Теленьга В.Г. Методичний посібник 'Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації' - файл n1.rtf

Теленьга В.Г. Методичний посібник 'Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації'
скачать (516.4 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.rtf517kb.13.10.2012 20:12скачать

n1.rtf


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

Кафедра педагогіки

Курс "БЖД"


МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

до самостійної роботи

студентів

непедагогічних спеціальностей усіх факультетів ДонНУ з курсу

"Безпека життєдіяльності"

Тема 9. Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації.

Донецьк, ДонНУ -2011
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет

Кафедра педагогіки

Курс "БЖД"

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

завідувач кафедри педагогіки

д.пед.н.Кучерявий О.Г.

" _ " 1_ 20 11 р.

Протокол № від

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

до самостійної роботи

студентів

непедагогічних спеціальностей усіх факультетів ДонНУ з курсу

"Безпека життєдіяльності"

Тема 9. Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації.

Автор: ст.викладач кафедри

педагогіки Теленьга В.Г.


Донецьк, ДонНУ-2011
ББКЦ69, 6(4 Укр) 6р. 30-267

Методичний посібник для самостійної роботи студентів непедагогічних спеціальностей всіх факультетів ДонНУ з курсів "Безпека життєдіяльності® і "Цивільна оборона". Тема №9 "Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації", (склад.: В.Г. Теленьга. - Донецьк: Дон НУ, 2011.-31с.)
Містить теоретичні основи понять: термінальний стан, клінічна і біоло­гічна смерть та методичні рекомендації до засвоєння практичних навиків по ви­конанню первинної реанімації.

Укладач: В.Г. Теленьга, ст. викладач, лікар-хірург.

Рецензент: О.В. Єрьомка, доцент кафедри педагогіки.

Відповідальний за випуск: О.Г. Кучерявий, зав. кафедрою педагогіки

,Вступ

На превеликий жаль, в останній час кількість аварій на підприємствах і транспорті, стихійних лих і катастроф у природі та інших надзвичайних ситуа­цій не зменшується. Навпаки, воно має тенденцію до збільшення. Як в мирний час при НС, так і в воєнних обставинах, в результаті масовості та одномомент- ності виникнення поразок, потерпілі в перші хвилини (іноді години) змушені рятуватися шляхом само- та взаємодопомоги (фаза ізоляції1). При термінальних станах часто хвилини вирішують долю людини. Коли її життя "висить на воло­сині", від умілих дій оточуючих і перш за все близьких і рідних залежить вихід ураження.

Навчання населення в надзвичайних ситуаціях та виконання елементів медичної само- та взаємодопомоги при різноманітних ураженнях постає одною з важливих задач цивільної оборони.

При вивченні курс ів "БЖДІ7/ЦО" (теми 9-10) студенти повинні надійно засвоїти теоретичні знання та практичні навички по наданню допомоги при те­рмінальних станах, вміти правильно і швидко виконувати первину реанімацію; надавати невідкладну медичну допомогу при різноманітних механічних, термі­чних, хімічних і ін. ушкодженнях.

Завдання для самостійної роботи студентів (СРС)


В результаті вивчення вказаних тем курсу "БЖД1>іцОад студенти повн­ії

Ознайомитися з характером можливих ушкоджень, що виникають в ре­зультаті аварій, катастроф і стихійних лих;

Засвоїти клінічні ознаки і можливі ускладнення при можливих видах травм, термінальних становищ, травматичних шоків, утоплень та уражень електротоком, отруєннях та ботулізмі, та ін.

Навчатися практично виконувати первинну реанімацію і надавати першу медичну допомогу при пораненнях та переломах, СДР та опіках, масив­них внутрішніх та зовнішніх кровотечах та багато іншого. Методичний посібник передбачений для студентів непедагогічних спе­ціальностей ДонНУ для самостійної роботи за реалізацією вищезгаданого за­вдання. Посібник складається з двох частин.

Перша частина присвячена питанням невідкладної медичної допомоги при термінальних станах та отруєннях та основам реанімації.

У другій частині подаються методичні реанімації по засвоєнню невідкладної допомоги при кровотечах, механічних і термічних станах.

Контрольні запитання і завдання до теми № 9


Вивчивши матеріали методичного посібника, з теми № 9, студенти по­винні звернути увагу і підготуватися відповісти на запропоновані нижче контрольні запитання, а також вміти провести практичний ряд навичок та прийомів по наданню невідкладної медичної допомоги при термінальних станах!..Як перевірити наявність дихання у потерпілого та порахувати чатоту дихання?

11 .Які ознаки є критерієм ефективності штучного дихання та ма­сажу серця?

12.Якою повинна бути тривалість проведення реанімації?

13.Особливості і послідовність виконання реанімації при утопленні,

отруєнні побутовим газом, електротравмах та інших ушкодженнях.

17."Бліде" ті "синюшне" утоплення — причини та різниця між ними на початку; послідовність дій при наданні першої медичної допомоги в цих випадках?

18.3агальні принципи допомоги при отруєннях різноманітними ядами та лікарськими препаратами (атропіном, димедролом, алкоголем та ін.)

21.Особливості надання невідкладної медичної допомоги дітям при гост­рих отруєннях.

Тема №9 Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації:


Мета: студенти повинні засвоїти загальні та диференціальні ознаки при клінічній і біологічній смерті, послідовність дій при проведенні первинної реанімації, вміти виконувати штучне дихання різноманітними способами і за­критий масаж серця, а також надавати допомогу при окремих видах невідклад­них станів та отруєнь.

Учбові запитання

Література

  1. Брукман М.С. Керівництво з хірургії. - Л.: Медицина, 1979.

  2. Муратов С.І. Хірургічні хвороби з доглядом за хворим. М.: Меди­цина, 1976.

  3. Комаров Б.Д. та ін. Швидка медична допомога. - М.: Медицина,

  4. 1984.

  5. Сафонов А.Ф. Навчальний посібник для підготовки медичних сес­тер. - М.: Медицина, 1979.

  6. Керівництво для лікарів швидкої допомоги. Л.: Медицина, 1986.

  7. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини.-К.: Знання, 1999.

  8. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. - Суми,

  9. 1999.

  10. Лекційний матеріал.

1. Поняття про термінальний стан. Ознаки клінічної та біологічної смерті.


Термінальним станом називають період згасання важливих фу­нкцій організму, передуючих повному їх припиненню.

Він може настати гостро в результаті механічної; термічної чи хімічної ДІЇ на організм, або в результаті природного згасання життєвих "ресурсів". До числа гострих причин, що викликають термінальні стани, належать різноманіт­ні тяжкі травми, здавлення органів шиї та грудної клітини, попадання інших тіл та блювотних мас в дихальні шляхи, утоплення та електротравми; спазм голо­сової щілини та бронхів при тяжкому приступі бронхіальної асми і анафілакти­чному шЂШ|: гострі зовнішні і внутрішні кровотечі; отруєння газами, лікарськи­ми препаратами та багато інших ситуації.

При таких станах необхідно бездоганно володіти прийомами реанімації і невідкладної допомоги. До прибуття швидкої медичної допомоги кожен пови­нен зробити необхідний мінімум для збереження життя потерпілого.

Перш за все необхідного потрібно визначити стан потерпілого, ознаки, за якими це можна зробити, наступні:

свідомість' є чи відсутня, ясна чи порушена (потерпілий збуджений чи за- аршииованиЩ? ;;

На перевірку цих ознак і відповідно тяжкості стану потерпілого при пе­вних навичках потрібно затратити декілька секунд. Наявність чи відсутність свідомості, дихання, колір шкіряних покривів і характер зіниці перевіряються візуально. Дихання - за піднімання та опусканням грудної клітини. При визна­ченні стану свідомості треба звертатися до потерпілого з питанням про самопо­чуття, запитати хто він, де знаходиться, де мешкає та ін., характер зіниць при закритих очах визначають таким чином: подушечки вказівних пальців кладуть на верхні повіки обох очей і, злегка придавлюючи їх до очного яблука, підні­мають до гори. При цьому очна щілина відчиняється і на білому фоні виділя­ється округла радужка, а в центрі її округлої форми чорні зіниці, стан яких (звужені, розширені або деформовані) оцінюють за площею, яку вони займа­ють.

В термінальному стані виділяють періоди передагонії та клінічної смерті (період повної зупинки дихання і кровообігу) непоправні зміни - розвивається біологічна смерть.

Необхідно чітко уявляти загальні і диференціальні клінічні ознаки на­званих понять.

Передагонія - характеризується падінням тиску (А/Т) до 50-60мм рт. ст., порушенням дихання та синюшністю шкіряних покривів. Свідомість збереже­но. Зіниці нормального розміру, реагують на світло. Пульс частий, наповненос­ті. Наростає гіпоксія органів і тканин, погіршується їх життєдіяльність, настає агонія.

Агоніальний стан - повна втрата свідомості, зіниці розширені, очні ре­флекси відсутні. Пульс на периферичних судинах невидний або не визначаєть­ся. На сонних артеріях - дуже слабкий, АУТ - 30-40мм. рт. ст., або не визнача­ється. Дихання переривчасте, неритмічне уповільнене. Агонія може тривати від кількох хвилин (секунд) до кількох годин.

Клінічна смерть — це повне припинення життєдіяльності організму, ознак непоправних змін у ЦНС і інших життєво важливих органах (серця) ще не має. Клінічна смерть триває стільки часу, скільки живе кора головного моз­ку, а ця тривалість залежить від багатьох факторів:

У дітей раннього віку непоправимі зміни настають швидко - через 3-4 хвилини, однак охолодження головного мозку дозволяє проводити реанімацію навіть після 15-20 хвилин перебування у стані клінічної смерті (наприклад, при утопленні в холодній воді, замерзанні та інших ситуаціях, пов'язаних з гі­потермією). Це спонукає з перших секунд настання клінічної смерті до голови місцево примінити холод.

Ознаки клінічної смерті:

При біологічній смерті наступають непоправні зміни в ЦНС і ін­ших життєво важливих органах і системах .Через 8-10 хвилин з'являється яс­краво виражене напруження м'язів, рух в суглобах ускладнений, а через 30-60 хв. з'являються трупні закінчення і плями синьо-червоного кольору у відло­гах місцях (через 24 години закляклість послаблюється).

При масових ураженнях в результаті НС рятівники, що прибувають на місце події і знаходять багатьох ушкоджених без життя, повинні дуже швидко провести диференціальну діагностику, для того, щоб виявити потерпілих в стані смерті і негайно приступити до відновлення життєво важливих функцій організму, шляхом проведення штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Комплекс цих заходів називають реанімацією (тобто оживленням), а заходи реанімаційними.

2. Послідовність дій при виконанні реанімації. Методика проведення штучного дихання і закритого масажу серця.


стискуючих предметів, вивільнити з води, відмикнути від дії електро- току, винести на свіже повітря з загазованого приміщення і т. п.

Інкубація трохеї. Серце або вени вводиться адреналін, хлорид кальцію, Бікарбонат натрію. Підключається електрокарордіограф, щоб слідкувати за серцем, иттєдіяльністю кори головного мозку.

При відсутності ефекту через 2-3 хвилини лікарі приступають до пря­мого масажу серця (в умовах лікарні).

Подробиці техніки виконання реанімаційних заходів.

Методичні вказівки. При вивченні цього питання в аудиторії ви­кладач демонструє різноманітні прийоми штучного дихання і техніку закрито­го масажу сррця на одному з студентів, а потім студента тренуються один на одному в проведенні 10 методами "рот в рот" через кисть, складену трубкою, за Сильвестром, а також в техніці закритого масажу серця. Вправляються та­кож в нащупуванні пульсу та зіничних рефлексів.

Забезпечення проходжуваності дихальних шляхів - необхідний і відповідальний етап реанімації, без якого неможлива штучна вентиляція леге­ню.

Проходжуваність дихальних шляхів може бути ускладнена або і зовсім порушена з багатьох причин: западання язика, попадання в дихальні шляхи рідини при утопленні, або твердих інородних тіл, затікання крові, слизу, за­лишків блювотних мас та інше. Непідготовивши дихальні шляхи ні в якому разі не можна приступати до реанімації. Буде витрачено час і врятувати поте­рпілого буде практично не можливо. Рятівник буде працювати "на публіку", а не на користь ушкодженому.

Тому необхідно якомога швидше:

При аспірації великої кількості рідини (утоплення) потерпілого, особ­ливо дитину припідіймають за ноги, донизу головою, злегка відводячи її на­зад. Залишки того, що міститься видаляють пальцем.

В лікувальних установах проводять аспірацію складу трахеобранхіаль- ного дерева електровідсосом.

Відведення голови хворого мозку необхідне і при безпосередньому здійсненні ШВЛ (штучної вентиляції легень). У такому стані корінь язика від­ходить від задньої стінки глотки і не заважає циркуляції повітря. Цю маніпу­ляцію проводять обома руками: одну руку підкладають під шию, іншу кладуть на лоб і відводять голову назад. Під плечі зручно покласти невеликий валик.

Штучну вентиляцію легень можна провести різноманітними метода­ми в залежності від умов її здійснення.

Розрізняють три групи методів ШВЛ: ротові, ручні, апаратні. Найбільш простим, доступним, і головне ефективним способом є ротовий "рот в рот" або "рот в ніс і в рот". Виконувати їх можна по різному: або безпосередньо рот до роту або через трубку повітровід, або ж за допомогою кисті, складеної труб­кою і захоплюючою щільно рот потерпілого.

Штучний подих методом "рот у рот" застосовується тільки для поряту­нку близької чи рідної людини і виконується в такий спосіб.

Подаючий допомогу розташовується з боку від голови постраждалого (правша з правої сторони потерпілого), одну руку, праву, підсуває під його шию, а долонею іншої руки (лівої) надавлює на чоло, максимально закидаючи голову. При цьому корінь язику піднімається і звільняє вхід у гортань, а рот потерпілого відкривається. Подаючий допомогу нахиляється до обличчя поте­рпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом, потім цілком щільно охоплює губами відкритий рот потерпілого і робить енергічний видих, з деяким зусил­лям видуваючи повітря в його рот. Одночасно він закриває його ніс щокою і 1-2 пальцями руки, що знаходиться на чолі. При цьому обов'язково варто спо­стерігати за грудною клітиною потерпілого, що повинна підніматися. Як тіль­ки грудна клітка піднялася, нагнітання повітря припиняють, подаючий допо­могу піднімає свою голову, робить пасивний видих у потерпілого. Для того, щоб видих був більш глибоким, можна несильним натисканням руки на груд­ну клітку допомогти повітрю вийти з легенів потерпілого.

Якщо в потерпілого визначається пульс і необхідно проводити тільки штучний подих, то інтервал між штучними вдихами повинен складати у доро­слого 5с, що відповідає частоті подиху 12 разів у хвилину.

Крім розширення грудної клітки, гарним показником ПІД може служи­ти порозовішення шкіряуних покривів і слизуватих оболонок, а також вихід потерпілого з несвідомого стану і поява у нього самостійного подиху.

При проведенні ШД необхідно стежити за тим, щоб повітря, що вдму­хується, попадало в легені, а не в шлунок потерпілого.

При влученні повітря в шлунок, про що свідчить здуття живота "під ложечкою", обережно (!) надавлюють долонею на живіт між грудиною і пуп­ком. При цьому може виникнути блювота, тому необхідно повернути голову потерпілого набік (краще праворуч), щоб очистити його рот і глотку.

Якщо після вдування повітря грудна клітка не піднялася, необхідно ви­сунути нижню щелепу постраждалого вперед, під лопатки підкласти згорток одягу, щоб голова добре закинулася назад. При цьому випрямляються дихальні шляхи і створюється гарна прохідність повітря в гортань і легені.

Якщо щелепи постраждалого щільно стиснуті, і відкрити рот не вдаєть­ся чи ушкоджена нижня щелепа, варто проводити ІІІД методом "з рота в ніс".

Маленьким дітям повітря вдувають одночасно в рот і ніс, охоплюючи своїм ротом і ніс дитини. Чим менше дитина, тим менше повітря потрібно йо­му для вдиху і тим частіше варто робити вдування в порівнянні з дорослою людиною. Немовляті досить обсягу повітря, що знаходиться в порожнині рота у дорослого. Тому вдування повинне бути не повним і менш різким, щоб не зашкодити дихальні шляхи дитини.

Частота виконання ШД і обсяг повітря, що вдувається, представлені в таблиці.
Таблиця 1

Вік

Частота поди­ху в хвилинах

Обсяг вдиху мл

Хвилинний обсяг подиху, мл

ЖЕЛ, мл

Немовля

40-60

17-20

300-550

140,0

1 рік

25-40

50-80

1500-2001

475,0

3 роки

26-28

100-120

2500-2900

500-910

Підлітки

16-18

160-300

3000-4000

1500-2500

Дорослі

12-14

400-500

5000-8000

3000-5000

ШД ротовим методом через трубку чи долонь, зложену лійкою, застосо­вується при наданні допомоги всім не близьким і рідним. В останньому випадку кисть складається лійкою, ребро її укладається на підборіддя (під нижньою гу­бою), а великий палець над верхньою губою, інші пальці охоплюють щоки на­вколо рота. Двома пальцями іншої руки притискають крила носа потерпілого.

Частота виконання ШД такаж як і при проведенні ІВЛ безпосередньо "рот у рот" тобто відповідно до віку постраждалого (див. таблицю).

Дуже зручно виконувати ПІД за допомогою спеціальної трубки - повітря- воду Вона має Б-образну форму і поперечну гумову округлу пластину, яку по­трібно щільно притискати до губ потерпілого. Один кінець трубки вводиться в рот потерпілого, а через інший вдувається повітря. Такі трубки маються в меди­чних сумках сандружинниць і в бригад швидкої медичної допомоги.

З безлічі ручних способів найбільш розповсюджений і афективний метод Сільвестера: рятувальник знаходиться за головою потерпілого, бере за нижню частину передплічя і розводить руки постраждалого нагору й у сторони , а потім згинаючи руки потерпілого в ліктьових суглобах, притискаючи його передпліч­чя з боків грудної клітки в нижньому його відділі. При цьому способі рятуваль­ник виконує активно і вдих і видих потерпілому. При іншому способі, напри­клад, Шеффера — потерпілий лежить на животі, рятувальник* позаду ритмічно стискає грудну клітку в області лопаток - робить тільки активний видих; вдих же відбувається пасивно, у мінімальному обсязі за рахунок розпрямлення груд­ної клітки.

В умовах швидкої допомоги чи стаціонару переважно використовують апаратні методи ШВЛ і здійснюють їх киснем або повітряно - кисневою сумі­шшю. Для цього використовують різноманітні апарати від найпростіших гофро­ваних гумових мішків з маскою типу РПА-1, РП-2, хутрових від ДП-7 і АН-7, мішок Рубена-Амбу й ін., до складних апаратів керованого подиху. Одночасно з ШВЛ необхідно ритмічно проводити непрямий масаж серця.

Зовнішній (закритий) масаж серця.

Якщо відсутній не тільки подих, але і пульс на самій артерії, шкіряні по­криви різко бліді, одного штучного подиху при наданні допомоги не досить, то­му що кисень з легень не може переноситися кров'ю до інших органів і тканин. У цьому випадку необхідно відновити кровообіг штучним шляхом, для чого проводиться зовнішній (непрямий) масаж серця.

Серце у людини розташоване в грудній клітці між грудиною і хребтом. Грудина рухлива плоска кістка. До неї прикріплюються ребра. У положенні лю­дини на спині, на твердій поверхні, хребет є твердою нерухомою підставою. При натисненні на грудину серце стискується між грудиною і хребтом, і кров з його порожнини вичавлюється в судини. Якщо надавлювати на грудину товчко- образними рухами, то кров виштовхується з порожнини серця , майже так само, як це відбувається при його природньому скороченні. Важливо при цьому, щоб голова була закинута назад і вниз (під лопатками валик, згорток) - кров у першу чергу буде надходити до головного мозку по похилих сонних артеріях. Усе це і складає сутність зовнішнього непрямого масажу серця при якому відтворюється кровообіг.

Техніка непрямого масажу серця

Дітям у віці 2-8-10 років масаж серця потрібно проводити однією рукою, надавлюючи на нижню третину грудини. Амплітуда коливання грудини пови­нна бути не менш 2-5 см, з частотою 80-90 у 1 хв.

Завжди необхідно пам'ятати, що при надмірному натисканні на грудину може відбутися її перелом, тому силу натиснень треба порівняти з пружністю грудної клітки. Крім того, варто не забувати, що надавлювати треба не на реб­ра, а на грудину в області серця! В останньому випадку серце стискується між тілом грудини та хребтом і кров виштовхується в судини (відбувається приму­сове серцеве скорочення). По завершенні стиску серце "розправляється" і знову заповнюється кров'ю. Таким чином досягається рух крові в системі кровообігу при відсутності самостійної серцевої діяльності.

При участі в реанімації двох чоловік один з них здійснює ШВЛ, а інший - масаж серця (згодом вони можуть помінятися ролями). На одне вдмухування повітря в легені проводиться 5 натиснень на грудину (класичне співвідношення 1:5). У дорослих кожне вдмухування проводиться в середньому через 5 сек, тобто 12-14 циклів у 1 хвилину і відповідно 100-120 поштовхів в область груди­ни. При проведенні реанімаційних заходів однією людиною можна змінити ритм: після двох швидких нагнітанів повітря в легені робиться компсесія груд­ної клітки, тобто співвідношення міняється (2:15). Темп реанімаційних заходів повинен бути ритмічним і досить високим. Досвід показує, що більше всього часу затрачується на штучний подих. Не можна затягувати вдмухування. Як тільки грудна клітка розширилася, вдмухування треба припиняти і проводити масаж серця.

При правильному виконанні зовнішнього масажу серця кожне натиснен­ня на грудину викликає появу пульсу в артеріях.

Що роблять допомогу повинні періодично контролювати правильність і ефективність зовнішнього масажу серця . При появі пульсу на сонних чи стег­нових артеріях в області лучезапястного суглобу. При проведенні реанімації однією людиною йому випливає через кожні 2 хв переривати масаж на 2-3 сек для визначення пульсу на сонній чи променевій артерії. Необхідно також поди­витися на зіниці. Якщо в реанімації приймають участь два чоловіки, то пульс на самій артерії контролює той, хто проводить штучний подих. Поява пульсу під час перерви масажу свідчить про відновлення діяльності серця. У цьому випад­ку варто негайно припинити масаж, але продовжувати проведення штучного подиху до появи стійкого самостійного подиху. При відсутності пульсу необ­хідно продовжувати робити масаж серця.

Критерієм ефективності реанімації є: .

Штучний подих і закритий масаж серця необхідно проводити до від­новлення стійкого самостійного подиху і діяльності серця у потерпілого чи передачі його медичному персоналу.

При негативному результаті реанімацію продовжують до повного зник­нення ознак життя, появи напруги м'язів, скутості рухів у суглобах кінцівок і інших симптомів мозкової смерті. Якщо в плині 25-35 хв проведення закритого масажу серця не удається відновити кровоток, хворого визнають померлим і реанімаційні заходи припиняють. Це вирішує лікар.

3. Надання допомоги при деяких невідкладних станах.


3.1. Травматичний шок — це найтяжкий стан, що розвивається у відпо­відь на велику травму і виявляється розладом кровообігу, подиху й інших важ­ливих функцій організму. В основі причин і патогенезу шоку лежить надмірний біль і втрата значного обсягу крові і плазми.

Коротко про патогенез шоку:

Клініка. У кліничному перебігу шоку виділяють дві фази. Еректильна фаза - дуже короткочасна (10-20 хв), характеризується ру­ховим і мовним порушенням. Шкіряні покриви бліді, вологі, пульс прискоре­ний, А/Т - нормальний, іноді підвищений. Зіниці розширені з гарною реакцією на світло.

Торпідна фаза - характеризується загальмованістью. Хворий загальмова­ний, байдужий, але свідомість збережена. Шкіра різко бліда, холодна, покрита холодним липким потом. Температура тіла знижена, пульс частий до 120-180 уд. у 1 хв, А/Т знижується (систолічний тиск при І ступеню ваги: 90 - 100 мм рт.ст.; II ст. - 85 -75; III ст. - нижче 70 мм рт.ст.), подих частий , неритмічний (до 25-30 у 1 хв). В міру прогресування шоку свідомість затемнюється, тиск не визначається, подих стає рідкий, поверхневий і стан переходить у термінальний (агональний).

Невідкладна допомога.

Необхідно пам'ятати, що при великих , комбінованих поразках розвиток шоку, його тяжкість можно значною мірою полегшити чи взагалі попередити. З цією метою необхідно якомога раніше виконати наступне:

Про транспортування потерпілого в стані шоку.

Потерпілих у стані шоку транспортувати треба в першу чергу. Якшо хворий без свідомості, потрібно пам'ятати, що в силу зниження м'язового тонусу язик западає і закриває дихальні шляхи. Тому потерпілому не підкладати під голову подушку, голову повернути на бік. В противному випадку при зігнутій шиї від­бувається перегін дихальних шляхів, язик перекриває вхід у дихальні шляхи, а у випадку блювоти, харчові маси безперешкодно будуть потрапляти в гортань і трахею. Особливо важливо укладати правильно потерпілого в несвідомому ста­ні з наявністю кровотечі з носа чи ушкодженою нижньою щелепою. Ні в якому разі неможна укладати на спину обличчам на гору, тому що це приведе або до асфіксії в найближчі хвилини, або до важкої пневмонії. Укладати таких хворих потрібно на живіт, а голову повернути у бік. Можна транспортувати в положені на боці ("раною вниз"), при цьому ногу на якій лежить хворий обов'язково зі­гнути (це не допустить того, що хворий повернеться обличчам униз). При по­раненні грудної клітини з ознаками пневматорокса і гематоракса транспортува­ти на спині з піднятим головним кінцем (навіть напівсидячи).

В усіх випадках ушкоджень з ознаками шоку перекладати і транспортувати хворих необхідно дуже дбайливо і доставляти в лікувальну установу в першу чергу.

  1. Анафілактичний шок.

Анафілактичний шок (АШ) є важкою формою алергійною реакцією,що роз- виваєтьсяу відповідь на чужорідні білки, органічні хімічні речовини. Часто АШ виникає у відповідь на введення лікарських препаратів (сироваток, антибіотиків і ін.)

Загальні ознаки анафілаксії: раптово з'являються почервоніння шкіряних покривів, висипка,приступи кашлю, виражене занепокоєння, порушення ритму подиху, блювота, зниження АЛГ, тахікардія, аритмія. У дітей найбільш часто розвивається і важко протікає набряк гортані та дихальних шляхів і може закін­читися асфікцією і смертю. У дорослих переважають порушення ритму серце­вої діяльності. Час розвітку симптомів шоку - від декількох хвилин до 30-40 хв. Ніж швидше розвивається шок, тим тяжче прогноз. При анафілаксії відзнача­ється масивний викид у кров гистаминів. Вони порушують проникність судин­ної стінки, викликають набряк тканини і бронхоспазм.

Невідкладна допомога:

* при наявності вираженого набряку гортані і наростаючої асфіксії термі­ново роблять прокол товстою голкою трахеї нижче гортані;

  1. Утеплення

розрізняють правдиве утоплення, коли потопаюча людина, намагаючись вряту­ватися, робить величезні м'язові зусилля, що приводить до витрати всього запа­су кисню, викликає гіпоксію і ціаноз (синюшність). Під час глибоких вдихів легені заповнюються водою. Це "синій " тип утоплення.

При "блідому" типі утоплення легені не заповнюються водою. Тому що можливо відбувся ларингоспазм ( спазм голосової щілини) чи серцевий напад зі швидкою зупинкою серця і подиху. У цих випадках до реанімації приступити без попереднього видалення рідини з дихальних шляхів.

При "синьому" типі утоплення реанімацію необхідно проводити як на­йшвидше, ще під час транспортування потерпілого до берега. Результат зале­жить від тривалості перебування під водою. Якщо потерпілий знаходився під водою більш 5-6 хв позитивний результат реанімації мало імовірний. При "блі­дому" утопленні успіх більш імовірний навіть через 15-20 хв.

Треба пам'ятати, що при утоплені в прісній воді, порушення в організмі пононувшого більш серйозні. Прісна вода швидше всмоктується в кров з диха­льних шляхів. Тому немає необхідності багато часу на видалення води з трахеї і бронхів.

Морська вода з концентрацією солей до 3,5-4% за законом осмосу сприяє тому, що рідка частина крові (плазма) спрямовується із судин у дихальні шля­хи. Альвеоли, трахея і бронхи можуть бути заповнені рідиною, що заважає ус­пішному проведенню ІВЛ. Рідину необхідно швидко видаляти.

При утоплені в холодній (крижаній) воді різко знижуються обмінні про­цеси і споживання кисню клітками мозку. Тривалість клінічної смерті в цих ви­падках подовжується і пожвавлення може бути успішним навіть при тривалому (20-30 хв) перебуванні потерпілого під водою.

Допомога. Як тільки з'являється можливість тримати голову потерпілого над водою, роблять 4-5 вдмухувань повітря в рот чи ніс. В човну чи на березі очищають рот від мулу, піску, видаляють рідину в "синюшних" і як найшвид­ше починають проводити ритмічну ІВЛ і закритий масаж серця. Рідину необ­хідно видаляти з легенів і шлунку. Для цього можна користуватися традицій­ним способом : укласти потерпілого животом на стегно зігнутої в коліні ноги рятувальника, утримуючи його за чоло і надавлювати на грудну клітку позаду. Можна скористатися й іншим прийомом: обережно підняти потерпілого за но­ги, розкрити рот, голову відвести назад і дати витекти рідині з легенів і шлунку. В усіх випадках робити це дуже швидко, не втрачаючи зайвих секунд на ці ма­ніпуляції, тому що капілярні сили, що утримують воду в легенях, більші сил гравітації і видалити усю воду неможливо. Терміново приступити до виконан­ня штучною дихання і непрямого массажу серця. При наявності помічників ос- тані в цей час повинні розтирати тіло потерпілого.

Коли потерпілий почне дихати, йому необхідно давати нюхати нашатир­ний спирт. Якщо він опритомнів, дати випити 20 крапель настойки валеріани, переодягти в суху білизну, укрити потепліше, дати міцного чаю і забезпечити спокій до прибуття медичного персоналу. Навіть при успішній реанімації госпі­талізувати в стаціонар, тому що в них можуть розвитися набряк легенів, пнев­монія, серцева чи ниркова недостатність.

Асфіксія (ядуха) може наступити також при здавлені трахеї чи гортані петлею, улучені сторонніх тіл, здавлені грудної клітини при обвалах, аспірації (вдиханні) слизу, крові і навіть при западанні язика в особи, що знаходяться в несвідомому стані. Клінічна смерть в названих випадках настає швидко, через 2-3 хвилини.

Допомога полягає в забезпеченні прохідності верхніх дихальних шляхів, видалені стороннього тіла, зняття петлі, вантажу, запрокидуванні голови, вису­ванні нижньої щелепи. Після цього проводять ШЛ і закритий масаж серця за за­гальними правилами.

  1. Електротравма - може відбутися при зіткненні з джерелом електро­енергії, коли людина стає ланкою людського ланцюга. Джерелом електротрав- ми може стати грунт при ударі блискавки в грунт, чи падінні на землю оголе­них електродротів при землетрусах, штормових вітрах і інших ситуаціях.

Електростум може зробити місцеву поразку у виді опіку і загальне - зу­пинку подиху і серцебиття.

При наданні допомоги необхідно по можливості швидко знеструмити по­терпілого і бути обережним при звільнені його від джерела струму. При відсут­ності свідомості й ознак життя негайно почати ГОЛ методом "з рота в рот" і за­критий масаж серця. Потерпілого не прикопувати в землю. Використовувати подразники типу нашатирного спирту. У випадку "оглушення" і збереженому подиху потерпілого укласти горизонтально, забезпечити йому повний спокій.

  1. Допомога при непритомності, тепловому чи сонячному ударах.

При раптовій утраті свідомості і падінні постраждалого необхідно дуже

швидко, у лічені секунди деференціювати (відрізнити) непритомність від кліні­чної смерті і зробити необхідну, адекватну стану ураженого, першу медичну допомогу.

Непритомність - це раптова, короткочасна втрата свідомості (від декі­лькох секунд до декількох хвилин) через раптовий відлив крові від головного мозку. Непритомність може стати наслідком переляку, сильного болю чи кро­вотечі, різкої зміни положення тіла з горизонтального у вертикальне та багато ін. причин.

Непритомності звичайно передує запаморочення, потемніння в очах, дзвін у вухах, а іноді нудота та блювота.

На відміну від клінічної смерті при непритомності у потерпілого в несві­домому стані досить добре визначається пульс на сонній і проміневій артеріях, візуально відзначаються дихальні рухи клітини.

Допомога при непритомності.Постаратися не дати упасти й одержати ме­ханічне ушкодження, вдержати, посадити чи укласти потерпілого. Голова по­винна бути нижче тулуба: підсилюється приплив крові до головного мозку. Розстебнути одяг, що стискує подих, забезпечити приплив свіжого повітря, або збризкати холодною водою, злегка поплескати по щоках, якщо є нашатирний спирт, підносити до носа кілька секунд ватку змочену їм.

При блювоті в несвідомому стані швидко повернути голову набік, не до­пустити аспірації (вдихання) блювотних мас.

Класти на голову холодні примочки, а лід класти не слід.Коли людина вийде з непритомного стану, необхідно йому кілька годин полежати спокійно в горизонтальному положенні, випити міцний солодкий чай.

Тепловий чи сонячний удар виникає в результаті нагромадження тепла в організмі при тривалій дії високих температур чи впливу прямих сонячних променів на голову чи оголене тіло.

Сприяє розвитку теплового удару підвищена вологість, відсутність вен­тиляції (у шахтах таке часто буває), робота в шкіряному чи синтетичному одязі й інших випадках, коли підсилюються процеси теплопродукції та утрудняється тепловіддача.

Симптоми. Спочатку з'являється почервоніння шкіри, головний біль, слабість, нудота, блювота, пульс і подих прискорені. Якщо в цей час не зробле­на допомога і людина продовжує залишатися в тих же умовах, то розвиваються більш важкі ушкодження ЦНС.

Почервоніння шкірних покривів змінюється блідністю, а потім цианозом. Пульс стає щє більш частим, слабкого наповнення, падає А\Т, з'являються су- дорги, розлад свідомості, галюцинації, марення. Температура тіла швидко під­вищується до 40° С та більш.

Допомога. Хворого варто негайно перенести в прохолодне місце, зняти одяг. При почервонінні шкіряних покривів обличчя потерпілого укладають з піднятим головним кінцем. Застосовують холод на область голови, великих су­дин (шия, пахові області). Дають холодне питво. Кисень. У випадку зупинки подиху і серця терміново проводять штучне дихання та закритий масаж серця і госпіталізують у реанімаційне відділення.

3.6. Допомога при гіпертермії у дітей.

Гіпертермія (підвищення температури тіла до 39°С і вище) зустрічається у дітей дуже часто. Пояснюється цей факт недосконалістью терморегуляції, особливо в ранньому дитячому віці. Гіпертермія виникає практично при всіх патологічних станах і викликає важкі зміни з боку ЦНС і системи кровообігу.

Ознйки: дитина стає млявою, примхливою, відмовляється від їжі, але час­то просить пити, збільшується потовідділення. Подих стає частим, нерівним, з'являється рухове і мовне збудження, судороги, іноді утрата свідомості. Від­значається тахікардія і падіння А/Т.

Невідкладна допомога. Дитину варто роздягнути, залишивши на ньому тільки трусики. На голову і пахові області по ходу великих судин покласти мі­хури з холодною водою. Шкіряні покриви обтерти спиртом чи ефіром (у дітей першого року життя обтирання проводять напівспиртовим розчином). Бажано налагодити обдування хворого вентилятором. Як найчастіше пропонують ди­тині холодне питво (+4+5"С) для охолодження внутрішніх органів і сповнення втраченої з потовиділенням рідини. Показано клізму з прохолодною водою. У сполученні з фізичними методами можлива і медикаментозна тератія: анальгії^ амедопирин (по призначенню лікаря).

3.7. Набряк гортані (помилковий круп) виникає в дітей 1-1,5 ро­ків, що страждають ексудативним діатезом і іншими алергійними захворюван­нями. Часто набряк гортані розвивається на фоні ОРЗ. Проявляється це усклад­нення звичайно гостро: дитина починає кашляти, подих утруднений, на вдиху виразно чутний протяжливий хрип. Відзначається блідість шкіряних покривів, іноді ціаноз. Дитина мочиться, покривається потом, підвищується темтература тіла. Допомога повинна бути негайною, тому що набряк гортані розвивається швидко і може наступити ядуха. Дитині дають кисень, проводять содову інга­ляцію і відволікаючу терапію - гірчичники на груди (але не область серця), на гомілці (ікри). У випадку різкого стенозу гортані хворому роблять трахеотомію.

3.8. Набряк легенів може наступити при багатьох захворюваннях, таких як важка пневмонія, ускладнення ОРЗ і грипу, при захворюванні нирок, черепно-мозковій травмі та ін.

Хвороба розвивається блискавично. Частіше приступ виникає уночі. Хво­рий починає турбуватися, подих хрипкий, утруднений. Наростає задишка, з'являється ціаноз, тахікардія. При кашлі виділяється пінисте мокротиння ро­жевого чи жовтого кольору.

Допомогу треба робити негайно, не чекаючи приходу лікаря. Насамперед варто відсмоктати слиз з дихальних шляхів, потім провести інгаляцію парами спирту для припинення ціноутворення. 10хв. — спиртова інгаляція, 10хв. — вди­хання чистого кисню. У важких випадках — кровопускання.

4. Загальні принципи невідкладної допомоги при отруєннях.


Причини і види гострих отруєнь, загальні клінічні ознаки.

Гострі отруєння розвиваються унаслідок влучення в організм людини хі­мічних сполук чи отрути в токсичних дозах.

Отрутою вважається будь-яка хімічна речовина, лікарський препарат, от­рутна рослина чи недоброякісний харчовий продукт, що при влученні в орга­нізм у визначеній (токсичній) дозі порушає нормальний обмін речовин, функції життєво важливих систем та органів і створює погрозу для життя.

Причиною отруєння можуть бути як нещасні випадки, так і злочинні дії з метою чи вбивства чи самогубства

По механізму дії на організм отрути поділяються на: припікальні, задуш­ливі, снотворні, судорожні, шкіронаривні й ін.

Шляхи влучення токсичних речовин в організм найрізноманітніші: че­рез рот, шкіру, слизуваті оболонки, органи подиху, рани чи ін'єкції. При цьому отрути роблять місцеву, рефлекторну та загально вражаючу дію.

Місцеві розлади виникають на місці зіткнення отрути з тканинами: опіки слизуватих і шкіряних покривів кислотами, лугами та іншими речовинами. Особливо важкі опіки стравоходу, стінок шлунка, аж до прориву їх.

Рефлекторні прояви - результат роздратування нервових закінчень сли­зуватих - блювота та бронхоспазм.

Загальний вплив отрут тісно зв'язаний зі зміною обміну речовин. Бага­то отрут "втручаються" у біохімічні процеси і порушують їх.

Так, окис вуглецю заміщає кисень у молекулі гемоглобіну, утворюючи карбоксигемоглобін, що не здатний доставляти кисень до тканин. Це викликає в організмі кисневу недостатність. Порушується ритм серця, подиху, аж до їхньої зупинки. Також діють і інші кров'яні отрути - анальгін, сульфаніламіди: вони порушують перенос кисню гемоглобіном, наслідком чого є гіпоксія і поразка насамперед ЦНС.

Інші речовини впливають на ферментні системи. Наприклад, фосфор­органічні сполуки (ФОС) руйнують фермент хилинестеразу, у наслідок чого відбувається надлишкове нагромадження в організмі ацетілхоліну з наступними важкими розладами.

Узагальнена клінічна картина гострих отруєнь.

Найчастіше бувають психоневрологічні розлади - токсичної коми, психо­зи, галюцінації, рухові занепокоєння й ін. Може бути звуження зіниць чи мак­симальне розширення зіниць, порушення терморегуляції - гипертермія, великі виділення поту та слизу з бронхів (бронхорея). Можлеве порушення газообмі­ну, гіпоксія - виявляється частим аритмічним подихом, синюшністю шкіри і слизуватих оболонок, пізніше пневмонією.

Можливе різке падіння А\Т, частий нитковидний пульс. Блювота, болі в животі, рідкий стул, у наступному жовтяниця, збільшення печінки, біль в попе­реку, набряки, зменшення виділення сечі - усе це результат поразки печінки, нирок кислотами, лугами, важкими металами і миш'яком. Вага отруєння бага­тьма отрутами обумовлюється поразкою видільної функції нирок. Виділення токсинів можливо молочними залозами при лактації і це часто є причиною от- руєня фудних дітей, наприклад при вживанні матір'ю алкоголю.

Необхідно особливо підкреслити, що несчасні випадки отруєння лікарсь­кими препаратами у дітей досить часті, і переносяться дітьми дуже важко, нері­дко закінчуються смертельним результатом.

Загальні принципи невідкладної терапії при гострих отруєннях. Ціль першої медичної допомоги:

* найшвидше виведення отрути з організму;

Успішний результат невідкладної допомоги багато в чому буде за­лежати від того, як швидко і правильно вдасться з'ясувати причину отру­єння для того, щоб застосувати антидотну терапію.

При надходженні отрути через рот необхідно по можливості вида­лити його зі шлунка. Промивання шлунка робить найкращій ефект у пер­ші хвилини чи години. Однак його варто робити навіть через 10-15 годин після отруєння, тому що частина отруйної речовини, особливо таблетки, може довгостроково знаходитися, не розчиняючись в складках слизуватої оболонки шлунка. При отруєнні морфіном, еленіумом промивання шлун­ка рекомендується проводити повторно, багаторазово, тому що ці речови­ни мають властивість виділятися слизуватою оболонкою шлунка і знову всмоктуватися. Промивання можна починати вдома, на виробництві та продовжити в стаціонарі.

Якщо хворий у свідомості, можна провести промивання шлунка, ви­кликавши блювоту. Попередньо йому дають випити 4-5 склянок води. Блювоту викликають, надавлюючи шпателем на корінь язика чи дратуючи задню стінку глотки. При отруєнні міцними кислотами не можна викли­кати блювоту, тому що влучецня блювотних мас, що містять ці речовини, у дихальні шляхи приводить до важких поразок легенів. Поварену сіль не можна застосовувати при отруєнні кислотами, лугами і солями важких металів.

Хворим у несвідомому стані, особливо при порушенні глоткового рефлексу, промивання варто робити тільки в умовах стаціонару після по­передньої інтубації трахеї трубкою з роздувною манжеткою, через зонд.

Для адсорбації отрут, в основному алкалоїдів (атропин, кокаїн, морфін і т.д..) і глікозидів (строфантин, дигіталіс, дигитоксин), застосо­вується активоване вугілля. Його вводять усередену у вигляді водяної кашки в кількості 2-3 ст. ложки, після чого починають промивати шлу­нок.

Промивання шлунку закінчується введенням сольового проносного. Сольове проносне не можна застосовувати при отруєнні кислотами і лу­гами.

При отруєнні газоподібними отрутами (хрол, бензол, аміак, сірково­день) постраждалого необхідно винести з забрудненої атмосфери, після чого надавати першу допомогу - звільнити від одягу, що стискує, зігріти, дати кисень, очі і носоглотку промитп проточною водою чи 1% розчином новокаїну. При порушенні чи відсутності подиху необхідна термінова штучна вентиляція легенів, найбільш ефективним методом штучного ди­хання є подих "рот у рот" чи безпосередньо за допомогою повітрянної трубки.

Ознаки гострого порушення кровообігу (колапс, набряк легенів) ви­никають унаслідок прямого токсичного впливу отрути на серцевий м'яз (хінін, нікотин) чи на судинну стінку (нітрити, амідопирин), а також у ре­зультаті гноблення судинно — рухового центра барбитураторами, амінозі- ном, еленіумом.

З появою ознак колапсу (блідість, холодний піт, частий слабий пульс, падіння А/Т ) хворому необхідно додати горизонтальне положення з піднятим ножним концем, до ніг і рук прикласти грілки; уводиться ме- тазон і адреналін (1-2 мл). У машині швидкої допомоги вводять 400-1200 мл поліглюкіна в/в струйно, а іноді під тиском.

При поразці шкіри кислотами, негайно змити великою кількістю во­ди з милом чи розчином соди, а при опіках лугами 2% розчином лимон­ної кислоти (оцету).

Отруєння окремими видами лікарських препаратів і отруйних речовин, перша допомога при них.

4.1 .Отруєння атропіном чи препаратами, що містять атропін (бела­дона, скополамін, аерон, платифілін, астматол, беллоїд, бесалол). Беладо­на,білена, дурман - атропінозмісні рослини. Багато з названих препаратів у таблетизованному стані, причому мають яскраве фарбування (беллоїд), схожу з драже вітамінів, солодкий смак, привертають увагу дітей і тому є

причиною нещасних випадків.

Клінічні ознаки отруєння атропіном. Психічне порушення, зорові галюцінації, марення, рухове занепокоєння; хворі намагаються кудись бі­гти, щось ловлять у повітрі, розмахують руками. Зіниці розширені, мова невиразна, гіперемія обличчя, іноді сип, сухість шкіри і слизуватих, спра­га, захриплий голос, гавкаючий кашель. Може бути блювота, підвищення температури, збудження потім переходить у сон, але і у сні можуть бути збудження і судороги.

У важких випадках швидко розвивається кома, порушення подиху, серцевої діяльності і хворий гине.

Допомога: термінове промивання шлунку з додаванням активован- ного вугілля й антидот - звичайно вводять підшкірно 1 мл 0,05% розчину прозерину. Сечогінне - лазекс. Для зняття судорог і збудження - аміназін (2 мл 2,5%). При гіпертермії — холод на голову і пахові області і вводять амідопірин 5 мл 4% р-ну, анальгін 1-2 мл 50% розчину. Обдування венти­лятором.

4.2. Отруєння еленіумом (седуксеном) - відбувається часто з ме­тою самогубства. Через 20 хв — 2 години зявляється слабість, запаморо­чення, порушення координації. Не можуть стояти чи сидіти. Посмикуван­ня очних яблук. Мова розтянута, розділена на склади - скандована. Ці мозжечкові симптоми в легких випадках залишаються протягом 5-10 днів.

При важких отруєннях розвивається коматозний стан з частішанням подиху, серцевої діяльності. Сон 10-13 годин — у кращому випадку; часто смерть.

Допомога — промивання шлунку повторно, кожної 3-4 години протя­гом перших трьох діб. Підсилювати діурез. При порушенні подиху — шту­чне дихання.

4.3. Отруєння наркотичними анальгетиками групи опію (опій, морфін, пантопон).

Отруєння виявляється негайно чи через 20-60 хв. Смертельна доза морфіну 0,2 - 0,5 грамів.

При отруєнні морфіном спочатку відзначається збудження, хворі веселі, сміються. З'являється почуття жару у всім тілі, сухість у роті, чер­воність шкіри, запаморочення, шум у вухах, сильне потовідділення, часте сечовипускання. Поступово наростає сонливість, і хворі впадають у не­свідомий стан. Зіниці при цьому різко звужені. Подих сповільнюється, ритм неправильний з великими паузами. Ціаноз шкіри і слизуватих. Тем­пература тіла знижується. Коматозний стан може перейти в сон (24-36 го­дин), а може закінчитися смертельним результатом. В успішному резуль­таті після пробудження - головний біль, запаморочення, слабкість, блю­вота, запори.

Допомога: повторні промивання шлунку (тому що морфін виділя­ється слизуватою оболонкою шлунка і знову всмоктується). Хворого зі­гріти. Штучне дихання.

4.4.Отруєння алкоголем - є самою частою інтоксикацією. Смерте­льна доза для дорослої людини 0,75-1 л горілки. Особливо важко перено­сять великі дози підлітки і діти. Алкоголь є наркотичною отрутою. При прийомі токсичних доз після загальновідомих симптомів сп'яніння швид­ко розвивається кома: шкіра холодна, липка, зниження температури тіла, блювота, мимовільні виділення сечі і калу, зіниці звуженні, а при розладі подиху розширюються, подих уповільненний, пульс частий, слабкий. Ла- рингоспазм,аспірація блювотних мас і наступна механічна асфіксія. Часто смерть наступає в результаті гострої серцевої недостатності, падіння ар­теріального тиску, особливо при швидкому уживанні великих доз алкого­лю.

Допомога: зробити туалет порожнини рота, язик зафіксувати. Про­мивання шлунку за допомогою товстого зонду і лійки, можна за допомо­гою шприца Жане. Для відновлення порушенного подиху вводять 2 мл, атропіну 0,1% підшкірно. Ведуть боротьбу з інтоксикацією. Для попере­дження западання язика і порушення подиху - вводять воздуховод чи кінчик язика фіксується язикодержателем. При необхідності - штучне ди­хання.

  1. Сурогати алкоголю (гідролізний спирт, сульфітний етиловий спирт, метиловий, мурашиний спирт) - володіють найтяжкою токсичною психотропною дією, уражають зір (дистрофію зорового нерву), функцію нирок і інших органів. Смертельна доза при прийомі метилового спирту близько 100 мл.

Допомога: промивання шлунку, сольве проносне. Як протиотруту використовують 30% етиловий спирт - 100 мл усередину, потім кожні 2 години 50 мл 4-5 разів. При коматозному стані в/в капельно вводять ети­ловий спирт у вигляді 5% р-на з розрахунку 1 мл на 1 кг маси тіла в добу.

4.6 фосфорорганічні сполуки (ФОС). У народному господарстві вони застосовуються в основному як інсектициди для боротьби з комаха­ми (тіофос, хлорофос, метафос і інші) отруєння на виробництві чи в сіль­ському господарстві може бути викликано вдиханням цих ядохимікатів чи влученням усередену з водою і продуктами. Наприклад 3-5 мл тифосу, що попали в шлунок, є смертельною дозою для дорослої людини. Отру­єння можливі випадково (приймають за алкоголь) чи навмисне. Похідні ФОС (зарин, У-гази) є бойовими ОР.

Механізм дії: ФОС гнітять функцію ферменту холінестерази і тим сприяють нагромадженню ацетилхоліну, великі (токсичні) дози якого обумовлюють усю клінічну картину.

Ознаки: схований період при поразці ядохимікатами від 15 хв до 1 години і більш (12-15 г). Нагромадження ацетилхоліну, перероздратуван- ня блукаючого нерва викликає посилення блювоти, понос. Підсилюється виділення слини і слизу з дихальних шляхів. Бронхоспазм і рясне виді­лення слизу приводять до порушення подиху: ціаноз, задишка, клекочу­щий подих, хрипи. Розвивається набряк легенів (затоплення легенів брон­хіальним секретом).Смерть у плині найближчих 0,5-1 години. Крім того у потерпілих виражена тахікардія (120-130 уд.у хв.), стійка артеріальна гі­пертонія, рясне потовітділеня, міоз, а також рухові порушення - на поча­тку судороги, потім параліч усієї мускулатури тіла.

Тривалість періоду відновлення активності холинестерази залежить від дози і ваги отруєння і продовжується від декількох годин до 5-7 діб

.Допомога: раннє введення антидота холінолітика, що знімає ефект дії ацетилхоліну, таким є атропін. Атропін 0,1% р-н вводять і п/ш і в/в повторно по декілька мілілітрів до припинення слинотечі, бронхореї, піт­ливості, іноді 50-60 мл. До прибуття лікаря необхідно повторне проми­вання шлунку бажано з домішкою деревного вугілля чи карболену, що добре адсорбирують отруту. Штучне дихання необхідно проводити до відновлення м'язового тонусу, появи самостійного. Спочатку проводять звичайні ручні прийоми штучного дихання, чи методом "рот у рот", а по­тім хворого интубирують і проводять апаратний подих. В усіх випадках необхідно попередньо очистити порожнину рота і глотку від слизу, що зі­брався. є-

  1. Отруєння противогістаміннимя препаратами (піпольфеном. димедролом, супрастином) виникають часто у дітей як несчасний випадок і в дорослих з метою самогубства (безрезультатно дуже часто). Тяжкість поразки залежить від дози.

Ознаки - млявість, сонливість, хибка хода, невиразна нескладна мо­ва в легких випадках. У важких - занепокоєння, галюцінації, сон, кома, судороги, пульс - 130-150, у дітей 170-190, подих 30-40 у 1 хв, зіниці розширені.

Допомога - промивання шлунку, дача проносного, очисна клізма, при судорогах - аміназин, гексенал, кислородотерапія. *

  1. Харчові отруєння (бактеріальної природи). Харчові токсикоінфек- ції виникають у результаті вживання їжі, забрудненої мікробами - сальмонелла- ми, стафілококами. Зараження відбувається після вживання в їжу блюд, приго­товлених з м'яса, риби, яєць качок чи курей, забруднених сальмонеллами.

Захворювання може розвитися також при вживанні молока і молочних продуктів, картоплі, холодцю, а також у результаті прямого контакту з хворими птахами і бацилоносіями.

Інкубаційний період 4-48 годин. Ендотоксини, всмоктуючись у кров, ви­кликають важкі зміни в організмі: параліч судиннодвижних нервів, порушення терморегуляції, зміни в паранхиматозних органах. Частіше розвивається гастро- ентерична форма токсикоінфекції.

Ознаки отруєння: через 4-48 годин після вживання зараженої їжі - підви­щується температура, з'являється озноб, нудота, блювота, болі в животі, понос. Язик обкладений білим нальотом. АУТ знижується. У важких випадках неприбо­ркана блювота, понос, різке зневодження, синюшність обличчя, судороги кінці­вок, анурія, афонія. У першу добу може наступити смерть (особливо важко хво­ріють діти).

Допомога - рясне промивання шлунку розчином перманганату калію (1:100) чи 2-5% р-ном гідрокарбонату натрію (соди), активоване вугілля, сольо­ве проносне, клізма.

Надалі в стаціонарі - ведеться боротьба зі зневодженням, інтоксикацією і гострою нирковою і печіночною недостатністю.

Ботулізм - найтяжка харчова токсикоінфекція. Викликається спороносни­ми паличками ботулізму, при вживанні ковбаси, шинки, грибів, консервованих продуктів і ін.

Токсини ботулізму, потрапляючи в кров, уражають у першу чергу ЦНС.

Симптоми: інкубаційний період 18-24 година, іноді 2-10 днів. З'являються загальна слабість, запаморочення, головний біль, нудота, блювота. Поносу зви­чайно нема, температура нормальна. Дуже різко виявляються зорово неврологі­чні симптоми: порушення зору, "туман в очах", параліч верхнього віка, тремтін­ня очей, порушення секреції слинних залоз (спрага, сухість у роті); порушення ковтання, покашлювання, афонія й ін.

Захворювання може прогресивно погіршуватися унаслідок вироблення в організмі нової порції токсинів.

Невідкладна допомога - промивання шлунку водою чи 1% р-ном активо­ваного вугілля, клізьми протягом 2-3 днів щодня. Термінова госпіталізація в ре­анімаційне відділення інфекційного стаціонару.

Важлива та ефективна профілактика харчової токсикоінфекції і ботулізму.

4.9. Допомога при укусах змій і комах.

Отрутним початком, вироблюваним зміями, комахами, рибами, медузами та ін. є високоактивні ферменти з великою концентрацією гистамина. При влу­ченні в кров чи лімфу при укусах вони порушують нормальні біохімічні проце­си і функції організму.

У потерпілого з'являються запаморочення, нудота, блювота, сухість і гір­кий присмак у роті, прискорене серцебиття, відчуття жару, задишка і сонли­вість. В особливо важких випадках можуть відзначатися судороги, утрата сві­домості, зупинка подиху.

Укуси змій. На місці укусу дві крапкові ранки, біль, а через кілька хвилин з'являється і постійно підсилюється набряк тканин, гіперемія. Пізніше приєдну­ються занепокоєння, тремтіння, головний біль, підвищення температури тіла, падіння А/Т, носова кровотеча, спрага, іноді понос, непритомність, гемоліз, ге­моглобін у сечі, судороги. Смерть настає частіше у дітей через добу.

Перша медична допомога: у порядку самодопомоги роблять висмоктуван­ня отрути з рані. Місцево - холод. Відсмоктування отрути з рані (якомога шви­дше) при постійному його спльовуванні й обмеженням рухливості потерпілого дозволяє сповільнити поширення отрути. Для здійснюючого допомогу відсмок­тування отрути безпечно, навіть якщо в роті в нього є садна. Забезпечити кінці- вкі максимальний спокій і припідняте положення ноги, а руку в зігнутому по­ложенні зафіксувати косинкою. Потерпілому варто дати велику, кількість питва (краще гарячого чаю). Ні в якому разі не можна накладати джгут на укушенну кінцівка, притискати місце укусу, робити розрізи для кращого отходження отру­ти, давати потерпілому алкоголь. Ранку можна промити 1% р-ном перманганату калію і накласти пов'язку з цим розчином. Терміново відправити його в лікува­льну установу. Нести чи везти його потрібно в положенні лежачи.

У лікарні роблять ін'єкції новокаїну 3 мл 0,5% р-ну й адреналіну 0,3-0,5 мл 0,1% в області укусу (для звуження судин); димедрол 1% чи пипольфен 2 мл п/ш; усередину дають амидопирин 0,5 і преднізолон 0,005. Терміново вводять ПСС і специфічну противозміїну сировотку в кількості 500-2500 АЕ.

Укуси комах (бджоли, оси, джміля) — набряклість тканини у місці укусу, гіперемія, підвищення температури. У випадку множинних укусів розвивається слабість, запаморочення, кропивниця, болі в попереку і суглобах, серцебиття. Можливий приступ бронхіальної астми чи шоку.

Перша допомога при укусі чи ужаленні комах - варто видалити жало, як­що воно залишилося в шкірі, покласти на місце набряку "холод" (лід, грілку з холодною водою, тканину, змочену в холодній воді), дати велика кількість пит­ва. Потерпілому також забороняється приймати алкоголь, тому що він сприяє проникності судин і затримує отруту в клітинах, що приводить до посилення набряку.

У людей, чутливих до отрути комах (алергійна реакція), при ужаленні ко­махами може розвитися набряк горла і язику та анафілактичний шок (утрата свідомості, порушення діяльності серцевосудинної, нервової системи і багатьох органів). У цьому випадку необхідно дати потерпілому 1-2 таблетки димедролу і 20-25 крапель кардіаміну, обкласти грілками з теплою водою і терміново до­ставляти в лікувальну установу. При порушенні подиху і зупинці серця необ­хідно робити штучне дихання і зовнішній масаж серця.

При укусах тварин треба потурбуватися про проведення курсу щеплень проти сказу, тобто необхідно терміново звертатися в лікарню й антірабічні ла­бораторії.

При контакті з деякими видами риб і медуз можлива та ж картина — на­бряклість, різкий біль (тримається до 3-5 днів). З отрутних риб у Чорному морі водяться морські йорши, дракончики і медузи у вигляді прозорого дзвіночка із синьо-фіолетовою облямівкою по краю. Зіткнення шкіри й особливо слизуватих оболонок ока, носа із щупальцями медузи приводить до хімічного опіку. Може розвитися приступ бронхіальної астми.

Допомога - обмити шкіру, слизуваті обличчя великою кількістю прісної води з туалетним милом. Збуджену ділянку шкіри змазати преднизолоновою маззю. Усередину - димедрол і анальгін. Звичайно через 2-4 години наслідки отрутного впливу зникають.

Особливості надання невідкладної допомоги дітям при гострих отруєннях.

Необхідно повторити, що отруєння у дітей виникають дуже часто як не­щасні випадки і протікають тяжеліше чим у дорослих.

Першу медичну допомогу повинні робити батьки, родичі потерпілого чи викладачі школи і дошкільної установи. Принципи надання першої допомоги такі ж як і у дорослих.

    1. При поразці через шкіряні покриви (кислоти, луги) - винести дитину з зараженої атмосфери, звільнити від одягу, шкіру ретельно промити великою кі­лькістю теплої води чи мильним розчином.

    2. При влученні отруйної речовини в рот проводять багаторазове полос­кання порожнини рота, носа теплою водою. Якщо дитина в несвідомому стані,

роблять повторне обтирання слизуватих оболонок порожнини рота марлевими тампонами, змоченими теплою водою.

З.При влученні отрути в шлунок - показане промивання шлунку і вида­лення отрути з кишечнику. Промивання робити як можна в ранній термін. Для промивання використовують питну воду температурою 35-40°С. Однократна кі­лькість води, що вводиться в шлунок, не повинна перевищувати вікової дози (небезпека асфіксії).

Таблиця 2

Обсяг рідини для разового введення в шлунок при промиванні

Вік дитини, мес

Обсяг рідини, мол

Вік дитини, роки

Обсяг рідини, мол

Немовлята

15-30

2-3

200-300

1

40-50

4-5

300-350

3-4

90-100

6-7

350-400

5-6

100-110

8-11

400-450

7-9

110-120

12-15

450-500

9-12

150-200







Необхідно пам'ятати, що отруєння могло відбутися після прийому їжі, то­му перша порція введеної в шлунок рідини не повинна перевищувати половини всієї доЗи. При промиванні за допомогою зонду варто переконатися в тім, що зонд знаходиться у шлунку (ознака - немає руху повітря відповідно частоті по­диху; а при натисненні на черевну стінку виділяється шлунковий зміст). Напри­кінці промивання через зонд вводять антидот. Після експозиції 5-10 хв шлунок повторно промивають. Закінчують промивання введенням проносного. Дітей молодшого віку перед промиванням необхідно сповивати. Хворим з порушеною свідомістю промивання проводять у положенні на боці з трохи опущеною голо­вою.

При отруєннях грибами, великою кількістю отрутних рослин, ягід чи таб­леток через 20-30 хв проводять повторне промивання.

4. В усіх випадках влучення отрути в шлунок робиться спорожнювання кишечнику. Для цього використовують очисну клізму і сольове проносне. Але їх не можна давати, якщо мало місце отруєння припікальними отрутами. В таких випадках треба використовувати вазелінову або рослинну олію в дозі Зг/кг.

5. Для виведення отрути з крові необхідне водяне навантаження. В усіх випадках починають прискорений діурез, (виведення сечі). В стаціонарі проводять енергійну внутрішньовенну дезінтоксикацій ну терапію

Автор — ст. викладач В.Г.Теленьга

Оглавление


Завдання для самостійної роботи студентів (СРС) 4

Контрольні запитання і завдання до теми № 9 5

Тема №9 Невідкладна медична допомога при термінальних станах в умовах надзвичайних ситуацій. Основи реанімації: 6

1. Поняття про термінальний стан. Ознаки клінічної та біологічної смерті. 7

2. Послідовність дій при виконанні реанімації. Методика проведення штучного дихання і закритого масажу серця. 10

3. Надання допомоги при деяких невідкладних станах. 17

4. Загальні принципи невідкладної допомоги при отруєннях. 23


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации