням довкілля. Між здоров"ям людини і середовищем її існування має місце прямий зв"язок. Тобто здоров"я людини залежить від здоров"я біосфери.

Негативні фактори навколишнього середовища антропогенного походження сприяють зниженню ресурсів здоров"я, наростанню нервово-психічного напруження, зростанню специфічних патологій, появі нових форм захворювань. Осмислення важливості всіх цих аспектів як із загальнотеоретичної, так і з практичної точки зору сформувало нову дисципліну - екологію людини, або екологію біологічного виду Ното заріепз.

Екологія людини розглядає людський організм і середовище його існування в єдності, як цілісну систему. Тому об"єктом вивчення екології людини є система "людина - навколишнє середовище" на рівні організму та популяції.

Сучасна людина постійно змінює навколишнє середовище і навіть може виробити певну витривалість до його забруднення. З точки зору фізіології і біології такі пристосовані реакції сприятливі для організму. Але насправді вона може оптимально функціонувати в мікрооточенні, в якому еволюціонувала.

Людина може жити без пахощів квітів, без співу птахів, без споглядання природи та інших біологічних стимулів. Фактори, які на неї впливали в процесі біологічної і розумової еволюції, можуть не мати явно шкідливого впливу на її зовнішність або здатність працювати. Та в кінцевому підсумку вони все ж збіднюють життя, сприяють втраті якостей, які характеризують людську природу, ослаблюють фізичний і розумовий стан людини.

Повітря, вода, грунт, вогонь, різноманітність живих істот - всі ці складові природи викликають інтерес не тільки як поєднання хімічних речовин, фізичних сил, а й біологічних явищ. Вони втілюють в собі ті самі форми, з яких склалось людське життя: виникли людські вимоги, що не змінюються в історичному майбутньому.

Масовий виїзд людей за місто або на пляж у вихідні, сентиментальна прихильність до домашніх тварин або навіть рослин свідчить про те, що в людині продовжують існувати біологічні й емоційні вимоги, які розвинулись у період її еволюції і які вона не може перебороти.

Минуть роки, населення Землі різко збільшиться. Запас природних ресурсів може стати критичним. Однак розумне їх використання, а не експлуатація буде джерелом життя людини. Оскільки населення світу зростає і зростатиме, топографічна обмеженість Землі і виснаження її природних ресурсів неминуче вимагатимуть, щоб її економіка грунтувалась на міцних екологічних принципах.

В обмеженому просторі не може бути безконечним приріст населення.

Стабілізація чисельності населення - одна з найважливіших умов стабілізації економічного та екологічного розвитку.

Уявіть собі, якби 6 млрд. землян завдяки якомусь технічному чуду змогли жити заможно, то дуже швидко земля була б розграбована, здеградована, забруднена до обезлюднення середовищем.

Дуже складна проблема жити з комфортом і не руйнувати природу. Вже нарушена динамічна рівновага соціально-економічних потреб населення і можливостей природної екосистеми задовольняти ці потреби.

Екологічна єдність території - це її здатність прогодувати певну кількість видів із збереженням можливостей самовідновлення, нормального функціонування і саморегулювання екоситем.

Організм і середовище настільки залежні явища в біосфері, що неможливо розглядати окремо еволюцію життя та еволюцію середовища.. Це єдина система, в якій закономірно виникають характерні адаптації у організмів до середовища.

І

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ЛЕКЦІЯ З
ТЕМА: ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ НА РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕТАПАХ.

ПЛАН:

1. Основні етапи взаємодії суспільства і природи та чинники, які їх визначили.

2. Перший етап взаємодії суспільства і природи - етап неолітичної революції.

3. Другий етап взаємодії суспільства і природи - етап промислової революції.

4. Третій етап взаємодії суспільства і природи - етап науково-технічної революції.

5. Розвиток глобальної екологічної кризи.
1.Основні етапи взаємодії суспільства і природи та чинники, які їх визначили.

З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації - людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси антропогенного характеру.

З самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот особливою агресивністю і мала характер не рівноправного співмешканця середовища існування, а підкорювача, насильника, не здатного до самообмежень.

Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, їхній інтелектуальний і технічний потенціал дуже слабким, а могутність Природи незрівнянно більшою у порівнянні з людською, природне середовище практично не відчувало на собі тиску гомосапієнса, воно легко самоочищалося і самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людське населення почало зростати такими темпами, досягло такої адаптації й поширення на планеті, яких не знала жодна популяція. Людська діяльність з часом перетворилася в могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів й континентів, але й на планеті в цілому. Але свого відношення до природи, її ресурсів, людина за віки не змінила, і це призвело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій.

У процесі розвитку людського суспільства характер зв'язків людства з природним середовищем зазнав великих змін.

На відміну від інших організмів, людина - це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічними процесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю. Історичний аналіз взаємовідносин суспільства та природи свідчить, що інтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки з ростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільною організацією праці.

У найдавніші часи - мільйони років тому - для людської спільноти було характерне пристосування до природи, велика повага до її сил і явищ, а для людської діяльності - збирання дарів природи, виготовлення примітивних знарядь праці, мисливство, рибальство. Пізніше в неоліті (8-4 тис.років тому) започатковано примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці з кістки, рогу, каменю, дерева (сітки, сокири, гачки, човни), будівництво перших жител, святилищ. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила, вплив людини на довкілля - мінімальним і практично не позначався на функціонуванні екосистеми суші, а екосистем світового океану не торкався взагалі.

За допомогою кам'яних знарядь праці первісні люди почали перетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний. З утворенням суспільних об'єднань (племен, держав) ці процеси безперервно посилювалися. Тому етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише етапам вдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам роз-витку самого людського суспільства.

2. Перший етап взаємодії суспільства і природи — етап неолітичної революції.

Перша ранній етап взаємодії суспільства та природи тривав близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Ното каЬіШ до виникнення близько 40тис. років тому сучасного людського виду Ното ааріет (людина розумна). В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біологічною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно "вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги.

У природі споконвіку мала місце взаємодія багатьох видів організмів, які займали свою екологічну нішу. Коли якийсь вид стає монополістом, він швидко вичерпує ресурси своєї ніши і якщо не знайде нову екологічну нішу, його чекає криза та деградація.

На початку неоліту людство знайшло лук, спис та інші знаряддя вбивства й дуже швидко знищило мамонтів і решту великих тварин ( свою основну їжу) майже на всій планеті і стало видом монополістом. Так настала перша екологічна криза.

Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціональну незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

3. Другий етап взаємодії суспільства і природи — етап промислової революції

На другому етапі взаємодії суспільства та природи, що тривав близько 40 тис.років тому від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини ХХ-го століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотню реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і природним середовищем.

С.М.Стойко на цьому етапі виділяє три стадії: примітивну, протягом якої людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством ; агро-культурну, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальну, в якій провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.

В епоху пізнього палеоліту, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Ното заріст , досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні коні та зубри -основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загониш спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення багатьох з названих видів тварин, а згодом до їхнього повного вимирання.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що перманентно тривав тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи флору і фауну, посилюючи ерозійні процеси грунтів. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби палеоліту. Люди змушені були повернутися до рибальства та полювання на тварин. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 12-10 тис. років тому перейшла в середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Люди змушені були зайнятись землеробством і скотарством.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення нових цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки та випалювання лісів, нерегульований випас худоби, розорювання земель - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті Ліванські кедри, що колись були джерелом цінної сировини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Найдавнішими металами, які відомі людям - як свідчать археологічні та історичні дані - були самородні мідь, золото та срібло. Найдавніші золоті прикраси знайдені в Єгипті, датуються 4,5тисячоліття до нашої ери. Спочатку срібло цінувалося навіть більше золота. До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, в гірничому окрузі Саксонії діяло більше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 млн. т.

У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у другому тисячолітті до н.е. - залізний, який потужно стимулював розвиток виробництва.

У часи Середньовіччя відбувався подальший розвиток різних видів сільсь-когосподарської діяльності за рахунок розорювання нових земель, що створювало основу для локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь мали місце в ряді регіонів Європи та Азії. Змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації неухильно зростав.

Починаючи з ХУІст. розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії суспільства та природи. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. Основним фактором впливу на природу стає

промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-промислових відносин, для котрих потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації.

4. Третій етап взаємодії суспільства і природи - етап науково-технічної революції.

Третій кризовий етап взаємодії суспільства та природи почалася у середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок розвитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В.І. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

На жаль, ця могутність людства майже не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на землі ноосфери - сфери розуму. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

Французький природодослідник Ж.Б.Ламарк в 1809р. писав: "Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя." Людям варто пам'ятати, що природне навколишнє середовище є не лише їхньою оселею, але й частиною їх самих.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, що всі природні та соціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки пов'язаними, що будь-який навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки.

Отже, на сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистеми стала функціонально-замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Сучасний стан навколишнього природного середовища і прогнози глобальної соціоекологічної ситуації спонукали учасників З 8-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження "Наше спільне майбутнє". На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

5. Розвиток глобальної екологічної кризи.

Головними факторами, що призвели до сучасної кризової соціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Незважаючи на те , що в багатьох розвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі за останні роки зросла більше ніж у 2 рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати. Більшість цього населення зосереджено у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільському господарстві, щорічно зменшується. Прогодувати велечезні маси міських жителів стає дедалі важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів, спрямованих на полегшення обробки земель і підвищення родючості сільськогосподарських культур.

Обсяг промислової продукції в усьому світі кожні 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілізації людство використало 80-85 млрд. т. палива, то половина цього обсягу припадає на останні 20-25 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині ХХст. значно змінився паливно-енергетичний баланс на планеті. За оцінкою експертів, запасів органічного палива - вугілля, нафти і газу, на рівні прогнозованого його споживання у 2000р., вистачить людству ще на 150 років.

Внаслідок індустріалізації Землі та розвитку транспортних засобів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Набуло величезного поширення явище кислотних дощів. Вихлопні гази автотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма містами постійні отруйні газові хмари (смоги), що дуже шкідливо впливає на здоров'я людей.

Зараз щороку спалюють близько 2 млрд. т. вугілля. Цей процес супроводжується викиданням в атмосферу мільярдів тон вуглекислого газу та інших речовин. Наземні рослини та фітопланктон вже не встигають засвоювати таку кількість вуглекислоти. В атмосфері планети швидко накопичується вуглекислий газ ( в середньому 0,3 % на рік ) та інші шкідливі гази - метан, оксиди сірки, азот і др.

При сучасних темпах спалювання органічного палива очікується, що в 2010р. щорічні викиди вуглекислого газу досягнуть більше 10 млрд. т. Зараз вміст вуглекислого газу в атмосфері Землі досягає 2300 млрд.т. і передбачають, що до 2000року він збільшиться майже вдвічі. Якщо цей процес буде тривати, то постане загроза виникнення на Землі "парникового ефекту", при якому атмосфера буде безпосередньо нагріватися. Одночасно із збільшенням вуглекислоти падає вміст в атмосфері кисню, відтворення якого не встигає за споживанням.

Швидко зменшуються на Землі запаси питної води. Кількість води, що збирається з річок для промисловості, зрошення та побутових потреб , становить вже 20% поверхневого стоку. У промислово розвинутих країнах практично весь стік води проходить через промпідприємства, зрошувальні системи, водопровід та каналізацію. Забруднення охопило навіть акваторії світового океану. Порівняно недавно (у 1947 р.) Тур Хейєрдал під час своєї першої подорожі на "Кон-Тіки" захоплювався чистотою Тихого океану. Нині Світовий океан перетворився на гігантський відстійник багатьох видів відходів сучасної цивілізації. Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям та нафтопродуктами, які потрапляють сюди при очищенні резервуарів, внаслідок аварій танкерів і витоків при розвідуванні та експлуатації морських нафтопромислів. Нафтова плівка вже вкриває п'яту частину поверхні світового океану. Крім того, в нього попадає щорічно 50тис.т. ДДТ, 5 тис.т. ртуті та інші шкідливі сполуки. Все це знищує біологічні ресурси океану, порушує водно- повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність.

Особливо сильно позначився антропогенний вплив на лісах нашої планети. За історію людської цивілізації територія лісових масивів на Земній кулі скоротилася на 60-65%, що призвело до відчутного погіршення гідрологічного та кліматичного режимів. Щорічно від вирубок, пожеж та забруднень атмосфери зникає 11млн.га лісів. За оцінками експертів, лісистість планети за період 50-х -кінця 70-х років скоротилась у 2 рази. Найбільший обсяг втрат припадає на "зелені легені" нашої планети, які постачають основні об'єми кисню в атмосферу Землі -це найбагатші вологі тропічні ліси Африки, Південної Америки, Південно-Східної Азії, а також Сибірської тайги. При цьому слід мати на увазі, що вологі тропічні ліси, які покривають загалом менше 10% площі суші, концентрують 40%> всього генофонду планети. А зникнення рослин має особливо важкі екологічні наслідки, адже як стверджують спеціалісти, від кожного рослинного виду, як правило залежить існування 10-30 видів комах, а інколи й вищих тварин та інших видів рослин.

Крім знищення місць проживання організмів та шкідливого впливу на них отруйних викидів промпідприємств і транспорту, величезної шкоди органічному світу нашої планети завдають розвиток хімічної промисловості та хімізація сільського та лісового господарства, зокрема широке застосування отрутохімікатів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських та лісогосподарських культур і зловживання мінеральними добривами. Кожного року в грунти вносяться 500млн.т. мінеральних добрив і 3млн.т пестицидів.

За післявоєнний період обсяги виробництва продукції органічної хімії зросли в 30-35 разів, щорічно на світовий ринок потрапляє від однієї до двох тисяч видів нової продукції. А всього людство на сьогодні активно використовує близько 80 тис. неприродних хімічних сполук. Внаслідок цього нині близько 1млн.видів фауни і флори знаходяться під загрозою зникнення, 14тис.людей щорічно в різних країнах гине від отруєння пистицидами, 700тис. - захворює внаслідок вживання забрудненої води і проживання в місцях інтенсивного забруднення атмосфери.

Парадоксально, що найшвидше до хімічного забруднення пристосовуються саме шкідливі для народного господарства егіди організмів. В наслідок цього ефективність хімічних методів боротьби з ними швидко падає (колорадський жук). Наприклад, якщо в США у 40 роках ХХст. шкідники знищували 7% врожаю, то в кінці 80-х років - майже вдвічі більше при зростанні застосування пестицидів у 10 разів.

Таким чином, сучасний період розвитку земної цивілізації характеризується великомасштабними зростаючими соціально-економічними і природними взаємовпливами. Відбувається глобальна перебудова біосфери, яка спричиняє сучасні та майбутні екологічні наслідки, які стають найважливішими проблемами людства.

На сучасному етапі найоптимальнішою формою взаємозвязків суспільства і природи є раціональне природокористування, яке М.Рейсмерсом визначається як система діяльності, покликана забезпечити економну експлуатацію природних умов і ресурсів і найбільш ефективний режим їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів господарства, що розвивається і збереження здоров'я людей.

Основи екології

Лекція №4

Тема: Глобальні екологічні проблеми соціально-економічного розвитку людства.

I. Глобалізація розвитку і фактори виникнення глобальних проблем.

II. Основні глобальні проблеми людства:

1. відвернення війни і збереження миру;

2. проблема народонаселення (демографічні проблеми);

3. продовольча проблема;

4. ресурсна проблема;

5. енергетична проблема;

6. екологічна криза;

7. ліквідація небезпечних хвороб;

8. подолання економічної відсталості країн, що розвиваються

III. Взаємозв'язок глобальних проблем.
1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ РОЗВИТКУ І ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Поняття "глобальний" виникло від французького §1оЬаІ, що означає всезагальний, охоплюючий всю земну кулю. До глобальних проблем належать такі, які зачіпають важливі інтереси усіх народів та країн світу і які породжені загальними законами існування та розвитку людства.

Глобальні проблеми мають спільну об"єднуючу основу і загальнолюдський характер. Вони пов"язані з різними сторонами життєдіяльності людської цивілізації - світовою економікою і політикою, міждержавними і міжнаціональними відносинами, екологічними та демографічними умовами існування людей.

До основних факторів, що сприяли виникненню глобальних проблем людства можна віднести:

• швидке зростання чисельності населення ("демографічний вибух"), яке до того ж характеризується нерівномірністю по регіонах світу і окремих країнах;

• постійне нарощування промислового і сільськогосподарського виробництва;

• збільшення видобутку корисних копалин;

• житлове, промислове будівництво та прокладення все нових транспортних магістралей і комунікацій;

• забруднення навколишнього середовища та інше. Причинами названих явищ є:

- нерегульований приріст населення в багатьох країнах світу;

- низький рівень впровадження ресурсо та енергоощадних виробництв; незначне використання екологічно чистих технологій;

- швидка урбанізація з стрімким зростанням иіських агломерацій та створення гігантських мегаполісів, що супроводить скороченням сільськогосподарських угідь, лісів;

- бурхливою автомобілізацією, мілітаризацією економіки окремих країн;

- неефективна регіональна економічна політика.

Таким чином, глобальні екологічні проблеми сучасності є комплексом загальнолюдських проблем, які зачіпають як світ в цілому, так і його окремі регіони та країни. Вони постали перед людством в другій половні XX ст. і вимагають негайного вирішення. Частина з них пов"язана із взаємовідносинами всередині самого світового співтовариства (відвернення ядерного конфлікту, подолання відсталості країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб тощо), частина е відбитком кризи у взаємовідносинах між суспільством і природою (демографічні, продовольча, ресурсна, енергетична, екологічна).

Вирішення глобальних еколовічних проблем вимагає , з одного боку, співробітництва всіх держав та їх урядів, з другого - особистої участі кожної окремої людини.
2. ОСНОВНІ ГЛОБАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

1 .Відвернення війни та збереження миру - глобальна пробема №1. Военно-політична конфронтація і пов"язана з нею гонка озброєнь є найближчою загрозою виживання людства. Базою конфронтації залишаються "образи ворога" недовір"я і стереотипи минулого. Альтернативою людського буття є мир. "Мир - писав великий гуманіст М.Сервантес, - це найбільше благо, якого люди бажають у цьому житті. На жаль історія людства склалася інакше. За підрахунками істориків упродовж останніх шість тисяч років мирними, тобто без воєн були лише 292 роки. У нашому столітті люди пережили дві страшні світові війни, але навіть після закінчення останьої з них у збройних конфліктах у світі загинуло понад 20млн. людей.

Причини воєн коріняться, передусім, в антагонізмі класів і держав, рас і націй, релігійних конфесій.

Світогляд війни і насилля тримається на поділі світу й людей на "наших" і "чужих", на "добрих" і "злих". Ці примітивні підходи формують у суспільній свідомості "образ ворога", від якого до ворожості і війни лише один крок. До яких страхітливих наслідків призводять війни бачимио в Чечні, Афганістані, на Близькому Сході, в Югославії.

Сучасний світ досі залишається вибухонебезпечним. У 60-і роки на кожного жителя планети, в т.ч. немовлят припадало - різними підрахунками - від 4-х до 15-ти тон вибухівки при перерахунку ракетно-ядерних засобів на звичайну вибухову речовину. Нині зберігаються колосальні арсенали засобів масового знищення і звичайного озброєння. Продовжуються роботи по створенню нових видів бойової техніки. Відбувається розповзання передової військових технологій на планеті, в результаті чого вона потрапляє в осередки політичної напруженості і нестабільності Головне в цій ситуації - це баланс прав і свобод всіх людей і народів, важко розраховувати на стабільність і безпеку, відвернення воєн і конфліктів.

Воєнно-політична конфронтація - ірраціональна з точки зору стратегічних інтересів виживання і розвитку людства. Вона може вилитися в глобальне військове зіткнення. Крім того, мілітаризація поглинає значні матеріально-фінансові, технологічні та інтелектуальні ресурси, іцо перешкоджають виникненню глобальних проблем.
1   2   3   4   5


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации