Ватуля Ю.О. Політологія: Методіческіє вказівки для підготовки до семінарських занять - файл n1.rtf

Ватуля Ю.О. Політологія: Методіческіє вказівки для підготовки до семінарських занять
скачать (1097.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.rtf1098kb.21.10.2012 12:20скачать

n1.rtf

  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ І ПРАВА
П О Л І Т О Л О Г І Я

Методичні вказівки

для підготовки до семінарських занять

(для студентів денного відділення усіх спеціальностей)


П О Л І Т О Л О Г І Я

Методичні вказівки

для підготовки до семінарських занять

(для студентів денного відділення усіх спеціальностей)


Політологія: Метод. вказівки для підготовки до семінарських занять. Для студ. денного відділення усіх спеціальностей/ Херсон : ХНТУ, 2009. – 57 c.

В методичних вказівках представлені основні теоретичні положення, комплекс навчально - методичного забезпечення до кожної теми курсу, методичні вказівки по підготовці і виконанню семінарських занять, питання для самоконтролю, критерії оцінки знань студентів, питання для підготовки до іспиту, а також список основної і додаткової навчальної літератури для вивчення проблемних питань дисципліни.

Основою для розробки представлених методичних вказівок стала “Політологія. Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих закладів освіти” (К.: Міністерство освіти України, 1999), що відображає сучасні досягнення світового і вітчизняного гуманітарного знання у всьому його багатстві і розмаїтті наукових напрямків, охоплює основну проблематику сучасної політичної науки.

Методичні вказівки розраховані на студентів усіх спеціальностей.
З М І С Т

Введення ...………………………………………………………………………… 5

Тематичний план ………………………………………………………………….. 7

Підручники і навчальні посібники ……………………………………………. 8

Додаткова література з дисципліни……………………………………………. 10

Тема 1. Політологія як наукова і навчальна дисципліна. ……… ……. 11

Тема 2. Історія світової політичної думки ………………………… 12

Тема 3. Розвиток політичної думки в Україні: історія та сучасність……………. 16

Тема 4.Політичне життя суспільства.. …………………………………………… 17

Тема 5. Політична система суспільства ………………………………………… 20

Тема 6. Держава та громадянське суспільство: походження та сутність……… 24

Тема 7. Політичні режими…………………… …………………………………. 27

Тема 8. Політична діяльність і політичні відносини…………………………… 30

Тема 9. Політична свідомість: ідеологічний та культурно-психологічний

аспекти ………………………………………………………………….. 34

Написання доповіді з політології …………………………………………………. 39

Питання для підготовки до іспиту...………………………………………………. 42

Тематика домашніх завдань ……………………………………………… …. 44

Розподіл балів, що присвоюються студенту, з дисципліни…………………….. 45

Шкала оцінювання академічних успіхів студентів……………………… ……. 46

Схеми політологічного аналізу...…………………………………………… …. 46

Чи вмієте ви конспектувати?................................................................................... 53
В В Е Д Е Н Н Я

Інтегрування української системи освіти в европейську в рамках Болонської угоди

(1998) ставить перед нею нові виклики та завдання. Це означає, що система освіти в Україні повинна стати більш відкритою, гнучкою, мобільною та порівняльною. Йдеться про введення європейських стандартів викладання і навчання, підвищення їх якості. В цьому процесі питома вага належить гуманізації і гуманітаризації освіти. Оволодіння основами суспільних наук дає змогу розуміти суспільно-політичні явища, сформувати власне до них ставлення, а відтак, бути свідомим громадянином з активною життєвою позицією.

Сьогодні цілком очевидно, що політика знаходиться в самій середині практично всіх процесів та явищ, які відбуваються в світі, впливаючи як безпосередньо, так і опосередковано на інтереси всіх людей на земній кулі. Тому при вивченні політичної науки дуже важливо навчитися аналізувати ці процеси і явища, виявляти причини, що їх породжують, їх особливості.

Таким чином, політична наука представляє собою міждисциплінарну інтегруючу науку, для вивчення якої потрібні досягнення багатьох гуманітарних наук. Це наука про перетворюючі можливості соціальних агентів та інститутів. Політологія має водночас комплексний і проблемний характер.

Політична наука (або політологія) в Україні – молода, але повноправна наука як соціальний інститут з чисельними і організованими кадрами вчених, викладачів, студентів.

Вона досліджує інституціональні форми політики і влади, функції політики і влади, політичних систем і структур, політичної організації суспільства, політичних процесів (управління та ін.), типологій влади, засобів і цілей політики; теорії внутрішньої та зовнішньої політики, політичної стратегії і тактики, техніку організації влади, прийняття рішень, роботи апаратів управління, дослідження конкретних подій і відносин, суспільної думки, виборчих процесів, пропаганди, інформації, діяльності партій, лідерів, політичних установ і т.ін.

Стан політології як науки – це показник стану самої політики. Політична наука вже не може, як це намагалася зробити класична суспільно – політична думка, бути відстороненою від політичної практики, від практики влади і боротьби за владу.

Прикладна орієнтація політології разом із відношенням політичних владних сил до її результатів та рекомендацій є важливою умовою формування наукової політики.

Вивчення політичної науки є одним з важливих напрямків впровадження нової концепції гуманітаризації освіти в рамках Болонського процесу. Звідси витікає мета політології як навчальної дисципліни – представити єдину, узагальнену картину взаємодії різноманітних факторів, які в своїй сукупності дають картину соціуму, всього колективного суспільного життя; сформувати у студентів певну політичну культуру, політичний менталітет, а на основі цього - активну життєву позицію.

Політологія покликана сприяти подоланню стереотипних уявлень про політику як арену боротьби, протистояння, виникнення конфліктів і утвердження в суспільстві свідомості її розуміння як засобу інтегрування інтересів соціальних суб’єктів, досягнення громадянського миру, соціальної та національної злагоди, консенсусу.

Йдеться, передусім, про необхідність постійного наукового пояснення та прояснення політичної практики посткомуністичних перетворень.

Для досягнення цієї мети перед зазначеною дисципліною стоять такі головні навчальні завдання:

1).при вивченні цієї дисципліни пріоритет повинен віддаватися комплексному та самостійному аналізу проблем, а не вивченню окремих, не пов’язаних між собою положень і фактів;

2). зусилля викладача мусять бути направлені не на пасивне сприйняття студентами знань, а передовсім на розвиток навичок у них аналітичного мислення;

3). теорію та фактичний матеріал студент повинний вміти застосовувати для визначення напрямків своєї практичної діяльності.

Формулюючи свої цілі відповідно до імперативів часу, виробляючи відповідні підходи, політологія як наукова дисципліна може не тільки внести поважний вклад у визначення шляхів прогресивного розвитку суспільства, але й сприяти відновленню автентичного, неспотвореного обличчя політики.

Вивчення дисципліни “Політологія” повинне сформувати у студентів систему логічно завершених базових знань про політику, адекватних їм вмінь і навичок, а також надасть можливості :









ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ






Теми курсу

М О Д У Л Ь 1

кількість годин



всього

лекції

семінар.

заняття

самостійна

робота


1.

Політологія як наукова і навчальна дисципліна.


6


2


2


2

2.

Історія світової політичної думки

6



2



2



2



3.

Розвиток політичної думки в Україні: історія та сучасність.

6

2

2

2

4.

Політичне життя суспільства

М О Д У Л Ь 2

6

2

2

2

5.

Політична система суспільства

6



2



2



2



6.

Держава та громадянське суспільство: походження та сутність.

6



2



2



2



7.

Політичні режими

6



2



2



2



Продовження табл

8.

9.


Політична діяльність і політичні відносини.

Політична свідомість: ідеологічний та культурно-психологічний аспекти.

ВСЬОГО

6
6

54

2
2

18

2
2

18

2
2

18


Рішенням Папи Римського Яна – Павла 11

восени 2000 р. покровителем усіх політиків

визнано Томаса Мора, якого було канонізовано

Ватиканом у 1936 році.


Підручники і навчальні посібники:
1. Астахова В.И. Политический словарь. - Харьков, 1998.

2. Бебик В. М. Основи теоретичної та практичної політології. Підручник.- К.:МАУП,

1994.

3. Бебик В.М. Базові засади політології.- К.: МАУП, 2001.

4. Борисов Л. П. Политология.- М.: Белые альвы, 1996.

5. Васильева Н.А. Политическая наука: проблемы теории и истории.- СПБ, 1994.

6. Ватуля Ю.А. Политология. Уч.-метод. пособие.-Херсон, ХНТУ, 2005.-132 с.

7. Выдрин Д. Очерки практической политологии.- К., 1991.

8. Гаджиев К. С. Политическая наука.- М., 1995.

9. Гаєвський Б. А. Українська політологія (концептуальні засади). Навчальний

посібник.- К.: МАУП. – 1994.

10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посібник.- 4-те вид. перероб.і доп.-

Львів, Світ, 2003.-384 с.

11. Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки.- К.: Основи,1997.

12. Ж. Бодуен. Вступ до політології.- К.: 1995.

13. Матвеев Р.Ф. Теоретическая и практическая политология.- М.: РОСПЭН,1993.

14. Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию.- М., 1994.

15. Мухаев Р.Г. Основы политологии.- М., 1996.

16. Назарова Н. С. Политология. Материалы к курсу. - Одесса, 1992

17.Основы политологии. Краткий словарь терминов и понятий.- М.: Знание,1993.

18.Основы политической науки: учебное пособие для высших учебных заведений.

Часть I-II. М.: Знание, 1993.

19. Основы политической науки.- М.: Знание, 1991.

20. Основы политологии / под редакцией Боднара А.. – К.: 1991.

21. Панарин А.С. Введение в политологию.- М.: 1994.

22. Панарин А.С. Политология: Учебное пособие для вузов.- М.,1998.

23. Піча В.М., Левківський К.М., Хома Н.М. Політологія: Навч. посібник для

студентів.- К.: Каравела, Львів, Новий Світ 2000.- 2002.- 176 с.

24. Потульницький В. А. Теорія української політології. Курс лекцій. – К.: Либідь:

1993.

25. Политология: Учеб. пос. для вузов./ Науч. редактор А.А.Радугин.-2-е изд.,

перераб.и дополн.- М.: Центр, 2001.- 336 с.
26. Політологія. Кінець Х1Х – перша половина ХХ ст. Хрестоматія. За ред.

О.І.Семківа. - Львів: Світ,1996.- 800 с.

27. Політологія. Курс лекцій. Навч. посібник./ І. С. Дзюбко, В. Ф. Панібудьласка.

– К.: Вища школа, 1993.

28. Політологія: підручник /І.С.Дзюбко, К.М.Левківський/ За заг. ред.

К.М.Левківського.- К.: Вища школа, 2003.- 415 с.

29. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навч. посіб.-довідник

для студентів.Уклали: В.М. Піча, Н.М. Хома - К.: Каравела, Львів, Новий світ

2000.- 2001.- 320 с.

30. Политология. Словарь терминов и определений.- К.: Тандем,1999.

31. Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств.-

К.: Політична думка, 1995.

32. Политология. Энциклопедический словарь.- М.: Московский Коммерческий

Университет, 1993.

33. Політологія.- Львів, “Світ”, 1993.

34. Политология – студенту. Под ред. Ануфриева Е.А. - М.,1992.

35. Політологія. Навч. посібник для вузів/ Упоряд.та ред.М.Сазонова.- Х.: Фоліо.-

1998.-738 с.

36. Политология. Учебное пособие. Под ред С.А.Матвеева.- Х..: «Одиссей», 2002.-

336 с.

37. Політологія у запитаннях і відповідях. Навч. пос. І.В.Оніщенко, Д.Т.Дзюбко

/За заг. Ред.К.М.Левківського.-К.:Вища школа, 2003.- 263 с.

38. Политология. Учеб. для вузов/ С.В.Решетников, П.П.Денисюк/ Под ред.

С.В.Решетникова.- М.:ТетраСистемс, 2000.- 448 с.

39. Політологія /Ф.М. Кирилюк, М.І.Обушний, М.І.Хилько та ін.: За ред.. Ф.М.

Кирилюка-К.: Здоров’я, 2004.-776 с.

40. Політологія. Підручник для студентів вищ.навч.з акл./ За ред. О.П.Горбатенка.-

К.:Видавничий центр «Академія», 2003.-528 с.

41. Політологія. Підручник/ Юрій М.Ф.- К.: Дакор, 2006.- 416 с.

42. Політологія. Підручник./ за ред.. Панова М.І.- 2-ге вид. перероб.і допов.- К.:Вид .

Дім «Ін-Юре», 2006.- 519 с.

43. Пугачёв В.П., Соловьёва А.Н. Введение в политологию.- Учеб. пособие.- М.,1999.

44. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики.-К.: Тандем,1996.- 192 с.

45. Сергієнко Д. С. Політологія сьогодні і завтра.- К.: 1991.

46. Скиба В.Й. Вступ до політології. Екскурс в історію правничо- політичної думки.-

К.: Основи,1996.-717 с.

47. Соловьёв А.И. Политология: политическая теория, политические технологии.

Учебник для студентов вузов.- М., 2001.-559 с.

48. Хартанович К. В., Андреев С. С. Введение в политическую науку. – М.: 1992.

49. Унпелев А.Г. Политология: власть, демократия, личность: Учеб. пособие.- М.,1994.

50. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник - К.:

Либідь, 2002.- 576 с.


Додаткова література з дисципліни
1. Гальчинський А.С. Становлення суспільства постформаційної цивілізації: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1993.

2. Горань О.В. Убити дракона. / З історіі Руху та нових партій України. – К.: Либідь,

1993.

3. Горський В.С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі.- К.: Украіна,

1993.

4. Грачев М.Н. Политическая система общества. М.,1997.

5. Етнос і соціум ./ За ред. Б.Попова. – К.: Наукова думка, 1993.

6. Колпачков А. Проблеми змін в політичній системі України: політико-правовий

вимір// Право України, 2003, № 4.

7. Крестовская Н.Н., Цвиркун А.Ф. История политических и правовых учений: Курс

лекций.-Х.: «Одиссей», 2002.- 448 с.

8. Любивый Я.В. Современое массовое сознание: динамика и тенденция развития. –

К.: Наукова думка, 1993.

9. Макаренко В.П. Главные идеологии современности.- Ростов н/Д: изд-во«Феникс».-

2000.- 480 с.

10. Молодёжь Украины: Ожидания, ориентации, поведение.- К.: Наукова думка,1993.

11. Основи демократії: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл./ Авт.кол.:

М.Бессонова, О.Бірюков, С.Бондарук і ін. За ред. А. Колодій.- К.: Вид-во «Ай Бі»,-

2002.- 684 с.

12. Пал Леслі А. Аналіз державної політики / Пер.з англ..Іван Дзюба. - К.: Основи,

1999.

13.Семигин Г.Ю. Политическая энциклопедия./В 2-х тт.- М.,2000.

14.Сиренко В.Ф. Интересы-власть-управление/ АН УССР.: Отв.ред. В.В.Цветков.- К.:

Наукова думка, 1991.- 156 с.

15.Социальные отношения: проблемы и перспективы развития / под ред. Н.Мокляка /.

– К.: Наукова думка, 1993.

16.Социологический справочник / Под общ. ред.В. Воловича /.-К.: Политиздат

Украины, 1990.

17.Самостійна Украіна: Збірник програм украінських політичних партій початку ХХ

ст. -Тернопіль, 1991.

18. І Н Т Е Р Н Е Т-САЙТИ:

1) www.politolog.ru 7) www.podrobnosti.com.ua

2) www.philosofs.com.ru 8) www.polit.com.ua

3) www.ideologia.ua 9) www.studentdream.narod.ru

4) http:// president.com.ua 10) www.bankreferatov.ru

5) http:// pomarancha.info/ 11) www.politdumka. kiev.ua

6) www.edinenie.kiev.ua 12) www.allreferats.ru
G Тема 1. Політологія як наукова і навчальна дисципліна.

1. Політика як інструмент оптимізації управління соціальними процесами.

Поняття політичного в політології.

2. Політологія як наука про політику.

Предмет, методи політичних досліджень.

3. Функції. Основні категорії. Структура курсу.
Політика - це спосіб організації соціального життя, що базується на інтеграції різноманітних інтересів на основі спільного інтересу. Це організаційна і регулятивно – контрольна сфера суспільства, основна в системі інших сфер, таких як економічна, ідеологічна, правова, культурна, релігійна.

Це рух соціальних груп, співтовариств, які намагаються здійснити свої інтереси в загальній формі, тобто у формі, що має примусову силу для всього суспільства.

Політологія – це галузь знання, наука і навчальна дисципліна.

Предметом політології як науки є дослідження тенденцій і законів функціонування і розвитку політичного життя соціальних співтовариств, які відбивають реальний процес включення їх у діяльність по реалізації політичної влади і політичних інтересів.

Об'єктом політології виступає політична сфера суспільства з усіма явищами і процесами, які в ній відбуваються.

Методи політичних досліджень.

Серед основних методів варто виділити насамперед такі як: діалектика (а саме, її закони), системного, логічного, історичного, порівняльного (компаративна політологія) аналізу. Важливе значення мають психоаналіз, органіцизм, біхевіоризм і ін.

У прикладній політології застосовуються методи конкретних соціологічних досліджень, комп'ютеризація всіх процесів збору і обробки матеріалу.

Застосовується також ситуативний метод.

Політології властиві такі функції:

Головними категоріями політології є: політика, влада, держава, демократія, політична система, політичний процес, політичні агрегації, політичні установи й ін.

Таким чином, політологія – наука:

Структура курсу “Політологія” передбачає такі головні блоки (модулі) як 1) історія політичних вчень, 2) загальна теорія політики, 3) прикладна політологія.
G Тема 2. Історія світової політичної думки.

  1. Виникнення політичних ідей на Стародавньому Сході.

  2. Розвиток політичної думки в Стародавній Греції і Стародавньому Римі.

3. Політичні відношення у суспільній свідомості Середньовіччя, Ренесансу і

Модерну.

  1. Сучасні політичні теорії.



Давньоєгипетська політична думка представлена іменами Іпувера, Синухета, Неферті, ”Повчанням гераклиопольского царя своєму синові”, і т.п..

В них викладені поради, як здійснювати правління в лихоліття, пропонується стимулювати й підвищувати роль багатих як опори держави.

Рекомендується також кріпити зв'язок знатних і незнатних багатіїв у боротьбі проти повстань черні.

Яскравим представником політико-правової думки Прадавнього Вавилона вважається цар Хамурапі, зокрема його звід законів.

Давньокитайська політична думка – це, насамперед, вчення Лао-Цзи, Мо-Цзи, фацзя, Хань-Фея, Конфуція, Шан Яня та ін.

Зокрема, Конфуцій (551 – 475 рр. до н.е.) виступав проти правової держави, оскільки вважав, що народ повинен підкорятися не через страх бути покараним (будь-який закон - насильство), а за звичаєм, традиції, через страх перед своєю совістю.

Лао-цзи (В 1-У ст. до н.е.) у книзі “ Дао-Де цзинь критикував ідею про божественне походження царської влади.

Вважав соціальним ідеалом формацію, яка базується на рівності людей і відсутності гноблення.

Політичним ідеалом він вважав невеликі держави з рідким населенням.

Мо - цзи виступав проти конфуціанства.

Всі люди, вважав він, повинні користуватися однаковими правами.

Верховна влада належить народу, який обирає правителів і контролює їхню діяльність.

Фацзя – напрямок групи вчених і їх учнів Представники вважали, що організація державного правління повинна базуватися не на традиції, а на єдиних законах (фа), для чого потрібні реформи.

Хань-Фей (ок.280-230 рр. до н.е.) вважав, що в політиці треба проявляти жорстокість, особливо до бідних верств населення.

Давньоіндійська політична думка представлена “Законами Ману”, Артхашастрою і ін. джерелами.

Політика розглядалася як наука про покарання, терор у відношенні пригноблених.

ГРЕЦІЯ

Початок вивченню політичних процесів і явищ поклали мандрівні вчителі – софісти (Антифон, Лікофрон, Каліклес, Піфагор, Протагор, Продік і ін.).

Платон (427-397 г. до н.е.) – «Держава», «Політик», ”Закони”.

Не погоджуючись із точкою зору софістів, виходить із тези про те, що держава виникає тому, що людина як індивідуум не є самодостатньою.

Платону належить авторство однієї з перших моделей ідеальної держави, структура якої відповідає дуалізму людини: тіло підкоряється душі, земне - неземному.

Аристотель (384 – 322 до н.е.) “ Про державу”, «Політика», «Афінська Політейя».

Держава, за Аристотелем, - це конгломерат багатьох одиниць, інтегрально зв'язаних у структурі поліса.

Прадавній Рим.

Полібій відстоював Римську державу, яку вважав ідеальною моделлю.

Полібій також є автором циклічності форм держави.

Тіт Лукрецій Кар (“ Про природу речей ”- 1ст. до н.е.), розбудовував ідею договірної основи держави.

Марк Тулій Цицерон (“ Про республіку”, “ Про закон”, ”Діалоги” - 60-рр. н.е.).

Значний внесок у розвиток політичної думки внесли Сенека, Гай Транквіл Светоній (« Про життя 12 цесарів»).

Велике значення має звід законів «12 –ти таблиць».

Середньовіччя характеризується поширенням християнства й затвердженням церкви, її спробою контролювати всі сфери діяльності суспільства.

З 1У по У1 вв. політичну думку представляли : Амбросій Медіоланський, Св. Августин, Св. Григорій.

Амбросій Медіоланский (др. пол.1У ст.) вважав, що в духовних справах церква поширює свою юрисдикцію на всіх християн включаючи й імператора.

Учень Амбросія Св. Августин – поч. У ст.- (“De civitate Dei” -“ Про град Божий”) вірив, що “усяка влада освячена Богом”, хоча й вважав, що уряд змушує вдаватися до насильства людська гріховність, тому що сам уряд - це засіб, за допомогою якого сили небесні переможуть гріх.

Св. Григорій заявляв, що політичні зобов'язання мають умовний, договірний характер.

Типовий приклад спроби обмеження папської влади – Йоркскі трактати (ок.1100 р.)

Манегольд з Лаутенбаха (1Х ст.) уважав, що короля можна позбавити влади, якщо він зруйнував ті блага, заради яких, власне, і був утворений інститут королівської влади.

Іоан Солсберійський («Полікрат»-1159 (1153) г.) формулює теорію тираніциду (обґрунтування права й навіть обов'язку народу на тирановбийство).

Фома Аквінський (1225 - 1274 рр.-« Про правління володарів», «Коментарі до «Політики» Аристотеля») характеризує суспільство як взаємний обмін послугами заради благого життя.

Поет Данте Аліг’ері (1265 – 1321, трактат « Про монархію») висунув теорію універсальної світської всесвітньої монархії.

Іоан Паризький (Х1У ст.) розрізняв політичну й духовну владу, відстоював конституційну монархію: короля контролюють і карають барони.

Така ж система й у церковній владі.

Марсилій Падуанський (“Defensor pacis” - «Захисник миру»- Х1У ст.) визначає державу як своєрідну живу істоту, складові частини якої здійснюють функції, необхідні для її життя.

Сучасник Марсилія Падуанського Віл’ям Окам виступав за обмеження суверенної влади папи в питаннях віри.

Сумарним вираженням політичних теорій перших років ХУ1 ст. на рубежі Середньовіччя і епохи Ренесансу став Ніколо Макіавеллі (1469-1527) («Государ», «Історія Флоренції»), який першим порушив питання про зміст політики як сфери діяльності, про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в політиці.

Апологетом сильної централізованої держави -монархії, непорушності приватної власності виступає Жан Боден – (Bodin-“Шість книг про державу”- 1576). - автор теорії державного суверенітету.

Йоханес Альтузій (ХУ1ст.) розробив теорію держави, яка народжується шляхом об’єднання провінцій або місцевих громад на основі договору.

Теорію згоди, кооперативної співдружності розбудовував і Річард Гукер.

Томас Гоббс (1588-1679) в “Левіафані” (1651) робить висновок, що монархія –найпостійніший і найорганізованіший тип правління.

Зароджується утопічний соціалізм із готовими моделями майбутніх суспільств – Томас Мор (“Утопія”), Томаззо Кампанелла (“Місто Сонця”).

Джон Локк (1632–1704) (“Два трактати про управління державою”) аналізував англійське суспільство і революцію ХУ11 ст.

Виходив з того, що в суспільстві існує моральний лад (невід'ємні права і свободи), заснований на 3-х головних правах: на життя, свободу, власність.

Девід Юм (Хьюм) (1711 - 1776 рр. – «Трактакт про людську природу», «Моральні і політичні нариси», Берк.) вважали родину першоосновою суспільства і держави.

Берк як засновник політичного консерватизму, дав класичне визначення партії.

Ш.-Л. Монтеск'є ( 1689-1755) у роботі “ Про дух законів” висловив упевненість у тому, що не існують абсолютно добрих і абсолютно поганих правових і політичних систем. Стверджував, що будь-яка система повинна бути пристосована до характеру народу, його традицій.

Сформулював принцип розподілу влади.

Джеремі Бентам (ХУ111 ст. «Нариси про управління»,- 1776 р., «Вступ до принципів моралі й законодавства» - 1780 р.)

Вірив у загальне виборче право освічених виборців.

Учень Бентама Джон Стюарт Міль (« Про свободу», -1859 р., «Представницька форма правління») – доводив етичну цінність свободи; розробляв ідею психологічної природи суспільства.

Герберт Спенсер (1820-1903) - трактував державу як акціонерне товариство, а процеси, які відбуваються в суспільстві, порівнював із процесами в організмі людини.

Шарль Алексіс Анрі де Токвіль (1805-1859) (“Демократія в Америці”, ”Старий порядок і революція”) бачив неминучість демократичного вибору для Європи, але бачив і небезпеку для свободи особи, яку несла із собою демократія.

К.Маркс і Ф.Енгельс (Х1Х ст.) на основі економічного аналізу капіталізму доводили його внутрішню суперечливість. Виходячи із цього, сформулювали теорії діалектичного матеріалізму, економічного детермінізму, класової боротьби, яка є рушійною силою політики, безкласового суспільства.

Сучасні політичні теорії Заходу.

Макс Вебер (1864-1920) у роботі “Три чисті типи панування”, висунув теорію трьох чистих (універсальних) типів панування, теорію плебісцитарної демократії, раціональної бюрократії і ряд ін.

Однієї з ранніх теорій еліт стала теорія Вильфредо Парето і Гаетано Моска (Італія).

Групова теорія політики (А. Бентли, Д.Трумен, Реймон Арон).

Основою теорії є поняття інтересу, яке наближено до ідеї плюралізму інтересів.

Теорія інформаційного суспільства.

Інформація формує суспільну думку, впливає на результати виборів, має здатність маніпулювати масами людей і, таким чином, формуючи пріоритети політики, володіє ситуацією в усьому світі.

Теорія масового суспільства. (Х. Ортега-І-Гассет “Повстання мас”, Корнхаузер).

Масове суспільство розглядається як фатальне слідство індустріалізації і урбанізації, інформатизації, які відірвали суспільство від “передіндустріальних структур”, порушили “проміжні відносини” (громада, цех).

Олвін Тофлер (Трилогія «Футурошок», «Третя хвиля») в теорії «зрушення влади» - («Power Shift»-1990) доводить, що історія цивілізації пройшла етапи аграрної, промислової та технологічної революцій.

Теорії мотивів участі особистості в політиці (Г.Лассуел) та соціально-політичних конфліктів (Л’юіс Козер («Функція соціального конфлікту»), Ральф Дарендорф, Кеннет Боулдінг («Конфлікт і захист») аналізували поведінку особистості в політичних процесах та природу політичних конфліктів і їх використання в управлінні.

Рекомендована тематика доповідей:

1. Західноєвропейська політична думка Середньовіччя.

2. Політичні вчення епохи Відродження.

3. Держава як узгоджене правове спілкування у політико-правовій концепції

Цицерона.

4. Теорія суспільного договору

5. Теорія поділу влади.

6. М. Ве­бер як класик західної політології.

G Тема 3. Розвиток політичної думки в Україні: історія та сучасність.
  1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации