Реферат - Технологія вирощування та збирання томатів у відкритому грунті - файл n1.docx

Реферат - Технологія вирощування та збирання томатів у відкритому грунті
скачать (92.1 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx93kb.21.10.2012 16:16скачать

n1.docx

  1   2   3
Реферат на тему Технологія вирощування та збирання томатів у відкритому грунті

Вступ………………………………………………………………………………… .…2

Класифікація і коротка ботанічна характеристика…………………………………….3

Біологічні особливості………………………………………………………………… .4

Сорти помідорів………………………………………………………………………….5

Вирощування у відкритому ґрунті…………………………………………………… .9

Місце в сівозміні…………………………………………………………………………9

Удобрення ………………………………………………………………………………10

Обробіток грунту……………………………………………………………………….11

Підготовка до насіння до сівби……………………………………………………… 13

Вирощування розсади………………………………………………………………….14

Догляд за рослинами………………………………………………………………… .20

Вирощування ранніх помідорів…………………………………………………… 22

Збирання врожаю……………………………………………………………………….27

Транспортування, зберігання та переробка помідорів……………………………….28

ВСТУП

Серед овочевих культур значне місце належить помідорам, які займають в Україні площу 85 тис. га. Виробництво їх зосереджено переважно у степових районах.

Цінність помідорів визначається їхньою калорійністю, вмістом вітамінів і цукрів, корисних для здоров"я людини солей. Використовують їх у свіжому і переробленому вигляді. Вони є основною сировиною для консервної промисловості і становлять орієнтовно дві третини загальної кількості овочів, що переробляють консервні заводи.

У свіжому вигляді споживають червоні і рожеві плоди. Бурі й молочні маринують і солять. З плодів повної стиглості виготовляють томатний сік, пасту, пюре тощо.

Помідори містять у середньому 2,5—7 % сухих речовин, 1,5—4 % цукрів, 20—35 мг % вітаміну С, різні мінеральні солі, органічні кислоти. Біохімічний склад помідорів змінюється залежно від сорту, про що свідчать дані Українського науково-дослідного інституту овочівництва і баштанництва — УНДІОБ

У томатопродуктах вміст сухих речовин (за рефрактометром) такий: у томатному соку — не менше 4,5 %; томатному пюре — 12, 15, 20; томатній пасті солоній (без урахування кухонної солі — 27, 32, 37; томатній пасті — 25, ЗО, 35, 40; томатному соусі «Гострий»— не менше 29; помідорах маринованих— 4%. У солоних помідорах кислотність у перерахунку на молочну кислоту становить, %: у червоних і рожевих — першого сорту — 0,8—1,2, другого — 0,8—1,5; бурих і молочних — першого сорту — 0,7—1, другого 0,7 — 1,3; зелених — 0,8—1,5.

За даними Інституту харчування Академії медичних наук України, річна норма споживання помідорів на душу населення становить 32 кг. Для повного забезпечення населення помідорами виробництво їх потрібно збільшити у 1,5—2 рази. Основою для вирішення цієї проблеми є поглиблення спеціалізації і концентрації господарства, а також перехід на інтенсивні способи ведення овочівництва.

Наукою і передовим досвідом сільськогосподарського виробництва в Україні розроблена, перевірена і широко впроваджується інтенсивна технологія вирощування помідорів. Багато господарств республіки одержують щороку високі врожаї. Серед них відомі господарства «Овочевий» і «Батумський» Херсонської області, «Саки» Кримської, «Україна» Одеської, «Дніпровський» Запорізької, «Харківська овочева фабрика» Харківської, «Дніпро» Черкаського району Черкаської і ім. С. М. Кірова Білозерського району Херсонської областей. Наприклад, у господарстві «Овочевий» щорічно вирощували помідори за інтенсивною технологією на площі 400 га і одержували по 418 ц плодів з 1 га. В 1984 р. у господарстві «Дніпровський» на площі 225 га, а в 1987 р. — 220га зібрали по 380—400 ц плодів з 1 га. Щорічно по 560—700 ц помідорів на 1 га вирощують у господарстві ім. С. М. Кірова.

В Україні в 1995 р. вирощували помідори за інтенсивною технологією на площі 25 тис. га, в тому числі в господарствах Держагропрому — на площі 14 тис. га. Високі та сталі врожаї помідорів у цих господарствах одержують завдяки правильному підбору сортів і застосуванню науково обґрунтованої системи землеробства.

КЛАСИФІКАЦІЯІКОРОТКА БОТАНІЧНАХАРАКТЕРИСТИКА

Помідори належать до родини пасльонових . Корінь у помідорів стрижневий, сильно розгалужений, проникає в ґрунт на глибину до 2 м і більше. Бокові корені розростаються вбік до 2,5 м. На головному корені розвиваються корені першого порядку, які, в свою чергу, створюють корені другого і навіть третього порядків. Безрозсадні помідори мають краще розвинений головний корінь і глибоку кореневу систему, у розсадних — коренева система складається тільки з горизонтальних бокових коренів, які розміщені близько до поверхні ґрунту.

Стебло помідорів — симподіальне, тобто складається з частини стебел бічних пагонів; трав"янисте, соковите, у вологому ґрунті легко утворює додаткові корені. В міру росту воно грубішає. Має округлу форму, яка з віком змінюється в результаті утворення на ньому жолобів і стає ребристим. Забарвлення стебла зелене. Зверху воно жорстке, густо вкрите короткими залозистими волосками, в місцях розгалужень здуте. Волоски на стеблах виділяють смолисту, злегка липку речовину темно-зеленого кольору. Рослини мають специфічний помідорний запах.

Розрізняють три типи куща — звичайний (нештамбовий), штамбовий і детермі-нантний, або низькорослий. У звичайного куща основне стебло досягає висоти 1—2 м, на ньому виростає з пазух листків багато бічних пагонів кількох порядків, що сильно розгалужуються. Під час плодоношення воно вилягає. У штамбового куща стебло сильне, прямостояче, з короткими і товстими гілками, майже не вилягає. Куш компактний, має невелику кількість пагонів. У детермінантного куща основне стебло невисоке і закінчується суцвіттям.

Кущі всіх трьох типів за розміром і облистненістю дуже різні. Є кущі сильно -, середньо - і низькорослі (карликові), мало - , середньо - і сильнооблистнені.

Справжні листки у помідорів прості, непарноперисторозсічені, зеленувато-жовтого або сизувато-зеленого кольору. За виглядом і будовою пластинки бувають звичайні і картопляного типу. Звичайні складаються з великих розсічених часток, між якими розміщуються дрібніші, а між першими і другими частками — ще дрібніші. Листки картопляного типу з простими цілокраїми частинками, проміжних частинок і часточок не мають або вони трапляються дуже рідко.

Суцвіття — простий або складний завиток. Розміщується воно посередині міжвузлів. У практиці його називають китицею, яка за будовою буває трьох типів: проста, проміжна і складна.

За структурою суцвіття кожного типу бувають компактні, нещільні і середньощільні; за довжиною — короткі, середні і довгі. Один сорт може мати суцвіття різних, але близьких між собою за будовою типів.

Помідори — самозапильні рослини, проте у південних районах України, особливо у спеку, можливе перезапилення пилком інших квіток як своєї, так і чужої рослини. Самозапиленню помідорів сприяє будова квітки.

Квітки правильні, із зрослими чашолистиками і пелюстками. У більшості сортів помідорів вони складаються з 5—7 пелюсток і 5—7 чашолистиків. Деякі сорти і види помідорів мають 20 і більше чашолистиків.

Запилюються помідори переважно при високій температурі (ЗО—32° С) і низькій вологості повітря. Якщо повітря дуже вологе, наприклад при вирощуванні помідорів у осінньо-зимовий період у теплиці, а температура низька (нижче 10—12 °С), то квітки майже не запилюються і масово опадають.

Пилок помідорів порівняно важкий, але в суху жарку погоду у південних районах вітер переносить його на відстань до 20 м. У результаті цього спостерігається часткове (у 10—20 %) перехресне запилення з рослинами, які ростуть поряд. Пилок помідорів з однієї рослини на інші можуть переносити також комахи.

Життєздатність пилку і приймочки у помідорів настає за 2—3 дні до розкривання квітки і триває орієнтовно стільки ж часу після її розкривання. Найкраще квітки за-

опилюються вранці (від 6-ї до 10-ї год.). В інший час дня росдини також запилюються, але в значно меншій мірі, оскільки пилок від дії високих температур і сухості повітря опівдні втрачає життєздатність.

Зазначені особливості біології цвітіння і запліднення впливають на відстань просторової ізоляції насінних посівів різних сортів помідорів. У південних районах країни відстань між сортами помідорів, які вирощують на відкритій місцевості, має становити 100, а на природно захищеній — 50 м; у північних районах—відповідно 20 і 10 м.

Плід — соковита дво- або багатокамерна ягода. Форма плодів може бути різною — від округлої до овально-видовженої. За розміром вони бувають великі (понад 100г), середні (від 60 до 100) і дрібні (до 60 г). Розмір і форма плодів здебільшого залежать від умов вирощування. Поверхня їх гладенька, мало -, середньо - і сильно-ребриста. Забарвлення плодів більшості районованих сортів помідорів червоне або оранжево-червоне. Буває біле, жовте та інших кольорів.

Кількість камер у плодах змінюється від 2 до 20 і більше. За цією ознакою сорти поділяють на малокамерні (2—5), середньо-камерні (6—9) і багатокамерні (понад 9). Розміщення камер може бути правильне і неправильне. Камерність плодів змінюється не тільки залежно від сорту, а й від умов вирощування. Малокамерні великоплідні сорти містять більшу кількість насіння, ніж багатокамерні.

Насіння дрібне, плескате, яйце- або ниркоподібної форми, загострене до основи, світло-сірого або жовто-сірого кольору, вкрите короткими міцними волосками. Залежно від сорту і розміру плодів у них буває від 20 до 300 насінин. Маса 1000 насінин становить 2,5—3,5 г.

Залежно від умов насіння зберігає схожість 8—10 років. У деяких сортів і форм воно проростає і через 15—20 років.

БІОЛОГІЧНІОСОБЛИВОСТІ

Помідори належать до групи вимогливих до тепла рослин. Вимогливість ця змінюється в різні фази росту й розвитку та від сорту.

Насіння починає проростати при 11 °С, але найсприятливішою для цього є температура 22—25 °С. При достатній кількості вологи в ґрунті, неглибокому загортанні і сприятливій температурі сходи з"являються через 5—6 днів після сівби. Орієнтовно така сама температура потрібна і для нормального росту й розвитку помідорів. При зниженні температури до 13—15 °С у рослин не розкриваються бутони, вони обсипаються, а при 10 °С їх ріст припиняється. Згубно позначаються на рослинах температури нижче мінус З °С. Якщо рослини не пройшли загартування, вони можуть бути пошкоджені заморозками 1—2 °С.

За вимогливістю до вологи помідори належать до рослин відносно посухостійких. Кращий розвиток їх на менш зволожених ґрунтах пояснюється тим, що вони мають сильну кореневу систему, яка проникає глибоко в ґрунт і здатна забезпечувати рослини водою.

Помідори до початку розвитку плодів на чорноземних ґрунтах можуть задовільно рости при вологості 60 % найменшої вологоємкості (НВ). Оптимальною ж є вологість ґрунту 70—80 % НВ. Достатня зволоженість ґрунту потрібна для кращого використання добрив. Якщо вологи в ґрунті не вистачає, добрива використовуються неповністю. В окремих випадках при високій концентрації солей ґрунтового розчину можливі навіть обліки.

Крім того, засвоювання поживних речовин рослинами помідорів значно погіршується. І азот, і фосфор переміщуються з листків у стебло, що викликає пожовтіння листків.

Забезпеченість ґрунту вологою впливає не тільки на оптимальні умови розвитку рослин, а й на рівень урожайності та якість продукції. При недостатньому зволоженні помідори часто бувають дерев"янистими, з грубою шкіркою, іноді набувають гіркуватого смаку; за умов надмірної вологості корені загнивають, рослини хворіють і гинуть.

Для нормального росту помідорів потрібна оптимальна відносна вологість повітря. Якщо воно сухе, корені не встигають забезпечувати листки водою, внаслідок чого вони в"януть, асиміляція й ріст припиняються. Помідори краще ростуть і розвиваються при відносній вологості повітря 50—60 %. У південних областях України , де постійно відчувається нестача вологи в ґрунті, застосовують зрошення.

На рості й розвитку помідорів позначаються інтенсивність освітлення, склад спектра і тривалість світлового дня. Помідори - світлолюбна культура. В умовах часткового затінення вони знижують урожайність на ЗО—40 %. Потреба рослин в освітленні в різні фази розвитку неоднакова. Особливо чутливі до світла сходи і молоді рослини. Тому при вирощуванні розсади взимку в теплиці потрібне електродосвічування. Рослини при цьому стають міцнішими, у них краще розвивається коренева система, вони не витягуються і не відстають у розвитку.

Значення світла для рослин пов"язане переважно з вуглецевим живленням. При нестачі світла вуглець засвоюється повільно, а ріст і розвиток рослин затримується.

Слід зазначити, що не всі сорти помідорів однаковою мірою світлолюбні. Сорти, виведені в зонах з тривалим днем, вимогливіші до світла і, навпаки, відселекціоновані в місцевості з коротким днем, менш вимогливі.

Порівняно з іншими овочевими культурами помідори менш вимогливі до ґрунтів. їх можна вирощувати на різних за механічним складом ґрунтах. Оптимальна реакція середовища — рН 5,5—6,5. Задовільно ростуть вони як при слабо-кислій, так і при слабо-лужній реакції ґрунтового розчину.

Добрі врожаї дають помідори на легких структурних чорноземах, на ґрунтах, що добре прогріваються і багатих на органічну речовину. - Важкі солонцюваті запливаючі ґрунти мало придатні для цієї культури. На піщаних і супіщаних ґрунтах врожаї помідорів значно нижчі, але достигають плоди тут раніше.

Проте слід пам"ятати, на яких би ґрунтах помідори не вирощувалися, під них треба вносити достатню кількість добрив.

сорти помідорів

ВУкраїні - районовано 29 сортів помідорів, різних за тривалістю вегетаційного періоду, в тому числі: 10 ранньостиглих, вегетаційний період яких (від появи сходів до достигання перших плодів) становить 100—105днів, 10 середньоранніх (106—110), 5 середньостиглих (111—115) і 4 середньопізніх та пізніх (116—120днів).

З районованих сортів найбільш поширені такі.

Київський. Скоростиглий. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного періоду становить 100—115 днів. Порівняно стійкий проти посухи. Кущ детермінантний, середньорослий, середньорозгалужений, напівлежачий. Листки середнього розміру, прості, світло-зелені з сіруватим відтінком. Китиця проста, середньощільна, з 3—5 плодами. Плоди великі, округлі (індекс форми 0,8—0,9*), гладенькі, червоно-оранжевого кольору, середньою масою 90—112 г, мають 5—11 камер. Смакові якості високі. Вміст сухих речовин становить 5—7 %, цукру—3,9—5 %, аскорбінової кислоти—ЗО— 42 мг%. Кислотність — 0,5%. Проти хвороб не стійкий. Транспортабельність середня. Районований як салатний і для консервної промисловості.

Ранній. Скоростиглий. Високоврожайний — 500—600 ц/га. Тривалість вегетаційного періоду становить 100—ПО днів. Куш детермінантний, середньорослий. Листки середніх розмірів, зелені, слабогофровані. Китиця проста, рідше проміжна, з 2— З плодами. Плоди плескатоокруглі та округлі (індекс форми 0,7—0,9), гладенькі і малоребристі, оранжево-червоні, масою 70—120 г. Смакові якості добрі. Вміст сухих речовин становить 5,1—6,0 %, цукру — 3,5%, аскорбінової кислоти — 25—35 мг%. Кислотність — 0,3—0,7 %. Транспортабельність середня.

Білий налив. Скоростиглий. Тривалість вегетаційного періоду становить 100— 106 днів. Кущ детермінантний, низькорослий, розгалужений. Листки світло-зелені, невеликі, середньогофровані. Китиця проста і проміжна, коротка, з 3—4 плодами. Плоди плескатоокруглі та округлі (індекс форми 0,7—0,9), гладенькі і малоребристі, середньою масою 80—100 г. Смакові якості середні. Вміст сухих речовин становить 5,4 %, цукру — 2,5, аскорбінової кислоти — 26 мг %• Транспортабельність середня. Районований як салатний.

Агата. Ранньостиглий. Високоврожайний (560—750 ц/га). Тривалість вегетацій-ного періоду від масових сходів насіння до початку достигання становить ПО—112 днів. Кущ звичайний, детермінантний, середній, слабооблистнений, висотою 33— 45 см. Листки зелені, звичайні, слаборозсічені. Китиця проста, з 3—4 плодами. Плоди плескатоокруглі (індекс форми 0,7 — 0,9), гладенькі, червоні, середньою масою 69—88 г, мають 5—11 камер. Смакові якості плодів — 4,4—4,8 бала. Вміст сухих речовин становить 4,7—5,5%- Плоди мають привабливий вигляд, придатні для споживання у свіжому вигляді й використання на томатопродукти. Збір плодів багаторазовий.

Застава. Ранньостиглий. Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до початку достигання становить 103—123 дні. Кущ звичайний, детермінантний, середньо-облистнений, висотою 40—75 см. Листки звичайні, темно-зелені, середньорозсічені, з середньогофрованою поверхнею. Китиця проста, з 3—5 плодами. Плоди плескатоокруглі (індекс форми 0,8—1,1), гладенькі, червоні, середньою масою 66—92 г, мають З—6 камер. Вміст сухих речовин становить 4,7—6,1 %. Середньостійкий проти хвороб. Макроспоріозом уражується слабо. Придатний для використання на томатопродукти.

Корка. Ранньостиглий. Тривалість вегетаційного періоду від сходів до початку достигання становить 100—108 днів. Кущ звичайний, детермінантний, невеликий, середньорозгалужений, висотою 40—55 см. Листки зелені, злегка гофровані. Китиця проміжного типу, з 8—11 плодами. Плоди сливоподібні, червоні, гладенькі, середньою масою 92—110 г, мають 3—5 камер. Смакові якості свіжих плодів — 4—5 балів. Вміст сухих речовин становить 4,4—5,8 %. Салатного і консервного призначення. Фітофторозом в окремі роки плоди уражуються на 8—11 %. Транспортабельність добра.

Світанок. Скоростиглий. Тривалість вегетаційного періоду становить 112—120 днів. Кущ детермінантний, звичайний, середньорозгалужений. Листки звичайні, зелені, гофровані. Китиця проміжна. Плоди плескатоокруглі, гладенькі, червоні, середньою масою 66—90 г, мають 6—11 камер. Смакові якості плодів середні і добрі. Вміст сухих речовин становить 4,6—5,6 %. Сорт інтенсивного типу. Транспортабельність середня. Районований як салатний та для консервної промисловості.

Утро. Скоростиглий, з дружною віддачею врожаю. Тривалість вегетаційного періоду становить 115—124 дні. Кущ звичайний, детермінантний, середньорозгалужений. Листки звичайні, зелені. Китиця складна, компактна, з 5—7 плодами. Плоди округлі й плескатоокруглі, червоні, середньою масою 68—70 г, мають 4—6 правильно розміщених камер. Смакові якості середні. Вміст сухих речовин становить 4— 5,3 %. Фітофторозом уражується слабо. Районований як салатний.

Донецький. Середньоранній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного періоду становить ПО—117 днів. Кущ штамбовий, детермінантний. Листки темнозелені. Китиця проста, іноді проміжна, компактна, з 4—6 плодами. Плоди плескатоокруглі і округлі (індекс форми 0,7—1), гладенькі, червоні, масою 70—100 г, з 4—9 камерами, розміщення яких правильне. Смакові якості середні. Придатні для споживання свіжими і для засолювання. Транспортабельність висока, майже не розтріскуються. Малостійкий проти грибних і бактеріальних хвороб.

Заказний. Середньоранній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного періоду становить 112—120 днів. Кущ детермінантний, слаборозгалужений. Листки світло-зелені, звичайні, слабогофровані. Китиця проста, компактна. Плоди сливоподібної форми, дрібні, червоні, гладенькі, з індексом форми 1,1—1,5, двокамерні, добрих смакових якостей. Вміст сухих речовин становить 6,2%, цукрів — 3,6%, аскорбінової кислоти — 21,3 мг %. Кислотність — 0,48%. Проти хвороб не стійкий. Транспортабельність добра. Придатний для тривалого зберігання. Районований як салатний та для консервної промисловості.

Новинка Придністров"я. Середньостиглий. Високоурожайний. Тривалість вегетаційного періоду становить 110—129 днів. Придатний для вирощування розсадним і безрозсадним способами. Кущ звичайний. Листки темно-зелені, звичайні, середніх розмірів. Китиця проста. Плоди циліндричної форми (індекс форми 1,7), гладенькі, червоні, щільні, малокамерні. Транспортабельність відмінна. Смакові якості високі. Вміст сухих речовин становить 4,9—6,5%, загальний вміст цукру в плодах 2,8— 4%, аскорбінової кислоти — 20—22 мг % . Кислотність — 0,4 — 0,5 %. Стійкий проти посухи і ураження хворобами. Районований як салатний і для консервної промисловості. Придатний для механізованого збирання.

Призер. Середньостиглий. Високоврожайний (600—800 ц/га). Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до одноразового механізованого збирання становить 114—156 днів. Кущ звичайний, детермінантний, середнього розміру, малооблистнений, висотою до 40 см. Листки темно-зелені, звичайні. Китиця проста, з 6 ~ 8 плодами. Плоди овальні , гладенькі, червоні, середньою масою 40—48 г, мають 2—4 камери. Смакові якості свіжих плодів 3,5—4, консервованих — 3,4 бала. Вміст сухих речовин становить 5 %. Уражується хворобами слабо, але при перестиганні плоди уражуються водянистою гниллю. Придатний для консервування цілими плодами. Транспортабельність добра. Рекомендується для механізованого збирання.

Зарніца. Середньостиглий. Високоврожайний (550—750 ц/га). Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до початку достигання становить 88—94 дні при безрозсадній культурі і 109—123 дні при вирощуванні з розсади. Кущ звичайний, детермінантний, середньорозгалужений, висотою 42—65 см. Листки звичайні, зелені, середньогофровані. Китиця проста, рідше проміжна, з 3—із плодами. Плоди округлі й плескатоокруглі (індекс форми 0,8—0,9), гладенькі, червоні, середньою масою 80— 65, на початку збирання — 100—140 г, мають 6—11 камер. Смакові якості свіжих плодів 4,2—4,8 бала. Вміст сухих речовин становить 4,6—4,9 %. Придатний для споживання у свіжому вигляді, а також для виготовлення томатопродуктів. Середньо-стійкий проти ураження хворобами. Транспортабельність добра.

Салют. Середньостиглий. Високоврожайний (800—1000 ц/га). Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до початку достигання становить ПО—130 днів. Кущ звичайний, детермінантний, невеликого розміру, слаборозгалужений, середньооблистнений, висотою 24—38 см. Листки звичайні, злегка розсічені, середньогофровані, зелені, середнього розміру. Китиця проста, з 5—6 плодами. Плоди сливоподібні, червоні, гладенькі, мають 2—3 камери, середньою масою 45 г. Смакові якості свіжих плодів 4,6 бала. Вміст сухих речовин становить у середньому 5,5%. Плоди мають привабливий товарний вигляд. Придатний для консервування цілими. Хворобами уражується мало. Транспортабельність добра. Придатний для механізованого збирання.

Леб"яжинський. Середньоранній. Середньоврожайний (400—550 ц/га). Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до одноразового збирання становить 161 —166 днів. Кущ детермінантний, середньорозгалужений, висотою 50—60 см. Листки звичайні, дуже розсічені, слабогофровані. Китиця проста, з 4—7 плодами. Плоди овальні (індекс форми 1—1,3), оранжево-червоні, слаборебристі, середньою масою 60 г, мають 3—4 камери. Смакові якості плодів середні — 3,6, консервованого томатного соку — 4,9 бала. Вміст сухих речовин становить 4,7 %. В окремі роки може уражуватися фітофторозом. Транспортабельність добра. Придатний для одноразового механізованого збирання.

Новичок. Середньоранній. Високоврожайний (600—750 ц/га). Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до початку збирання становить 120 днів. Кущ звичайний, детермінантний, середній, середньооблистнений, висотою 50—85 см. Листки зелені, звичайні, середньорозсічені. Китиця проста, з 5—6 плодами. Плодоніжка без зчленування. Плоди овальні (індекс форми 0,9—1,2), оранжево-червоні, слабо-ребристі, середньою масою 87 г, мають 3—5 камер. Смакові якості плодів 4,3 бала. Вміст сухих речовин становить 5,2 %. Плоди мають привабливий вигляд, придатні для споживання в свіжому вигляді і для виготовлення томатопродуктів. Цінною особливістю є безколінне зчленування плодоніжки і дружність достигання, що дає змогу механізувати збирання при малих втратах врожаю. Транспортабельність добра. Придатний для одноразового механізованого збирання.

Волгоградський. Середньопізній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного періоду становить 110—115 днів. Рекомендований для вирощування у відкритому ґрунті лише в розсадній культурі. Кущ штамбовий, стоячий, середньорозгалужений. Листки середнього розміру, темно-зелені з сіруватим відтінком, гофровані. Китиця проста і проміжного типу, компактна, з.З—7 плодами. Плоди плескатоокруглі і округлі (індекс форми 0,7—0,9), гладенькі, червоні, середньою масою 90—120 г. Смакові якості середні. Вміст сухих речовин становить. 5,2—7 %, цукру — 2,7 - 3,9 %, аскорбінової кислоти — 15—29 мг%. Кислотність — 0,5 %. Середньостійкий проти ураження хворобами. Транспортабельність добра. Плоди використовуються у свіжому вигляді та для переробки в консервній промисловості.

Факел. Середньопізній. Високоврожайний. Тривалість вегетаційного періоду становить 127 днів. Кущ звичайний, детермінантний, компактний, слаборозгалужений. Листки звичайні, темно-зелені, слабогофровані. Китиця проста та проміжна, з 5—8 плодами. Плоди округлі (індекс форми 0,9), гладенькі, червоні, середньою масою 58 г, мають 6—8 камер з правильним розміщенням. Смакові якості добрі. Вміст сухих речовин становить 4,3 %. Середньостійкий проти ураження хворобами. Транспортабельність добра.

Єрмак. Середньопізній. Високоврожайний (600—800 ц/га). Тривалість вегетаційного періоду від масових сходів до одноразового збирання становить 164 дні. Кущ звичайний, детермінантний, середньорослий. Листки зелені, картопляного типу, гофровані. Китиця проста та проміжна, з 4 — 6 плодами. Плоди округло-овальні (індекс форми 1—1,2), гладенькі, оранжево-червоні і яскраво-червоні, середньою масою 70 г, мають 3—5 камер. Смакові якості свіжих плодів 4,5, консервованого томатного соку 4,9 бала. Вміст сухих речовин становить 4,5 %. Стійкий проти фітофторозу і макроспоріозу. Цінною особливістю є безколінне зчленування плодоніжки, що дає змогу одержувати високоякісну продукцію при механізованому збиранні врожаю.

ВИРОЩУВАННЯПОМІДОРІВ УВІДКРИТОМУГРУНТІ

Місцевсівозміні

Помідори дуже вимогливі до попередника. При вирощуванні в південних районах Української РСР їх розміщують після огірків, цибулі, люцерни, капусти ранньої, озимої пшениці; в Лісостепу — після огірків, цибулі, кукурудзи на силос, ранньостиглої капусти, озимої пшениці; на Поліссі—після огірків, ранньостиглої капусти, цибулі. Високої якості обробітку ґрунту досягають при розміщенні помідорів після попередника, який рано звільняє поле: озимої пшениці, гороху, зайнятих парів; овочевих культур — цибулі, огірків. При доборі попередника дуже важливу роль відіграє строк його збирання. Чим раніше його збирають, тим раніше можна розпочати обробіток ґрунту. Помідори можна розміщувати також після люцерни, за умови доброго її розвитку протягом вегетації. Самі помідори — добрий попередник для більшості овочевих культур.

Для спеціалізованих на виробництві помідорів господарств степової зони України (господарства «Овочевий», «Городній Велетень») можна рекомендувати короткоротаційну овочеву сівозміну з таким чергуванням культур: горох — озима пшениця — помідори. У господарствах, які вирощують овочеві культури і люцерну, помідори краще розміщувати у сівозміні з таким чергуванням культур: І. 1 — ярі зернові з підсівом люцерни; 2—3 — люцерна; 4 — помідори (розсадні), баклажани, перець; 5 — горох; 6 — озима пшениця; 7— помідори (безрозсадні); 8 —збірне поле. II. 1 —ярі зернові з підсівом люцерни; 2—3 — люцерна; 4 — помідори (розсадні), баклажани, перець; 5—столові коренеплоди, цибуля; 6 —горох; 7 — озима пшениця; 8 — помідори (безрозсадні); 9— огірки, капуста, Інші овочеві.

На зрошуваних землях Лісостепу помідори розміщують після огірків у сівозміні: 1 — ярі зернові з підсівом люцерни; 2—3 — люцерна; 4 — огірки; 5 — помідори; 6 — цибуля та столові коренеплоди; 7 — капуста; 8 — збірне поле.

У багатьох господарствах Лісостепу на неполивних землях помідори вирощують у сівозмінах без багаторічних трав: 1 — горох або вико-вівсяна сумішка; 2 — огірки; З — помідори; 4 — цибуля та столові коренеплоди; 5 —капуста; 6 — збірне поле. На заплавних землях (наприклад, у господарстві «Харківська овочева фабрика») рекомендується таке чергування культур у сівозміні: 1 — капуста; 2 — помідори; 3 — вико-вівсяна сумішка на зелений корм; 4 — морква, огірки; 5 — помідори, картопля; 6—столові коренеплоди.

В овочевих сівозмінах Полісся широкі) застосовують посіви конюшини червоної, еспарцету гібридного або люпину кормового з таким чергуванням культур: І. 1 —люпин на силос; 2 —огірки; 3 — помідори; 4—цибуля, столові коренеплоди; 5 — збірне поле; 6 — капуста. II. 1—ярі зернові з підсівом конюшини; 2 — конюшина; 3 — огірки; 4 — помідори; 5 — цибуля; 6 — капуста; 7 — збірне поле.

На осушених торфовищах заплави річки Ірпінь запроваджують сівозміни з таким чергуванням культур: 1 — ярі зернові з підсівом конюшини; 2 — конюшина; 3 — огірки; 4 — помідори; 5 — цибуля; 6 — капуста рання, редиска; 7 — помідори, перець, баклажани.

Впровадження овочевих сівозмін з раціональним чергуванням культур дає змогу в умовах південних районів України на зрошуваних землях господарств «Овочевий», «Городній Велетень», «Родіна» Херсонської, «Україна» Одеської, «Дніпровський» Запорізької областей щорічно одержувати по 450—550, а в Лісостепу на зрошуваних землях радгоспу «Харківська овочева фабрика» по 370—440 ц/га помідорів.

Удобрення

Помідори чутливі до умов мінерального живлення. Нестача в ґрунті фосфору викликає затримку в розвитку рослин, негативно позначається на формуванні генеративних органів, а також затримує надходження азоту в рослини. Нестача калію знижує інтенсивність фотосинтезу, послаблює стійкість рослин проти грибних хвороб.

Для встановлення оптимальних норм добрив у раціональному їх співвідношенні враховують природні особливості ґрунтів, забезпеченість їх рухомими формами поживних речовин, удобрення попередників. За даними, в умовах Правобережжя Лісостепу на темно-сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених при вирощуванні помідорів без зрошення слід вносити N60-90 Р80-90 К90-120; на чорноземах глибоких малогумусних — відповідно N60-90Р120-140К.90-120. На Лівобережжі Лісостепу без зрошення на темно-сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених вносять N80-90Р90-120К90-120; на чорноземах глибоких мало гумусних — Н45-60Р60-90К45-60; при зрошенні на цих самих ґрунтах найбільш ефективним є внесення N90-120Р90-120К60-90;

При вирощуванні помідорів безрозсадним способом одночасно з висівом насіння вносять 0,5 ц/га гранульованого суперфосфату.

За даними Українського науково-дослідного інституту зрошуваного землеробства (УНДІЗЗ), на темно-каштанових ґрунтах південних районів ефективним виявилось внесення Н45-60Р60-90К45-60 - На Поліссі добрі результати дає застосування добрив у таких нормах: на дерново-підзолистих ґрунтах N60-90Р120-140К.90-120, на темно-сірих лісових і чорноземах опідзолених — N90-120Р90-120К60-90.

При достатній кількості добрив у Лісостепу та Степу всю норму вносять під зяб, на Поліссі та в західних районах Лісостепу під переорювання зябу або під передпосівну культивацію. Крім того, на Поліссі помідори підживлюють: перший раз після садіння— N90-120Р90-120К60-90, а вдруге — в період плодоутворення — Р20К20. З азотних добрив краще використовувати аміачну селітру, з фосфорних — простий або гранульований суперфосфат, з калійних — хлорид або сульфат калію.

На бідних, особливо еродованих, ґрунтах, каштанових солонцюватих вносять, крім мінеральних добрив, напівперепрілий гній, перегній або компости (ЗО—40 т/га), кислі ґрунти вапнують, а на солонцюватих застосовують гіпс з розрахунку 2—3 т/га. Вносять добрива після збирання попередника, лущення стерні та експлуатаційного вирівнювання поля: спочатку мінеральні, а потім органічні.

Добрива подрібнюють на ИСУ-4 і розсівають за допомогою розкидачів РУМ-3, РУМ-8, 1РМГ-4 та ін. Органічні добрива транспортують і розкидають причіпними розкидачами КСО-9, РПН-4, 1ПТУ-4. В рядки мінеральні добрива вносять туковисівними апаратами одночасно з сівбою помідорів сівалками СО-4,2. Підживлюють рослини культиваторами-рослинопідживлювачами КОР-4,2 під час розпушування ґрунту в міжряддях. Для підвищення ефективності підживлення добрива загортають у вологий шар ґрунту або відразу поливають.

У передових господарствах правильне застосування добрив при своєчасному виконанні всіх інших агротехнічних заходів щорічно сприяє одержанню високих урожаїв. Так, у радгоспі «Овочевий» та «Родіна» Херсонської області під зяблеву оранку вносили по 16—17 ц/га мінеральних добрив і одержували в 1982—1986 рр. 350—400 ц/га помідорів. У госпадарстві ім. С. М. Кірова Білозерського району цієї самої області виростили по 518, а в середньому по 710 ц помідорів з 1 га.

Високі врожаї цієї культури одержують господарства Харківської області. Так, у радгоспі «Харківська овочева фабрика» в середньому за 1981—1986 рр. на кожному з 27 га вирощували по 452 ц плодів. У колгоспі «Дніпро» Черкаського району Черкаської області на площі 48 га в 1986 р. зібрали 490 ц/га помідорів.

  1   2   3


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации