Лекція - Проблеми макроетики - файл n1.doc

Лекція - Проблеми макроетики
скачать (105 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc105kb.07.11.2012 02:01скачать

n1.doc

ПРОБЛЕМИ МАКРОЕТИКИ
У макроетиці бізнесу виділяють кілька ключових проблем, досить актуальних для сучасного ділового життя. До них відносяться: етика взаємин між корпораціями, між корпораціями й державою, між корпораціями й споживачами, між корпораціями й інвесторами, між корпораціями й локальними співтовариствами, між корпораціями й навколишнім середовищем. Розглянемо докладніше кожну із цих проблем.
1. Взаємини між корпораціями

Вони різноманітні. У наш час спостерігається інтенсивний процес об'єднання корпорацій з усіма наслідками, що випливають звідси, у тому числі й моральними, серед яких виділяється моральний аспект проблеми контролю "материнськими" корпораціями "дочірніх". Чи повинен контроль з боку вищестоящої компанії здійснюватися у вигляді тотального керівництва? Чи повинна "дочірня" корпорація мати певну свободу? Якщо вірно останнє, наскільки далеко може простиратися ця свобода? З одного боку, від "дочірньої" корпорації потрібне беззаперечна слухняність, виконання вказівок вищестоящої компанії, з іншого боку - всі можливі варіанти ситуації зверху прорахувати найчастіше неможливо й нижчестояща корпорація повинна проявляти розумну ініціативу, можливо навіть порушення прямих вказівок заради одержання стратегічної вигоди.

При розгляді цієї проблеми представники деонтичної етики роблять особливий акцент на свободі й відповідальності будь-якої корпорації, розумності її керівництва, відстоюючи моральне право корпорації на свободу рішення. Представники етики утилітаризму воліють розглядати окремі ситуації, керуючись методологією розрахунку вигід і витрат.

Не менш важлива й інша проблема. Між незалежними корпораціями, що діють в одній і тій же сфері бізнесу, неминуча конкуренція, у процесі якої виникають різноманітні моральні проблеми. Однією з найбільш серйозних є моральна проблема вибору засобів, для того щоб здобути перемогу над конкурентом, у тому числі таких, здавалося б, не небезпечних на перший погляд для моралі, як зниження ціни продукції нижче її собівартості або зниження заробітної плати для зниження собівартості. Економічні заходи мають, однак, оборотну - моральну -сторону.

Підприємці в подібних ситуаціях найчастіше керуються етикою утилітаризму, коли здійснення певного роду дій у процесі конкурентної боротьби цілком виправдано. Хоча ці дії можуть завдати шкоди конкурентові, але в той же час досягається певний позитивний результат (вигоди для своєї компанії, акціонерів або її найманих робітників).

Найтіснішим чином з моральною проблемою вибору засобів зв'язана проблема конкуренції: до якого ступеня вона може тривати й наскільки далеко може зайти, щоб не були порушені моральні норми й принципи, прийняті в суспільстві?

У якості хрестоматійного може бути наведений приклад змагання між компанією Bercky Photo і широко відомою Kodak Company. Остання намагалася монополізувати ринок аматорських фотоапаратів, і без того вже володіючи 80% ринку. Не проводячи широкої рекламної кампанії, Kodak викинула на ринок велику кількість фотоапаратів, розрахованих на нову фотоплівку. Певний час фотоапарати такого типу могла продавати тільки Kodak, тому що подібного товару більше ніхто не міг запропонувати. Фотокамери компанії Bercky Photo не розкуповувалися, внаслідок чого їй був нанесений значний збиток.

Один із представників деонтичної етики - Д. Брейбрук, приводячи цей приклад у книзі "Етика у світі бізнесу" (1983), підкреслює, що фірми, будучи конкурентами, не повинні забувати про те, що вони є членами одного суспільства й тому повинні поважати один одного, не ущемляти прав інших.
2. Відносини між корпораціями й державою

У наш час існують дві точки зору на проблему взаємин між бізнесом і державою, бізнесом і суспільством у цілому. Перша з них ґрунтується на ідеях Роберта Нозіка, висловлених їм у книзі "Анархія, держава і утопія" (1974), головною серед яких є ідея справедливості як права вільного володіння й розпорядження законно придбаною власністю. Вона розвиває класичні буржуазно-індивідуалістичні погляди на невтручання в справи бізнесу з боку як держави, так і суспільства, вважаючи, що бізнес, максимально використовуючи надану волю, буде одержувати більше прибутки й тим самим приносити більше користі суспільству (у вигляді більшого доходу власників акцій, підвищення заробітної плати найманим робітникам, що збільшить добробут суспільства в цілому, а також у вигляді добродійності).

Однак нині більш популярна друга точка зору. Її представники стверджують, що бізнес є частиною суспільної структури і як суспільний інститут не тільки відчуває вплив з боку суспільства й держави, але також повинен регулюватися й контролюватися як "знизу", так й "зверху". Знизу - членами суспільства за допомогою формування суспільної думки з приводу оцінки діяльності фірми і якості її продукції, використовуючи результати опитувань покупців, створення суспільних комісій і споживчих товариства. Зверху - спеціальними державними структурами, такими, як Комісія з безпеки і якості продукції в США й законами (у першу чергу антимонопольним законодавством, а також законами про якість товарів і законами, що регламентують права споживачів). Виходячи із цієї точки зору й будуть розглядатися відносини між макросуб'єктами на вертикальному рівні.

Взаємовплив моральних суб'єктів у цьому виді відносин дуже великий. З боку держави спостерігається тенденція контролювати корпорації за допомогою спеціальних законів і державних структур, однак у наявності й небезуспішне прагнення корпорацій шляхом лобіювання впливати на політику, що проводиться державою. По обидва боки явно простежуються тенденції утилітаризму, моральна оцінка своїх дій з погляду позитивного результату, однак у поняття позитивного результату сторони вкладають різний зміст.

Крім того, в політиці держави, спрямованої на підтримку життєвого рівня незаможних, хворих і старих, перерозподіл суспільного багатства шляхом високих податків і здійснення широких соціальних програм виразно простежуються тенденції етики справедливості. Ця політика, втім, оцінюється неоднозначно: як позитивно, так і негативно. В останньому випадку відзначається поширення внаслідок такої політики споживчих настроїв у суспільстві, відсутність стимулів до активної діяльності.

У процесі державного регулювання бізнесу можна виділити три основних напрямки:

• регулювання діяльності корпорацій з метою забезпечення ефективності економіки. Так, згадаємо, зокрема, антитрестовське законодавство, в основі якого лежать Акт Шермана, прийнятий ще в 1890 р., і Акт Клейтона (1914 р.), ціль якого - запобігання монополізації й угод між фірмами про ціни на свою продукцію, які встановлювалися б незалежно від ринку;

• регулювання відносин бізнесу й споживачів. Держава визначає відповідальність бізнесу з метою захисту інтересів споживачів і стежить за чітким виконанням законів, що захищають ці інтереси;

• регулювання дій бізнесу відносно навколишнього середовища за допомогою таких державних органів, як, наприклад, агентство з охорони й захисту навколишнього середовища.

Особливо необхідно виділити моральні аспекти відносин між корпораціями й державами "третього світу".

По-перше, вкладення корпорацій в економіку країн "третього світу", привнесення власних технічних умінь і можливостей маркетингу можуть не стільки сприяти самостійному розвитку економіки цих країн, скільки поставити їх у залежність від іноземних інвестицій й іноземних компаній. Можливості формування власної технічної інтелігенції, власного бізнесу, кваліфікованих працівників зменшуються. Виникають ситуації, коли економіка всієї країни може залежати від великої корпорації, як, наприклад, відбулося в Нігерії. Компанія United Africa створювалася тільки для виробництва пальмового масла. Однак через деякий час вона проникнула практично в усі сфери виробництва. Почавши із сільського господарства й торгівлі, вона зайняла лідируючі позиції у виробництві текстилю, цукру, цементу, сигарет, пластмас й у будівництві.

По-друге, це проблема справедливої оплати праці внаслідок прагнення корпорацій платити в країнах "третього світу" за виконання тієї ж самої роботи, що й у власній країні, набагато меншу заробітну плату.

По-третє, це проблема прагнення корпорацій розміщати в країнах, що розвиваються, шкідливі виробництва, що забруднюють навколишнє середовище, і потенційно небезпечні виробництва, а також приділяти набагато менше, ніж у власних країнах, уваги забезпеченню безпеки працівників й охороні їхнього здоров'я. Моральний обов’язок корпорацій - дотримуватись тих же стандартів безпеки, які прийняті в їх власній країні, навіть якщо закони інших країн не так жорстко їх регламентують.

По-четверте, економічне втручання корпорацій у життя країн "третього світу" внаслідок того, що можливість ведення конкурентної боротьби в корпорацій значно вища, приводить до витиснення з ринку національних підприємств.

По-п'яте, більшість вчених вважає аморальною підтримку расистських, корумпованих або таких режимів, що проводять репресії проти населення своєї країни. Участь сильних іноземних корпорацій підсилює економічні можливості цих режимів і тим самим сприяє їхньому збереженню. Аморальна, крім того, і торгівля з такими режимами товарами, які можуть бути використані як інструменти насильства й придушення.
3. Відносини між корпораціями й споживачами

В остаточному підсумку будь-який член суспільства - споживач, і дана проблема поряд із проблемою державного регулювання бізнесу й проблемами взаємодій усередині корпорації (між керуючими й керованими, працівниками й роботодавцями) є однією з найбільш старих проблем етики бізнесу.

Відносини між корпораціями й споживачами визначаються ринком, що з'єднує їх взаємовигідними відносинами. В остаточному підсумку хоча бізнес і вільний бажати одержати в результаті своєї діяльності максимально високий прибуток, його діяльність буде успішною тільки в тому випадку, коли він дає споживачам те, що вони хочуть. Продукція не буде продана, якщо вона не буде відповідати споживчим стандартам або на неї призначена неприйнятна ціна.

Система відносин між бізнесом і споживачами, однак, буде успішно працювати при виконанні двох умов: 1) якщо споживач одержує досить адекватну й точну інформацію про продукцію, для того щоб він міг прийняти обґрунтоване рішення; 2) якщо споживач вільний у виборі того, що він хотів би купити.

Одна з основних проблем у цій системі відносин - безпека продукції й відповідність її характеристик і функцій мети й призначенню її створення. У цьому випадку вимоги деонтичної й утилітаристської етики збігаються: уникай шкоди, оберігай життя й здоров'я, добробут споживача.

Корпорації повинні забезпечувати безпеку своєї продукції, поліпшувати стандарти контролю якості, зовнішнього вигляду продукції, її робочих характеристик, а також контролю за процесом виробництва продукції, дотримання технології її виготовлення. Як показує практика, у ринковій системі, коли у відносини вступають виробник, продавець (посередник) і споживач, захист інтересів споживача є досить складним. Він здійсненний у випадках, коли виробник або продавець, не дорожачи репутацією своєї фірми, пропонує споживачеві неякісний товар, що не виконує свого призначення, із простроченим строком зберігання. Однак, виробляючи якісну в цілому продукцію, виробник найчастіше воліє замовчувати про потенційні небезпеки конструкції своєї продукції або можливі небезпеки, які можуть з'явитися в процесі її експлуатації. Інформацію про це споживач одержить тільки тоді, коли зіштовхнеться із цими недоліками.

У цьому випадку велика роль самих громадян і споживчих товариства в перевірці ними якості й безпеки продукції й доведення інформації до широких верстов суспільства. Наприклад, компанія Husbrough, що продавала небезпечні для дітей військові іграшки, під тиском громадськості була змушена припинити їхнє виробництво.

У сучасному світі рух споживачів на захист своїх прав придбав широкий розмах. У країнах з розвинутою ринковою економікою різні споживачі виступають на ринку не роз'єднано й ізольовано, а як організована маса. Методи й механізми, що використовує рух споживачів, досить різноманітні: різного роду видання, реклама, проведення консультацій споживачів, незалежні експертизи товарів, пред'явлення позовів на неякісні товари й послуги. Під тиском цього суспільного руху в більшості держав прийняті спеціальні закони про захист прав споживачів. На основі сталої практики Генеральна Асамблея ООН у 1985 р. розробила Керівні принципи для захисту прав споживачів у наступних цілях:

• сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємництва на національному й міжнародному рівнях, що негативно позначається на споживачах;

• заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при більш низьких цінах;

• заохочувати високий рівень етичних норм поводження тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів і послуг для споживачів.

Вперше права споживачів були сформульовані в 1961 р. у США. В 70-ті роки досвід розвитку руху споживачів дозволив дати їхнє розширене трактування. У наш час у світовій практиці до їх прав відносять наступні ("Сім прав споживачів").

1. Право вибирати товар для задоволення своїх основних потреб в умовах достатньої розмаїтості пропозицій за конкурентними цінами й при обмеженні якого-небудь монопольного впливу на споживача.

2. Право на безпеку товарів й їхнє функціонування в точній відповідності із пропозицією продавця (виробника).

3. Право на поінформованість про найбільш важливі властивості товарів, способах продажу, гарантіях і т.п., що допомагає споживачеві зробити розумний вибір або прийняти рішення.

4. Право на захист від недоброякісних товарів і відшкодування збитків, пов'язаних з їхнім використанням.

5. Право бути вислуханим й одержати підтримку при захисті своїх інтересів від державних і суспільних органів.

6. Право на споживчу освіту, тобто придбання всебічних знань і навичок, що полегшують споживачеві ухвалення рішення про придбання.

7. Право на здорове навколишнє середовище, що не представляє загрози гідного й здорового життя нинішнього й прийдешнього поколінь.
Захист основних прав споживачів у нашій країні забезпечують:

1. Закон України «Про захист прав споживачів»;

2. діяльність Деравної інспекції України з питань захисту прав споживачів;

3. Антимонопольний комітет України;

4. профільні обєднання громадян з питань захисту споживчих прав, а саме:

- Асоціація юридичних клінік України. http://www.legalclinics.org.ua. 04053 Київ, Артема, 46 (044) 482-03-63.

- Всесвітня федерація споживчих товариств «Кансюмерз Інтернешнл» — http://www.consumersinternational.org

- Всеукраїнська громадська організація «Асоціація споживачів «Громадський контроль якості, стандартів, безпеки продукції». Київ 01133 м. Київ, а/с 59 (044) 229-61-54, 228-81-85, 587-53-34, 288-56-88

- Всеукраїнська громадська організація «Якість життя». 01010 м. Київ, а/с 103, (044) 254-22-64

- Всеукраїнська рада захисту прав та безпеки пацієнтів — http://www. medpravo.org.ua 01001, вул. Софіївська 17, оф. 2, м. Київ, Україна.

- Всеукраїнська спілка громадських організацій «Асоціація агенцій регіонального розвитку України» Україна 01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 4, оф. 17 (044) 494-18-96

- Громадська організація «Лабораторія законодавчих ініціатив» — Київ 04070 м. Київ, вул. Сковороди, 2(044) 531-37-68

- Журнал «Довідник споживача» — http://www.test.org.ua

- Журнал «Споживач+Ринок» — http://www.consumer.com.ua

- Інститут громадянського суспільства — http://www.csi.org.ua. Київ 01103 м. Київ, б. Дружби Народів, 22, к. 21 (044) 529-73-94, 529-07-32

- Інститут споживчих програм — http://www.undp.org.ua. Київ 03039 м.Київ, пров. Деміївський, 7, к. 14 (044) 524-65-55, 239-22-24

- Міжнародний інститут безпеки та якості продуктів харчування. http://www.consumerinfo.org.ua. 02156 Київ, вул. Кіото 21 (044) 513-70-10

- Науково-дослідний центр незалежних споживчих експертиз «Тест» — Київ 03150 м. Київ, вул. Димитрова, 9А, к. 2 (044) 289-04-17, 592-32-19

- Союз споживачів України — http://www.consumerunion.org.ua

- Товариство захисту прав споживачів «Закон». http://www. zakon.ukrbiz.net. — Україна 01000 м. Київ, вул. Гната Юри, 9, к. 203 (044) 407-11-46

- Українська асоціація споживачів. Україна 01032 м.Київ, вул. Комінтерна, 23/126, тел. (044) 236-95-71, 244-07-31

- Федерація профспілок України. http://www.fpsu.org.ua. — Україна м.Київ, Майдан Незалежності, 2 (044) 278-87-21

- Центр Споживчих Ініціатив. м. Київ, вул. Саксаганського 30-А, оф. 8, 01033, (044) 287-24-85, 289-44-96

- Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) та система обласних споживчих спілок (спілок споживчих товариств). Веб-сайт http://www.coop.com.ua
Велика тут і роль держави. Вона повинна вдосконалювати законодавство з метою захисту інтересів споживачів, а також здійснювати контроль за його виконанням за допомогою спеціальних комісій й адміністрацій. Так, у США значну роль грають Комісія з безпеки продуктів споживання. Федеральна торговельна комісія, Адміністрація по справах продуктів харчування й ліків, Національна компанія по справах дорожнього руху. Остання, наприклад, регламентує, крім усього іншого, характеристики, що забезпечують безпеку руху, які повинен мати будь-який автомобіль. Комісія з безпеки продуктів споживання має право перевірки як будь-яких споживчих товарів, так й операцій з їх виготовлення.

Крім того, необхідно відзначити, що проблема безпеки і якості продукції має й ще один аспект: від випуску фірмами конкурентноздатних, якісних товарів залежить престиж країни на світовому ринку. Уряд присуджує кращим із кращих виробників спеціальні нагороди, знаки відмінності. Так, у США це президентські нагороди " і "E-star" за видатні успіхи в експорті продукції. У країнах ЄС після перевірки продукції на її якість і безпеку фірма має право випускати її зі знаком "СЕ", що символізує відповідність виробу нормам ЄС, у тому числі вимогам безпеки.

Інша, не менш важлива проблема моральних норм — реклама. Реклама дуже важлива в процесі змагання між фірмами й для формування потреб потенційних покупців. Одна з безпосередніх цілей реклами - надання точної інформації споживачеві про властивості й призначення продукції. Тут встає проблема "реальності", точності, правдивості цієї інформації, проблема перебільшеної, "дутої" реклами (puffery). Коли споживач зустрічає рекламу типу "Колгейт - зубна паста номер один у світі", «Віскі "Стара хартія" - останній щабель до того, щоб стати сильною особистістю», він не сприймає її буквально. Це псевдоправда, ствердження, зроблене так якби воно було правдою, не потребує доказів чи беззастережної віри. Нешкідливе на перший погляд перебільшення має своїм наслідком виникнення моральних проблем. Споживач так і не одержує точної інформації, а тим самим не має можливості вільного, обґрунтованого, розумного вибору.

Російський журнал "Денежка" в дев'ятому номері за 1999 р. повідомив про рекламу стільникових телефонів фірми "Сонет": "$350 = телефон + підключення + перші 43 200 хвилин". Здавалася б, безпрецедентно вигідна пропозиція. Виявилося, що, заплативши за телефон і підключення 350 дол., покупець все-таки не зможе розмовляти наступні кілька років безкоштовно. У рекламі в дійсності малося на увазі, що споживач може безкоштовно розмовляти по стільниковій мережі "Сонет" протягом місяця від дня покупки контракту, тому що в місяці рівно 43 200 хвилин! Природно, більшість людей зрозуміли рекламу зовсім інакше.

Моральний обов’язок корпорацій - говорити в рекламі правду про свою продукцію, не вводити в оману споживачів, перебільшуючи її позитивні сторони, не рекламувати продукцію свідомо неякісну й навіть небезпечну.

Деонтична етика формулює ще одну важливу моральну проблему, пов'язану з рекламою, - проблему маніпулювання споживачем, нав'язування йому того, що йому в дійсності не потрібно, створення в нього потреб і бажань, які в процесі нормального реального життя не могли виникнути. Споживач розглядається як інструмент для одержання вигоди, як засіб, а не як ціль, при цьому не шануються його інтереси. Крім того, у такий спосіб споживаються часткові блага, не істотні в дійсності й залишаються осторонь дійсні суспільні блага, які не рекламуються.

Необхідно відзначити, що в системі відносин корпорацій і споживачів присутній зовсім особливий елемент. У сучасних умовах існують корпорації, діяльність яких споконвічно спрямована на благо суспільства, на задоволення його потреб, такі, наприклад, як лікарні або університети. Будучи суб'єктами ринкової економіки з усіма обов'язками й правами, що випливають із цього, вони повинні здійснювати беззбиткову діяльність, що приносить прибуток. Проте основне їхнє завдання не одержання прибутку, а допомога суспільству й цільовий напрямок отриманого прибутку на краще задоволення запитів суспільства.
4. Взаємини між корпораціями й інвесторами

Крім всіх інших зобов'язань компанія повинна пам'ятати про свою відповідальність перед інвесторами. З безлічі існуючих способів обману інвесторів основна їхня частина ділиться на дві категорії: маніпулювання інвестиціями й нечесне використання прибутків або активів, що приводить до зменшення законних доходів інвесторів.

В усьому світі щорічно десятки тисяч людей стають жертвами маніпуляцій з інвестиціями. За підрахунками фахівців, спокусившись обіцянками високого прибутку, люди щороку вкладають більше 1 млрд. дол. у неіснуючі нафторозробки, грандіозні "дуті" проекти й т.п. Найвідоміше обдурювання з інвестиціями зветься "афера Понци". Остання зводиться до того, що перші інвестори одержують виплати із грошей, отриманих від більш пізніх інвесторів. Всім добре відома історія з "МММ", що є саме такого роду шахрайством. Втім, і держава іноді не чурается в замаскованій формі використовувати аналогічні схеми, прикладом чому є історія із ДКО (державні короткострокові облігації) в Росії.

Керівництво компанії може також зловживати інвестиціями, використовуючи доходи й ресурси для особистого збагачення. Менеджери застосовують багато способів непрямого одержання грошей, які по праву належать акціонерам. Найчастіше вживаний спосіб - шахрайські операції зі статтями витрат. Інший загальноприйнятий хід - завищення рахунку з наступним поділом різниці між завищеною й реальною сумою рахунку з постачальником. Нарешті, існує практика продажу секретів компанії конкурентові або використання внутріфірмової інформації для гри на фондовій біржі.

В останні роки в закордонній пресі часто з'являються повідомлення про торгівлю внутрішньою інформацією, тобто про використання інформації, отриманої працівником компанії завдяки його службового становища, для отримання прибутку від коливання цін на акції. Припустимо, ви працюєте бухгалтером у великій корпорації й знаєте, що компанія збирається повідомити акціонерам про значні раптові втрати. Коли ця новина стане відома всім, ціна акцій вашої компанії, безумовно, впаде. Ви можете захистити себе, продавши свої акції до того, як новина одержить розголос. Природно, про це ніхто може не довідатися. Чи правильним буде ваш вчинок з етичної точки зору? Подумайте про людей, які куплять ваші акції: безумовно, вони нічого не знають про близьке падіння цін на акції. Фактично ви обманюєте їх. Крім того, чи буде чесно діставати прибуток, коли інші власники акцій, які є реальними власниками компанії, хоча й не приймають участі в повсякденному керуванні, будуть позбавлені такої можливості?
5. Відносини між корпораціями й локальними співтовариствами

Специфіка цих моральних відносин — у їхній однобічності. Корпорація повинна піклуватися про економічну стабільність локального співтовариства, розвивати інфраструктуру місцевості, сприяти збільшенню нових робочих місць, не закривати підприємства, від яких залежить існування й добробут цих співтовариств. На корпорації також лежить "моральний борг філантропії", що укладається в підтримці неприбуткових підприємств, важливих як для існування певного локального співтовариства, так і для культурного й соціального розвитку регіонів. Одним із прикладів може служити корпорація Hershy, що, говорячи про моральні цінності, яких вона дотримується, включає в них прагнення стати гарним сусідом. Це означає, що вона має намір брати участь у місцевих проектах, заохочувати роботу різних суспільних комісій і стежити за впливом, що компанія робить на життя проживаючих у цьому регіоні людей. Крім того, без допомоги бізнесу не можуть обійтися місцеві соціальні програми, пов'язані з освітою, медициною, благоустроєм й організацією дозвілля.
6. Відносини між корпораціями й навколишнім середовищем

Взаємини людства з навколишнім природним середовищем, або так звана екологічна проблема, є однієї з найгостріших проблем сучасності. В результаті активно-перетворюючої діяльності людини забруднення повітря, ґрунтів й води, знищення тварин і рослин набули в другій половині XX в. загрозливих розмірів. Як підкреслює відомий російський фахівець у цій області В’ячеслав Гвозданий, зміна екологічної ситуації на планеті здійснила на бізнес і підприємництво суперечливий вплив. З одного боку, виникла нова й велика сфера додатка капіталу:

• розробка й випуск безвідхідних технологій й очисного встаткування для різних галузей виробництва;

• розробка технологій і випуск устаткування з утилізації виробничих і побутових відходів;

• випуск екологічно чистого харчування й питної води;

• створення поселень і розвиток індустрії відпочинку в екологічно чистих районах;

• фінансування природоохоронних заходів й ін.

З іншого боку, багато бізнесменів і підприємців опинились в положенні, коли вони повинні:

• платити значні суми у вигляді штрафів за забруднення навколишнього середовища й за нанесені природі екологічні збитки, якщо такі будуть встановлені відповідними державними органами або громадськими організаціями;

• змінювати технологію виробництва, вкладаючи значні кошти в його модернізацію з врахуванням існуючих екологічних стандартів;

• враховувати у своїй стратегічній і тактичній діяльності природоохоронне законодавство країни, що має тенденцію до жорсткості своїх норм у сфері захисту й охорони природи;

• створювати привабливий "екологічний імідж" своєї компанії й своєї продукції в очах громадськості й державних природоохоронних організацій;

• співробітничати з державними службами, представниками місцевого самоврядування, профспілковими й громадськими організаціями в справі охорони навколишнього середовища;

• виробляти раціональну стратегію в сфері природокористування, з огляду на екологічну ситуацію в регіоні або країні, де здійснюється діяльність фірми або корпорації, щоб зробити її ефективною й соціально прийнятною.

Отже, робить висновок В’ячеслав Гвозданий, у сучасних умовах екологічна політика корпорації стає найважливішою компонентою при обґрунтуванні стратегічних рішень, виробленні довгострокових орієнтирів і планів з розвитку виробництва, пошуку компромісу між інтересами компанії й суспільства в соціально-екологічній сфері.

Звичайно, реальна практика бізнесу така, що багато фірм намагаються вирішити екологічні проблеми, порушуючи моральні і юридичні норми. Приховання справжньої інформації про наслідки шкідливих виробництв для навколишнього середовища, перенесення таких виробництв у країни з нерозвиненим екологічним законодавством, підкуп чиновників, відповідальних за дотримання природоохоронних норм, - от найпоширеніші методи порушень у цій сфері. Не варто, однак, забувати, що, обманюючи державні органи й громадськість, такі бізнесмени обманюють і самих себе. Всі ми дихаємо одним повітрям і живемо в одному великому будинку, ім'я якому - планета Земля. Екологічна проблема занадто серйозна, щоб зневажати нею й не думати про майбутнє своїх дітей.
7. Відносини між корпораціями й соціальними меншинами

Особливою проблемою ділового життя є проблема соціальних меншин. Ще не дуже давно в СРСР широко здійснювалася підтримка національних меншин: при вступі у вищі навчальні заклади, при занятті керівних посад у місцевих органах влади й ін. Однак на Заході поняття "меншин" носить більше широкий характер. До них відносять великі групи людей, об'єднаних за расовою, релігійною, віковою або статевою ознакою, які в силу історичних, культурних або інших традицій раніше або дотепер обмежувалися у своїх цивільних, політичних і економічних (наприклад, при прийомі на роботу або занятті певних посад) правах.

У США останні 30 років велися запеклі дискусії між тими, хто прагнув до розробки спеціальних програм, покликаних допомогти меншинам здійматися по економічним сходам, і тими, хто волів звести державне втручання в цій області до мінімуму. Перші дотримуються так називаної політики підтримки, що означає діяльність фірм з наймання й просування по службі представників меншин, заснованої на аналізі наявних трудових ресурсів і кількості вакантних робочих місць. Прихильники такої політики думають, що рівні можливості можна створити з більшим успіхом, якщо надати особливі тимчасові пільги тим категоріям громадян, які перебувають у невигідному положенні. Вони стверджують, що меншинам треба віддавати перевагу, щоб компенсувати довгі роки дискримінації.

Супротивники такого роду втручання, будь-то на рівні однієї фірми або держави в цілому, вважають, що кожну людину треба оцінювати за її професійними якостями незалежно від її статі, расової або національної приналежності, релігійних переконань або віку. Вони стверджують, що надання особливих можливостей меншинам призведе до встановлення подвійного стандарту, а це спричинить обмеження прав інших працівників і змусить компанії при прийомі на роботу й просуванні по службі керуватися не тільки інтересами бізнесу, але й іншими міркуваннями, що не відносяться до справи. Критики політики підтримки вважають, що найкращій спосіб допомогти тим категоріям громадян, які перебувають у невигідному положенні, - стимулювати економічний ріст, що допоможе вирішити всі проблеми.

Хоча в американському суспільстві дотепер не вироблено єдиної думки із цих питань, все-таки досягнуто консенсус по основних позиціях даної проблеми. Ось короткий огляд припустимих і неприпустимих дій роботодавців:

добровільні заходи щодо підтримки меншин. Компанії можуть добровільно здійснювати програми з найму й просуванню по службі кваліфікованих представників соціальних меншин, щоб скорегувати дисбаланс серед своїх співробітників навіть у тому випадку, якщо не було ніяких фактів дискримінації в минулому;

обов'язкові заходи щодо підтримки меншин. Суди можуть зобов'язати компанії здійснювати програми з підтримки меншин у тих випадках, коли роботодавці дотримуються явно дискримінаційної практики відносно меншин і відмовляються внести в неї корективи;

квоти. В особливих випадках, коли компанії явно дискримінують представників меншин, суд може ввести строгі квоти з найму й просуванню по службі представників меншин. Квоти являють собою кількісні норми найму на роботу представників соціальних меншин. Разом з тим добровільні квоти викликають сумнів з юридичної точки зору;

звільнення. Компанії не мають права звільняти працівників, що мають тривалий стаж роботи, тільки для того щоб забезпечити роботою представників меншин з меншим виробничим стажем;

підтримка у формі переваги укладання договорів (у межах деякої норми, наприклад 5%) урядових органів з фірмами, власники яких належать до соціальних меншин.





Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации