Александрова М.М. Страхування - файл n1.doc

Александрова М.М. Страхування
скачать (6131.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc6132kb.07.11.2012 00:55скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
УДК 368

ББК 65.271 Л. 75

А 46

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Рецензенти: доктор економічних наук Г.Г. Кірейцев, кандидат економічних наук Л.І. Шваб

М.М. Александрова

А 46 Страхування: Навчально-методичний посібник. — К.:

ЦУЛ, 2002 — 208с.

ISBN — 966-7938-77-8

Навчально-методичний посібник „Страхування" розкриває теоретичні засади страхування, розглядає страховий ринок України, питання регулювання страхової та фінансово-економічної діяльності страховика. В посібнику приділена увага актуальним проблемам страхування та можливим напрямкам їх вирішення. Розглянуті теоретичні питання мають прикладний характер.

Навчально-методичний посібник розрахований для вивчення страхових дисциплін студентами економічних спеціальностей.

ISBN — 966-7938-77-8 © М.М. Александрова, 2002

© ЦУЛ, 2002

Англійська королева, Папа Римський

та страховий агент засперечались про те,

кого з них найбільше поважають та шанують.

— Мене всі називають „Ваша величність".

Це вища ознака шани, — заявила англійська королева.

— До мене всі звертаються „Ваша святість".

І це підтверджує мою могутність, —

відповів Папа Римський.

А страховий агент заперечив:

— Коли я дзвоню моїм клієнтам, вони всі

як один говорять: .,О, Боже!".

(Анекдот)

Вступ

У багатьох країнах світу страхування розглядається як мо­гутній фактор стабілізації економіки, можливості здійснення інвестиційної діяльності, як найбільш престижна сфера діяль­ності, в якій, наприклад, в країнах ЄС число зайнятих перевищує один мільйон чоловік і щорічно ця цифра збільшується в серед­ньому на 2 відсотки.

Останнім часом страховий ринок України стрімко розви­вається, зростає імідж страхування та попит на страхові послуги. А це, безумовно, висуває нові.вимоги до інформаційного рівня населення, до професійного рівня фахівців, що працюють у сфері страхування, до освітнього рівня спеціалістів будь-якої еко­номічної професії. Тому найважливішим завданням вищої школи є створення ефективної системи підготовки фахівців з еко­номічних спеціальностей та відповідного профілю.

В основу опанування страховими дисциплінами покладено курс „Страхування", який став обов'язковим для вивчення на всіх економічних спеціальностях, та є логічно-послідовним після таких предметів, як „Економічна теорія", „Гроші і кредит", „Фінанси".

Вивчаючи новий предмет, особливо в галузі фінансової діяльності, студенти неминуче стикаються з тим, що рекомендо­вані підручники чи навчальні посібники, навіть написані самими видатними вченими, мають дві вади:

•/ в умовах економіки, що стрімко розвивається, вони до­статньо швидко втрачають новизну;

S практично неможливо підготувати підручник, який би відображав повністю розвиток того чи іншого процесу, да­вав йому всебічну характеристику.

А нерівномірність процесів розвитку у часі також знижує рівень пізнання. До того ж, сьогодні ще не знайдено оптимально­го сполучення старих, традиційних уявлень про навчальний про­цес і таких уявлень, які йдуть разом із сучасними економічними теоріями, із сучасним станом розвитку вищої школи.

Навчально-методичний посібник „Страхування" охоплює майже всі теми Типової програми нормативно-навчальної дис­ципліни „Страхування". На початку викладання матеріалу тієї чи іншої теми визначається мета її вивчення, вказується, що повинен студент знати та вміти після опанування матеріалом. Зміст тем формується таким чином, щоб залишити можливість студентам самостійного осмислення поставлених проблем, спонукати їх до наукового пошуку, зародити іскру зацікавленості у пізнанні предмету та відповідальності за отриманий рівень знань.

Після викладення кожної теми курсу студентам вказується перелік рекомендованої та використаної літератури, пропону­ються контрольні запитання.

Автор вдячний всім, хто прийняв участь в реалізації цього проекту. Насамперед, професору, д.е.н. Ф. Ф. Бутинцю, який став прикладом плідної наукової праці, дав мені час та місце навчити­ся викладати „Страхування", професору, д.е.н. Г. Г. Кірейцеву, який надихнув на написання цього посібника, став її теоретич­ним наставником, доценту, к.е.н. О. М. Петруку, який рішуче ви­магав результатів та був розумним критиком, всьому колективу кафедри Фінансів ЖІТІ, який з розумінням віднісся до мого „нерівного старту"; колективу видавництва „Центр навчальної літератури" за їх терпіння та за те, що забезпечили вихід у світ цієї праці; своєму другу Й. Б. Пашковському, який допоміг зро­зуміти необхідність здійснення своїх мрій та повірити в себе; сту­дентам нашого інституту Т. Рафальській та Д. Умінському за ак­тивну участь в збиранні інформації для цього посібника. Я. дуже вдячна своєму ЖІТІ, який створив творчу атмосферу і в якому досить цікаво поєднуються навчальний процес з науковою та ви­ховною роботою. Також вдячна читачам, які звернули увагу на мою працю.

Тема 1. Сутність страхування, його роль в економіці суспільства

План

  1. Поняття ризику, його місце в страхуванні.

  1. Страховий захист, страховий фонд, їх характеристи­
    ка.

  1. Страхування як економічна категорія.

  2. Функції та принципи страхування, їх зміст.

  3. Роль страхування в ринковій економіці.

Мета вивчення теми:

S з'ясування об'єктивної необхідності та ролі страху­вання;

S розуміння місця страхування в економіці суспільства;

S пізнання страхових термінів та категорій в системі економічних категорій;

S визначення предмету "Страхова справа" в системі економічних дисциплін.

Після вивчення теми студент повинен

знати:

S понятійний апарат та концептуальні засади страхово­го ризику, страхового захисту, страхового фонду; особливості страхування як економічної категорії; предмет, об'єкти, та суб'єкт страхування; місце страхування в ринковій економіці; «ти:

групувати функції страхування за сферами економіки; визначати ефективність (чи збитковість) страхування в залежності від ймовірності настання страхового ви­падку.

1.1. Поняття ризику, його місце в страхуванні

З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні немож­ливе без ризиків. Як правило, ризик пов'язується з невпевненістю

в можливому результаті. Тобто, існує фактор невизначеності, не­обхідності приймати рішення, що направлені на усунення, за­побігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику. Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення, в науковій літературі немає єдиної думки щодо визна­чення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику. Окрім того, ризик розглядають як історичну та як еко­номічну категорію, в залежності від галузі застосування.

Досить цікавою є етимологія слова „ризик", яке у будь-яких народів та в багатьох мовах найчастіше пов'язують з усвідомлен­ням можливості небезпеки в різних сферах соціально-еко­номічної діяльності та буття. На це вказують словники іноземних мов та дослідження вчених. Так, наприклад, Вольф-Рудігер Гейльман вказує на латинське походження терміну "resecum", що означає "небезпека", "скала". Гейне Браун підкреслює арабське походження слова "ризик" та його запозичення італійцями. Вітчизняний вчений М. Клапків, досліджуючи етимологію слова "ризик" в різних наукових джерелах, порівнює відповідні ієрогліфні знаки китайської та японської мови і підкреслює коре­неву подібність термінів "ризик", "нещастя", "страхування" . В. Даль в тлумачному словнику російської мови зміст "ризикувати" пов'язує з "пускаться наудачу, отважиться,...идти наавось, под­вергаться случайности...." В українській мові слово "ризик" та­кож пов'язують з усвідомленою можливістю небезпеки. Отже, за­значає І. Балабанов, "ризик" як історична категорія виник на початку епохи цивілізації і його походження пов'язується з відчуттям страху, небезпеки, нещастя, знищення тощо.

Зрозуміло, що ризик як економічна категорія виник з по­явою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж для події, що відбулася, м^^ливі три варіанти економічного результату. А саме:

S позитивний ( вигода, прибуток);

S нульовий (результат не змінився);

*/ від'ємний (збиток, втрата).

Вчені вважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та змісту понятгя "ризик" була зроблена математиком Иоганом Тетенсом (XVIII ст). Його наукові праці з виміру ризи­ку знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Хоча основи актуарних розрахунків, серед основних завдань яких є дослідження та групування ризиків, закладені в працях вчених Д. Граунта, Я. Вітта, Е. .Галлея ще в XVII ст. Подальший розви-

ток математики та страхування призвели до того, що термін "ри­зик" почав використовуватись спочатку у страховій теорії, а із зростанням впливу науково-технічного прогресу на фінансово-господарське та соціальне життя суспільства поширився і на еко­номічну теорію. Однак, чеський вчений Я.. Дангель, як свідчить М. Клапків, розуміння сутності ризику виводить з філософії та економічної теорії.

В теорії ризику переважаючою є думка, яка ототожнює ри­зик і непевність. Наукові дискусії з цього приводу тривають вже близько століття. Спробою поєднати економічний зміст "ризи­ку" з "непевністю" є концепція деяких вчених, що ґрунтується на принципах загального детермінізму (причинній обумовленості всіх подій та явищ), в основі якої лежить погляд, що ризик є ви­падковістю, а внаслідок цього у людей існує стан непевності в прийнятті рішень. Спираючись на цю концепцію можна зробити висновки: наявність зовнішніх факторів, які завжди супроводжу­ють будь-яку діяльність та буття, формує об'єктивну сторону ри­зиків, а суб'єктивний фактор - формує непевність. Але непевність формується за рахунок наявності засобів досягнення мети (об'єктивна причина), психологічного фактору, ступеня віри, пе­реконання, наявності вмінь, знань, досвіду (суб'єктивна причи­на). А, як відомо, суб'єктивний фактор важко оцінити та прак­тично неможливо виміряти.

Досить поширеними в трактуванні сутності та змісту ризи­ку є використання поглядів, що розмежовують поняття "ризик" та "непевність", спираючись на "теорію катастроф", коли ризики є абсолютно випадковими. Проте такий підхід не дає змоги їх кількісно виміряти та вартісне оцінити втрати, а тим самим на них впливати та організовувати антиризикову діяльність за до­помогою страхового захисту.

Відома "теорія вивільнення енергії", яка також с спробою розмежувати поняття "ризик" і "непевність" за допомогою філо­софських поглядів на нещасні випадки, неконтрольоване вивільнення енергії та на об'єкт, як структуру однорідних взаємо­пов'язаних елементів.

Дуже важливою для філософського та загальноекономічно­го розуміння ризику є теорія Ф. Кнайта, згідно якої ризик - цс результат будь-якої діяльності, який можна виміряти за допомо­гою методів теорії ймовірності й закону великих чисел. Якщо подібних розрахунків виконати неможливо, то даний результат діяльності є непевністю. За концепцією цього американського

економіста ризик пов'язується з невизначеністю, яка є джерелом виникнення прибутку і яку можна технічно виміряти й оцінити за допомогою методу пробабілістичних (імовірнісних) розрахунків.

Крім того, ризик може бути представлений через логічну ймовірність, яка базується на пізнанні законів природи та суспільства, через статистичну ймовірність, яка відображає збір, накопичення, аналіз та систематизацію статистичних даних:

В господарській та фінансово-економічній діяльності суб'єкта, як зазначено у Фінансовому словнику, під ризиком ро­зуміють "усвідомлену можливість небезпеки виникнення непе­редбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприят­ливими обставинами. Вимірюють частотою, ймовірністю виник­нення того чи іншого рівня втрат."

Слід підкреслити, що досить повним та сучасним є визна­чення ризику в навчальному посібнику "Фінансовий менедж­мент" за редакцією проф. Г. Г. Кірейцева: "Під ризиком слід ро­зуміти можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважній більшості зовнішніх факторів, які при оцінці ситуації (перед прийняттям рішення) були невідомі та вплив яких може змінити ймовірність досягнення бажаного результату".

Якщо перевести поняття ризику в площину фінансових ка­тегорій, можна сказати, що ризик - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогноз­ним варіантом.

Фактор ризику та необхідність покриття можливого збитку в результаті його прояву викликає потребу в страхуванні. Істо­рично склалась уява про ризик як категорію, що лежить в основі страхування. Проте сьогодні страхування включає в себе різні га­лузі наукових знань та практичного досвіду про природу явищ. Тому в розуміння терміну „ризик" в літературі вкладається різне смислове навантаження та зміст. До того ж ризик не є сталою ка­тегорією та постійною величиною. Він весь час міняється, що пов'язано із змінами в розвитку науки по його аналізу та оцінці, в трансформації економічних систем, а також обумовлено низ­кою інших факторів. З огляду наявності об'єктивних передумов появи відмінностей у визначенні ризику, безглуздо ставити за­вдання вибору найбільш „правильного" його визначення. І, як вказує Л. Цвєткова, досліджуючи трактування поняття „страхо­вий ризик", розумніше за все прийняти ту концепцію, яка вико­ристовується в даній сфері діяльності в якості базової.

Оіже, па пат погляд, під ,.страховим ризиком" розуміють проіиозпий збиюк об'єкту страхування в результаті настання с фахової події.

Сучасна теорія ризику в страхуванні, як зазначає М. С. Клапків ґіа 1. С. Ткаченко, виступає в ролі самостійного теоре­тичною економіко-математичного обґрунтування оптималь-ності страхового підприємництва. Отже, виходячи з розуміння сутності ризику, дуже важливим є можливість його оцінити, виміряти, адже умовою виникнення страхових відносин є на­явність ризику, можливість визначення рівня його небезпеки.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні: S метод індивідуальних оцінок; S метод середніх величин; S метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуаль­них оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в за­лежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри оз­нак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коли­вання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин с одним із статистичних методів дослідження і в оцінці ризику пе­редбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи з метою створення аналітичної бази для визначення ри­зику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів стати­стичного аналізу і в системі оцінки ризику представляє собою су­купність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризико-вого типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражають­ся в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Використовуються також економетричні, статистичні ме­тоди оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що в сучасних умовах вітчизняні та за­рубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та

відстежешш ризику, застосовують актуарпі розрахунки, моніто­ринг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій та аналогій, експер­тиз тощо.

Для оцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи тощо. Проте в су­часних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої кла­сифікації ризиків. В законодавчій та нормативній літературі та­кож немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання актуарных (математичних) розра­хунків при визначенні страхових тарифів, в основу яких покладе­на вартісна оцінка ризиків.

Узагальнюючи погляди вчених та практиків, можна запро­понувати наступну класифікацію ризиків з позиції страхування (рис. 1.1)



Безумовно, що найбільш поширену групу складають ризи­ки, які можливо застрахувати. Страховий ризик - це такий ризик, який піддасться вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності на­стання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Основні критерії страхового ризику. S ризик повинен бути можливим; S ризик повинен мати випадковий характер; S випадковість ризику повинна співвідноситись з пев­ною сукупність споріднених об'єктів; S настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страху­вальника чи зацікавленої особи; •/ факт настання страхового випадку невідомий у часі та

просторі;

S страхова подія не повинна мати обсяги катаст­рофічного лиха; S наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно

виміряні й оцінені.

Крім того, страхові ризики класифікуються за різними оз­наками, насамперед:

S за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил

та цілеспрямованої дії людини); S за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні

ризики та універсальні);

S специфічні ризики (аномальні ризики та катаст­рофічні - ендемічні, якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальні тощо); S об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтроль-

ованими факторами);

S суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігно­рують об'єктивну реальність) тощо.

Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на ви­ди чи підвиди.

В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за 'галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. На­приклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, про­центний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо. Ризик у страхуванні розглядають з певних позицій: S. як конкретне явище чи сукупність явищ;

S у зв'язку з конкретним застрахованим об'скюм;

S з ймовірністю втрати або ушкодження об'єкт, прий­нятого на страхування;

/ у зв'язку з діяльністю страховика.

З метою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяль­ності страхової компанії. А саме:

S ризики, що передаються страхувальником страховій компанії за договором страхування;

S ризики, що пов'язані з діяльністю самого страховика.

Така класифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страхової компанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу, оцінки ризиків, ви­бору оптимального покриття тощо називається андерайгингом). Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська та американська класифікації.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерп­ною, враховує специфіку більшості ризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується метод аналізу ризиків - економетричний. Проте недостатнє застосування ста­тистичних методів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

Американська класифікація розділяє ризики за етапами ро­боти страхової компанії, протягом якої вона піддасться зазначе­ним ризикам:

» етап становлення;

S етап повноцінної активної діяльності;

S етап ліквідації страхової компанії.

При цьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином, вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають до­статнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінка ризиків.

За європейською і американською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати за ризиками страхо­вих операцій виконують власні кошти страхової компанії.

Останнім часом все більш популярною стає фінська кла­сифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. За фінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на:

S основні ризики;

S додаткові ризики.

Основні ризики покриваються за рахунок спеціально сфор­мованих страхових резервів, а додаткові - за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні кошти використовуються для доповняльного зниження не­гативного впливу додаткових ризиків.

Зрозуміло, що перед людством стоїть завдання попереджен­ня, компенсації та ліквідації ризиків, що можливо досягти за до­помогою антиризикової діяльності. Уникнути чи зменшити вплив ризиків, як підкреслює Т. А. Ротова, можна за допомогою ризик-менеджменту - системи управління ризиками та фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Управління ризи­ками, вплив на них може відбуватися при застосуванні певних форм антиризикової діяльності, що представлені на рисунку 1.2.



В сучасних умовах з погляду на фінансування пріоритетну роль в антиризиковій діяльності відіграє компенсаційна форма, яка відображає страховий захист. А превенція займає другорядне місце, хоча й переросла в самостійну функцію страхування.

Зазначені форми (методи) антиризикової діяльності прояв­ляються у функціях страхування: компенсаційній, репресивній, превентивній. Слід підкреслити, що здійснення зазначених функцій можливе за рахунок спеціальних коштів, які існують у

відповідних фондах, і які називаються страховими.

Отже, під ризиком розуміють ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогноз­ним варіантом. Визначення ризику залежить від сфери діяльності його застосування. Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події. Страховий ризик має свої специфічні ознаки, такі як: є кон­кретним явищем, при настанні якого здійснюються страхові ви­плати; має вірогідний характер; може бути виміряним та оціне­ним; має конкретну форму прояву, пов'язану з певним об'єктом; є невід'ємним елементом страхових відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антиризикової діяльності, формами якої є компенсація, репресія, превенція. Антиризикова діяльність ре­алізується у страховому захисті за допомогою створення та вико­ристання страхових фондів.

1.2. Страховий захист, страховий фонд, їх характеристика

При реалізації ризику людство завжди намагалось здійсни­ти певний захист. У Великому тлумачному словнику сучасної ук­раїнської мови слово „захист'' означає заступництво, охорону, підтримку.

Необхідність відшкодування збитків після реалізації ри­зиків для забезпечення безперервного суспільного буття та про­цесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антири­зикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін „страхо­вий захист".

У Фінансовому словнику страховий захист визначається як "економічні відносини, пов'язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків стихійних та інших лих, а також із безумов­ним відшкодуванням завданих збитків".

Матеріальним втіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд.

Якщо враховувати тлумачення „фонду" як ресурси, запаси, нагромадження, то страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для

здійснення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подо­лання наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у натуральній, так і в грошовій формі.

За сучасними науково-теоретичними уявленнями страхо­вий фонд - це частина вилученого національного доходу і вало­вого внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказус на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в ре­зультаті збитків.

Існує декілька теорій страхового фонду. Вчений В. Шахов свідчить, що найбільш поширеними є Марксова та аморти­заційна.

Зрозуміло, що фундаторами Марксової теорії страхового фонду є вчені політекономії К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895), прихильники - марксисти, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор В. Райхер та інш. За Марксовою те­орією, страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-еко-номічних відносин. Концепція страхового фонду К. Маркса ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план вис­тупає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Певне коло вчених та дослідників, наприклад, В. Шахов, свідчать, що за даною теорією джерелом створення стра­хового фонду є додана вартість. Проте, щоб уникнути суб'єктив­ного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду, розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробництва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на ре­зервний або страховий фонд для страхування від нещасних ви­падків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є еко­номічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості (Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд., т. 19, с. 17).

Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті на­стання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати пев­ний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимива-

ють національні надбання. Тому на практиці теоретичні погляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду грансформувались в обґрунтування того, що витрат на форму­вання даного фонду здійснюються за рахунок прибутку, що зали­шається у розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією, витрати на страхування майна підприємств не входять до складу собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-директивній економіці за радянських часів обмежувався 1 % від реалізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних витрат для відшкодування збитків і руйну­вань в результаті настання об'єктивних страхових подій.

В останні роки вченими-економістами все більше уваги приділяється дослідженню амортизаційній теорії страхового фонду.

Фундаторами цієї теорії є німецькі вчені - економіст А. Вагнер (1835-1917) та математик-логік Е. Шредер (1841-1902) прихильники - російський економіст-статистик В. Постніков (1844-1908), вчений-економіст С. Струмілін (1877-1977). У відповідності до їх вчення, джерелом створення страхового фон­ду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлен­ня частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перене­сення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді - міра ри­зику, якому піддається майно.

Прихильники амортизаційної теорії притримуються по­зиції віднесення витрат на страхування засобів виробництва до суспільне необхідних витрат. Тобто страховий фонд створюється за рахунок поступового перенесення частини вартості засобів на готову продукцію. Якби зазначена теорія отримала свій розви­ток, то була б аргументована теза про включення витрат на стра­хування до собівартості продукції ще в 70-90-х роках минулого століття.

В сучасних умовах господарювання в Україні згідно п. п. 5.4.6 ст. 5 Закону про податок на прибуток до складу вало­вих витрат у податковому обліку відносяться будь-які витрати на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування про-цукції платника податку, цивільної відповідальності, пов'язаної з зксплуатацією транспортних засобів, що знаходяться у складі ос­новних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, яку може бути завдано платником податку іншим особам; майно платника податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком страхування життя, здоров'я або

інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, які перебу­вають в трудових відносинах з платником податку. Стосовно ж бухгалтерського обліку, то крім зазначених витрат на страхуван­ня, до загальновиробничих витрат включаються витрати на ме­дичне страхування робітників та апарату управління, до адміністративних - витрати на страхування матеріальних необо­ротних активів, до витрат на збут - витрати на страхування гото­вої продукції, матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, робіт, послуг. Тобто витрати на страхування певних видів та об'єктів відносяться на собівартість продукції з метою оподаткування, а певні - витрати на особисте страхуван­ня, медичне страхування - ні. Такий підхід в умовах становлення страхового ринку, коли держава не може взяти на себе функції повного фінансування відшкодування витрат у зв'язку з настан­ням страхових випадків не завжди є виправданим.

Наукова та суспільна практика розробила низку ор­ганізаційних форм страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту систему страхових фондів антиризикового спрямування і в своїй класичній теорії розглянув методи організації цих фондів (рис. 1.3). Щодо умов функціонування економіки в Україні, мож­на виділити наступні форми страхового фонду (рис. 1.4).

Централізований (резервний) страховий фонд - формується





централізованим методом на рівні держави, територіаль­но-адміністративної одиниці, його призначення - відшкодуван­ня збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержав­них ресурсів, формується як в натуральній ,так і в грошовій формі.

Фонд самострахування - формується децентралізованим ме­тодом на рівні господарюючого суб'єкта, його мета - долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі вироб­ництва при настанні страхового випадку шляхом цільового вико­ристання власних ресурсів, переважно формується у вигляді на­туральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика - формується децентралізова­ним методом за рахунок внесків страхувальників, його мета - ор­ганізація страхового захисту у відповідності до встановлених пра­вил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страху­вальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучас­них умовах зазначений страховий фонд формується тільки у гро­шовій формі та знімає суперечливість відносини між страхуваль­ником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд- це, насамперед, гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захи­сту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні.

Для страховика, навпаки, пріоритетним с те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибу­ток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед стра­хувальниками з приводу страхових виплат.

Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів - єдності та боротьби протилеж­ностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зо­бов'язань.

Мета страхового фонду - відновлення ситуації, її стабілізація, але не покращення. Тому, значення страхового фон­ду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні еко­номічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.

До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести:

S комплексність (оптимальність, достатність);

S різноманітність організаційних форм;

S врахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності;

S державне регулювання.

В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оп­тимальної форми страхового фонду, виходячи з інтересів опти-мальності та достатності, не загрожуючи економічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фон­ду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі до­повнюють ці засоби використанням страхового захисту страхо­вика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності страхового захисту є його загальність, повнота, реальність.

Отже, в будь-якому випадку вибір форми страхового фон­ду, способу страхового покриття та варіанту фінансування анти­ризикової діяльності залишається за суб'єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджувальною). Тому, з огляду на "теорію ідеального страхування", страхове покриття вважається опти­мальним, коли воно більше за очікувані збитки.

У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов'язані з організацією антиризикової діяльності, виражають

поняття страхового захисту. Матеріальним втіленням страхово­го захисту є страховий фонд - сукупність виділених та зарезерво­ваних запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту та реалізації економічних інтересів страхо­виків. Страховий фонд використовується з метою компенсації втрат, відшкодування збитків, здійснення превентивних заходів при настанні страхових випадків, тобто стабілізації ситуації, а та­кож для отримання страховиком прибутку. Проте, безперечно, організація страхового захисту за допомогою страхового фонду ще не є страхуванням. Необхідними умовами страхування с:

S наявність ризику та його випадковий характер;

S розуміння небезпечного характеру події;

S можливість статистичного обліку небезпек;

S наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин;

S наявність страхового фонду, який створюється за ра­хунок внесків страхувальників;

S існування страхових відносин.

1.3. Страхування як економічна категорія

Страхування - одна з найбільш давніх історичних кате­горій суспільно-економічних відносин між людьми, невід'ємна частина виробничих відносин.

Спочатку поняття страхування пов'язувалось зі словом "страх". Тому досі вираз "страхування" вживається у значенні "підтримка", "гарантія успіху" тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захис­ту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового ви­падку.

Новий тлумачний словник української мови визначає сло­во „страхування" як "уберігати кого-, що- небудь від чогось не­бажаного, неприємного".

Страхування як історична^категорія відображає певні еко­номічні відносини, які виникли та існували за стародавніх часів. Так, початки страхової діяльності можна шукати ще в Кодексі Хаммурапі (близько 1800 років до нашої ери, Месопотамія, Вави­лон), в якому 282 статті були присвячені корабельній позиці (бод-мереї) - грошовій позиці під заставу судна. У разі знищення суд­на позикодавці втрачали право на повернення наданих коштів.

Тому з мстою організації свого с фахової о захисту вони встанов­лювали підвищенні відсотки, ніж за звичайними позиками.

В епоху рабоволодіння існували уі оди з приводу захисту нерухомого майна, морського судноплавства тощо, які мали ри­си сірахування. Вчені свідчать, що стародавні правила страху­вання були викладені в одній з книг Талмуду, який наказував у разі втрати погоничем свого осла іншим погоничам передати йо­му взамін тварину, але ніколи гроші. При цьому вже тоді були визначені основні ознаки страхування. А саме -- розподіл між зацікавленими особами ризику можливого збитку та викорис-ІанІІя страхування як захисту від ризику, але ні в якому разі як способу збагачення.

За часів Римської імперії, імператором Клавдієм була ство­рена система гарантій за втрати римських купців від морської стихії. Проте така форма компенсації втрат не може бути визна­на як страхування. Адже відсутні такі важливі елементи страху­вання, як страховий внесок, тобто оплата страхувальником обіцянки компенсації втрат, та страховий фонд, створений безпо­середньо за рахунок внесків страхувальників.

В якості комерційного поняття „страхування" сформува­лось лише в XVIII ст., коли підприсмець-страховик почав вести свою справу для отримання прибутку.

Багатовіковий життєвий досвід свідчить, що хоча страхові події мають випадковий та нерівномірний характер, кількість по-страждалих від їх настання завжди менша кількості зацікавлених осіб, які застосовують страховий захист. За таких умовах солідарний розподіл можливого збитку суттєво пом'якшує наслідки страхових випадків. Тобто, чим більше зацікавлених осіб приймає участь в розподілі збитку, тим менша частка їх за­собів, коштів, необхідних для формування страхового фонду, припадає на кожного учасника. Саме на такому підході ґрун­тується страхування, сутність якого полягає в замкнутому роз­поділі можливого збитку між зацікавленими сторонами.

В наукових та літературних джерелах існує безліч визна­чень економічної категорії "страхування", аналіз її розвитку в різних економічних суспільствах.

Так, наприклад, на початку XX ст. німецький вчений А. Манес представляв страхування як вид економічної передбачува­ності, та, водночас, як організацію, що ґрунтується на самодопо­мозі. Російський дослідник К. Г. Воблий за радянських часів розглядає страхування, як вид господарської діяльності на основі

солідарності та передбачуваності, які мають на меті покриття майбутнього нестатку, який викликаний настанням страхового випадку. Однак вказаний підхід побудований виключно на інте­ресі страхувальників, хоча страхування - це також і вид бізнесу. Вчені Л. Рейтман, В. Родіонова, Л. Дробозіна, вітчизняний вче­ний О. Заруба та інші в сучасних умовах розглядають страхуван­ня як суто фінансову категорію, коли страхування виступає як су­купність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, який призначений для відшкодування можливого збитку при настанні страхового ви­падку. За таким підходом страхові відносини розглядаються не як частина суспільних відносин, а як особливі відносини, що ма­ють розподільчий характер, є пріоритетними по відношенню до інших. Окрім того, зазначені відносини не є замкнутими у форму­ванні страхового фонду (для них характерна замкнута розкладка страхового збитку). Не враховується також, що страхувальник та страховик є суб'єктами страхового зобов'язання в рамках певно­го економічного інтересу, а страхування є досить прибутковим видом підприємницької діяльності.

Ряд вчених, таких як В. Райхер, В. Шахов, Н. Внукова вважають, що страхування слід розглядати більш широко, як економічну категорію, що пов'язана з економічними відносина­ми в процесі створення і використання страхових фондів. Тобто, за такою думкою страхування - це система економічних відно­син, направлених на стабілізацію виробництва матеріальних благ, забезпечення стабільності й збалансованості майнових інтересів членів суспільства, економічні відносини з приводу створення і використання страхового фонду для організації стра­хового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні страхового випадку, як спосіб відшкодування збитків за допомогою їх перерозподілу між особами страхової су­купності. І в цьому випадку також не враховуються економічні інтереси страховика, хоча фінансовий механізм страхування по­будований таким чином, що забезпечує реалізацію інтересів всіх суб'єктів страхових відносин.

Автори страхового словника „Страхование от А до Я!' пов'язують страхування з видом економічної діяльності по пере­розподілу ризику нанесення збитку майновим інтересам серед учасників страхування, яка здійснюється спеціалізованими ор­ганізаціями, що забезпечують .акумуляцію страхових внесків,

створення страхових резервів та здійснення страхових виплат. За таким визначенням зовсім не видно ролі засновників страхової компанії та акціонерів, що формують статутний фонд (в досить значних розмірах - не менше 1 млн. евро для ризикових видів страхування та 1,5 млн. евро для страхування життя за умов в Україні), який є першоосновою здійснення страхових виплат і створення страхових резервів, забезпечення платоспроможності страховика.

Сучасні вітчизняні вчені В. Базилевич, К. Базилевич роз­глядають зміст страхування з позицій природних інтересів, еко­номічної зумовленості необхідності створення зазначеного різно­виду людської діяльності, у соціальному плані, в юридичному ас­пекті, міжнародному аспекті. Проте визначення терміну страху­вання не наводять.

Західна наукова думка не приділяє значної уваги пошукам визначення категорії „страхування". Наприклад, відомі Пол А. Самуельсон та Вільям Д. Нордхауз в „Економіці" відмічають, що ринок управляє ризиками за допомогою їх розподілу, а роз­повсюдженою формою розподілу ризиків є страхування. Тобто страхування представляється як спосіб захисту від ризиків. При цьому наукова думка заходу приділяє більше уваги страховій ма­тематиці як „локомотиву" страхової діяльності. Так, за дослідженням М. С. Клапківа, в першому каталозі найва­гоміших наукових праць на страхову тематику, виданому в 1982 році, було розміщено 152 анотації статей, з яких, як з'ясувалось, 101 виявились математичного спрямування, а економічного - ли­ше 51. Тому закордонними вченими страхування розглядається, в більшості випадків, в практичні площині, що сприяло розвитку страхування до рівня стратегічного сектору економіки.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" '(від 04.10.2001 р. З 2745 - III) визначається страхування як „вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором стра­хування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридич­ними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових Премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Економічна сутність страхування визначається двома ос­новними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

/ ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протя-

г ом певного періоду часу відбуваємося не у всіх учас­ників формування страхового фонду;

S сфскі накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому що страхові ви­плати видаються пс одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування мас характерні ознаки, зокрема: S наявність розподільчих та псрерозподільчих відносин; S існування страхового ризику, тобто страхуванню вла­стивий вірогідний характер відносин; / формування страхового фонду за рахунок внесків йо­го учасників;

S поєднання індивідуальних та групових страхових інте­ресів: S солідарна відповідальність всіх страхувальників за

втрати;

— замкнута розкладка суми страхового збитку; перерозподіл збитку в просторі та часі; •— повернення страхових платежів, що мобілізовані до

страхового фонду;

— самоокупність страхової діяльності та отримання при­бутку страховиком.

Як видно із зазначених ознак, страхування має риси еко­номіки, фінансів, кредиту, підприємництва, але й принципові відмінності.

Страхування водночас є засобом залучення грошових ре­сурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, як фактор стабілізації еко­номіки, як засіб захисту господарської діяльності та добробуту членів суспільства, з іншого боку, як вид діяльності, що прино­сить дохід.

Оскільки страхування відноситься до виду підприємниць­кої діяльності, яку можуть здійснювати тільки юридичні особи відповідної організаційно-правової форми, що суворо передбаче­но чинним законодавством, то страхову діяльність можуть здійснювати юридичні особи у формі акціонерного, повного, ко-мандитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю. Отже, страховиком (сграховою компанією)

може бути підприємство, створене у формі господарського това­риства, крім товариства з обмеженою відповідальністю.

Суб'єктами страхових відносин, у відповідності до чинного законодавства, визнають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това­риств із додатковою відповідальністю;' відповідно до Закону Ук­раїни "Про господарські товариства" (від 19.09.91р. №15-76-ХІІ), з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страху­вання, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється ви­ключно страховиками - резидентами України. Окрім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

До суб'єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками догово­ри страхування, або є страхувальниками в силу закону. Застрахо­вані особи - треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника відповідно до договору страхування.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, а може й ні.

Окрім того, Закон України про страхування визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать зако­нодавству України та пов'язані:

•— з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

•— з володінням, користуванням і розпорядженням май­ном;

— з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Отже, категорія страхування розглядається з наступних по­зицій:

— як вид економічних відносин (з різними характеристи­ками) з приводу формування та використання страхо­вого фонду для відшкодування збитків;

— як спосіб розподілу ризиків;

— як спосіб задоволення потреб страхувальників;

•— як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

/ як спосіб покращення матеріального стану заснов­ників та акціонерів;

/ як джерело інвестицій в економіку держави;

•— як фактор стабілізації економіки.

В кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки дер­жави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість, стає капіталом і здатна до накопичен­ня та самозростання.

Отже, узагальнюючи погляди вчених та практиків, можна визначити страхування як певний вид економічних відносин з. приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів стра­ховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задо­волення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

1.4. Функції та принципи страхування, їх зміст

Зміст тієї чи іншої економічної категорії розкривається в її функціях. Саме функції відображають суспільне призначення да­ної категорії, виражають те головне і специфічне, що для неї ха­рактерно. В реальному світі будь-яка категорія - це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства. Саме тому певні визначення правильні сьо­годні, на даному етапі розвитку суспільства, науки, економіки то­що. Будуть змінюватись умови, буде розвиватись наука, і нове по­коління продукуватиме свої економічні закони, категорії, напов­нюватиме їх певним відповідним змістом та значенням.

В науковій та практичній літературі існує низка думок що­до кількості та переліку функцій страхування. Крім того, деякі автори розрізняють функції страхування як економічної, як фінансової категорії, в залежності від форм антиризикової діяль­ності, від економічного змісту майнового та особистого видів страхування. Але в найбільш загальному вигляді можна зазначи­ти наступні функції страхування'.

•— ризикова;

— заощадження коштів;

— створення та використання страхових фондів і резервів;

— компенсаційна;

г репресивна; •— превентивна; інвестиційна.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер на­несення збитку майну в результаті стихійного лиха та непередба-чуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкри­ває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страху­вальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені догово­ром страхування, певну страхову суму за умови відсутності стра­хового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можтива й у дея­ких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і ре­зервів вирішує завдання накопичення страховиком певних еко­номічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настан­ня страхового випадку, а також для формування капіталу з ме­тою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхо­вих резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіта­ломістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкоду­вання (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні стра­хового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма антиризико­вої діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також перед­бачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє за­побіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах дивер­сифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності.

Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

Зазначені функції страхування відносяться до специфічних. Але у сфері страхової діяльності деякі автори (наприклад, В. Бо­рисова, О. Кашенко, А. Таркуцяк) виділяють і більш загальні функції, такі як контрольна, ціноутворення тощо.

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, влас­тиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних, вихідних положеннях, тоб­то принципах.

Стосовно принципів, як і у випадку з функціями, в страху­ванні немає єдиної думки щодо їх кількості та якісних характери­стик.

Найчастіше в літературних джерелах розглядаються на­ступні принципи страхування:

•— вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування;

— страховий ризик;

•— страховий інтерес;

— сумлінність (обов'язковість);

— відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;

— страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути засобом збагачення;

— франшиза;

— суброгація;

— контрибуція;

— диверсифікація та інші.

Вільний вибір страховика та виду страхування повністю сто­сується лише добровільних видів страхування, коли договір стра­хування укладається на основі волевиявлення сторін.

Страховий ризик є необхідним елементом існування страху­вання, представляє собою, як зазначено у Законі Україні "Про страхування", певну подію, на випадок якої проводиться страху­вання і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

Сумлінність передбачає обов'язковість виконання своїх зо­бов'язань сторонами страхових відносин, страхувальників - що­до своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страхо­виків - відносно страхових відшкодувань та страхових виплат.

Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування.

Страхування не може бути засобом збагачення - даний прин­цип означає, що страхування пов'язане з організацією страхово­го захисту, відшкодовує реально завданні збитки та підтримує матеріальний і фінансовий стан страхувальника на тому ж рівні, що й до настання страхового випадку.

Франшиза передбачає наявність визначеної договором страхування частини збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків та рівня стра­хової відповідальності. Таким чином поєднується використання двох видів страхових фондів - страховика та самострахування, та підсилюється дія принципу страхового інтересу. Франшиза буває умовною та безумовною. Деякі вчені відносять франшизу не до принципів страхування, а до методів часткового страхування.

Суброгація передбачає передачу права страховику на стяг­нення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип також підсилює дію принципу страхового інтересу. Окрім того, реалізація зазна­ченого принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов'язків за договорами страхування. Цей принцип запозичений із страхово­го законодавства європейських країн. В радянському страховому праві суброгацію ототожнювали з регресом. В сучасному зо­бов'язальному праві України ці поняття розмежовуються.

Контрибуція надає право страховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

Принцип диверсифікації передбачає необхідність розширен­ня діяльності страховика за межі основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип сьогодні дещо обме­жений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяль­ності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням

страхових резервів та наданням кредитів страхувальниками із страхування життя.

Деякі автори, наприклад, П. Біленчук, А. Таркуцяк, виділя­ють ще принципи співстрахування та перестрахування. Проте, на наш погляд, їх можна вважати видами страхової діяльності.

Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об'єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування.

Перестрахування - представляє собою другорядне розміщення ризику, коли перший страховик страхує виконання своїх зобов'язань або їх частину в другого страховика, тобто пе­редає йому на страхування всі або частину ризиків за договора­ми страхування.

Отже, страхування як економічна категорія, пов'язана з ор­ганізацією страхового захисту, має свої функції та відповідні принципи функціонування.

/.5. Роль страхування в ринковій економіці

В науковій теорії досить важливо визначити поняття ролі ка­тегорії, в тому числі й економічної. Якщо через функції прояв­ляється суспільне призначення певної економічної категорії, то роль цієї категорії виражається в результатах її практичного засто­сування. Тобто, можна сказати, що роль представляє собою фор­му відповідної організуючої діяльності людей. Різноманітні еко­номічні категорії можуть обслуговувати одні й ті ж самі процеси суспільного відтворення, однак при цьому не виходити за рамки своїх специфічних функцій. Така можливість виникає завдяки відмінностям між роллю та функціями економічних категорій.

В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвес­тицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвит­ку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьо­му світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інсти­тути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі".

Виходячи із вище зазначеного, роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає:

— в забезпеченні стабілізації відтворювального процесу та економічній сталості в суспільстві;

— в оптимізації ресурсів, що спрямовані на організацію економічної безпеки;

— в раціоналізації формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм, пре-венцій тощо;

— в створенні додаткових джерел ресурсів для інвесту­вання в економіку країни.

Рекомендована література

1. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91р.
№1576-XII

  1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про стра­
    хування" від 04.10.2001 р. № 2745 - III.

  2. Александров А. А. Страхование. - М.: "Издательство ПРИОР",
    1998. - 192 с.(с.З - 9).

  3. Базилевич В .Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: Това­
    риство "Знання", КОО, 1997. - 216 с.(с.6 - 19).

  4. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика,
    1996.-192с.

  5. Баранчикова Н. А. Моральная опасность в страховом бизнесе. //
    Страховое дело. - 2001. - № 12. - с. 30 - 33.

  6. Біленчук Д. П., Біленчук П. Д., Зшіетів О. М., Клименко Н. I.
    Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За
    редакцією професора П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових ор­
    ганізацій України О. Ф. Філонюка. - К.: Атака, 1999. - 368 с. (с.27 - 69).

  7. Внукова Н. М. Практикум із страхування. Випуск 1.- К.: Лібра,
    1998. - 40 с.(с.4 - 6).

  8. Внукова Н. Практика страхового бизнеса. - К.:Либра, 1996.-216 с.




  1. Воблый К. Г. Основы экономии страхования - М.: Анкил, 1995.
    -с. 20.

  2. Гварлиани Т. Е. Дискуссионные вопросы теории страхования. //
    Ж-л Финансы. - 1998. № 9. - с.45 - 46.

  3. Гвозденко А. А. Основы страхования: Учебник. - М.: Финансы
    и статистика, 1998. - 304 с.(с.4 - 23, 41 - 43, 135 - 163).

  4. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 тт.
    Т.4: - Оформл. "Диамант". - СПб.: ТОО "Диамант", 1996.

  5. Загородній А.Г., Вознюк ГЛ., Смовженко Т.С. Фінансовий слов-

ник. - 2-е віщання, виправлене та доповнене. - Львів: Видавництво "Центі) Європи", 1997. - 576 с. (с. 181, 396).

15. (с.7 - 27).

16. Кашенко О.Л., Борисова В.А. Соціально-економічні основи
страхування: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво "Універси­
тетська книга", 1999. - 252 с.(с.З - 7).

  1. Клагасів М.С. Питання етимології економічного ризику. // Фінан­
    си України. - 2001. - № 4. - с. 14 - 20.

  2. Клагасів М.С. Математичні основи страхового підприємництва. //
    Фінанси України. - 1997. - № 7. - с. 103 - 109.

  3. Клапків М. С. Теорії оптимального фінансування антиризикової
    діяльності // Фінанси України. - 1998. - 9. - с. 35-45.

  1. Новий тлумачний словник укр. мови. т.4. (с.420).

  2. Манєс А. Основы страхового дела. - М.: Анкил, 1992, с.8.

  1. Маркс К. Критика Готской программы. Маркс К., Энгельс Ф.
    Соч.,2 -еюд. Т.19.с.9-36.(с. 17).




  1. Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. -
    М.: ЮКИС, 1992. - 284 с.

  2. Ротова Т. А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. - К.:
    Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 402 с. (с. 7-88).

  3. Ротова Т. А. Методичний інструментарій управління страхови­
    ми ризиками. // Фінанси України. - 2002. - № 3. - с.140 - 144.

  4. Самуєльсон Пол, Нордхауз Вильям. Єкономика. - М.: „Изд-во
    БИНОМ", 1997.-С.228.

  5. Страхование от А до Я. Под ред. Л. И. Корчевной, К. Е. Тур­
    биной. - М.: ИНФРА - М, 1996, с. 17.

  6. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К.: Вид-во Свроп.
    ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999. - 115 с.(с.З - 15).

  7. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: Курс лекцій / За
    ред.проф. Г. Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2001. -432с. (с.288- 289).

  8. Цветкова Л. Концепция трактовки понятия "страховой риск"
    как атрибута страхового продукта. // Страховое дело- 2000. - № 3. - с.
    48-51.

  9. Чернова Г. В. Финская классификация рисков в деятельности
    страховой компании. // Страховое дело. - 2001. №12. - с. 45 - 50.

  10. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страховой
    полис, ЮНИТИ, 1997.-311с.(с.З-22).

  11. Шахов В. В. Риски. Теоретический аспект. // Финансы. - 2000. -
    № 7. - с. 33 - 36.

  12. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. - К.:
    МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 - 415. (с.З - 43).

  13. Юлдашев Р. Т. Теория страхового фонда: попытка ретроспек­
    тивного анализа. // Страховое дело. - 2002. - № 3. - с. 30^1.

Питания для самоперевірки

  1. Що таке ризик і які його специфічні ознаки?

  2. З чим пов'язують виникнення ризику як економічної
    категорії?

  3. Як розмежовують поняття "ризик" та "непевність"?

  4. Як визначається ризик у площині фінансових кате­
    горій?

  5. Які є форми антиризикової діяльності?

  6. У чому полягає зміст страхового захисту?

  7. Що таке страховий фонд? У чому його призначення?

  8. Які теорії страхового фонду є найбільш поширеними?
    Які з них є пріоритетними в Україні?

  9. Що входить в троїсту систему страхових фондів анти-
    ризикового спрямування?

  10. Які форми страхового фонду існують в сучасних умо­
    вах в Україні?

  11. В чому полягає сутність страхування як економічної
    та фінансової категорії?

  12. Які характерні ознаки страхування?

  13. Які макроекономічні функції страхування?

  14. Які мікроекономічні функції страхування?

  15. У чому полягає мета страхування?

  16. Які є сучасні принципи страхування і в чому полягає
    їх зміст?

  17. Які. основні напрямки впливу страхування на еко­
    номіку держави?

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации