Методологія і методика науково-педагогічного дослідження. Посібник для студентів - файл n1.doc

Методологія і методика науково-педагогічного дослідження. Посібник для студентів
скачать (470.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc471kb.07.11.2012 01:45скачать

n1.doc

  1   2   3   4

Зміст
1. Методологічні засади сучасного наукового дослідження. . . . . . . . . . . . . . . 5

1.1. Наукове дослідження, його характеристики та етапи проведення. . . . . 5

1.2. Поняття про методологію дослідження, види та функції наукових досліджень. Методи та техніка наукових досліджень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14

1.3. Методи дослідження на емпіричному й теоретичному рівнях. . . . . . . 17

1.3.1. Методи емпіричного дослідження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18

1.3.2. Методи теоретичного дослідження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

1.3.3. Методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

2. Методи педагогічного дослідження. Навчальний педагогічний експеримент. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24

2.1. Сутність і класифікація методів науково - педагогічного дослідження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24

2.2. Загальнонаукові методи в педагогічних дослідженнях. . . . . . . . . . . . .30

2.2.1. Теоретичний аналіз і синтез педагогічних явищ. . . . . . . . . . . . . . . 30

2.2.2. Вивчення і узагальнення педагогічного досвіду, дослідна педагогічна діяльність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

2.2.3. Педагогічне спостереження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

2.2.4. Педагогічний експеримент. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .40

2.2.4.1. Сутність і види педагогічного експерименту. . . . . . . . . . . . . .40

2.2.4.2. Вимірювання навчальних досягнень учнів. . . . . . . . . . . . . . . 41

2.2.4.3. Планування окремих фаз педагогічного експерименту. . . . . 45

2.2.4.4. Способи відбору експериментальних груп. . . . . . . . . . . . . . . 45

2.2.4.5. Зменшення впливу додаткових факторів на результати педагогічного експерименту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .47

2.2.5. Метод експертних оцінок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

2.2.5.1. Сутність методу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .49

2.2.5.2. Різновиди методу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

2.2.5.3. Організація експертної оцінки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .52

2.2.6. Методи моделювання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

2.3. Частково-наукові методи в педагогічних дослідженнях. . . . . . . . . . . . 57

2.3.1. Вивчення документів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

2.3.2. Опитувальні методи в педагогічному дослідженні. . . . . . . . . . . . .58

2.3.3. Соціометричний метод. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63

3. Статистична обробка результатів педагогічного дослідження. . . . . . . . . . 64

3.1. Основні типи вимірювань в педагогічному дослідженні. . . . . . . . . . . .65

3.2. Статистичні гіпотези в педагогічних дослідженнях. Загальні принципи перевірки статистичних гіпотез. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

3.3. Порівняння результатів двох залежних вибірок. . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

3.3.1. Критерій Макнамарі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

3.3.2. Критерій знаків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77

3.3.3. Критерій Вілкоксона. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81

3.4. Порівняння результатів двох незалежних вибірок. . . . . . . . . . . . . . . . .87

3.4.1. Медіанний критерій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .87

3.4.2. Критерій Вілкоксона – Манна – Уітні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91

3.4.3. Критерій 2 (хі - квадрат). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96

3.4.4. Критерій Колмогорова – Смірнова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101

Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108

Використана література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115

1. Методологічні засади сучасного наукового дослідження
1.1. Наукове дослідження, його характеристики та етапи проведення
Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті визначено основні чинники, які сприятимуть активізації даного процесу. Серед них можна виділити наступні: єдність освіти і науки, як умова модернізації освітньої системи; фундаменталізація освіти, інтенсифікація наукових досліджень у вищих навчальних закладах; формування змісту освіти на основі новітніх наукових і технологічних досягнень; достатній обсяг фінансування науки та підтримка вітчизняних наукових шкіл; правовий захист освітніх інновацій та результати науково-педагогічної діяльності як інтелектуальної власності; запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки; випереджальний розвиток педагогіки і психології, внесення цих наук до переліку пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні; інноваційна освітня діяльність у навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форми власності; створення науково-інформаційного простору для дітей, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів; залучення до наукової діяльності учнівської та студентської обдарованої молоді, педагогічних працівників; поглиблення співпраці і кооперації навчальних закладів і наукових установ, широке залучення вчених НАН України та галузевих академій до навчально-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах.

У Законі України “Про вищу освіту” передбачено, що наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою освітньої діяльності та здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Вона передбачає розвиток різних форм наукової співпраці, розв`язання складних наукових проблем, упровадження результатів наукових дослід­жень і розробок; безпосередню участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, що проводяться у вищому навчальному закладі; планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу; організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.

Успішне оволодіння навичками дослідження і творчої роботи бакалаврами, спеціалістами, магістрами допомагає їм порівняно легко включатися в професійну діяльність, переводити наукові знання в площину практичного використання. Крім того, володіння методологією та методами дослідження сприяє розвиткові раціонального творчого мислення особистості, оптимальній організації наукової творчості в умовах практичної діяльності. Кваліфіковане володіння понятійним апаратом, методикою виконання та оформлення науково-дослідної роботи, здатність провести об`єктивну оцінку отриманих результатів є умовою активної участі особистості у вирішенні як локальних, так і глобальних завдань переходу до стійкого, економічно безпечного розвитку, в якому особливо велике значення належить науці, яка спроможна забезпечити методологічні та технологічні основи всіх необхідних змін.

Дефініція поняття “наука” ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві. Сучасні науковці [1, 2, 3] визначають науку, як соціально значущу сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення та використання теоретично систематизованих знань про дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не лише фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи їх усвідомлення.

Отже, наука виступає не лише як специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань, але і як процес пізнання закономірностей об`єктивного світу; певний вид суспільного розподілу праці; процес виробництва знань і їх використання. Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних, елементарних знань про навколишній світ, до пізнання її складних закономірностей, суспільного розвитку та людського мислення. Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов`язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими знання, які людина отримує на основі безпосереднього спостереження. Хоч вони і відіграють певну роль в її житті, однак не розкривають сутності явищ, взаємозв`язок між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки є забезпечення реалізації процесу пізнання законів розвитку природи і суспільства, здійснення впливу на природу з метою отримання корисних суспільству результатів [7, с.8].

Предметом науки є пов`язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об`єкти природи визначають існування багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов`язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основною формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяльності людей. Знання – це перевірений практикою результат пізнавальної діяльності, адекватне відбиття її результату у свідомості людини. Недаремно, саме рух людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення у свідомості людини об`єктивної реальності. Це взаємодія суб`єкта й об`єкта, результатом якого є нове знання про світ, відображення об`єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її практичної діяльності (виробничої, розумової, наукової).

Слід зазначити, що людське пізнання, як і всяка наука, спрямовані на досягнення нових знань, що відображають дійсність. Ці знання існують у вигляді законів, теоретичних положень, висновків, вчень, які підтверджені практикою й існують об`єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Наукові знання поділяють на відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об`єкту .

Абсолютні знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об`єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об`єкту в певний період пізнання.

Апріорними вважаються знання, які не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

Наукове пізнання – це дослідження, яке характеризується своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних потреб. Отже рушійною силою пізнання є практика. Саме вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, створює надійну основу розуміння сутності явищ об`єктивної дійсності. Недаремно процес пізнання визначається як рух від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього – до практики. Його можна розглядати, як головну функцію наукової діяльності.

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення. Вона характеризується такими основними ознаками: наявністю систематизованих знань (гіпотез, ідей, основних понять, фактів, принципів, законів, концепцій, теорій); наявністю наукової проблеми, об`єкта і предмета дослідження; практичною значущістю явища, що вивчається.

Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності, тісно пов`язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнання невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття.

Цілі науки – описати, пояснити і передбачити процеси та явища об`єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні – теоретичне відтворення дійсності.

Однак будь-яка галузь знань, як наука, може розвиватися лише за умови поповнення її новими фактами, здобутими в процесі пошуково-дослідної роботи, тобто шляхом здійснення наукових досліджень.

Таким чином пізнання можна розглядати як процес накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислення яких не може існувати жодна наука. Факти потрібні вченому, як повітря, однак окремо взяті вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань лише тоді, коли вони є систематизованими і узагальненими.

Кожне наукове дослідження, від творчого задуму автора до закінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Проте можна визначити і деякі загальні методологічні підходи до його проведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсі [8]. Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом йти до висновків. При цьому закономірним є дотримання ряду рекомендацій: нічого не сприймати за істину, що не є достовірним і аксіоматичним; складні питання розділяти на стільки частин, скільки потрібно для вирішення проблеми; починати дослідження з найпростіших і найзручніших для пізнання речей, поступово переходячи до складних і важких; зупинятись на всіх подробицях, на все звертати увагу, щоб бути впевненим, що нічого не випущено.

Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об`єкта вивчення, розгляду його у генезисі і розвитку, застосування історичного підходу. Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті і набуває немовби другого життя, але вже в іншому, досконалішому вигляді. Вивчати в науковому сенсі – це означає бути науково об`єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. У науці недостатньо встановити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, по­казати його загальнопізнавальне теоретичне або практичне значення, а також завчасно передбачити невідомі раніше нові процеси та явища.

Отже наукова робота - це перш за все чітко спланована діяльність. При цьому кожний науковець має право на свою точку зору, має свою думку, з якою, безумовно, слід рахуватись.

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загальною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу. Тому наукове вивчення зобов'язує не тільки добросовісно відображати чи просто описувати й усвідомлювати своє ставлення до того, що відомо або з досвіду, або з попереднього вивчення, а й визначати якість невідомого за допомогою відомого.

Кожна наука пов`язана з дослідженням динаміки розвитку певних явищ і їх взаємозв`язків. Крім того, розвиток науки може протікати лише за умови поповнення новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень.

Наукове дослідження – особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об`єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об`єкт [9, с.28].

Кожне наукове дослідження визначається такими характеристиками, як об`єктивність, відтворюваність, доказовість і точність. Метою наукового дослідження є всебічне, об`єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв'язків на підставі розроблених у науці принципів і ме­тодів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. У процесі наукового дослідження необхідно враховувати усі аспекти, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна ігнорувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначимими. Науково вивчати - це не лише споглядати, але й помічати, фіксувати окремі елементи, знаходити відображення великого в малому, не відхиляючись від основної теми дослідження. Отримані результати наукових досліджень тим цінніші, чим вищий науковий рівень сформульованих висновків та узагальнень, чим вища їх достовірність та ефективність.

За цільовим призначенням до потреб практики наукові дослідження прийнято поділяти на фундаментальні (теоретичні) і прикладні.

Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження покликані розкрити сутність розглядуваних явищ, знайти приховані засади дослідної діяльності, дати її наукове обґрунтування. Наукова, теоретична та експериментальна діяльність, в контексті даних досліджень, спрямована на пізнання законів, що регулюють поведінку і взаємодію базисних структур природи, суспільства, людини. Слід відмітити, що розвиток природознавства та сучасної техніки значною мірою залежить від прогресу в галузях фундаментальних наук – математики і теоретичної фізики. Об`єднання наукових зусиль саме цих галузей знань неодноразово призводило до формування ґрунтовних загальнонаукових концепцій, важливість яких виходить далеко за межі чисто теоретичних інтересів.

Прикладні наукові дослідження – це наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання результатів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, технологічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях знань. Тобто прикладні дослідження охоплюють питання, безпосередньо пов`язані з практикою. Прикладні дослідження піддаються плануванню, тоді як фундаментальні результати планувати складно. Крім того прикладні розробки можуть бути впроваджені у виробництво і приносити економічний ефект. Фундаментальні результати не дають безпосереднього прибутку, а їх використання може тривати десятиліттями.

Фундаментальні й теоретичні дослідження в галузі педагогічних наук здійснюють науково-дослідні інститути, об`єднані в Академію педагогічних наук України, прикладні дослідження – науково-методичні центри вищої, середньої освіти Міністерства освіти і науки України.

Дослідження педагогічних явищ і процесів мають ураховувати такі їх характерні риси: неоднозначність їх перебігу (результати навчання, розвитку і виховання залежать від одночасного впливу багатьох чинників); неповторність педагогічних процесів (під час повторного дослідження педагог має справу вже з іншим “матеріалом”, навіть попередні умови не вдається зберегти); участь у педагогічних процесах людей усіх вікових категорій (тому експерименти, що суперечать моральності й етичним нормам, забороняються); об`єктивні висновки у процесі дослідження можливі лише за умови багаторазових спостережень, в усередненій, узагальненій формі.

Головними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження є отримання нового наукового результату, збагачення теоретичних знань, які сприяють удосконаленню процесу виховання, навчання й розвитку дітей, дають змогу ефективно та якісно вирішувати конкретні навчально-виховні завдання. Результати науково-педагогічних досліджень повинні відповідати таким вимогам: суспільна актуальність; наукова новизна; теоретична і практична значущість; наукова об`єктивність і достовірність; доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності; визначення міри, меж і умов ефективного застосування отриманих результатів.

За останні роки, вчені-педагоги зробили вагомий внесок у розвиток національної педагогіки і системи освіти. Однак через складні економічні умови в суспільстві проявляються негативні явища в організації педагогічних досліджень. Серед них – надмірна зосередженість наукових досліджень в адміністративному центрі, недостатня мобільність вітчизняної дослідницької системи, ізольованість її від зарубіжної педагогічної науки через обмежені можливості особистих контактів між науковцями та обміну науковою інформацією, слабке матеріально-технічне забезпечення досліджень, недостатнє втілення у шкільну практику їх результатів.

Розпочинаючи наукове дослідження, важливо з`ясувати його вихідні положення, а саме: актуальність проблеми, об`єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання. Проблема дослідження – складне теоретичне або практичне питання, що потребує вивчення, вирішення. Проблема повинна бути відображена насамперед у темі дослідження. Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження. Отже об`єкт дослідження – частина об`єктивної реальності, яка на цьому етапі стає предметом практичної й теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб`єкта). Об`єктами педагогічних досліджень можуть бути діяльність педагогів, учнів, педагогічні стосунки між суб`єктом і об`єктом навчально-виховної роботи, особистістю та колективом, між вихованням і самовихованням, організація пізнавальної діяльності учнів, навчально-виховний процес тощо.

Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного “ракурсу” дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди співпадає з темою дослідження. Один і той же об`єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових напрямів. Отже, предмет дослідження – це зафіксовані в досвіді, включені в процес практичної діяльності людини сторони, якості та відносини досліджуваного об`єкта з певною метою за даних умов. Предмет дослідження вужче поняття, ніж об`єкт дослідження. Об`єктами, наприклад, можуть бути методи виховання, а предметом – тільки одна група цих методів, наприклад, методи стимулювання виховання. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове. Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження.

Залежно від ступеня складності розрізняють прості і складні об'єкти дослідження. Відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв`язку. Наприклад, простим об`єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним - ефективність процесу навчання. У першому випадку досліджується забезпечення навчальною літературою, згідно переліку дисциплін навчального плану, в другому – визначається вплив численних факторів на кінцевий результат навчання (якості викладання, технології навчання, рівня навченості студентів тощо).

Правильний вибір об`єкту вивчення відповідно до мети дослідження в кінцевому варіанті забезпечує обґрунтованість результатів. В даному аспекті важливо визначити фактори, які впливають на об`єкт дослідження, зосередити увагу на найсуттєвіших з них. Критеріями такого відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у даному напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об`єкт дослідження, має велике практичне значення, оскільки визначає ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослідження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними. Виявити суттєві фактори простіше, якщо дослідження має належне теоретичне підґрунтя. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в процесі попереднього вивчення об`єкта дослідження. Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Під середовищем розуміють те, що впливає на об`єкт дослідження.

Відібравши об'єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об`єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчення відповідно до поставленої мети. Мета дослідження – ціль, яку поставив перед собою дослідник. Формулюючи мету дослідження, дослідник з`ясовує, який результат передбачає отримати, і яким цей результат має бути. Гіпотеза дослідження – це наукове передбачення його результатів. Гіпотеза ретельно продумується одночасно з формулюванням мети дослідження. Гіпотеза – це твердження, яке вимагає перевірки. Вона являє собою можливу відповідь на питання, яке дослідник поставив перед собою і ґрунтується на передбачуваних зв`язках між досліджуваними фактами. Гіпотези, як правило, поділяють на дві категорії: 1) індуктивні; 2) дедуктивні. В основі індуктивної гіпотези лежать висновки, отримані на основі узагальнення і систематизації окремих фактів. Правильність гіпотези перевіряється і підтверджується за допомогою експерименту. В педагогічних дослідженнях переважно використовуються індуктивні гіпотези.

Основою дедуктивної гіпотези виступають будь-які загальні положення, на основі яких робляться висновки про зв`язки між окремими явищами. В педагогічному дослідженні дедуктивна гіпотеза може виникнути на більш пізній стадії, коли в процесі роботи накопичено вже чимало теоретичного матеріалу.

У філософській літературі розрізняють робочу, наукову і реальну гіпотези. Під робочою гіпотезою розуміють тимчасовий, першочерговий план по систематизації накопиченого фактичного матеріалу. Під науковою гіпотезою розуміють більш або менш науково обґрунтоване передбачення про хід і результати дослідження, яке може перерости в наукову теорію. Науково побудована гіпотеза покликана прокладати нові шляхи в науці; відповідати фактам, на основі яких вона побудована і для пояснення яких вона складена; бути адекватною відповіддю на поставлене питання; враховувати раніш відкриті закономірності і не вступати у протиріччя з результатами наукових досліджень; пояснити певне коло явищ дійсності; передбачувати нові факти, явища і зв`язки між ними; піддаватись емпіричній перевірці; бути чіткою, простою за формулюванням; використовуватись у максимально широкому колі явищ.

Завдання дослідження – це його конкретизована мета. Зазвичай вона передбачає наступне: а) вирішення окремих теоретичних питань, які зумовлені загальною проблемою (наприклад, з`ясування сутності дидактичного явища, дослідження істотних ознак та вдосконалення його дефініції); б) експериментальне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків, їх причин, типових рис передового досвіду та ін.; в) обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення поставленого завдання; г) експериментальна перевірка пропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності; ґ) розробка методичних рекомендацій для тих, хто використовуватиме результати дослідження на практиці.

Наукове дослідження повинно розглядатись у неперервному розвитку, ґрунтуватись на зв'язку теорії з практикою. Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізнавальні завдання емпіричного і теоретичного змісту. Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спостереження, експерименту, вимірювання, описування. Теоретичні завдання спрямовані на вивчення і виявлення причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють встановити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його структуру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання. Тут переважає використання аксіоматичних і системних методів, функціонального аналізу, математичного моделювання. У результаті отриманих знань формулюються закони, розробляються теорії, перевіряються факти тощо. Теоретичні пізнавальні завдання формулюють таким чином, щоб можна було їх перевірити емпірично. У вирішенні емпіричних і особливо теоретичних завдань наукового дослідження важливе місце належить логічному методу пізнання, який дозволяє на основі умовиводів пояснити явища і процеси, викликати різні пропозиції та ідеї, встановлювати шляхи їх вирішення. Він ґрунтується на отриманих фактах і результатах емпіричних досліджень.

Традиційну модель наукового пізнання можна зобразити у вигляді структурно-логічної схеми: встановлення емпіричних фактівпервинне емпіричне узагальненнявиявлення відхилень фактів від правил створення теоретичної моделі-гіпотези з новою аргументацією логічні висновки з даної моделі-гіпотези (дедукція) та їх перевірка на істинність.

Отже, процес наукового дослідження достатньо тривалий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завершується доведенням правильності гіпотези.

Щодо структури науково-дослідної роботи, то її можна розглядати в різних декомпозиціях. Наприклад, М. Данилов [10, с. 76-86] виділяє такі етапи педагогічного дослідження: 1) визначення конкретних задач дослідження; 2) збір і обробка фактичного матеріалу; 3) від фактів до ідей (теоретична розробка); 4) експериментальні перевірки і колективні обговорення; 5) оформлення результатів дослідження; 6) впровадження в практику. В іншому посібнику [11] наголошується на таких етапах: 1) постановка проблеми і визначення основних задач дослідження; 2) розробка програм і методики дослідження; 3) збір і обробка наукових фактів; 4) оформлення і теоретичне обґрунтування результатів; 5) впровадження результатів дослідження в практику. Для дослідників-початківців рекомендується більш детальна структура наукового дослідження, а саме: вибір (постановка) проблеми або теми; ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел; уточнення проблеми (теми); складання першочергового плану дослідження; постановка гіпотези; систематичне накопичення фактів; зведення результатів дослідження; додатковий збір матеріалів; аналіз результатів дослідження; побудова розширеного плану роботи; літературне оформлення роботи; запровадження в практику; оцінка ефективності дослідження [12, с.42-59].

Узагальнюючи вищесказане, процес наукового дослідження можна приблизно зобразити у вигляді такої логічної схеми: 1) обґрунтування актуальності обраної теми; 2) постановка мети і конкретних завдань дослідження; 3) визначення об`єкта і предмета дослідження; 4) вибір методів (методик) проведення дослідження; 5) опис процесу дослідження; 6) обговорення результатів дослідження; 7) формулювання висновків і оцінка одержаних результатів.

Будь-яке наукове дослідження починається з обґрунтування актуальності обраної теми. Правильна оцінка своєчасності та соціальної значущості обраної теми є критерієм зрілості і професійної підготовленості дослідника. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми, з чого й випливає її актуальність. Проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність, а нове ще не набуло розвиненої форми. Таким чином, наукова проблема являє собою суперечливу ситуацію, яка вимагає свого вирішення. Така проблемна ситуація, як правило, виникає внаслідок відкриття нових фактів, які вступають у протиріччя з існуючими теоретичними уявленнями, тобто коли жодна з існуючих теорій не спроможна дати їм пояснення. Правильна постановка та ясне формулювання нових проблем часом має не менше значення, ніж їх вирішення. По суті, саме вибір проблеми, якщо не цілком, то дуже великою мірою визначає як стратегію дослідження взагалі, так і напрямок наукового пошуку зокрема. Не випадково вважається, що сформулювати наукову проблему – означає показати вміння відокремити головне від другорядного, виявити те, що вже відомо і що досі невідомо науці з предмета дослідження.

Від доведення актуальності обраної теми необхідно логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати конкретні завдання, які мають бути розв`язані відповідно до даної мети. Зазвичай це робиться у формі перерахування (вивчити ..., описати …, встановити …, з`ясувати …, вивести формулу … і т. ін.) Формулювання названих завдань слід робити якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення становитиме зміст розділів дослідження. Це важливо також і тому, що назви таких розділів з`являються саме з формулювання завдань дослідження.

Надалі формулюються об`єкт і предмет дослідження. Як відмічалось вище, об`єкт – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення. Предмет – це те, що міститься в межах об`єкта. Об`єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об`єкті виділяється та його частина, котра є предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага дослідника, саме предмет дослідження визначає його тему, яка виноситься на титульний аркуш як заголовок.

Дуже важливим етапом наукової праці є вибір методів дослідження – інструменту отримання фактичного матеріалу і необхідної умови досягнення поставленої в роботі мети. Опис процесу дослідження – основна частина роботи, де висвітлюються методика і техніка дослідження з використанням логічних законів і правил. Не менш важливим етапом наукового дослідження є обговорення його результатів на засіданнях профілюючих кафедр, наукових семінарів, учених і науково-технічних рад із попередньою оцінкою теоретичної та практичної цінності дослідження, що є першим колективним відгуком.

Заключним етапом ходу наукового дослідження є висновки, котрі містять те нове і суттєве, що становить наукові та практичні результати виконаної роботи. Слід відмітити, що від правильної послідовності окремих етапів дослідження і їх взаємозв`язку залежать об`єктивні результати дослідницької роботи і успішність її літературного оформлення.

1.2. Поняття про методологію дослідження, види та функції наукових досліджень. Методи та техніка наукових досліджень
Перш ніж приступити до реалізації наукового дослідження на будь-якому рівні, молоді вчені по­винні ознайомитися з методологією та методами наукової роботи. Тут важливе все: методика вибору проблеми та теми дослідження, збір та систематизація фактів, історія розвитку проблеми, в основі якої лежить задум (ідея) дос­лідника. У філософському визначенні ідея — це продукт людського мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослі­дження та його практичне значення. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, але не завжди відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх розв`язання. Тоді на допомогу приходить спроможність дослідника пропонувати новий, незвичний аспект розгляду завдання, котре довго не могли вирішити за звичайних підходів до справи. Нова ідея – не просто зміна уявлення про об`єкт дослідження шляхом строгого обґрунтування – це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незвичний, несподіваний результат, який надто розходиться з загальноприйнятими положеннями науки – парадигмами. При цьому отримання нових знань відбувається за такою схемою: парадигма – парадокс – нова парадигма. Можна стверджувати, що розвиток науки – це зміна відмінних парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису, бо кожна з них відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, котрий не можна логічно вивести із відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, які не ґрунтуються на формальній логіці. Розвиток ідеї до стадії вирішення завдання звичайно здійснюється як плановий процес наукового дослідження. Хоча в науці й відомі випадки спонтанного відкриття, проте тільки планове, добре обладнане сучасними засобами наукове дослідження дає змогу розкрити і глибоко пізнати об`єктивні закономірності в природі. Згодом іде процес продовження цільової та загально-ідейної обробки первинного задуму, уточнення, зміни, доповнення і розвитку накресленої схеми дослідження з використанням різних методів пізнання. Таким чином, складність, багатогранність і міждисциплінарний ста­тус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія - це: 1) сукупність прийомів дослідження, що застосовують­ся в певній науці; 2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Методологія науки (methodos - спосіб, метод і logos — наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методології функціонує у виг­ляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і фізику, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загаль­них, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослі­дження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як вчення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.

Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;

- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

- допомагає введенню нової інформації;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

- створює систему наукової інформації, яка базується на об`єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Перераховані вище істотні ознаки поняття “методологія” дозволяють сформулювати наступний висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об`єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Розрізняють три види методології:

1. Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.

2. Загальнонаукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделю­вання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно - діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів:

потреба  суб'єкт  об’єкт  процеси  умови  результат.

Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

3. Частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми. Філософська, або фундаментальна методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв`язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку відносно практики, суспільства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загально методологічні орієнтири та постулати.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв`язок теорії і практики, принципи пізнання реального світу, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб`єктивного тощо. Проблеми наукового пізнання стали предметом постійного протистояння різних наукових поглядів на світ, на сутність науки та знання через антиномію в гносеології - антиномію раціоналізму - емпіризму. Об`єктивну основу діалектичного методу утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матеріального світу. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об`єктивність в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження. Вона визначає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об`єкта та суб`єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів.

Метод (від грецького methodos - шлях до чого-небудь) – в найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: “Як пізнавати?”.

Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за принципом “спроб і помилок”. Звісно, що точні і правильні методи - не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналізувати, робити висновки і передбачення. Але застосування правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод наукового пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини. Методів пізнання об'єктивної дійсності відомо дуже бага­то. Правильний вибір методів дослідження потребує знання їх класифікації.
1.3. Методи досліджень на емпіричному й теоретичному рівнях
Успіх наукової роботи багато в чому залежить від вірного вибору методів дослідження і їх умілого використання. Науковий метод – це спосіб пізнання явищ дійсності, їх взаємозв`язків і розвитку. Кожна наука використовує методи дослідження, які відповідають її специфіці. Як вже зазначалося, дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх використання, витрачає менше сил і працює з більшою ефективністю. Точні і правильні методи – не єдиний компонент, який забезпечує успіх в науковій роботі. Однак використання правильних методів направляє хід думки. Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

- методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);

- методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).

Розглянемо названі групи методів детальніше.
1.3.1. Методи емпіричного дослідження
Спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності, які виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об`єктів реальності, роблячи їх вихідними об'єктами наукового дослідження. Щоб спостереження було результативним, потрібно дотримуватись таких вимог: а) регламентація спостереження системою чітко поставлених завдань; б) існування плану спостереження відповідно до поставлених завдань; в) цілеспрямованість (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні); г) активність (спостерігач активно шукає потрібні об`єкти, риси явища); д) систематичність (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

У соціології і соціальній психології розрізняють просте спостереження, коли події фіксують збоку, і включене, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто “зсередини”. Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об`єктів реальності – вихідних об`єктів наукового дослідження.

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об'єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги: а) порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність; б) порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками. Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об'єктивних явищ. Найпростіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об'єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметом.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об`єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об`єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об`єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина - це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних об'єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об`єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб`єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об'єктів є одиниця фізичної величини - фізична величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює одиниці. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - розмірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент - апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін “експеримент” (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об`єктів матеріального світу. В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять: при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості; при перевірці правильності теоретичних побудов; при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що: під час експерименту є можливість вивчати явище “у чистому вигляді”, усунувши побічні фактори, які приховують основний процес; в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об`єктів; існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність. У науковому дослідженні експеримент і теорія найчастіше взаємопов`язані. Всіляке ігнорування експерименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортання експериментальних досліджень являє собою один із найважливіших шляхів розвитку сучасної науки.
1.3.2. Методи теоретичного дослідження
Ідеалізаціяце конструювання подумки об`єктів, які не існують насправді або практично не здійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина). Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки: а) багатоступінчастому абстрагуванню (наприклад, абстрагування від товщини призводить до поняття “площина”); б) переходу подумки до кінцевого випадку у розвитку якоїсь властивості (абсолютно тверде тіло); в) простому абстрагуванню (рідина, що не стискується). Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики. Переваги формалізації: а) вона забезпечує узагальненість підходу до розв'язання проблем; б) символіка надає стислості та чіткості фіксації значень; в) однозначність символіки (немає багатозначності звичайної мови); г) дає змогу формувати знакові моделі об'єктів та замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів. Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями: а) накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень; б) формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на її основі прийнятної теорії; в) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. Якщо під час перевірки наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Гіпотези (як і ідеї) носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів – у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися з іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов`язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією па те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв`язків, закономірностей та суперечностей. Даний метод дослідження використовується переважно у суспільних науках. У прикладних — він застосовується, приміром, при вивченні розвитку і формування тих чи тих галузей науки і техніки.

Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об`єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З огляду на даний принцип, треба вивчити кожен елемент системи у його зв`язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальніший режим її функціонування. Ускладнення задач та об`єктів дослідження викликає необхідність розподілення (декомпозиції) системи на системи нижчого рівня (підсистеми), які досліджуються автономно, причому з обов`язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із загальною ціллю системи. Таким чином, декомпозиція наперед визначає створення ієрархії системи. Застосування декомпозиції зумовлене не тільки неможливістю охопити неосяжне, але й різнорідністю елементів складної системи і, як наслідок, необхідністю залучення фахівців різного профілю. По суті, декомпозиція — це операція аналізу системи. Природно, що дослідження менш складних систем нижчого рівня простіше та зручніше. Проте наступне погодження функціонування підсистем (операція синтезу) являє собою суттєво складніше завдання, ніж дослідження окремих підсистем. Тут основні труднощі пов`язані з емерджентністю системи.

Теорія — система знань, котра описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об`єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії дані результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об`єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів.

До нової теорії висуваються такі вимоги: а) адекватність наукової теорії описуваному об'єкту, що дає змогу у визначених межах замінювати експериментальні дослідження теоретичними; б) повнота опису певної галузі дійсності; в) потреба пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах самої теорії, наявність зв`язків між різними положеннями теорії забезпечить перехід від одних тверджень до інших; г) відсутність внутрішньої несуперечливості теорії з відповідними їй дослідними даними.

Теорія має бути евристичною, конструктивною і простою. Евристичність теорії полягає у можливості на її основі передбачати і пояснювати нові факти. Математичний апарат теорії повинен не тільки забезпечувати точність кількісних передбачень, але й допомагати відкривати нові явища. Конструктивність теорії полягає у можливості перевірки основних її положень, принципів і законів за допомогою порівняно нескладних процедур. Простота теорії досягається введенням узагальнених законів скорочення та стиснення інформації за допомогою спеціальних символів.

Вирішальною основою наукового пізнання є практика. Роль практики полягає у створенні матеріально-технічних засобів наукового дослідження. При цьому матеріально-технічні засоби не залишаються незмінними, а безперервно удосконалюються в процесі розвитку матеріального виробництва, промисловості, техніки. Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для розв`язання практичних проблем. Тому воно має випереджувати практику завдяки елементові наукового передбачення. Проте практика — це не тільки вихідний пункт і мета пізнання, а й вирішальне підґрунтя названого складного процесу. Отже, виростаючи з практики і розвиваючись на її основі, наукове пізнання набуває великого значення для неї самої. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їх об`єктивною природою.
  1   2   3   4


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации