Запитання і відповіді до державного екзамену з біології (спеціальність хімія, географія) - файл n1.doc

Запитання і відповіді до державного екзамену з біології (спеціальність хімія, географія)
скачать (225.9 kb.)
Доступные файлы (3):
n1.doc278kb.18.05.2012 02:06скачать
n2.doc565kb.18.05.2012 02:20скачать
n3.doc58kb.18.05.2012 17:25скачать

n1.doc

  1   2
51. Загальна характеристика класу Дводольні. Значення дводольних рослин у природі і житті людини.

Дводольні (Dicotyledoneae, Dicotyledones) — досить гетерогенна група квіткових рослин, які характеризуються наявністю у зародка двох бічних супротивних насінних долей . Група не створює клади, тому не є таксоном, а розглядається як єдина група тільки з історичної точки зору. У старих системах класифікації рослин (до 1998 року) квіткові рослини звичайно поділялися на дві групи — дводольні та однодольні, зазвичай у ранзі класу. Дводольні — значно більша група, що містить 175—200 тис. видів, приблизно втричі більше, ніж число однодольних.Клас дводольних рослин підрозділяється на підкласи: роздільнопелюсткові, безпелюсткові і зрослопелюсткові. Роздільнопелюсткові мають звичайно віночок з вільних великих і яскраво забарвлених пелюсток, часто оточених чашолистиками; безпелюсткові мають просту непоказну оцвітину або навіть зовсім її не мають. Відсутність оцвітини і запилення вітром у багатьох родин дводольних рослин до недавнього минулого вважались вченими за примітивні ознаки, які свідчать про стародавнє походження таких рослин. Однак сучасні дослідники вважають, що пі ознаки могли з'явитися в рослин повторно в зв'язку із зміною навколишніх умов. З другого боку, є багато доказів на користь того, що найстародавнішим порядком дводольних рослий міг розвинутися з .порядку багатоплідних або ж можливо, лататтєві, лаврові та ін.), більшість .представників яких має багато маточок, що розміщуються по спіралі на опуклому квітколожі. Багатоплідні цікаві тим, що насінини деяких представників цього порядку, наприклад латаття, пшінки, барбарису та інших, мають одну сім'ядолю, що утворилася від зростання двох. Зрослопелюсткові мають яскраві віночки з пелюсток, що зрослися більшою або меншою мірою й оточені чашечкою. Запилення в них відбувається переважно комахами. Тичинки зрослопелюсткових звичайно прикріплюються до пелюсток віночка, маточка одна, і насінний зачаток має один покрив.Дводольні займають найважливіше місце в господарській діяльності людини. До них відносяться більшисть харчових і кормових рослин: (картопля, гречка, соя, буряк, баштанні і багато інших); плодові і синичні культури (виноград, цитрусові, яблуня, смородина та ін.); олійні (соняшник, арахіс, тунг та ін.); більшість видів дерев (дуб, береза, липа та ін.); чай, кава, какао і сотні найважливіших лікарських рослин, пряні і ароматичні рослини (лавр, коричне дерево та ін.); тютюн; найважливіші волокнисті рослини (бавовник, льон, конопля, джут та ін.); рослини, що дають каучук, камедь і смоли; багато дубильних, фарбових, ефіроолійних і декоративних рослин.Дводо́льні (Dicotyledoneae, Dicotyledones) — досить гетерогенна група квіткових рослин, які характеризуються наявністю у зародка двох бічних супротивних насінних долей . Група не створює клади, тому не є таксоном, а розглядається як єдина група тільки з історичної точки зору. У старих системах класифікації рослин (до 1998 року) квіткові рослини звичайно поділялися на дві групи — дводольні та однодольні, зазвичай у ранзі класу. Дводольні — значно більша група, що містить 175—200 тис. видів, приблизно втричі більше, ніж число однодольних.Морфологічні особливостіЧерез різне походження, дводольні відрізняються різноманітністю вегетативних ірепродуктивних органів. Навіть найбільш відомі ознаки зберігаються не завжди, серед дводольних зустрічаються представники з нетиповими ознаками, а іноді з окремими ознаками, характерними для однодольних.Насіння: Зародок однодольних має одну розвинену та одну недорозвинену сім'ядолю, тоді як зародок дводольних має дві розвинених сім'ядолі.Квітки: Частини квітки у однодольних кратні числу три, тоді як у дводольних — кратні числу чотири або п'ять.Стебло: У однодольних, провідні пучки у стеблі дифузні. У дводольних, на відміну від них, провідні пучки розташовуються кільцеподібно, а між деревиною (ксилемою) і лубом (флоемою) знаходиться особлива тканина — камбій, що забезпечує вторинне потовщення.Вторинні пагони: У однодольних вторинні пагони зустрічаються рідко, але вони дуже часті в дводольних.Пилок: У однодольних, пилок має одну борозну або пору, тоді як у дводольних таких структур три.Коріння: Коренева система звичайно дифузна у однодольних, тоді як у дводольних корінець зародка найчастіше перетворюється на головний корінь, здібний до довголітнього існування.Листя: У однодольних, головні листові жилки мають пералельну геометрію, у дводольних листя, як правило, з сітчастим жилкуванням. Листова пластинка у дводольних часто розчленована, краї її виїмчасті або зубчасті.Значення для людиниДводольні займають найважливіше місце в господарській діяльності людини. Доних відносяться більшисть харчових і кормових рослин: (картопля, гречка, соя, буряк,баштанні ібагато інших); плодові і синичні культури(виноград, цитрусові, яблуня, смородина та ін.); олійні (соняшник, арахіс, тунг та ін.); більшість видів дерев (дуб, береза,липа та ін.); чай, кава, какао і сотні найважливіших лікарських рослин, пряні і ароматичні рослини (лавр, коричне дерево та ін.); тютюн; найважливіші волокнисті рослини (бавовник, льон, конопля, джут та ін.); рослини, що дають каучук, камедь і смоли; багато дубильних, фарбових, ефіроолійних і декоративних рослин.]КласифікаціяТрадиційно дводольні назвалися Dicotyledones або Dicotyledoneae в будь-якому ранзі. Якщо вони розглядалися як клас, як в системах Тахтаджяна або Кронквіста, вони, часто називалися магноліопсідами (Magnoliopsida), від назви виду магнолія.Після публікації системи APG у 1998 році, дводольні рослини більше не розцінюються як «хороша» група, і назва «дводольні рослини» або «дікоти» більше не використовувається як назва таксону. Інші дводольні однодольні рослини мають пилок з однією бороздкою, або форми, що походять від нього, тоді як еудікоти мають пилок з трьома бороздками (tricolpate), або форми, що походять від нього.Хоча решта дводольних все ще не створює монофілетичної групи, їх інколи об'єднують у групу палеодікотів (palaeodicots).

52. Програма гуртка «Юний еколог - дослідник» може бути затребувана вчителями біології, екології, географії, педагогами додаткової освіти еколого-біологічного напрямку.
Мета:
• формування знань, умінь і навичок самостійної експериментальної й дослідницької діяльності, розвиток індивідуальності творчого потенціалу учня
Завдання:
Пізнавальні:
• Розширити знання учнів з біології та екології;
• Сформувати навички елементарної дослідницької діяльності - анкетування, соціологічного опитування, спостереження, вимірювання, моніторингу та ін;
• Вивчити окремі види забруднень навколишнього середовища;
• Розглянути вплив деяких факторів на живі організми;
• Розвинути уміння проектування своєї діяльності;
• Навчити застосовувати комунікативні та презентаційні навички;
• Навчити оформляти результати своєї роботи.
Розвиваючі:
• Сприяти розвитку логічного мислення, уваги;
• Розвивати уміння оцінювати стан міського середовища та місцевих екосистем;
• Продовжити формування навичок самостійної роботи з різними джерелами інформації;
• Продовжити розвивати творчі здібності.
Виховні:
• Продовжити виховання навичок екологічної культури, відповідального ставлення до людей і до природи;
• Удосконалювати навички колективної роботи;
• Сприяти розумінню сучасних проблем екології і свідомості їх актуальності;
• Посилення контактів школярів з природою.
Режим занять: заняття в групах проводяться 1 раз на тиждень по 1 годині.
Форми навчання: групові, індивідуальні та колективні.
Колективні форми використовуються при вивченні теоретичних відомостей, оформленні виставок, проведення екскурсій. Групові форми застосовуються при проведенні практичних робіт, виконанні творчих, дослідницьких завдань.Індивідуальні форми роботи застосовуються при роботі з окремими хлопцями, що володіють низьким або високим рівнем розвитку.
Програма гуртка «Юний еколог - дослідник» розрахована на 1 рік навчання і включає в себе 34 години навчального часу з них: 11 - годин лекцій, 19 ч-практикумів і 4 год - семінарів (конференція та «круглий стіл»). Питання, що розглядаються на заняттях, охоплюють як теоретичний, так і практичний матеріал.Практичні заняття проводяться в умовах природи та кабінетів-лабораторій. куточок живої природи – складова частина кабінету (відділу, лабораторії, класу) біології загальноосвітніх і позашкільних навчальних, наукових, санаторно-курортних і оздоровчих закладів, які створюються для проведення навчальних, практичних занять з метою здобуття поглиблених знань про живі організми, формування фактичних умінь та навичок, вивчення, спостереження та догляду за рослинами і тваринами, що мають відповідні дозволи санітарних, ветеринарних та інших служб.

53. Інфекція - Складний біологічний процес, що виникає в результаті проникнення патогенних мікробів в організм і порушення сталості його внутрішнього середовища.

Виникнення інфекції залежить від декількох факторів: ступеня патогенності (вірулентності) мікроба, стану макроорганізму й умов зовнішнього середовища.

Патогенність - це здатність мікроба певного виду при відповідних умовах викликати характерне для нього інфекційне захворювання. Отже, патогенність є видова ознака.

Патогенність як особлива якість хвороботворного виду мікроба проявляється в агресивних його властивості і в токсичну дію на організм. Агресивність - Це здатність патогенного мікроба жити, розмножуватися і поширюватися в організмі, протистояти несприятливим впливам, що надаються організмом. Деякі патогенні мікроби, розмножуючись в організмі або на живильному середовищі в пробірці, виробляють розчинні продукти, що отримали назву агрессіни. Призначення агрессінов - придушувати дію фагоцитів. Самі агрессіни нешкідливі для організму, але якщо їх додати до несмертельної дозі культури відповідного мікроба, вони викликають смертельно протікає інфекцію.

Токсичність - здатність патогенного мікроба виробляти й виділяти отруйні речовини, що шкідливо діють на організм. Токсини бувають двох видів - екзотоксини і ендотоксини.

Екзотоксини - Виділяються в навколишнє середовище при житті мікробів в організмі або на штучних поживних середовищах, а також у харчових продуктах. Вони дуже отруйні. Наприклад, 0,005 мл рідкого правцевого токсину або 0,0000001 мл ботулінічного токсину вбиває морську свинку.

Мікроби, здатні утворювати токсини, отримали назву токсигенних.

Під впливом нагрівання і світла екзотоксини легко руйнуються, а під дією деяких хімічних речовин втрачають токсичність.

Ендотоксини міцно пов'язані з тілом мікробної клітини і звільняються тільки після її загибелі і руйнування. Вони досить стійкі при дії високих температур і не руйнуються навіть після декількох годин кип'ятіння. Отруйна дія багатьох бактерійних екзотоксинів пов'язано з ферментами - лецитинази (руйнує еритроцити), колагеназою, гіалуронідазами (розщеплює гіалуронову кислоту) і низкою інших ферментів, які виробляють в організмі руйнування життєво важливих сполук. Умовлено також, що деякі патогенні бактерії (дифтерійні стафілококи і стрептококи) продукують фермент дезоксирибонуклеаза

У процесі життєдіяльності патогенні мікроби виділяють і інші речовини, що зумовлюють їх вірулентність. Імунітет (лат. immunitas — звільнення) — прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетичне чужорідних речовин (антигенів). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний, або антитоксичний, імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин і органів — трансплантаційний імунітет; у відповідь на виникнення пухлин — протипухлинний імунітет тощо. Найчастіше поняття "імунітет" означає несприйнятливість до збудників інфекційних хвороб. Імунітет буває природним (спадковий і набутий) і штучний. Спадковий імунітет обумовлений захисною функцією ряду тканин, наприклад, шкіри, слизових оболонок. Шкіра не тільки затримує на поверхні патогенні мікроби але й виділяє речовини, які знищують їх. Бактерицидними властивостями наділені слина та шлунковий сік людини. Набутий імунітет виникає у людей які перенесли інфекційне захворювання або після введення їм вакцин і сироваток.

Для того, щоб набути штучний імунітет, використовують вакцину (активний імунітет) – препарат з ослабленою вірулентністю мікроорганізмів і сироватки (пасивною) – готові захисні речовини (антитіла).

Природний імунітет — несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).

Нині розроблені методи, що дають змогу створювати штучний імунітет.

Активний штучний імунітет виробляється в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Таке щеплення використовують проти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб.

Профілактичне щеплення відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Пасивний імунітет створюють введенням в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається впродовж кількох місяців. Лікувальні сироватки добувають з крові тварин (частіше коней), яким поступово вводять все більші Дози інфекційного матеріалу. В крові тварини накопичуються антитіла. Періодично таку кров відбирають і виготовляють з неї лікувальну сироватку.
54. Філогене́з (грец. ?ϋ??? — рід, плем'я і ????ά? — породжую) — історичний розвиток як окремих видів і систематичних груп організмів, так і органічного світу в цілому. Філогенез взаємозв'язаний з онтогенезом.Філогенез — послідовність подій еволюційного розвитку виду або таксономічної групи організмів. Вивчає філогенез і класифікує організми на його основі філогенетика.

Виділяють такі форми філогенезу:

дивергенція

конвергенція

паралелізм

Диверге́нція (лат. diverto — відхиляюсь) — розходження ознак і властивостей у спочатку близьких груп організмів у ході еволюції. Результат існування в різних умовах і неоднаково спрямованого природного відбору. Поняття «дивергенція» введено Чарльзом Дарвіном для пояснення різноманіття сортів культурних рослин, порід домашніх тварин і біологічних видів.

Пізніше поняття дивергенції було доповнено концепцією адаптивної радіації.

Еволюція шляхом дивергенції.Дивергентна еволюція, також відома як адаптивна еволюція — тип еволюції, при якому дві або більше біологічні характеристики мають загальне походження, але відхилилися протягом процесу еволюції. Ці характеристики можуть бути як помітними рисами, так і молекулярними, наприклад генами, сигнальними або метаболічними шляхами. Це один із основних типів взаємовідносин між видами або популяціями, що вивчається еволюційною біологією. Конвергентна еволюція, конвергенція — еволюційний процес, що приводить до формування комплексу схожих ознак у представників неспоріднених (немонофілетичних) груп. Наслідком конвергентної еволюції є конвергентна схожість, тобто схожість організмів, заснована не на їх спорідненості, а на близькому наборі ознак, що сформувався незалежно в різних групах. Основною причиною конвергентної еволюції вважається схожість екологічних ніш даних організмів.

Наприклад, відомим випадком конвергентної еволюції є формування схожих форм тіла у хижих акул, іхтіозаврів (дані — по викопних залишках) і дельфінів. Екологічна ніша крупного рухомого водного хижака — однакова для всіх трьох груп і висуває схожі вимоги до форми тіла тварини. При цьому, проте, багато основних характеристик класів, до яких відносяться три перераховані групи, зберігаються у даних груп. Проте, у іхтіозаврів і дельфінів пояс задніх кінцівок редукований.

Ще одним прикладом конвергентної подібності є формування жорсткого важкого скелета із захисною функцією в різних групах сидячих тварин. Такі скелети характерні для губок (Porifera), кнідарій (Cnidaria), коралів (Anthozoa) і покривників (Urochordata).

Інколи термін «конвергентна еволюція» застосовується і до культурної еволюції, та означає еволюцію, при якій подібні культурні ознаки розвинулися в подібних природних умовах різними народами з різними спадковими культурами.

Паралелізм (від грец. parallelos — паралельний; той, що йде поруч), паралельна еволюція — незалежний розвиток подібних ознак в еволюції близькоспоріднених груп організмів.

В результаті паралелізму ознаки подібності різних груп, які були набуті вторинно, начебто накладаються на їхню подібність, обумовлену спільним походженням. Так виникає особлива категорія подібності органів у різних видів ? гомойологія.

Виникнення паралелізму пов'язане зі збереженням спорідненими групами організмів певної генетичної спільності, а також подібності процесів онтогенезу та його регуляції. Паралелізм починається з дивергенції. У генофондах споріднених видів закономірно з'являються подібні (гомологічні) мутації (закон гомологічних рядів спадкової мінливості, встановлений М. І. Вавіловим). За умови дії на популяції споріднених видів подібно спрямованого природного добору зміни цих популяцій йдуть подібними шляхами, що проявляється у вигляді паралелізму. Паралелізм широко поширений у філогенезі різних груп організмів.Ймовірно, шляхом паралелізму розвивалися пристосування до водного способу життя у трьох лініях еволюції ластоногих (моржі, вухаті та справжні тюлені). У деяких груп крилатих комах передні крила перетворилися у надкрила. У різних груп кистеперих риб розвивалися ознаки земноводних. У декількох груп звіроподібних плазунів (терапсид) розвивалися ознаки ссавців[1].


55. Відділ Зелені водорості .Поділ на класи.Характеристика класів Вольвоксові та Протококові.Їх будова та цикл вдтворення.Найбільший за кількістю відділ ,нараховує біля 15-20 тис.видів.У флорі України -1000 видів.Поштрені на всій земній кулі та в різних екологічних умовах:в різних типах водойм ,в грунті на стовбурах дерев,скелях.Серед них є планктонні ,бентосні,нейстонні,перифітонні.Багато з низх живуть як епіфіти . Серед зелених є рухомі та нерухомі форми ,одноклітинні ,багатоклітинні ,та колоніальні.Зелені відносяться до екваторіотичних організмів і мають складну будову.Клітинна оболнка целюлозна або пектиново-целюлозна .Протопласт диференійований на цитоплазму та органоїди.Хлоропласти ,як правило ,піреноїдами.Запасними поживними речовинами є крохмаль та олії.Для зелених характерні майже всі типии структур,крім амебоїної та тканинної .Розмноження зелених відбувається вегетативно ,безвегетативне розмноження :частинами талому ,розпадом клітин у колонії ,поділом клітин.Безстатеве –за допомогою зооспор,автоспор,гемізооспор .статевий процесс відомий майже у всіх видів і також відзначається величезною різноманітністю :ізо-,гетеро-,оогамія-,хологамія-,кон'югація тощо.У високоорганізованих класів сифонових та улотриксових спостерігається ізо- або гетероморфне чергування поколінь.Восновному класифікації зелених покладено структуру талому,будову клітин та способи розмноженя .За цими ознаками відділ поділяється на 5 класів:вольвоксові ,протококові,улотриксові,сифонові та кон'югати.

КЛАС Вольвоксові .Найприміивніші серед зелених з монадою ,рідше пальмелоїдною структурами талому.Клітини вкриті пектиновою або целлюлозною оболонкою ,ядро одне,кулясте,хлоропласт чашоподібної форми ,пристіниий,,з оним великим піреноїдом.Цитоплазма розміщена взаглиблені хлоропласта ,на передньому кінці з двома скоротливими вакуолями ,які виконують осмморегуляторну функцію.На передньому кінці хлоропласта міститься світлочутлива органела-стигма(вічко).Вона має червоний колір і орієнтує водорістьу прост орі ,напрвляючи її до світла.На пердньому кінці клітини розташовані два однакової будови та розмірів джгутики,які рухають водорість у просторі.Це рівноджгуткові організми.Клас вольвоксових об'єднує одноклітинні,ценобальні та колоніальні організми ,рухомі у вегетативному стані.Ценобієм називається певна кількість клітин одного покоління ,які розташовуєються у визначеномупорядку(пандорина ,водяна сіточка тощо).Розмножуються вольвоксові вегетативно,безстататево та статево.Зигота проростає після періоду спокою з утворенням 4-х-,рідше багатьох зооспор ,які в свою чергу дають початок новим рослин.Поширені вольвокосові в планктоні мілких,стоячих вод ,калюжах,на болотах ,полях фільтрації ,висихаючих водоймах.Еволюція волвоксових йшла в 3-х напрямках:

1.Ускладнення статевого процессу від гологамії до оогамії .

2.Ускладнення талому від одноклітинних через ценобіальні організми до колоніальних з добре вираженою диференціацією клітин на вегетативні та репродуктивні .

3.В напрямку втрати рухомості у вегетативному стані.Ця лінія привела до формування протококових.Класифікація побудована на особливостях будови та способах розмоноженн.Вольвоксовксові – чітко виражена систематична группа .Клас поділяється на три порядки:поліблефаридові,хламідомонадові та вольвоксові.Представники роду поширені у планктоні озер, річок, боліт та калюж.Протококові водорості (Protococcophyceae, або Chlorococcophyceae), клас зелених водоростей, об'єднуючий одноклітинні і колоніальні форми, позбавлені джгутиків у вегетативному стані. Безстатеве розмноження за допомогою двожгутикових зооспор або автоспор. В колоніальних П. ст спори в материнській клітці складаються в дочірню колонію. Статевий процес — частіше ізогамія . П. ст поширені повсюдно в прісних водоймищах, в грунті і на її поверхні, рідкі в морях. Одні П. ст живуть в слоєвіщах багатоклітинних водоростей і в листі наземних рослин, інші — живуть разом з грибами в лишайниках. У СРСР близько 400 видів з 150 пологів. П. ст служать кормом для водних тварин, інколи викликають цвітіння води. Розробляються методи промислового культивування П. ст для кормових, харчових і ін. цілей. Найважливіші представники — хлорела. Відділи Червоні та Бурі водорості.Загальна характеристика.Аро – і алогенези в еволюції нижчих рослин. Відділ нараховує 400 родів і понад 2,5 тис. видів, поширених в морях, тільки окремі види (близько 200) зустрічаються в прісних водоймах. Талом має просту будову. Відомі навіть одноклітинні кокоїдні (порфірідіум). У багатьох структура гетеротрихальна, прикріплена до субстрату за допомогою ризоїдів. Переважна більшість має псевдо паренхіматичну структуру. Ріст талому – верхівковий. Монадні структури повністю відсутні, як і всі рухомі джгутикові стадії. Анатомічна будова досить складна. Зовні талом вкритий 2-3 шарами дрібних коркових клітин з хлоропластами, нижче – більші клітини без хлоропластів, які виконують провідну, механічну та інші функції. Багатоклітинні паренхіматичні структури часто диференційовані на філоїд, каулоїд та ризоїд. Талом забарвлений у червоний, малиновий, жовтувато-червоний, фіолетовий кольори, зумовлені наявністю пігментів: фікоціану та фікоеретрину, крім того, хлорофілу А і Д, каротинів, ксантофілів.

b) Будова клітини: клітинна оболонка целюлозна, із значним вмістом пектину, часто ослизнюється з утворенням капсули хрящуватої консистенції. Часто оболонка інкрустована солями заліза, кальцію, калію, магнію. Цитоплазма пристінна, ядро одне, рідше кілька, хлоропласти численні. У нижчих представників хлоропласт один, зіркоподібний, з піреноїдом, у вищих – дрібні, пластинчасті або дископодібні без піреноїдів. Запасною поживною речовиною відкладається багрянковий крохмаль, полісахариди, не рівноцінний крохмалю, з йодом дає червоний колір, нерозчинний у воді, при гідролізі розпадається на галактозу, а не глюкозу. В невеликій кількості відкладається жир. Розмноження безстатеве та статеве. Безстатеве – нерухомими моноспорами, тетраспорами та поліспорами. Моноспори характерні для нижчих представників, утворюються в моноспорангії по одному. Тетраспори утворюються по чотири в тетраспорангії, а поліспори – по багато в поліспорангіях. Спорангії розміщуються в слані рівномірно або зібрані в соруси чи в особливих заглибинах-концептакулах. Спори випадають на дно, вкриваються оболонкою і без періоду спокою проростають. Статевий процес – оогамний. Червоні – дводомні, антеридії і карпогони розвиваються на різних рослинах. Антеридії – маленькі безбарвні клітини, часто розміщені гронами на кінцях розгалужень талому. З антеридію утворюється одна гола, без джгутиків, статева клітина – спермацій. Карпогон – жіночий статевий орган у нижчих рослин, схожий на вегетативні клітини, а у вищих має вигляд колбочки з вийнятою шийкою – тріхогіна (заповнена цитоплазмою), а нижня розширена частина черевця містить цитоплазму, ядро та хлоропласти. Карпогони розміщені на карпогонних нитках або в концепталуках, та містять по одній яйцеклітині. Тріхогіна – орган для уловлювання спермаціїв. Зигота без періоду спокою ділиться і дає карпоспори, які розміщуються групами – цистокарпіями. Класифікація побудована за такими ознаками: структура талому, способи утворення карпоспор, будова карпогона. Виділяються два класи: бангієві та флоридові. Цікавим є відділ Бурі водорості. Серед них можна спостерігати і мікроскопічні нитчасті організми, і гіганти, що сягають 30—50 м завдовжки (наприклад, макроцистіс). Бурих водоростей існує близько 1500 видів; це фітобентос переважно холодних морів та океанів усього світу, заселяють мілководдя, але зустрічаються і далеко від берегів. У Чорному морі біля берегів України трапляються такі бурі водорості, як диктіота, цистпозира. За зовнішнім виглядом бурі водорості можуть нагадувати кущики, гіллясті шнури. Крім хлорофілу вони містять пігмент фукоксантин (бурий). Піреноїдів немає. Це найорганізованіший відділ водоростей. Талом у багатьох видів диференційований на різні тканини (асиміляційна, запаслива та механічна тканини з потовщеними стінками). Бурі водорості утворюють підводні "луки" та величезну кількість біомаси. Наприклад, це всім відома морська капуста, або ламінарія. Найскладніше організованими серед бурих водоростей є саргасуми. Ці багаторічні водорості живуть компактно в Атлантичному океані (Саргасове море). Саме тут нереститься вугор. Вегетативне розмноження відбувається частинками талому; безстатеве — зооспорами, у деяких спорами особливої будови; статеве — сперматозоїдами та яйцеклітинами. Бурі водорості утворюють підводні луки з величезною фітомасою. У процесі фотосинтезу бурі, особливо глибоководні, збагачують водойму киснем. Вимерлі рослини утворюють водоростеве вугілля. Зарості цих водоростей утруднюють судноплавство.Найпоширенішими представниками Бурих водоростей є фукус, саргас, ламінарія, диктіота, цистозіра. Найбільш відома серед них — ламінарія, або морська капуста. її вживають у їжу перш за все люди, які мешкають на узбережжях морів, де росте ця рослина. По-друге, ламінарію спеціально збирають і вирощують з харчовою метою. У складі водорості _ є надзвичайно велика кількість сполук Йоду, Брому, мікроелементи (Манган, Купрум, Кобальт, Бор і Арсен), вітаміни А, В,, В2, В|2, С і О. Крім того, ламінарію вживають з лікувальною метою для боротьби з багатьма хворобами травної системи. Однак вона може зашкодити людям із захворюваннями нирок, легенів тощо.

56. Вирішенню завдань навчання і розвитку сприяє активізація пізнавальної діяльності учнів, формування в них умінь самостійної роботи.
Великими можливостями для розвитку пізнавальної активності учнів володіють семінарські заняття - організаційна форма уроку, в процесі якої учні самостійно вивчають навчальний матеріал за різними джерелами знань і колективно обговорюють результати своєї роботи.
Семінари знаходять застосування в практиці навчання біології в старших класах.Підготовка до семінару зводиться до наступного плану:
1.Вибор теми, визначення завдань.
2.Подбор додаткової літератури.
3.Подготовка питань для обговорення.
4.Распределеніе завдань і тем для повідомлень.
5.Організація попередньої роботи, консультації.Підготовка до семінару
За два тижні до семінару учні розбиваються на три групи, рівні по силам і можливостям.
З метою ефективності групової роботи за кожною групою закріплюютьсяконсультанти. Крім того, всі учні отримують інструктивні картки "Організаціясамостійної роботи при підготовці до семінару" Клітинний метаболізм ". В інструкціїсказано про те, де і який матеріал необхідно прочитати. З метою закріплення знаньпропонуються диференційовані завдання і завдання, що перевіряють засвоєннянавчальної інформації на різних рівнях і відповідно оцінюються на "3", "4", "5". Приутрудненні виконання завдань в картці підкреслюється необхідність звернутися до консультантів або вчителю.
Інструктивна картка націлює учнів на проведення взаємоконтролю та самоконтролю, на активну участь в обговоренні питань семінару, знайомить з індивідуальними контрольними завданнями, які школярі повинні будуть виконати після семінарського заняття.
Питання майбутнього семінару формулюються в загальній формі і готуютьсяучнями всіх груп.


57. Будова бактеріальної клітини

Бактерії – прокаріоти, тому їх структура відрізняється від структури клітин рослин і тварин (евкаріотів). Бактерії не мають ядерної оболонки, мітохондрій та апарату Гольджі. Вони мають клітинну стінку, яка є лише в прокаріотів.

У бактеріальній клітині розрізняють такі основні частини: поверхневі структури, клітинну оболонку та цитоплазму з нуклеоїдом.

Деякі бактерії утворюють спори, містять включення та плазміди.

Поверхневі структури. До них відносять капсулу, джгутики, мікровійки. Наявність або відсутність їх є постійною ознакою для даного виду. Це враховують під час ідентифікації мікроорганізмів.

Капсула. Розрізняють мікро- та макрокапсулу, або слизовий шар.

Мікрокапсулу виявляють за допомогою Електронної мікроскопії. Вона представлена мукополісахаридними фібрилами. Роль її остаточно не з'ясовано.

Макрокапсула – це стовщений слизовий шар, його мають не всі мікроорганізми. Оскільки капсула має гелеподібну консистенцію, вона не затримує барвників, тому при забарвленні за Буррі – Гінсом забарвлюється фон препарату та клітина, а сама капсула лишається безбарвною.

У деяких мікроорганізмів (збудників пневмонії, сибірки та ін.) капсули утворюються в організмі людини або тварини, а в деяких – як у макроорганізмі, так і на штучних живильних середовищах (S. aureus, S. pyogenes, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella rhinoscleromatis та ін.). У патогенних мікроорганізмів капсула може оточувати одну (збудник чуми – Y. pestis) чи дві клітини (збудник пневмонії – S. pneumoniae), навіть цілий ланцюжок клітин (збудник сибірки). Капсула захищає клітину від бактеріофагів, фагоцитів та антитіл. Тому вона є фактором патогенності (пневмококи, що втрачають капсулу, стають непатогенними).,Вона обумовлює антигенні властивості мікроорганізмів (К-антиген – капсульний антиген).Слизовий шар. Бактерії часто виділяють велику кількість слизу, котрий утворює навколо них пухкий шар.Джгутики мають не всі мікроорганізми. За кількістю та розміщенням джгутиків мікроорганізми поділяють на такі групи:

монотрихи – один джгутик розміщується на полюсі клітини (холерний вібріон);

лофотрихи – пучок джгутиків розміщується на одному кінці (синьогнійна паличка);

амфітрихи – пучок джгутиків розміщується на обох кінцях (спірили);

перитрихи – джгутики розміщуються на всій поверхні клітини (сальмонели, ешерихії та ін.).

Такий поділ мікроорганізмів є досить умовним. Дані електронної мікроскопії свідчать про те, що монотрихи мають кілька джгутиків, а амфітрихи –, це дві клітини монотрихів, що не повністю поділилися.

За допомогою джгутиків мікроорганізми рухаються. Для виявлення їх рухливості використовують такі методи:

мікроскопічний – фазово-контрастна або звичайна світлова мікроскопія "роздавленої" або "висячої" краплі;

бактеріологічний – посів штриком у стовпчик напівщі-льного агару: рухливі бактерії ростуть дифузно, а нерухливі – тільки там, де зроблено посів.Мікровійки. Окрім джгутиків, поверхню бактерій вкривають мікровійки. Розрізняють 2 типи мікровійок:

фімбрії, або війки;кон'югативні, або донорські (F-пілі).

Фімбрії – це короткі тонкі волоски, їх може бути від 10 до кількох тисяч. Вони є фактором патогенності. За допомогою фімбрій бактерії прикріпляються до чутливих клітин (адгезія), де потім розмножуються (колонізація).

F-пілі – довгі тонкі ниткоподібні структури. Бактерія може мати 1–2 такі структури. Вони є апаратом кон'югації у бактерій, які є носіями плазмід. F-пілі забезпечують контакт між клітиною-донором і клітиною-реципієнтом, а також передачу спадкової інформації, що є в плазмідах.

Клітинна оболонка складається з клітинної стінки і цитоплазматичної мембрани.

Клітинна стінка. Забарвлення залежить від будови клітинної стінки, яка складається з двох шарів: внутрішнього (ригідного) та поверхневого (пластичного). У грампозитивних мікроорганізмів більш виражений ригідний шар, утворений пептидогліканом (до 90%), який містить тейхоєві кислоти.

Пластичний шар майже не виражений. Крістіан Грам запропонував метод забарвлення мікроорганізмів генціановим фіолетовим і розчином Люголя, мікроорганізми при цьому забарвлюються у фіолетовий колір. Після обробки спиртом і промивання водою одні з них втрачали попереднє забарвлення і забарвлювалися фуксином Пфейффера в червоний колір, їх назвали грамнегативними. Мікроорганізми, які не втрачали фіолетового забарвлення, назвали грампозитивними.

У грамнегативних мікроорганізмів виражені пластичний і ригідний шари. Пластичний шар складається з ліпополісаха-риду (ЛПС) і поверхневої мембрани (вони мозаїчно переплітаються), а також ліпопротеїдів. ЛПС запускає синтез близько 20 сполук, що виявляють хвороботворну дію на макроорганізм. Він спричинює підвищення температури тіла. ЛПС ще називають ендотоксином (оскільки він знаходиться у клітинній стінці). ЛПС складається з ліпіду А (саме він і є токсичним) та полісахариду. Полісахарид є чужорідним для макроорганізму (О-антиген) і спричинює утворення антитіл. У різних видів бактерій полісахариди різні, а в бактерій одного виду – однакові. Це пояснює антигенну специфічність мікробів.

Патогенних мікроорганізмів більше серед грамнегативних.Поверхнева мембрана містить білки, які є рецепторами для фагів і коліцинів. Ці білки зумовлюють адгезію мікробів (здатність прикріплюватися до клітини макроорганізму).В експерименті (in vitro) можна зруйнувати клітинну стінку. Лізоцим руйнує лише пептидоглікан клітинної стінки грамнегативних мікроорганізмів, а поверхнева мембрана (або її частина) залишається неушкодженою. Бактерії, у яких частково зруйнована клітинна стінка, називають сферопластами. Після обробки грампозитивних бактерій ферментами, які руйнують пептидоглікан, утворюються протопласті – структури, у яких повністю зруйнована клітинна стінка. Цитоплазма – складна колоїдна система, яка містить нуклеоїд, плазміди, рибосоми та різні включення.

Нуклеоїд (хромосома, генофор) є еквівалентом ядра евкаріот, але не має ядерної мембрани. Нуклеоїд являє собою ДНК, замкнуту в кільце. За аналогією з евкаріотами цю структуру називають хромосомою (вона одна). Кількість закодованої інформації різна у різних видів (2500 – 3000 генів). Перед поділом ДНК подвоюється.

Плазміди – додаткова кільцева молекула ДНК. Нині їх розглядають як найпростіші організми, які не мають системи синтезу білка та енергії. Вони паразитують на бактеріях, наділяючи їх певними властивостями (стійкість до антибіотиків, вірулентність та ін.). Плазміди передаються під час кон'югації мікробних клітин та поділу.

Рибосоми. На рибосомах відбувається синтез білка) Вони складаються із субодиниць 505 і 305, які об'єднуються в рибосому 705. Бактеріостатичні антибіотики (левоміцетин, тетрациклін, стрептоміцин) пригнічують синтез білка тільки на рибосомі 705 і не порушують його синтез на рибосомах людей і тварин (805).

Запасні речовини. До них відносять крохмаль, глікоген і гранульозу, у грибів роду Candida – тригліцериди, у мікобактерій та нокардій – воски. Вони мають діагностичне значення (волютин – у коринебактерій). Життєдіяльність бактерій характеризується ростом - формуванням структурно-функціональних компонентів клітини і збільшенням самої бактеріальної клітини, атакож розмноженням - самовідтворенням, що призводить до збільшення кількостібактеріальних клітин в популяції.
Бактерії розмножуються шляхом бінарного поділу навпіл, рідше шляхомбрунькування. Актиноміцети, як і гриби, можуть розмножуватися спорами.Актиноміцети, будучи гілкуюються бактеріями, розмножуються шляхомфрагментації ниткоподібних клітин. Грампозитивні бактерії діляться шляхомвростання синтезуються перегородок поділу всередину клітини, а грамнегативні - шляхом перетяжки, в результаті утворення гантелевідной фігур, з якихутворюються дві однакові клітки.
Поділу клітин передує реплікація бактеріальної хромосоми по напівконсервативноїтипу (двуспіральная ланцюг ДНК розкривається і кожна нитка добудовуєтьсякомплементарної ниткою), що призводить до подвоєння молекул ДНКбактеріального ядра - нуклеоида.
Реплікація ДНК відбувається в три етапи: ініціація, елонгація, або зростанняланцюга, і термінация.

58. Вид (англ. species) — одна з головних одиниць біологічної класифікації, таксономічна категорія. Зазвичай вид є якісно відокремленою формою живих істот, основною одиницею еволюційного процесу. У випадку організмів, що розмножуються статевим шляхом, вид зазвичай визначається як група організмів, що здатні до продукування життєздатного і плодючого потомства при схрещуванні. До кінця 17 століття відбулося накопичення відомостей про різноманіття форм тварин і рослин. Це призвело до уявлення про вид як про цілком реальну групу особин, схожих одна на одну приблизно так само, як походять один на одного члени однієї сім'ї, і відмітних від інших таких самих груп особин. Видом вважалися, наприклад, вовк, лисиця, ворона, галка, дуб, береза, пшениця, овес тощо.Зростання числа описуваних видів вимагало стандартизації їх назв і побудови ієрархічної системи і більш великих систематичних одиниць. Основна робота в цьому напрямку — «Система природи» (1735) шведського натураліста Карла Ліннея, в цій праці закладені основи сучасної систематики тварин і рослин. Лінней об'єднав близькі види в роди, а подібні роди — в ряди і класи, запровадив для позначення виду подвійну латинську номенклатуру (так звану, бінарну номенклатуру), в якій кожен вид позначається назвою роду і наступною за нею видовою назвою. Наприкінці 18 століття систему Ліннея прийняли більшість біологів у світі.

У першій половині 19 століття французький науковець Жорж Леопольд Кюв'є розробив поняття типів будови, після чого тип як вищий таксон, тобто вища систематична категорія, був введений в «ліннеївську» систему. У цей самий час почали складатися уявлення про зміну виду в процесі розвитку живої природи. У результаті з'явилася еволюційна теорія Чарлза Дарвіна, викладена у його роботі «Походження видів шляхом природного добору» (див. також дарвінізм), яка показала необхідність при побудови природної філогенетичної системи, необхідність виходити зі спадкоємності генетичного зв'язку між формами живих організмів.До кінця 19 століття накопичено великий матеріал із внутрішньовидової географічної мінливості і введено поняття підвидів. Накопичення числа описаних видів і підвидів тварин, рослин і мікроорганізмів (до середини 20 століття воно перевищило два мільйони) призвело, з одного боку, до «дроблення» виду і опису будь-яких локальних форм як виду, з іншого боку, — почали «укрупнювати» вид, описуючи як вид групи або ряди географічних рас (підвидів), що утворюють сукупність явно родинних і зазвичай пов'язаних один з одним переходами форм. У результаті в систематиці з'явилися поняття «дрібних» видів — жорданонів (за ім'ям французького ботаніка Алексіса Жордана), «великих» видів — ліннеонів (за ім'ям Карла Ліннея). Серед останніх почали розрізняти монотипний і політипний види (останні складаються з ряду підвидів). Критерії виду

морфологічний — сукупність подібностей особин виду за будовою. До нього відносять усі матеріальні структури: від хромосом до особливостей будови органів та їхніх систем.

фізіологічний — подібність або відмінність у процесах життєдіяльності особин одного чи різних видів.біохімічний — особливості хімічного складу та перебігу певних біохімічних реакцій, характерні для особин певного виду.

географічний — полягає в тому, що популяції кожного виду заселяють певну частину біосфери (ареал), яка відрізняється від ареалів близьких видів, і площа та контури ареалів є видовою ознакою.

екологічний — охоплює всі критерії, оскільки популяції кожного виду мають свою екологічну нішу в біогеоценозі.

генетичний — Полягає у схожості ДНК окремих представників або груп особин.Історичні.В межах виду розрізняють підвиди, раси, екотипи, популяції та мікропопуляції.

59. Закон гомологічних рядів спадкової мінливості встановлює паралелізм у спадковій мінливості організмів. Генотипічно близькі види та роди характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що знаючи ряд форм одного виду, можна передбачити находження тотожних форм у інших видів та родів. Історія формулювання

Закон сформульований М. І. Вавиловим у 1920 р. Вперше був опублікований на російській мові у працях 3-го з'їзду по рослинництву, а у 1922 р. - на англійській мові.

Вивчаючи мінливість ознак у видів та родів злаків та інших родин, М. І. Вавилов виявив, що:

1) Види та роди, генетично близькі між собою, характеризується тотожними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що знаючи ряд форм одного виду, можна передбачити находження тотожних форм у інших видів та родів. Чим ближче генетично розташовані у загальній системі роди та ліннеони, тим повніше тотожність у рядах їх мінливості.

2) Цілі родини рослин у загальному характеризуються певним циклом мінливості, яка відбувається через усі роди, які утворюють родину.

Хоча первісно закон стосувався мінливості у рослин, М. І. Вавилов вказував на можливість застосування його до тварин.Пояснення

Теоретичною основою гомології рядів фенотипової мінливості у близьких таксономічних груп є уявлення про єдність їх походження шляхом дивергенції під дією природного добору. Оскільки спільні предки існуючих нині форм володіли певним специфічним набором генів, то їхні нащадки повинні володіти, за невеликим виключенням, таким самим набором генів. Враховуючи, що кожен ген може мутувати у різних напрямках (множинний алелізм) та оскільки мутаційний процес має не спрямований характер, природно передбачати що спектр змін однакових генів у особин близьких видів буде подібним. Таким чином, в основі закону гомологічних рядів лежить паралелізм генотипової мінливості у особин з подібним набором генів.

Практичне застосування.Закон гомологічних рядів відображує загальну закономірність мутаційного процесу та формоутворення організмів, є біологічною основою методів цілеспрямованого отримання необхідних спадкових змін. Він вказує селекціонерам напрямки штучного добору, або як писав М. І. Вавилов, «що слід шукати».При вивченні спадкової мінливості у близьких груп рослин були виявлені подібні алелльні форми, які повторювалися у різних видів (наприклад, вузли на стеблі у злаків з антоціановим забарвленням або без, колоски з остю або без тощо). Наявність такої повторності давало можливість передбачити наявність ще не виявлених алелів, важливих з точки зору селекційної роботи.

60. Основним методом вивчення біології в школі є спостереження. Проте не завжди можна провести спостереження предметів і явищ природи в природному стані. В цьому випадку необхідні представлення і поняття можуть бути сформовані за допомогою наочних засобів навчання.

Засоби наочності на підставі їх характеру і значення в навчанні біології можна розділити на дві групи: основні і допоміжні. Серед основних розрізняють реальні (натуральні), знакові (образотворчі) і вербальні (словесні) засоби, а серед допоміжних - технічні засоби навчання (ТСО) і лабораторне устаткування (ЛО).У свою чергу, натуральні (реальні) наочні посібники, використовувані на уроках біології, розділяють на живі і неживі, або препаровані. Образотворчі (знакові) ділять на площинні (мальовані) і об'ємні.

1.3.1 Натуральні посібникиНатуральними живими посібниками служать спеціально підібрані рослини (кімнатні і принесені з шкільної ділянки або з екскурсії), тварини в акваріумах, інсектаріях, тераріумах і клітинах в куточку живої природи. До натуральних препарованих посібників відносяться гербарії, вологі препарати, мікропрепарати, колекції, скелети хребетних тварин і окремі їх частини, опудала, роздавальний матеріал для практичних робіт та ін.Демонстрація живих рослин і тварин як роздавальний матеріал вимагає завчасної їх підготовки. Вибір цих об'єктів визначається програмою, місцевими умовами і вимогами по охороні природи. Окрім збору об'єктів в природі, рослини можна спеціально висіяти на ділянці, щоб приготувати роздавальний матеріал, а шкідників, що оселилися на рослинах учбово-досвідченої ділянки, зібрати для колекцій, для використання як роздавальний матеріал по зоології. При роботі з гербаріями і колекціями слід враховувати, що цей матеріал дає неповне уявлення про живі організми. Тому його слід використовувати в комплексі з іншим устаткуванням, що допомагає зрозуміти властивості організмів, що вивчаються.Окрім висушених натуральних об'єктів - гербаріїв, колекцій (насіння, суцвіть, плодів, шишок) - в курсі 6 класу і колекцій комах, окремих частин тіла тварин (пір'я, кістки, луска, раковини) - в курсі 7 класу використовують вологі біологічні препарати, які монтують між двома скляними пластинами і опускають в склянку з консервуючою рідиною. Приготовані таким чином вологі препарати дозволяють вивчити внутрішню і зовнішню будову організмів в їх натуральних розмірах. Серед них можна назвати наступні препарати: "Коріння бобової рослини з бульбами", "Розвиток жаби", "Розвиток комахи", "Аскарида", "Внутрішня будова річкової раки" та ін. За допомогою цих препаратів вивчають внутрішню будову тварин, фази розвитку комах та ін. Об'єкти, опушені у фіксувальну рідину, часто втрачають природне забарвлення і у такому разі їх використовують на уроці у поєднанні з іншими посібниками, що відображують природне забарвлення цих об'єктів і їх місце розташування в цілісному організмі.

Одним з найважливіших видів натуральних навчальних посібників є мікропрепарати. Вони не замінимі в пізнанні клітинної будови організмів, а також інших мікроскопічно малих природних об'єктів (бактерії, плісневі гриби, спори грибів, мохів і папоротей, пилок рослин, клітини крові і ін.).

Мікропрепарати діляться на:постійні, виготовлені фабричним шляхом спеціально для навчання;тимчасові, приготовані учителем для уроку або на уроці самими школярами.Постійні мікропрепарати є щонайтоншими зрізами тканин організмів, їх органів. Клітини в більшості своїй не мають забарвлення і тому, навіть при великому збільшенні мікроскопа, буває важко розглянути внутрішньоклітинні структури, у тому числі ядро. У зв'язку з цим клітинні мікропрепарати забарвлюють спеціальними барвниками для надання їм більшій наочності. Учителям обов'язково потрібно попереджати дітей про те, що колір не є природним для мікроструктур. Щоб можна було розібратися в мікропрепараті, що вивчається, його використовують в комплексі із зображенням - мікрофотографією або таблицею для цього студією "діафільм" випущені серії діапозитивів мікропрепаратів, що представляють фотографії, по курсу "Рослини. Бактерії, Гриби Лишайники";Тимчасові препарати так називаються тому, що не зберігаються довго. Після ознайомлення з мікрооб'єктом тимчасовий препарат змивається з предметного скла. Приготування мікропрепарата - один з обов'язкових видів умінь, що формуються в курсі біології, починаючи з 6 класу.На уроках біології часто використовують колекції, які представляють монтаж натуральних об'єктів, об'єднаних певною тематикою. Наприклад, колекції можуть бути використані при вивченні зовнішньої будови організмів або їх частин ("Колекція плодів і насіння", "Представники загонів комах" та ін.). Такі колекції називаються морфологічними. Їх використовують для порівняння об'єктів, виявлення рис схожості і відмінності. Для вивчення ролі тварин в природі існують інші учбові колекції: "Комахи - обпилювачі лугових рослин", "Комахи - шкідники хлібних культур", "Ушкодження хвойних дерев короїдами" і тому подібне. З'ясовувати взаємозв'язки у органічному світі, розглядати онтогенетичний розвиток організмів, простежувати загальнобіологічні закономірності допомагають загальнобіологічні колекції. Наприклад, "Розвиток шовковичного шовкопряда". "Розвиток хруща", "Захисні пристосування у тварин" та ін. Технологічні колекції демонструють продукти, що отримуються з природних матеріалів, наприклад, "Кам'яне вугілля і продукти його переробки", "Зернові культури і крупи, що отримуються з них" та ін.Для вивчення будови хребетних тварин на уроках використовують препаровані скелети (риби, жаби, ящірки, змії, курки і кішки) і їх окремі кістки. Використовуються також опудала тварин (голуб, кролик, ховрах та ін.). Слід зауважити, що опудала тварин необхідно містити в особливих коробках або в засклених шафах, інакше вони швидко приходять в непридатність - пересихають і стають дуже ламкими, припадають пилом, втрачають своє природне забарвлення і форму. Їх дістають із зберігання тільки для демонстрації на уроці. Існуюча практика використовувати опудала тварин для прикраси кабінету не рахується вдалою.Багато натуральних матеріалів потрібно для проведення лабораторно-практичних робіт в усіх курсах біології з 6 по 11 класів. Це рослини, окремі їх частини, тканини, клітини, культури бактерій, гриби капелюшні і плісневі, водорості, одноклітинні тварини, дрібні домашні тварини (хом'яки, миші, рибки, молюски, дафниїта ін.).

1.3.2 Образотворчих посібниківЗабезпечити усі уроки натуральними об'єктами не представляється можливим не лише тому, що потрібно дбайливо відноситися до природних ресурсів, але і у зв'язку з тим, що не усе можна принести в клас і не усе можна побачити на живих об'єктах. Розкриття процесів, закономірностей живої природи вимагає включення в учбовий процес спеціально розроблених образотворчих посібників. Вони виконують велику і дуже важливу роль.Образотворчі посібники відрізняються дуже великою різноманітністю. До них відносяться об'ємні - муляжі і моделі; мальовані - таблиці (мальовані і монтувальні), географічні карти, репродукції картин, портрети учених, дидактичний роздавальний матеріал.

Муляжі - це посібники, які точно копіюють натуральні об'єкти. Фабричний виготовлений наступні муляжі "Набір плодів гібридних і поліплоідних рослин з початковими формами", "Плодові тіла капелюшних грибів" та ін. Вони показують форму, розміри, забарвлення природних об'єктів. Їх використовують в тих випадках, коли немає можливості застосувати натуральний об'єкт або натуральний об'єкт з якої-небудь причини не дає учням повного уявлення про нього.Моделі є зображеннями натуральних об'єктів, але вони не копіюють об'єкт, а представляють його найголовніші властивості у виді, що схематизував.Моделі можуть бути площинні і об'ємні, статичні і динамічні, наприклад площинна модель, що демонструє роботу клапанів серця, або аплікативна модель внутрішньої будови жука. Об'ємна модель серця фабричного виготовлення дає можливість детально ознайомитися з особливостями його зовнішньої і внутрішньої будови. Багато статичних моделей розбираються. Це дозволяє вивчати зовнішню і внутрішню будову органу (наприклад, моделі будови квітки, ока, вуха, бруньки людини та ін.). Динамічні моделі, як правило, знайомлять з процесами, що протікають в організмі. До них відносяться магнітні моделі "Біосинтез білків", "Закони Менделя", "Цикл розмноження моху", "Модель біогеоценозу" та ін.Найчастіше в навчанні біології використовуються таблиці. Вони можуть бути рельєфними і друкарськимиРельєфні таблиці - барвисті зображення предметів, представляючі барельєфи з пластика. Неглибоким рельєфом виділені контури організму, системи органів, частини органу. Такі таблиці довговічні, легко миються, але для їх зберігання потрібно значно більше місця, ніж для друкарських таблиць.На уроках біології використовують карти: зоогеографічні, карти рослинності, територій, що охороняються, екологічні карти регіону та ін. Їх застосовують для ознайомлення учнів Районами поширення певних об'єктів, при вивченні питань охорони природи. Використання карт в учбовому процесі пов'язане з проблемою їх розміщення в кабінеті.

В цілях естетичного виховання учнів на уроках біології необхідно використовувати репродукції картин. Цей вид устаткування, на жаль, учитель застосовує не часто. На уроках використовуються портрети видатних учених-біологів. Нерідко такі портрети прикрашають кабінет біології.

З вербальних засобів на уроках біології часто використовується дидактичний матеріал. Цей вид учбового устаткування є друкарським посібником, по якому учні самостійно виконують завдання викладача. Багато видавництв випускають спеціальні посібники, що містять різного роду картки-завдання для самостійної роботи учнів на уроці і удома, наприклад дидактичні картки по курсу біології 7 класу, їх матеріал повністю відповідає змісту програми і підручника. Картки-завдання, різні тести, робочі зошити допомагають учителеві здійснити диференційований підхід в навчанні на уроках біології.

Використання дидактичного матеріалу позитивно впливає на ефективність засвоєння учбового змісту, сприяє підвищенню інтересу до біології і економить час на проведення самостійних робіт.

Як правило, школи випробовують потребу в образотворчих посібниках. У цих випадках учитель притягає добре малюючих школярів для створення посібників з малюнків з книг. Також можна виготовити моделі і муляжі. У школах майже увесь гербарний матеріал, колекції зібрані і добре оформлені учнями. Особливо цікавими є виготовлені такими, що вчаться роздавальні матеріали до різних уроків.Усі названі види наочних посібників широко використовуються в школі. З їх допомогою в учбово-виховному процесі розкриваються основні поняття біології. Тому такі засоби наочності вважаються основними.

1.3.3 Лабораторне устаткуванняВажливими для уроків біології є допоміжні засоби навчання, у тому числі різні прилади. Вивчати мікропрепарати неможливо без мікроскопа. Добре, якщо в школі є мікроскопи різних конструкцій і мір збільшення (монокулярні і бінокулярні). Прилади використовують для ознайомлення з методами біологічних досліджень, для проведення дослідів по фізіології організмів. Так, за допомогою приладів можна показати всмоктування води коренем, газообмін в процесі дихання, механізм вдиху і видиху та ін.По ряду тим бувають потрібні певні хімічні речовини, наприклад йод - для фарбування мікропрепаратів і постановки дослідів; свіжа вапняна вода - для демонстрації дослідів по вивченню газообміну; пероксиду водню - для виявлення ферменту каталази в живих клітинах рослин і тварин суміші удобрювачів - для підгодівлі рослин куточка живої природи деякі ферменти - для дослідів по травленню в курсі "Чоловік". Потрібні також: фізіологічний розчин, марганцевокислий калій, глюкоза, крохмаль, рослинна олія, їдкий натр, розчин мідного купоросу, сіль куховарська, борошно - для проведення дослідів і лабораторних робіт.Прилади, хімічні реактиви, технічні засоби навчання забезпечують ефективнішу демонстрацію предметів, що вивчаються, і процесів, але самі вони, виключаючи мікроскоп і лупу, не є предметом вивчення, оскільки виконують допоміжну роль в навчанні біології. Такі засоби навчання можна назвати допоміжними.

1.3.4 Технічні засоби навчанняНа уроках біологія використовують різні екранно-звукові засоби навчання, серед яких провідне місце належить учбовим кінофільмам.Учбові кінофільми по біології складаються з одної-двух частин. Час демонстрації однієї частини близько 10 хвилин.По методичній спрямованості кінофільми по біології можна розділити на дві групи: фільми, призначені для використання як джерело нової інформації при вивченні нового матеріалу, і кінофільми, що носять узагальнювальний характер і призначені для демонстрації на узагальнювальних, и т.д.................


61.
  1   2


Учебный материал
© bib.convdocs.org
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации