Шпаргалка по геодезии - файл n1.doc

Шпаргалка по геодезии
скачать (18280.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc18281kb.13.10.2012 19:59скачать

n1.doc

1   2   3

4. Основні формули тахеометрії



Похила віддаль між станцією А і вибраною точкою В обчислюється за формулою
(3)
де в і н – відліки з рейки, встановленій в точці В, відповідно по верхній і нижній нитках сітки ниток зорової труби (рис. 6); к- коефіцієнт віддалеміра, який дорівнює майже 100.


Рис.6. Тахеометричне знімання
Горизонтальне прокладання обчислюють за формулою
(4)
Перевищення h1 обчислюють за формулою
(5)
Кінцеве перевищення обчислюють за відповідними формулами (1) чи (2).

Висоту вибраної точки В обчислюють за формулою
(6)
ТРИГОНОМЕТРИЧНЕ НІВЕЛЮВАННЯ

1.     Встановити теодоліт в робоче положення в заданій викладачем точці А.

2.     Виміряти висоту приладу іп рулеткою або рейкою (вертикальну відстань від верху кілочка до центру горизонтальної осі обертання зорової труби).

3.     Навести при крузі зліва зорову трубу на рейку середньою лінією сітки на задані викладачем висоти наведення і зняти відліки за віддалемірними (нижньою і верхньою) лініями сітки, а також з вертикального круга відлік КЛ, при бульбашці циліндричного рівня вертикального круга на середині, і записати їх в журнал (табл.16).

4.     Навести на ті ж відліки середню лінію сітки при крузі справа (КП) і зняти відлік з вертикального круга.

5.     За відліками КЛ і КП обчислити місце нуля МО і кут нахилу  за відомими формулами.

Однакові значення місця нуля є контролем правильності вимірювань.

6.     За відліками нижнього і верхнього віддалемірних штрихів знайти різницю n і віддалемірну відстань до рейки D.

7.     За обчисленим кутом нахилу  і віддалемірною відстанню D обчислити h.

8.     Знайти перевищення точки розміщення рейки над станцією за формулою (38).

Контролем вимірювань і обчислень є одержання значень перевищень h при двох висотах  наведення на рейку, які повинні бути рівними.

9. Обчислити висоту точки розміщення рейки Н за формулою

,                                 (39)

де Нст - висота станції.

87. Послідовність виконання робіт на станції:

1. Вимірюють висоту приладу від верха закріпленої точки на станції до візирної осі труби теодоліту, коли труба займає горизонтальне положення.

2. Встановлюють на горизонтальному крузі відлік 0000,0 та закріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга і відкріплюють закріпний гвинт лімба. Наводять зорову трубу теодоліта на сусідню станцію і закріплюють закріпний гвинт лімба горизонтального круга. Відкріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга і вважають, що теодоліт зорієнтовано на дану точку, про що роблять запис в журналі тахеометричного знімання.

3. Вимірюють віддаль від верха закріпленої точки на місцевості, над якою встановлений теодоліт, до візирної осі труби теодоліту коли вона розташована горизонтально. Цю віддаль називають висотою приладу і позначають латинською буквою і.

4. Робочий перев'язує шнурком рейку в місці фіксованої висоти приладу і іде з нею до характерної точки та встановлює її в цій точці вертикально. Спостерігач наводить зорову трубу на рейку так, щоб середня нитка сітки ниток була наведена на відлік, рівний висоті приладу (і), або будь-якому цілому числу рейки і це значення записують в журнал.

5. Знімають відліки, спочатку по верхній, а потім по нижній далекомірних нитках, (слід пам'ятати, що зображення в зоровій трубі – обернене). Приводять бульбашку рівня вертикального круга в нуль-пункт і знімають відліки по горизонтальному і вертикальному кругах з точністю до 1 мінути.

6. Коли переходять на другу станцію для знімання місцевості, то виконують роботи, наведені в пунктах 1, 2, 3, 4 і 5

Після закінчення робіт на станції на лімбі горизонтального круга теодоліта встановлюють відлік 0000,0. При цьому вертикальна нитка сітки повинна суміститися з точкою, на яку виконували орієнтування. В протилежному випадку знімання повторюють.

Щоб не помилитися в номерах рейкових точок з різних станцій, слід для номера пікетів приймати числа які складаються із номера станції і порядкового номера рейкової точки на даній станції. Наприклад, на станції 8 точка за номером 12, в журналі нумерується 812.

6. Побудова топографічного плану за матеріалами тахеометричного знімання



На аркуші креслярського паперу будують координатну сітку та наносять точки планової геодезичної мережі за їх координатами. Зліва підписують номер, або назву точки, а справа – висоту точки. Рейкові точки наносять на план за допомогою геодезичного транспортира, яким відкладають горизонтальні кути від напрямку орієнтування. За напрямком ''станція мітка кута'' відкладають віддаль, користуючись вимірником і лінійкою поперечного масштабу. На плані фіксують точку і підписують її висоту. Номер точки не підписують.

Коли всі точки нанесені, виконують інтерполювання горизонталей, для цього використовують кроки (абрис), складений під час знімання місцевості.

За абрисом наносять ситуацію, яку викреслюють згідно існуючих умовних знаків. Внизу плану посередині підписують масштаб, а нижче масштабу пишуть “Суцільні горизонталі проведені через 0,5 м”, або вказують інше число перерізу рельєфу, яке було задане технічними умовами.

88. Порядок виконання роботи

1.     Встановити теодоліт в робоче положення в заданій викладачем точці А.

2.     Виміряти висоту приладу іп рулеткою або рейкою (вертикальну відстань від верху кілочка до центру горизонтальної осі обертання зорової труби).

3.     Навести при крузі зліва зорову трубу на рейку середньою лінією сітки на задані викладачем висоти наведення і зняти відліки за віддалемірними (нижньою і верхньою) лініями сітки, а також з вертикального круга відлік КЛ, при бульбашці циліндричного рівня вертикального круга на середині, і записати їх в журнал (табл.16).

4.     Навести на ті ж відліки середню лінію сітки при крузі справа (КП) і зняти відлік з вертикального круга.

Таблиця 16

Журнал тригонометричного нівелювання

Станція А

ІІІ

ІІІ

Точка візування

5

5

Відліки з ВК

                                               КЛ

                                               КП

МО=(КЛ+КП)/2

=(КЛ-КП)/2

Відліки за віддалемірними штрихами:

l1

l2

n= l1- l2

D = Kn



іп



h=h+ іп-

 

+1328

-1324

+002

+1326

 

 

1419

1381

38 мм

3,8 м

+0,85

1,48

1,40

+0,93

 

-343

+348

+002,5

-345,5

 

 

0320

0281

39 мм

3,9 м

-0,25

1,48

0,30

+0,93

5.     За відліками КЛ і КП обчислити місце нуля МО і кут нахилу  за відомими формулами.

Однакові значення місця нуля є контролем правильності вимірювань.

6.     За відліками нижнього і верхнього віддалемірних штрихів знайти різницю n і віддалемірну відстань до рейки D.

7.     За обчисленим кутом нахилу  і віддалемірною відстанню D обчислити h.

8.     Знайти перевищення точки розміщення рейки над станцією за формулою (38).

Контролем вимірювань і обчислень є одержання значень перевищень h при двох висотах  наведення на рейку, які повинні бути рівними.

9. Обчислити висоту точки розміщення рейки Н за формулою

,                                 (39)

де Нст - висота станції.

90. Нехай в полігоні виміряні горизонтальні кути, спочатку обчислимо практичну суму кутів





Якщо кутова нев’язка не перевищує допустиму, то приступають до зрівноваження. У виміряні кути вводять поправки

Всі кути додаємо вих. =180градусів 01секунда





91. Прирости кординат.














Якщо відносна похибка ходу менша за допустиму то похибку по дельта ікс і дельта ігрик слід розподілити обчислені прирости координат шляхом введення поправок.


92-93.

94. Методи визначення площ на картах поділяються на:

1. Аналітичний – обч. За координатами точок зімкненого теодолітного ходу.






95.

96. Обчислення площ на картах механічним методом:

У цьому способі площа визначається планіметром. Найбільш розповсюджений полярний планіметр. Відлік по планіметру складається з 4-ох цифр. Для визначення площі на її контурі відлічують точку і обвідною голкою проходять по контурі предмета беруть початковий і кінцевий відлік. Шукану площу шукають за формулою (1)

Існує два способи визначення площ полярних координат

    1. Коли полюс знаходиться за межами площі що вимірюється

    2. Коли полюс – зсередини

97. Геометричне нівелювання – називаються геодезичні роботи по визначенню перевищення у точках. Перевищення – різниця висот 2-ох точок. Геометричне нівелювання визначається перевищенням і ґрунтується на принципі візування горизонтальним променем. Горизонт. Променя забезпечується циліндричним рівнем при зоровій трубі або компенсатором.

Відомо 2 способи геометричного нівелювання.

  1. З середини

  2. Вперед




  1. Класифікація нівелірів:

Нівелір – це геодезичний прилад який визначає перевищення 2-ох точок.

За способом встановлення розрізняють:

  1. З циліндричним рівнем при зоровій трубі.

  2. З компенсатором.


За способом зчитування

  1. Оптичні

  2. Цифрові ( електронні).


За точністю

  1. Високоточні ( які дозволяють вимірювати перевищення з середньою квадратичною похибкою 0.5 мм на 1км. Ходу). НА-1, Н05, Ni002.

  2. Точні (СКП 3мм. На 1 кмю ходу), Н3, НСУ, Sprinter 100/

  3. Технічні (СКП більше ніж 10мм.), Н10КЛ.


99. 3.8. Нівелірні рейки

На рис. 3.8.1 зображено загальний вигляд рейки (чорну шкалу),

Кожна чорна чи біла поділка дорівнює 1 см. Для пок­ращання читаності, поділки об'єднані по п'ять сантимет­рів (літерою E). Початок дециметра відноситься до головки чисел, якими позначені дециметри.

Нівелірні рейки - це бруски шириною до 10 см, завтовшки 2-3 см, заввишки 3-4 м. Зазвичай, рейки, що використо вуються в технічному нівелюванні, складувані. Дві їхні час тини суставно скріплені між собою. Від нижньої частини рейки (п'ятки) - починається відлік поділок. Нівелірні рейки мають два боки: на одному боці нанесено чорні поділки (чорний бік), на друго­му - червоні (червоний бік).

На чорному боці нуль поділок збігається з п'яткою рейки, на червоному - п'ятка може бу­ти оцифрована відліком від 4681 до 4787 мм. Під час нівелювання чорна шкала є основна, а відлік червоної шкали має розходитися з відліком чор­ної шкали на величину різниці п'яток (4681 ... чи 4787 мм) у межах точності нівелювання. П'ятка рейки у процесі нівелювання стала вели­чина» Для технічного нівелювання використо­вують дві рейки з однаковими п'ятками.

Рейки можуть мати сферичний рівень і ручки для утримування їх у прямовисному стані. Су­часні рейки покриті рібергласом.


100.

Геометричні умови нівеліра:

1.Вісь сферичного рівня
Умова: вісь сферичного рівня має бути паралельна до осі обертання нівеліра.
до потрібного положення.
Підіймальними гвинтами підставки бульбашку сферичного рівня встановлюють на середину і тоді верхню частину нівеліра обертають на 180(градусів). Якщо бульбашка рівня змістилась зі середини, то її переміщують до середини на половину відхилення виправними гвинтами рівня, що знаходиться під рівнем або над ним. Для цього один із гвинтів викручують, а два інші вкручують у корпус, на якому розташований рівень.

2.Перевірка правильності встановлення сітки ниток.
Умова: Основний горизонтальний штрих сітки ниток має бути горизонтальний, коли нівелір встановлено в робочий стан.
Майже за 20м від нівеліра встановлюють рейку й спрямовують зорову трубу, установленого в робочий стан нівеліра, на рейку так, щоб зображення рейки змістилось біля одного з країв поля зору труби. Відлічують рейку середньою ниткою сітки (циліндричний рівень у контакті). Далі зорову трубу обертають навідним гвинтом так, щоб зображення рейки змістилось на другий край поля зору , й знову відлічують рейку. Якщо відлік змінився більше ніж на 2 мм, то послабляють гвинти, якими кільце сітки ниток прикріплено до об’єктивної частини зорової труби та та обертають його

3.Перевірка головної умови нівеліра.
Умова: візирний промінь у встановленому у робочий стан нівелірі має бути горизонтальним.
Проекцією осі циліндричного рівня і візирної осі зорової труби на прямовисну й горизонтальну площини мають бути паралельні.
Паралельність осей у проекції на горизонтальну площину розглядають для нівелірів, які використовують для нівелювання 1-4 класів.
Розглянемо перевірку паралельності цих осей у проекції на вертикальну площину. Кінці лінії завдовжки 70-75 м закріпляють на місцевості кілочками і вимірюють між ними віддаль D нитковим віддалеміром. З кінців лінії виконують подвійне нівелювання. 
Нівелір установлюють на віддалі 2-3 м від точки А, приводять його в робочий стан (бульбашка сферичного рівня по середині) . Елевацій ним гвинтом приводять циліндричний рівень у контакт і відлічують чорну шкалу ближньої рейки і1, що стоїть в точці А. Тоді трубу спрямовують на другу рейку, що стоїть в точці В, і відлічують також її чорну шкалу а1.
У випадку непаралельності осі рівня та візирної осі, відлік рейки а1 буде помилковим на величину х і правильне перевищення дорівнюватиме
h=i1-(a1+х)
Тоді нівелір установлюють на віддалі 2-3 м від точки В, приводять його в робочий стан (бульбашка сферичного рівня по середині). Елевацій ним гвинтом приводять циліндричний рівень у контакт і відлічують чорну шкалу ближньої рейки а2, що стоїть у точці В. Тоді трубу спрямовують на другу рейку, що стоїть в точці А, і відлічують також її чорну шкалу а2.
h =(a2+х)-i2
Прирівнявши праві частини рівнянь отримують величину похибки х за непаралельність осі рівня та візирної осі 

(формула в книжці)

Обчислюють кут непаралельності осі рівня і візирної осі

(формула в книжці)

Де р=206265’’
Якщо і менше рівне 10’’,то умова відповідає вимогам. Якщо більше рівне то елевацій ним гвинтом спрямовують середню нитку на відлік рейки а ,що дорівнює
а=а2+х
Зображення кінців бульбашки циліндричного рівня розійдуться. Їх зводять вертикальними виправними гвинтами рівня. Для цього попускають боковий виправний гвинт, і вертикальними виправними гвинтами зводять кінці бульбашки рівня. Гвинти закріплюють і перевірку повторюють.

101. Послідовність роботи на станції:

• закінчують спостереження на станції відліком (4) червоної сторони задньої рейки.
Результати спостереження записують в журнал

102. Геодезія

Геодезія - сфера діяльності, пов'язана з вимірюваннями на поверхі та у просторі. Будь-яка діяльність пов'язана з будівництвом будівель, споруд, транспортних мереж, створенням меліоративних мереж не можливі без виконання геодезичних вимірювань. Геодезичні вимірювання дозволяють чітко описати ділянку земної поверхні, взаємне розташування певних об'єктів, визначити точні напрямки руху та відобразити місцевість на карті.
Геодезичні прилади минулого: Теодоліт кінця XIX сторіччя
Геодезичні прилади минулого: Нівелір кінця XIX сторіччя 

В минулому 

Геодезія розвивалась, виходячи з практичних потреб людини по вивченню земної поверхні для господарських потреб: землеробства, будівництва, картографування територій. 
Спогади про вимірювання на земній поверхні знаходять у дуже давні часи. Так ще у XVIII сторіччі до нашої ери у Давньому Египті існували настанови по вирішенню задач, пов'язаних з вимірюванням площ земельних ділянок.
Сам термін "геодезія" походить з Давньої Греції від слів geo - земля та desio - розділяю. Він був запропонований Арістотелем, щоб відділити вимірювання, що безпосередньо пов'язані з землею, від більш абстрактної науки про виміри фігур - геометрії ("землемірство": geo - земля та metrio - вимірюю).
Перше, відоме науці, визначення розмірів Землі було виконане в давньогрецьким вченим Ератосфеном у III сторіччі до нашої ери. 
Розвиток сучасних методів геодезичних вимірювань починається на початку XVII сторіччя з винаходом зорової труби. В цей час розробляються методи триангуляції, що стають одним з основних способів виконання геодезичних вимірювань. Створюється кутомірний прилад - теодоліт. А в середені сторіччя ще один винахід - барометр стає інструментом для визначення висоти точок земної поверхні. У другій половині XVII сторіччя знаходить підтвердження ідея про форму Землі як сфероїд, сплюснутий в напрямках полюсів. А к середені XVIII виконані перші дослідження по теорії фігури Землі. В 1785 році французький математик Лежандр вводить поняття потенціальної функції, що поклало початок розвитку теорії потенціалу, важливої для вивчення фігури Землі.
У 1855 році К.І. Теннером та В.Я. Струве було виконано роботи з вимірювання дуги меридіану довжиною понад 25° градусів по широті. Ця умовна дуга, названа "дугою Струве", простяглася від берегів Льодовітого океану вусття Дунаю і мала надзвичайне значення для вимірювання розмірів Землі.
В кінці XIX на початку XX сторіччя в різних країнах світу на обширних територіях створюються мережі астрономо-геодезичних пунктів, що ще довгий час служитимуть основою для державних систем координат.

103.  Фігура та розміри Землі. Еліпсоїд Красовського
Питання форми та розмірів Землі цікавило людство ще з часів глибокої давнини. На його вирішення було потрачено не одне століття. Істина виборювалася поступово і у важкому протистоянні з різними, в тому числі і релігійними, забобонами. 
Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що Земля за своєю формою подібна до кулі та інших планет Сонячної системи. Проте цей шлях пізнання вимагав тривалого часу і, відповідно, розвитку науково-технічного прогресу. Лише в XVII—XVIII століттях, коли для вивчення розмірів Землі почали застосовувати точні методи вимірювання (триангуляція), було встановлено, що наша планета не є ідеальною кулею, оскільки полярний та екваторіальний радіуси відрізняються за своєю довжиною більше ніж на 21 км. Це дозволило зробити висновок про сплющеність Землі по осі її обертання і підтвердило зроблене ще на межі XVII і XVIII століть І. Ньютоном теоретичне обґрунтування такого явища. Цей дослідник також вперше пояснив роль гравітації та відцентрової сили у формуванні фігури Землі.
Пізніше результатами вимірювання величин дуг меридіанів та паралелей, виконаних в різних країнах, було встановлено, що Земля стиснена не тільки на полюсах, але і по екватору: найбільший і найменший екваторіальні радіуси відрізняються за довжиною на 213 м. Така форма Землі нагадує трьохосний еліпсоїд, або сфероїд. 
Уявлення про Землю як про еліпсоїд (або сфероїд) в принципі вірні, але насправді поверхня Землі більш складна. Найбільш близькою до сучасної фігури Землі є фігура, яка дістала назву “геоїд”, що в перекладі означає “землеподібний”. 
Геоїд – це уявна поверхня, по відношенню до якої сили тяжіння направлені перпендикулярно в будь-якій точці Землі. В межах акваторій океанів вона співпадає з поверхнею води, яка знаходиться в стані спокою. На суходолі лінія геоїда відхиляється в той або інший бік так, щоб вона залишалася перпендикулярною до напрямку вектора сили земного тяжіння. Іншими словами, геоїд – це вирівняна поверхня гравітаційного потенціалу, яка співпадає з поверхнею води в океанах, тобто поверхнею “рівня моря” від якої ведеться відлік висотних відміток місцевості. 
Героїд Землі.
Поверхні геоїда і сфероїда завдяки різниці в розподілі мас Землі, що спричиняє аномалії сили тяжіння, не співпадають і розходження між ними місцями складає близько 100-150 м.
еліпсоїд Красовського - земний еліпсоїд, значення якого обчислені за участю Ф.М. Красовського у 1940 році і затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР у 1946 році для геодезичних робіт:
- велика піввісь еліпсоїда а = 6 378 245 м;
- стиснення еліпсоїда f = 1:298.3;

104.  Загальноземний еліпсоїд. Референц-еліпсоїд. 
Референц-еліпсоїд — земний еліпсоїд обертання визначених розмірів і форми, орієнтований у тілі Землі, прийнятий для віднесення на нього результатів усіх геодезичних і маркшейдерських вимірювань при обчисленні координат геодезичних та маркшейдерських пунктів. Слугує допоміжною математичною поверхнею при вирішенні різних геодезичних задач.
Поверхня референц-еліпсоїда розділена меридіанами на 60 координатних зон шириною кожна за довготою 6°. Грінвичський меридіан є крайнім західним меридіаном першої зони, і нумерація зон зростає з заходу на схід. Довгота осьового меридіана шестиградусної зони з номером N визначається за формулою L = 6N — 3. Кожна шестиградусна зона утворює самостійну систему плоских прямокутних координат. У межах однієї координатної зони ординати можуть бути додатними (на схід від осьового меридіана) і негативними (на захід від осьового меридіана). Щоб уникнути від'ємних значень ординати, до неї додають 500 000 м і приписують ліворуч номер координатної зони.

105. Система координат Гауса-Крюгера – це проекція поверхні еліпсоїда на площину для опрацювання геодезичних вимірів і визначення взаємного положення точок цієї поверхні в системі плоских прямокутних координат. Дана проекція дозволяє перерахувати геодезичні координати в плоских прямокутниках. При вик. проекції Г-К земний еліпсоїд поділяється на 6 меридіанами смуги. Зображення такої смуги на площині утворює 6- ну координатну зону. Середній меридіан в кожній зоні називається – осьовим. Напрям осьового меридіану приймають за вісь Х ( абсцис ) , а вісь ординат ( У ). Для того щоб осі У в зоні мали додатне значення початок координат умовно переносять на 500 км.

106. Вимірювання ліній .

Процес вимірювання починається з провішування ліній на місцевості тобто фіксації на місцевості. Вихідна палка 2м. висоти помальовані в червоний колір. Кожна вкладка ліній повинна бути в створі. Створ – це прямовисна площина яка проходить через кінцеві точки ліній.



S-довжина без поправки;

Точність лінійних вимірювань

При траві 1:2000, каменях 1:1000, При сприятливих умовах 1:3000.

107. Номенклатура - система розграфи та оцифрофки карт.

Лист карти 1:1000000 ділиться на 144 листи карт масштабу 1:100000. В свою чергу лист карти масштабом 1:100000 ділиться на 1:5000 і позначається великими літерами «Б» грецькою. Лист карт масштабу 1:50000 ділиться на 4 листи карти 1:25000 і позначається маленькими буквами. В свою чергу карта в масштабі 1:25000 ділиться на 4 листи 1:10000 і позначається арабськими цифрами. Масштаб 1:10000 ділиться на 256 листів карти масштабу 1:5000 => ділиться на 8 листів карти масштабу 1:2000.

Лист карти масштабу 1:1000000 ділиться на 4 листи карти масштабу 1:5000 і позначається великими буквами А,Б,В,Г.

Лист карти масштабу 1:1000000 ділиться на 9 листів карти масштабу 1:3000 і на 36 листів масштабу 1:2000.

108.

109. Будова теодоліта: Зорова труба, об’єктив, Окуляр мікроскопа, діоптрійне кільце, фокусу вальний гвинт, колонка, коліматорний приціл, циліндричний рівень при алідаді, закріплювальний гвинт труби, навідний гвинт труби, закріплювальний гвинт алідади, навідний гвинт алідади, закріплювальний гвинт горизонтального круга, навідний гвинт горизонтального круга, підіймальні гвинти, основа, вертикальний круг, горизонтальний круг, рівень зорової труби, дзеркало для підсвічуванням кругів, виправні гвинти рівня алідади.

110.

111.

112.

Рівень установлюють паралельно до лінії двох підій­мальних гвинтів (рис. 1.3.18, а) і, обертаючи їх у різні боки, виводять бульбашку рівня на середину. Бульбашка буде рухатися у напрямі, вказаному стрілкою, якщо підіймальні гвинти обертати так, як зображено на рис. 1.3.18, а.

Обернувши алідаду на 90°, рівень установиться у напрямі третього підіймального гвинта (рис. 1.3.18, б) і, обертаючи

Підіймальні Гвинти б



Напрям руху бульбашки

■ Рис. 1.3.18. Перевірка циліндричного рівня теодоліта
113-117. Перевірка геометричних умов теодоліта

1. Перевірка рівня алідади горизонтального круга

Умова. Вісь циліндричного рівня має бути перпенди­кулярна до вертикальної осі приладу, тобто UU' перпенд. ZZ' (рис. 1.3.2).

Рівень установлюють паралельно до лінії двох підій­мальних гвинтів (рис. 1.3.18, а) і, обертаючи їх у різні боки, виводять бульбашку рівня на середину. Бульбашка буде рухатися у напрямі, вказаному стрілкою, якщо підіймальні гвинти обертати так, як зображено на рис. 1.3.18, а.

Обернувши алідаду на 90°, рівень установиться у напрямі третього підіймального гвинта (рис. 1.3.18, б) і, обертаючи

Підіймальні Гвинти б



Напрям руху бульбашки

■ Рис. 1.3.18. Перевірка циліндричного рівня теодоліта


1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации