Шпаргалка по геодезии - файл n1.doc

Шпаргалка по геодезии
скачать (18280.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc18281kb.13.10.2012 19:59скачать

n1.doc

1   2   3

118.


  1. Для орієнтування горизонтального круга у заданому напрямі на місцевості роз'єднують горизонтальний круг й алідаду та обертають останню, доки відлік лімба близький до 0°. Закріпляють закріплювальний гвинт алідади та її на­відним гвинтом установлюють відлік 0°. Далі скріпляють горизонтальний круг і алідаду натисканням донизу важеля скріплювального пристрою, попускають закріплювальний гвинт алідади й спрямовують трубу в напрямі орієнтування. Для подальшого вимірювання кутів натисканням на клямку важеля закріплювального пристрою роз'єднують горизонтальний круг і алідаду.


120. Спосіб прийомів

Закріпивши горизонтальний круг, попускають закріп­лювальний гвинт алідади і спрямовують трубу, напр., з кру­гом праворуч КП, на найнижчу точку візирного пристосу­вання А: наближено-за допомогою коліматорного приці­лу і точно - частиною бісектора, що розташована біля центра сітки ниток зорової труби за допомогою навідних гвинтів алідади і зорової труби. Після точного спрямування труби відлічують горизонтальний круг (194°56.5') і запи­сують у журнал (табл. 1.3.2).

Попустивши закріплювальні гвинти труби та алідади, і обертаючи алідадну частину заходом годинникової стріл­ки так само візують на С Відлічують горизонтальний круг (154° 15.5') і також записують у журнал. Виконані дії скла­дають перший пів прийом вимірювання горизонтального кута ABC. Величину кута обчислюють як різницю від ліків, пам'ятаючи, до відліку круга зростають за ходом годин­никової стрілки.

Для обчислення кута ABC, розташованого праворуч за ходом (хід прокладають від точки А до точки C), потрібно: від відліку, отриманого з візування на точку A відняти відлік, отриманий із візування на точку С. У нашому прикла­ді значення кута ABC із пів прийому дорівнює: 194°56.5' - 154°15.5' = 40°41.0'.

Для контролю та підвищення точності вимірювання кута виконують другий пів прийом. Для цього попускають закріплювальний гвинт горизонтального круга,, обертають теодоліт на 1-10° і знову закріплюють. Попускають закріп­лювальний гвинт труби, переводять її через зеніт і, попус­тивши закріплювальний гвинт алідади, знову візують на точку А. Відлічують горизонтальний круг (16°57.0') і запи­сують його в журнал. Попускають закріплювальний гвинт алідади та обертаючи її проти ходу годинникової стрілки, візують на точку С. Відлічують горизонтальний круг (336° 17.0') і записують у журнал.-На цьому закінчують ви­мірювання куга другим пів прийомом. Якщо1 відлік на точку А менший від відліку на точку В, то до відліку на-точці А додають 360°. Величину кута з другого пів прийому обчис­люють:

16°57.0' + 360° - 336р 17.0' = 40°40.0';

Два пів прийоми становлять один прийом. Якщо розход­ження між обчисленими значеннями кута, виміряного пер­шим і другим пів прийомами, не перевищує подвоєної точності відлікового пристрою (2' - для Т30, і 1' - для 2Т30, 4Т30), то обчислюють остаточне значення кута, виміряного одним прийомом, яке дорівнює середньому арифметичному з результатів вимірювання в пів прийомах (40°40.5').

Якщо значення кута, отримані з двох пів прийомів, від­різняються більше від допустимих значень, то перевіряють достатність закріплення горизонтального круга, та стій­кість штатива станового гвинта. Після цього вимірювання кута повторюють.

Точність вимірювання горизонтального кута одним прийомом технічними теодолітами типу 2Т30 характери­зується значенням середньої квадратичної похибки ЗО", З цього роблять висновок, що граничні розходження резуль­татів вимірювання кутів у пів прийомах вищевказаними теодолітами не мають перевищувати 1 \ Для теодоліта ТЗО допускають розходження у пів прийомах 2\ Якщо вимірю­вання виконують кількома - п прийомами, то відлік гори­зонтального круга на початкову точку в кожному наступ­ному прийомі збільшують на кут у = 180° /n.

Приклад. Нехай кількість прийомів п = 6. Тоді

гама = 180/6 = 30 е Отже, відлік горизонтального круга в першому прийомі під час наведення на точку А дорівнюватиме 0°00'; у дру­гому - 0° +гамма = 30°; У третьому - 30° + 30° = 60° і т. д.


121.

Державна геодезична мережа – це сукупність пунктів рівномірно розташованих на території країни і закріплені на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження і стійкість у плановому і висотному відношенні, протягом тривалого часу. ДГМ є носієм координат і висот в Україні. Планова ДГМ створюється у вигляді автономно геодезичної мережі 1 класу, г. м. 2 класу , згущення 3-4 класу.

Геодезичні знаки – підземні й наземні споруди, що закріплюють на місцевостіпункти геодезичної мережі.

Представляють собою споруди або пристрої над центром геодезичного пункту, що позначають положення останнього на місцевості і є об’єктами візування на цей пункт.

У залежності від класу Г.з. можуть бути збудовані у вигляді пірамід, простих чи складних сигналів, турів, віх і т. ін.

122. Теодолітне знімання

1етап (підготовчі роботи).

1.Складання проекту.

2. Камеральне рекогностування.

2етап (польові роботи).

1. Польове рекогностування ( виконується огляд і обстеження місцевості для уточнення проекту геодезичної мережі),остаточний вибір місць,особливість місцевості,а саме, характер покриття ( рослинність), видимість між пунктами.

2. Прокладання теодолітних ходів.

3. Прив’язка теодолітного ходу до пунктів ДГМ ( передача координат з пункті ДГМ до пункту теодолітних ходів).

4. Знімання ситуації.

3етап (камеральні роботи).

  1. Обчислення журналу теодолітного ходу.

  2. Складання схеми теодолітного ходу.

  3. Обчислення відомості координат.

  4. Побудова плану.

А). Викреслюється сітки координат.

Б). Нанесення станцій теодолітного ходу за обчислювальними координатами на план.

В). Нанесення ситуації.

Г). Графічне оформлення плану.


  1. 1. Підготовчі роботи ( те саме що для теодолітного знімання).

1.Складання проекту.

2. Камеральне рекогностування.
2.Польові роботи.

1. Польове рекогностування ( виконується огляд і обстеження місцевості для уточнення проекту геодезичної мережі),остаточний вибір місць,особливість місцевості,а саме, характер покриття ( рослинність), видимість між пунктами.

2. Прокладання тахеометричних ходів.

3. Прив’язка тахеометричного ходу до пунктів ДГМ ( передача координат з пункті ДГМ до пункту тахеометричних ходів).

4. Знімання ситуації.


3етап (камеральні роботи).

1.Обчислення журналу тахеометричного ходу.

2.Складання схеми тахеометричного ходу.

3.Обчислення відомості координат.

4.Побудова плану.

А). Викреслюється сітки координат.

Б). Нанесення станцій тахеометричного ходу за обчислювальними координатами на план.

В). Нанесення ситуації.

Г). Графічне оформлення плану.



-


  1. Суть камеральних робіт в теодолітному зніманні.

Залежність між дирекційними кутами та кутами повороту теодолітного ходу.

Кутом повороту теод. Ходу – кут утворений продовженням попередньої лінії і наступної лінії - кут повороту теодолітного ходу. - виміряний кут.

+ = 180

Залежність між дирекційними кутами та кутом теодолітного ходу. Дирекційний кут – горизонтальний кут виміряний від Пн. Напрямку осьового меридіану або лінії паралельної йому за годинниковою стрілкою в межах від 0 -360. Бувають прямим та зворотними і відрізняються на 180.


  1. Сітка координат будується через 10 см. Для 1:1000 і через 5 см. Для масштабу 1:2000. Координати точок теодолітного ходу наносяться за допомогою вимірника і масштабної лінійки. Для цього спочатку виконують оцифровку сітки координат визначають мінімальні та максимальні значення координат.

Хмін.=654,01 Хмакс.=940,32

Умін.=850,00 Умакс.=1001,39

У нижньому лівому куті Х=600,700,800,900,1000. Координати наносяться з точністю не нижче як 0.3 мм.

Для контролю транспортиром вимірюється дирекційні кути лінії, а вимірником та масштабною лінійкою довжини горизонтальних прокладень ліній. Ситуацію на план наносять транспортиром вимірника, і масштабної лінійки тим способом яким було створено знімання.

127. Складання і оформлення плану точок тахометричного нівелювання
1. Вимірюють висоту приладу від верха закріпленої точки на станції до візирної осі труби теодоліту, коли труба займає горизонтальне положення.

2. Встановлюють на горизонтальному крузі відлік 0000,0 та закріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга і відкріплюють закріпний гвинт лімба. Наводять зорову трубу теодоліта на сусідню станцію і закріплюють закріпний гвинт лімба горизонтального круга. Відкріплюють закріпний гвинт алідади горизонтального круга і вважають, що теодоліт зорієнтовано на дану точку, про що роблять запис в журналі тахеометричного знімання.

3. Вимірюють віддаль від верха закріпленої точки на місцевості, над якою встановлений теодоліт, до візирної осі труби теодоліту коли вона розташована горизонтально. Цю віддаль називають висотою приладу і позначають латинською буквою і.

4. Робочий перев'язує шнурком рейку в місці фіксованої висоти приладу і іде з нею до характерної точки та встановлює її в цій точці вертикально. Спостерігач наводить зорову трубу на рейку так, щоб середня нитка сітки ниток була наведена на відлік, рівний висоті приладу (і), або будь-якому цілому числу рейки і це значення записують в журнал.

5. Знімають відліки, спочатку по верхній, а потім по нижній далекомірних нитках, (слід пам'ятати, що зображення в зоровій трубі - обернене). Приводять бульбашку рівня вертикального круга в нуль-пункт і знімають відліки по горизонтальному і вертикальному кругах з точністю до 1 мінути.

6. Коли переходять на другу станцію для знімання місцевості, то виконують роботи, наведені в пунктах 1, 2, 3, 4 і 5

Після закінчення робіт на станції на лімбі горизонтального круга теодоліта встановлюють відлік 0000,0. При цьому вертикальна нитка сітки повинна суміститися з точкою, на яку виконували орієнтування. В протилежному випадку знімання повторюють.

Щоб не помилитися в номерах рейкових точок з різних станцій, слід для номера пікетів приймати числа які складаються із номера станції і порядкового номера рейкової точки на даній станції. Наприклад, на станції 8 точка за номером 12, в журналі нумерується 812.
6. Побудова топографічного плану за матеріалами тахеометричного знімання.

На аркуші креслярського паперу будують координатну сітку та наносять точки планової геодезичної мережі за їх координатами. Зліва підписують номер, або назву точки, а справа - висоту точки. Рейкові точки наносять на план за допомогою геодезичного транспортира, яким відкладають горизонтальні кути від напрямку орієнтування. За напрямком ''станція мітка кута'' відкладають віддаль, користуючись вимірником і лінійкою поперечного масштабу. На плані фіксують точку і підписують її висоту. Номер точки не підписують. 

Коли всі точки нанесені, виконують інтерполювання горизонталей, для цього використовують кроки (абрис), складений під час знімання місцевості.

За абрисом наносять ситуацію, яку викреслюють згідно існуючих умовних знаків. Внизу плану посередині підписують масштаб, а нижче масштабу пишуть “Суцільні горизонталі проведені через 0,5 м”, або вказують інше число перерізу рельєфу, яке було задане технічними умовами.

128. Приведення нівеліра в робоче положення
Для роботи нівелір встановлюють на штатив і закріплюють становим гвинтом. Круглий рівень служить для приведення осі обертання приладу в прямовисне положення піднімальними гвинтами, які опираються в головку штатива. Для наближеного наведення на рейку служить мушка . Точне наведення зорової труби виконується навідним гвинтом , при загвинченому затискному гвинті . Чітке зображення візирної сітки досягається обертанням окуляра , а чітке зображення рейки в полі зору труби за допомогою кремальєри фокусуючого пристрою .
Лінію візування приводять в горизонтальне положення за допомогою елеваційного гвинта з’єднанням контактів бульбашки 6 циліндричного рівня. Над рівнем розташований призмовий пристрій, який передає зображення положення бульбашки в поле зору труби. Таким чином, спостерігачу видно кінці бульбашки рівня і рейку, з якої знімають відлік. Якщо бульбашка рівня знаходиться в нуль-пункті, то зображення її в полі зору труби утворює в верхній частині один загальний овал.

Зі сторони окуляру коробка циліндричного рівня закривається кришкою . Під нею знаходяться виправні гвинти , за допомогою яких встановлюється паралельність осей циліндричного рівня та візирної.
129. Будова нівеліра.

Зорова труба, окуляр, об’єктив, фокусу вальний гвинт, сферичний рівень, закріпний гвинт зорової труби, навідний гвинт зорової труби, елеваційний гвинт, підіймальні гвинти, приціл, діоптрійне кільце, циліндричний рівень.
130. 1. Перевірка сферичного рівня

Умова. Вісь сферичного рівня КК' має бути паралель на до осі обертання ZZ' нівеліра (рис. 3.1.2).

Підіймальними ґвинтами підставки встановлюють бульбашку сферичного рівня на середину і тоді верхню час тину нівеліра обертають на 180°. Якщо бульбашка рівня змістилася зі середини, то її переміщують до середини на половину відхилення виправними ґвинтами рівня, що знаходяться під рівнем або над ним. Для цього один із гвинтів викручують, а два інші вкручують у корпус, на якому розташований рівень. У НИК2 є тільки два виправні ґвинти. Перевірку, звичайно, виконують декілька разів, щоб переконатися у правильному встановленні рівня. Допустиме відхилення 0,5 поділки рівня.


  1. Основна перевірка нівеліра.

    Умова: Візирний промінь встановленому в робочий стан нівелірі має бути горизонтальний.
    Проєкції осі циліндричного рівня UUґі візирної осі зорової труби WWґ на прямовисну і
    горизонтальну площини мають бути паралельні.

    Кінці лінії завдовжки 70-75 м закріплюють кілками( рейками) і вимірюють між ними віддаль D
    нитковим віддалеміром. З кінців лінії виконують подвійне нівелювання.
    Нівелір установлюють на віддалі 2-3 м від точки A, приводять його в робочий стан( бульбашка
    сферичного рівня посередині). Елеваційним гвинтом приводять циліндричний рівень у контакт і
    відлічують чорну шкалу ближньої рейки і1, що стоїть на точці A. Тоді трубу спрямовують на другу
    рейку, що стоїть в точці B, і відлічують також її чорну шкалу а1.
    У випадку непаралельності осі рівня візирної осі, відлік рейки а1 буде помилковим на величину х і
    правильне перевищення дорівнюватиме
    h= i1-(a1+x)
    Тоді нівелір установлюють на віддалі 2-3 м від точки B, приводять його в робочий стан( бульбашка
    сферичного рівня посередині). Елеваційним гвинтом приводять бульбашку рівня у контакт і
    відлічують чорну шкалу ближньої рейки і2, що стоїть на точці B. Тоді трубу спрямовують на другу
    рейку, що стоїть на точці А, і відлічуємо також чорну шкалу цієї рейки а2.
    h=(a2+x)-i2.
    Прирівнявши праві частини рівнянь отримують величину похибки х за непаралельність осі рівня та
    візирної осі
    х=(і1+і2)/2- (а1+а2)/2
    Обчислюють кут непаралельності осі рівня і візирної осі
    іґґ = х?/D, де ?=206265ґґ
    Якщо і<=10ґґ, то елеваційним гвинтом спрямовують середню нитку на відлік рейки а,що дорівнює
    а=а2+х
    зображення кінців бульбашки циліндричного рівня розійдуться. Їх зводять вертикальними
    виправними гвинтами рівня. Для цього попускають боковий виправний гвинт, і вертикальними
    виправними гвинтами зводять кінці бульбашки рівня. Гвинти закріплюють і перевірку виконують
    знову.



  2. Послідовність роботи на станції під час технічного нівелювання.

    1. Приводять нівелір в робоче положення за допомогою сферичного рівня.
    2. Спрямовують трубу нівеліра на задню рейку. Спочатку за допомогою прицілу( у полі зору
    труби буде видно зображення рейки), а тоді, закріпивши трубу - точно, навідним гвинтом
    труби. Діоптрійним кільцем та фокусувальним гвинтом досягають чіткого зображення сітки
    ниток та предмета.
    3. Аналогічні дії виконують під час відлічування передньої рейки.
    4. Відлік чорної шкали задньої рейки.
    5. Відлік чорної шкали передньої рейки.
    6. Відлік червоної шкали передньої рейки.
    7. Відлік червоної шкали задньої рейки.
    8. Правильність вимірювань і записів контролюють безпосередньо в полі. Обчислюють пґятки
    рейок, як різницю між відліками червоного і чорного боків рейки.
    9. Перевищення обчислюють як різниці відліків задньої чорної шкали рейки і передньої чорної
    шкали рейки.
    10. Аналогічно за червоними шкалами.
    11. Завершуючи роботи, на станції обчислюють середнє значення перевищення.

    Контроль полягає в тому, що різниці пґяток задньої і передньої рейок, як і різниці в
    перевищеннях, обчислених з обох шкал рейок мають бути однакові й не можуть перевищувати
    5мм.



  1. Генеральний план забудови:

Основним містобудівним документом є генеральний план міста, він є основою для розробки проектів детального планування забудови, міських забудов, інженерних споруд, комунікаційних мереж,транспортних, благоустрою.

Для міст населення більше 500тисяч генплан міста виконується на топографічній карті М 1:10000. Менше кількість населення 1:5000……

Основні документи проекту будівлі і споруди для винесення її на місцевість Є:

  1. Генплан в М 1:500, 1:2000, де на топографічній основі нанесенні всі будівлі що проектуються, вказані проектні координати головних точок та відмітки характерних площин.

2. Для складних споруд:

Генплан доповнюється розмічувальним кресленням головних осей: в містах червоні лінії забудови, з даними прив’язки до пунктів геодезичної основи.

Робоче креслення на яких показують плани розрізи профілі всіх частин споруди з розмірами відліками.

3. Проект вертикального розпланування в М 1:1000, М 1:2000. Це проект перетворення фактичного рельєфу місцевості поверхню сплавленого ухилу.

4. Схеми геодезичної основи будівельних майданчиків, відомостей координат і висот, пунктів геодезичної мережі.


  1. Будівельна сітка – є найпоширенішою геодезичною розмічувальною основою при будівництві комплексів, цивільних і промислових споруд. Фактично це мережа і квадрати або прямокутники, вершини яких закріплені на місцевості і відомі координати Х,У,Н.

Наявність на будівельних майданчиках такої сітки дає можливість не тільки виносити основні осі споруди в натуру але виконують детальні розмічувальні роботи та виконавчі знімання.

Створення будівельної сітки складається з наступних етапів:

  1. Проектування.

  2. Попереднє розмічування сітки на місцевості та закріплення її пунктів.

  3. Визначення координат.

  4. Редукція пунктів будівельної сітки планове положення.

  5. Контрольне вимірювання.


135. При осьовому способі розбивки будівельну сітку відразу будують на місцевості з розрахунковою точністю шляхом точного відкладення проектних елементів. Для цього, опираючись на закріплені вихідні напрямки, прагнуть винести два взаємно перпендикулярних напрямки АВ й АС, що перетинаються приблизно в середині майданчика (рис. 13.6). Тому що вихідні напрямки винесені в натуру з невеликою точністю, то кут ВАС може значно відрізнятися від прямого. Вимірюють кут ? двома-трьома прийомами теодолітом типу 2Т2 й, обчисливши величину відхилення його від прямого кута ∆?=90° — ?, виправляють положення точок В і С лінійними виправленнями ∆ SВ і ∆ SС, щоб напрямку АВ й АС стали строго перпендикулярними. Виправлення обчислюють по формулах

причому відстані АВ1 й АС1 беруть із генплану з точністю до 1 м. Виправлене положення точок В і С закріплюють на місцевості і уздовж цих осей відкладають у створі по теодоліті відрізки, рівні довжинам сторін сітки. Виміру виконують рулетками або стрічками з натягом по колах з урахуванням виправлень за температуру, нахил, компарування. Доцільно застосовувати електронні тахеометри, що дозволяють швидко обчислювати горизонтальні прокладання з урахуванням всіх виправлень. Закінчивши розбивку в кінцевих пунктах Р, ДО, ПРО, Е, будують на них прямі кути й продовжують розбивку по периметрі сітки. Після цього тимчасові знаки заміняють на постійні. Потім по створах між відповідними пунктами основних чотирьох полігонів розбивають і закріплюють пункти, що заповнюють, сітки.

Якщо майданчик невелика, а розбивку вершин сітки роблять із високою точністю, то отримані координати вершин сітки будуть незначно відрізнятися від проектних. Однак при розбивці сіток більших розмірів важко з високим ступенем точності виконати розбивку й урахувати всі виправлення при відкладанні довжин ліній. У результаті цього фактичні результати можуть істотно відрізнятися від проектних, що викличе певні утруднення при розбивці споруд. Тому застосовувати осьовий спосіб доцільно на невеликих майданчиках або там, де точність розбивочних робіт невелика й відхиленням координат пунктів сітки від них проектних значень у межах 3 - 5 см можна зневажити.

Для проектування розбивочних робіт зручніше мати таку сітку, координати пунктів якої практично не відрізняються від проектних. Це можна одержати при побудові сітки способом редукування.

При способі редукування сітку спочатку будують із точністю 1:1000 - 1:2000 відповідно до проекту на всій площадці й закріплюють тимчасовими знаками. Потім створюють на площадці планові мережі й визначають точні координати всіх закріплених тимчасовими знаками пунктів сітки.

На більших майданчиках планові мережі будують у кілька етапів. Як головна основа можуть служити мережі тріангуляції, трилатерації, світловіддалемірної полігонометрії або лінійно-кутові мережі.

Пункти головної основи прагнуть розташувати по кутах майданчика; між ними по периметрі прокладають ходи першого порядку, між якими розвивають ходи другого порядку.

Найбільш ефективним методом визначення координат пунктів будівельної сітки першого порядку є світловіддалемірна полігонометрія.

Для створення мереж другого порядку особливо ефективним є метод чотирикутників без діагоналей.

Положення пунктів, що заповнюють, будівельної сітки може бути отримане на місцевості також способом створів з пунктів основних полігонів.

Тому що попередня розбивка будівельної сітки виробляється з точністю порядку 1:1000 - 1:2000, те після зрівняння координати пунктів сітки будуть істотно відрізнятися від їхніх проектних значень. Щоб знайти на місцевості проектне положення пунктів, виконують редукування. По фактичних і проектних координатах шляхом рішення зворотних геодезичних завдань визначають кутові ? і лінійні l елементи редукцій

і відкладають їх від тимчасових знаків. Для редукування складають розбивочне креслення, на яке виписують дирекційні кути всіх напрямків й елементи редукцій.

Редукування виконується в такий спосіб. Над тимчасовим знаком, наприклад А', установлюється й приводиться в робоче положення теодоліт. Від напрямку А'В’ відкладається кутовий елемент редукції ?А і фіксується напрямок А'А. Уздовж цього напрямку за допомогою рулетки відкладається лінійний елемент редукції lA. Таким чином, на місцевості буде визначене положення точки А, координати якої відповідають проектним значенням. Аналогічним образом редукують всі пункти будівельної сітки.

Відредуковані пункти сітки закріплюють постійними знаками, що представляють собою залізобетонні моноліти або забетоновані відрізки рейок, металевих труб і т.п. із привареними зверху марками або металевими пластинами розміром 200x200 мм. Щоб при закладці постійного знака не втратити положення відредукованого пункту, надходять у такий спосіб. Перед установкою знака положення пункту фіксують двома створами 1 й 2 на колах. Після установки знака по мітках на верхніх торцях колів натягають струни (лісочку) і відновлюють на знаку положення вершини сітки.
136.Геодезична підготовка даних для винесення проекту споруди на місцевість:

Геометричною основою проекту для винесення на місцевість є розмічувальні осі споруд відносно яких в робочих кресленнях.

Головні осі в проекті будівлі є осі зовнішніх стін. Майбутні споруди прив’язують до пунктів геодезичних основ. Відмітки площин точки, проекту будівлі задають від умовної поверхні ( підлога 1 поверху ).

Для перенесення проекту споруд на місцевість виконують його геодезичну основу яка складається з деяких етапів.

  1. Складання розмічувальних креслень, з даними прив’язки, до пунктів геодезичної основи, аналітичний розрахунок проекту.

  2. Розробка проекту геодезичних розмічувальних робіт.


137.

1. Теодоліт встановити на т 6. Центрувати , привести в робочий стан.

2. Зорову трубу направити на т. 5 і встановити відлік по лімбі .

3. До цього відліку + (проектний кут) повертаємо до відліку який не буде = обчислюваному відліку (близьку до 0)

4. Фіксуємо т. 2 на місцевості.

5. Переводимо зорову трубу через зеніт повторюємо при КЛ і КП.






140-141.
143. Ддеформації -

загальному випадку під терміном деформація розуміють змінення форми об'єкта спостережень. У геодезичній же практиці прийнято розглядати деформацію як зміна положень об'єкта щодо якого-небудь первісного.
Під постійним тиском від маси споруди ґрунти в основою його фундаменту поступово ущільнюються (стискуються) і відбувається зсув у вертикальній площині або осадки споруди. Крім тиску від власної маси, осаду споруди може бути викликана й іншими причинами: карстовим!» і зсувними явищами, зміною рівня ґрунтових вод, роботою важких механізмів, рухом транспорту, сейсмічними явищами й т.п. При корінній зміні структури пористі* і пухких ґрунтів відбувається швидко протікає у часі деформація, називана осіданням.
У тому випадку, коли ґрунти під фундаментом споруди їжаки" томляться неоднаково або навантаження на ґрунт різна, осаду має нерівномірний характер. Це приводить до інших видів деформацій споруд: горизонтальним зсувам, зрушенням, перекосу, прогинам, які зовні можуть проявлятися у вигляді тріскотить і навіть розламів.
Зсув споруд у горизонтальній площині може бути викликано бічним тиском ґрунту, води, вітру й т.п.
Високі споруди баштового типу (димарі, телебашти й т.п.) випробовують крутіння й вигин, викликувані нерівномірним сонячним нагріванням або тиском вітру.
Геодезичні спостереження за за деформацією споруд їх основами і округлими частинами конструкції виконують згідно технічних завдань як в процесі будівництва так і в період експлуатації. Верт. зміщення просідання або підйоми визначають такими методами геометрично нівелірним, статичним, гідростатичним.
Горизонтальні зміщення(Зсуви)визначають відносно пунктів геодезичної основи наступним методом: Прямуляція, кримутуляція, тріангуляція, трилатерація, полігонометрія, метод кутової, лінійної комбінованої засічки, фотогонометричні методи.


  1. Спостереження за деформацією.

Деформація виникає внаслідок дії на них антропогенних і природних факторів:

  1. Зміна властивості гірських порід (здатність порід до просідання, до спунування (замерзання), та зсувів).

  2. Зміна властивості фундаменту (ваги, форми, розміру, розподілу навантаження на його основу).

  3. Зміна умов експлуатації (зміна тиску, внаслідок надбудови, вібрації будинку внаслідок машин, роботи транспорту).

Спостереження

Геодезичні спостереження за деформацією їх основою або частинами споруди виконують згідно технічного завдання як в процесі будівництва, та експлуатації споруд.

Вертикальне зміщення, осідання

Горизонтальне зміщення

Такими методами

  1. Класичним методом;

  2. Трилатерація (3 сторони)

  3. Тріангуляція ( 3 кута)

  4. Олігонометрія

  5. ГПС метод

  6. Кутові, лінійні, комбіновані засічки.

  7. Фотограмметричні.
1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации